15 жовтня 2025 року м. Харків Справа № 917/5/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Істоміна О.А., суддя Плахов О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Євтушенка Є.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися;
від відповідача (апелянта): Денис Б.І., ордер серії ВІ №1341325 від 12.10.2025;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Опішнянської селищної ради (вх.№1786 П/2),
на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.07.2025 (повне рішення складено 28.07.2025) у справі № 917/5/24 (суддя Солодюк О.В.)
за позовом Державної екологічної інспекції Центрального округу, м. Полтава,
до Опішнянської селищної ради, смт Опішня Полтавської області,
про стягнення 369588,00грн
У січні 2024 року Державна екологічна інспекція Центрального округу звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом до Опішнянської селищної ради про стягнення 369588,00грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища через засмічення відходами земельних ділянок.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.07.2025 у справі №917/5/25 позов задоволено; стягнуто з Опішнянської селищної ради на користь Державної екологічної інспекції Центрального округу заподіяну державі шкоду на суму 369588,00грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 5543,82грн.
Приймаючи рішення у даній справі, господарський суд першої інстанції виходив з наступного:
- факт правопорушення природоохоронного законодавства зафіксований позивачем у акті перевірки від 05.07.2021, а також підтверджується актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 16.07.2021 №06-28/525, які є чинними, відповідачем не оскаржувалися та не визнані незаконними у встановленому законом порядку;
- суд встановив в діях відповідача наявність усіх елементів цивільно-правової відповідальності таких як: протиправна поведінка, настання шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, а також вина заподіювача шкоди;
- суд дійшов висновку, що для притягнення особи до відповідальності за засмічення земельної ділянки відсутня необхідність дослідження хімічного складу ґрунту та доведення факту забруднення земель, оскільки визначальною ознакою засмічення є ймовірність самого лише забруднення, що виключає необхідність встановлення факту та ступеня забруднення земельної ділянки; тобто, за висновком суду, встановлення факту наявності відходів на земельній ділянці, які можуть призвести до забруднення навколишнього природного середовища, достатньо для визнання земель засміченими.
Не погодившись з вищевказаним рішенням, відповідач - Опішнянська селищна рада звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 17.07.2025 у справі №917/5/24 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги скаржник зазначає наступне:
- місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не було доведено повного складу цивільного правопорушення, зокрема, наявності шкоди; у спорах відповідної категорії на позивача покладається тягар доведення не лише факту наявності відходів на земельній ділянці, але й те, що такі відходи призвели або можуть призвести до забруднення навколишнього природного середовища, чого позивачем не було підтверджено, а судом не встановлено;
- для прийняття рішення суду про відшкодування шкоди необхідна наявність сукупності всіх чотирьох елементів деліктної відповідальності, тоді як відсутність хоч одного виключає таку відповідальність; обов'язок доведення цих елементів покладається саме на позивача; однак, у спірному випадку позивачем не було доведено того факту, що засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, тому відсутній такий елемент складу правопорушення як завдана шкода.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Істоміна О.А., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Опішнянської селищної ради на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.07.2025 у справі №917/5/24; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №917/5/24 на 15.10.2025 об 11:00; встановлено учасникам справи строк - 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження.
Копії ухвали Східного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження доставлено сторонам у справі через підсистему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку електронного листа (а.с.50-52 т. 2).
01.09.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/5/24.
02.09.2025 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" Державної екологічної інспекції Центрального округу надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції без змін.
В обґрунтування своєї позиції позивач вказує про наявність в діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:
- протиправна поведінка виражена у невиконанні вимог ст. 21 Закону України "Про відходи" (нездійснення профілактичних, управлінських, контролюючих тощо заходів), що призвело до засмічення земель;
- шкода виражена в існуванні в навколишньому природному середовищі предметів, речовин тощо, сторонніх для земельної ділянки;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою вбачається у фактичному заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, що є безпосереднім наслідком бездіяльності відповідача.
- вина відповідача виражена у формі бездіяльності щодо невивезення будівельних відходів.
09.09.2025 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" Опішнянської селищної ради надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що сам лише факт наявності на земельних ділянках сміття (відходів бетону та асфальтного покриття) не є достатнім для того, щоб вважати землю засміченою та, як наслідок, виникнення обов'язку відшкодувати шкоду. За твердженням позивача, обов'язковою ознакою засмічення є таке засмічення земель, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Однак, суд в оскаржуваному рішенні не навів обґрунтування того, яким чином вказане сміття може потенційно забруднити земельну ділянку. Якщо засмічення може призвести до забруднення, то відповідальність настає за засмічення, а не забруднення земельної ділянки, але тільки у тому випадку, коли вказане засмічення може призвести до забруднення. Зазначені обставини мають доводитися позивачем, зокрема, з посиланням на об'єктивні показники відходів (класовість відходів, ступінь небезпечності).
12.09.2025 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" від Держекоінспекції надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що матеріали акту проведеної перевірки були підписані уповноваженими особами відповідача - селищним головою та секретарем селищної ради без жодних заперечень та зауважень. Також акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 06-28/525 від 16.07.2021 та припис №30/02.4-23 від 19.07.2021 Держекоінспекції відповідачем не оскаржувалися та не були визнані незаконними чи скасовані, тому вони є чинними. Крім того, позивач зауважує, що відповідач не заперечує сам факт засмічення земельних ділянок, однак вказує щодо можливого їх забруднення.
09.10.2025 та 14.10.2025 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" від представників сторін надійшли заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, які були задоволені ухвалами суду від 10.10.2025 та 14.10.2025.
09.10.2025 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з участю представника в інших судових засіданнях по кримінальних справах.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 15.10.2025 брав участь в режимі відеоконференції представник відповідача (апелянта), який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Уповноважений представник позивача у судове засідання 15.10.2025 не з'явився; про дату, час та місце проведення судового засідання всі сторони повідомлені у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача, у зв'язку з чим переходить до її розгляду по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, здійснюючи передбачені природоохоронним законодавством повноваження, Державною екологічною інспекцією Центрального округу на підставі наказу №06-27/545 від 05.07.2021 було направлено державних інспекторів для проведення позапланового заходу (перевірки) дотримання вимог природоохоронного законодавства в частині здійснення делегованих повноважень Опішнянською селищною радою, оскільки попередні заходи були проведені 22.08.2019 - 03.09.2019 (плановий), 17.02.2020 - 21.02.2020 (позаплановий) та в процесі їх реалізації були виявлені порушення, про що складено відповідні акти (№06-01-04/771 від 03.09.2019, №06-28/128 від 21.02.2020) та приписи (№61/2/4-23 від 06.09.2019, №17/2/4-23 від 27.02.2020).
В ході проведення 05.07.2021 позапланового заходу (перевірки) дотримання вимог природоохоронного законодавства щодо виконання Опішнянською селищною радою вимог припису від 27.02.2020 № 17/2/4-23 (акт від 21.02.2020 №06-28/128) державними інспекторами Державної екологічної інспекції Центрального округу були виявлені та зафіксовані у акті від 05.07.2021 такі порушення як засмічення земельної ділянки загальною площею засмічення 0,40525 га в межах населеного пункту смт Опішня, вул. Першотравнева з геолокацією засмічених земель 49.936838, 34.585050, а саме складування на відкритому ґрунті: твердих побутових відходів (відходів комунальних змішаних, у т. ч. сміття з урн, код відходів за ДК 005-96 - 7720.3.1.01); відходами будівельних робіт, знесення та ремонту будівель та споруд (код відходів за ДК 005-96 - 4510), про що складено детальний опис засмічення земельної ділянки від 05.07.2021.
Зазначена ділянка відповідно до даних Публічної кадастрової карти України є несформованою.
Також відсутні документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою під сміттєзвалищем на території Опішнянської селищної ради.
Держекоінспекцією було виявлено, що Опішнянською селищною радою не вжито заходів для ліквідації виявлених стихійних, несанкціонованих звалищ твердих побутових відходів, що є порушенням ст. 19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 21 Закону України "Про відходи".
В результаті перевірки у Акті №06-28/525 від 16.07.2021 встановлено невиконання п.п. 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 16, 17 припису №17/2/4-23 від 27.02.2020, що є порушенням природоохоронного законодавства.
Даний документ підписаний сторонами без заперечень або зауважень.
Позивачем встановлено, що загальна площа засмічених земельних ділянок становить 0,40525 га.
З огляду на розрахунки заподіяної державі шкоди, що були здійснені позивачем, шкода, завдана засміченням земельних ділянок через порушення природоохоронного законодавства, складає 369588,00грн.
Як вбачається із матеріалів справи, Державною екологічною інспекцією Центрального округу вживались заходи досудового врегулювання спору.
Зокрема, Держекоінспекцією листом від 17.08.2021 № 02.4-15/4422 надіслано відповідачу претензію №155/07-17/2021 на суму 369588,00грн (з розрахунком відповідно до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства) з пропозицією добровільної сплати Опішнянською селищною радою суми шкоди, заподіяної державі.
Однак, враховуючи, що Опішнянська селищна рада відповіді на претензію та доказів сплати заявленої в претензії суми не надала, наведене стало підставою звернення Держекоінспекції до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з відповідача нарахованої суми шкоди.
У свою чергу, відповідач проти позову заперечує повністю, мотивуючи свою позицію відсутністю в матеріалах справи належних та допустимими доказів порушення Опішнянською селищною радою природоохоронного законодавства, наявності шкоди, спричиненої засміченням земельної ділянки, як обов'язкових елементів складу правопорушення, у зв'язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача такої міри відповідальності як обов'язок відшкодування шкоди.
Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення від 17.07.2025 у справі №917/5/25, яким позов задоволено з підстав доведеності та обґрунтованості вимог позивача.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції не погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Спір, який виник між сторонами у цій справі, стосується відшкодування державі шкоди, зумовленої засміченням земельних ділянок.
Предметом судового розгляду у даній справі є встановлення наявності або відсутності з боку відповідача факту порушення вимог природоохоронного законодавства, які спричинили заявлені позивачем збитки.
За змістом ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової шкоди.
Частиною 1 ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави (ст. 16 Конституції України).
Відповідно до ст.ст. 66, 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Статтею 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) на землекористувачів покладено обов'язок додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.
Відповідно до ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, зокрема, за псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються, насамперед, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Законом України "Про відходи", Законом України "Про охорону земель", Земельним кодексом України, а також низкою інших актів спеціального законодавства.
Так, згідно зі ст. 7 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, належить, серед іншого, здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель.
Органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження у спірних правовідносинах, є Державна екологічна інспекція України, основною функцією якої є здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства щодо охорони навколишнього середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" заходи державного нагляду (контролю) - це планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Згідно з п. 1 Положення про територіальні та міжрегіональні органи Держекоінспекції, територіальні органи Інспекції здійснюють нагляд на місцевому рівні. Вони підпорядковуються центральному органу та виконують державний нагляд за додержанням законодавства, зокрема, в частині охорони вод, земель, використання природних ресурсів.
За змістом приписів ст. 202 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" Держекоінспекція здійснює нагляд за дотриманням законодавства про використання та охорону земель. Це включає організацію та здійснення нагляду, зокрема, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, за підприємствами, установами, організаціями, громадянами в межах її компетенції.
Таким чином, позивачу надано право згідно з чинним законодавством здійснювати (проводити) заходи державного нагляду (контролю), у тому числі, органів місцевого самоврядування, щодо дотримання останніми вимог законодавства про використання та охорону земель.
Згідно зі ст. 35 Закону України "Про охорону земель" власники і землекористувачі, у тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані, зокрема: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку та забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям.
Відповідно до ст. 46 Закону України "Про охорону земель" розміщення, збирання, зберігання, оброблення, утилізація та видалення, знешкодження і захоронення відходів здійснюються відповідно до вимог Закону України "Про відходи".
Статтею 56 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за заподіяння позадоговірної шкоди встановлені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, загальними підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду; шкідливий результат такої поведінки, тобто настання й наявність самої шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди, а також вина особи у заподіянні шкоди.
Тож для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, про які зазначалось вище. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Відповідач, у свою чергу, має довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі № 922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі № 920/821/18).
Варто відзначити, що окрім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Протиправною поведінкою є різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням. Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб'єкт права свідомо порушує норму права.
Слід зауважити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Обов'язок доказування відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, якими обґрунтовуються його вимоги або заперечення.
Як вже зазначалося, задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що сам лише факт наявності відходів на земельній ділянці, які можуть призвести до забруднення навколишнього природного середовища, є достатнім для визнання цих земель засміченими. При цьому, за висновком місцевого суду, в уповноваженого органу (позивача) не виникає обов'язку доводити факт забруднення, оскільки ця норма містить альтернативний характер, тобто допускає як забруднення, так і можливість такого забруднення, якого наразі немає.
Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з такими висновками місцевого суду, оскільки вони зроблені без урахування усталеної судової практики Верховного Суду, а також з неправильним застосуванням норм законодавства, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки актом Держекоінспекції від 05.07.2021 зафіксовано наявність на земельній ділянці побутових відходів, то згідно з роз'ясненнями Міністерства розвитку громад та територій України від 13.03.2020 до джерел утворення побутових відходів належать об'єкти, на яких утворюються побутові відходи (житловий будинок, підприємство, установа, організація, земельна ділянка).
Кількісні та якісні характеристики побутових відходів не є постійними та залежать від джерел їх утворення.
У загальному вигляді до складу твердих побутових відходів входять: харчові відходи (овочі, фрукти, відходи садівництва тощо), папір та картон, полімери (пластик, пластмаси), скло, чорні метали, кольорові метали, текстиль, дерево, небезпечні відходи (батарейки, сухі та електролітичні акумулятори, тара від розчинників, фарб, ртутні лампи, телевізійні кінескопи тощо); кістки, шкіра, гума; залишок твердих побутових відходів після вилучення компонентів (дрібне будівельне сміття, каміння, вуличний змет тощо).
Порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання та фізичними особами, через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, допущеного внаслідок дії чи бездіяльності, встановлює Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджена наказом від 27.10.1997 №171 Міністерства охорони навколишнього природного середовища (у редакції наказу Мінприроди від 04.04.2007 № 149) (далі - Методика).
Методика застосовується під час встановлення розмірів шкоди від забруднення (засмічення) земель будь-якого цільового призначення, що сталося внаслідок несанкціонованих (непередбачених проектами, дозволами) скидів (викидів) речовин, сполук і матеріалів, внаслідок порушення норм екологічної безпеки у разі зберігання, транспортування та проведення вантажно-розвантажувальних робіт, використання пестицидів і агрохімікатів, токсичних речовин, виробничих і побутових відходів; самовільного розміщення промислових, побутових та інших відходів (п. 1.3.).
У пунктах 3.1. - 3.3. вказаної Методики визначено, що:
- землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких раніше не було, а і збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх граничнодопустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення) (п. 3.1.);
- землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища (п. 3.2.);
- факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель (п. 3.3.).
Відповідно до п. 3.4. Методики визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов. За наявності інформації про кількість (об'єм, маса) забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі, визначаються площа, глибина проникнення.
Згідно з пунктами 3.5., 3.5.1. Методики при виявленні засмічення визначаються на місці обсяги засмічення відходами та інші показники, які необхідні для визначення розмірів шкоди. Об'єм відходів (куб. м), що спричинили засмічення, встановлюють за об'ємними характеристиками цього засмічення через добуток площі засмічення земельної ділянки та товщини шару цих відходів. Товщину шару відходів ділянки визначають вимірюванням.
Аналіз вищенаведених положень Методики свідчить про відмінність між засміченням та забрудненням земельної ділянки, що не було враховано місцевим господарським судом, яке полягає в тому, що засмічення земельної ділянки призводить або може призвести до забруднення навколишнього середовища, в той час як забруднення земельної ділянки, яке відбувається у випадку проникнення певних забруднюючих речовин безпосередньо у ґрунт, призводить до негативних змін саме землі (ґрунту).
Відповідно до приписів природоохоронного законодавства умовою кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, що є підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди, спричиненої таким засміченням, є необхідним доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини.
Тож, як випливає із вищенаведеного, для встановлення факту засмічення необхідно підтвердити, що таке засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду та аналогічними по суті доводами позивача відносно того, що засмічення земельної ділянки є формальним складом правопорушення, при якому не потрібно доводити її забруднення, так як при засміченні проникнення забруднюючих речовин не відбувається і дослідження ґрунту не потребується.
Апеляційний господарський суд виходить з того, що відповідно до норм природоохоронного законодавства, зокрема Методики, умовою кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, що є підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди, спричиненої таким засміченням, є доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.
Отже, забруднення або можливе забруднення навколишнього природного середовища є кваліфікуючими ознаками такого правопорушення, як засмічення земель, за яке передбачено відповідальність у вигляді відшкодування шкоди.
Тобто, заявляючи вимоги про відшкодування шкоди внаслідок засмічення земельної ділянки позивачу необхідно довести, що таке засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища (наприклад землі, надр, води, атмосферного повітря, тощо), відобразивши відповідне, зокрема, в оформленому відповідно до п. 3.3 Методики акті перевірки, що підтверджує факт засмічення земельної ділянки та є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог природоохоронного законодавства суб'єктами господарювання.
Зі змісту положень Методики логічно випливає, що обов'язок із встановлення такого факту закріплено за уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, тобто в даному випадку позивачем - Держекоінспекцією, шляхом відображення відповідних відомостей в оформленому акті перевірки. Даний документ підтверджує факт засмічення земельної ділянки та є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог природоохоронного законодавства суб'єктами господарювання.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що за результатами проведення позапланового заходу (перевірки) дотримання Опішнянською селищною радою вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, проведеного в період з 05.07.2021 по 16.07.2021, складено акт від 16.07.2021 №06-28/525.
Судом встановлено, що ході перевірки під час візуального огляду території сільської ради Держекоінспекцією виявлено засмічення земельної ділянки загальною площею засмічення 0,40525 га (складається з чотирьох окремих ділянок) в межах населеного пункту АДРЕСА_1 з геолокацією засмічених земель 49.936838, 34.585050, а саме складування на відкритому ґрунті: твердих побутових відходів (відходів комунальних змішаних, у т. ч. сміття з урн, код відходів за ДК 005-96 - 7720.3.1.01); відходами будівельних робіт, знесення та ремонту будівель та споруд (код відходів за ДК 005-96 - 4510), про що позивачем складено детальний опис засмічення земельної ділянки від 05.07.2021.
Проте, встановивши факт засмічення відповідачем чотирьох окремих земельних ділянок, позивач не довів того, що таке засмічення земельних ділянок відповідача призвело або могло призвести до забруднення навколишнього природного середовища, а саме до погіршення якісного стану земель. Тобто позивачем не доведено вчинення відповідачем такого правопорушення, як засмічення земель, що могло б бути підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, у актах перевірки від 03.09.2019, від 21.02.2020, від 05.07.2021 та від 16.07.2021 подібна інформація щодо фактичного або можливого погіршення якісного стану земель позивачем не відображена.
У відзиві на апеляційну скаргу Держекоінспекції зазначила, що сам факт наявності відходів на земельній ділянці, які можуть призвести до забруднення навколишнього природного середовища, є достатнім для визнання цих земель засміченими. При цьому в уповноваженого органу або особи не виникає обов'язку доводити факт забруднення, оскільки ця норма містить альтернативних характер, тобто допускає як забруднення, так і можливість такого забруднення, якого наразі немає.
Тобто, позивач обґрунтовує можливість покладення на відповідача обов'язку з відшкодування шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства обставинами засмічення земельної ділянки, при цьому вважає відсутнім в нього обов'язок доводити факт забруднення земельної.
Водночас фактичні обставини відсутності виявлення забруднення земельної ділянки позивачем не заперечуються.
Надаючи оцінку доводам позивача, колегія суддів виходить з того, що землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.
Судова колегія враховує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відходи, які були виявлені державними інспекторами, призвели або можуть призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Зазначені обставини не були зафіксовані позивачем також при проведення перевірки.
Як вже зазначалося раніше, в обґрунтування своєї позиції позивач вказує на засмічення земельних ділянок побутовими відходами.
Однак, апеляційним господарським судом встановлено, що матеріали проведеної позивачем перевірки та надані до справи докази не містять будь-яких відомостей щодо ґрунтових досліджень, складання актів відбору проб та протоколів вимірювань, які б вказували на те, що таке засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.
Колегія суддів також наголошує, що у матеріалах справи відсутні відомості, які б однозначно підтверджували висновок Держекоінспекції про розміщення відповідачем комунальних відходів саме на відкритому ґрунті, що є обов'язковою умовою для застосування п. 3.2. Методики.
Натомість, судом встановлено, що в акті від 05.07.2021 та у детальному описі засмічення земельної ділянки від 05.07.2021 міститься інформація про те, що частина земельної ділянки покрита твердим покриттям (асфальт), засмічення відбулося на 4 (чотирьох) земельних ділянках.
Тобто, під час проведення перевірки позивачем зафіксовано, що частина побутових відходів знаходилася не на відкритому ґрунті (п. 3.2. Методики), а саме на земельній ділянці покритій твердим покриття, що, в свою чергу, може свідчить про відсутність будь-якого впливу на природні характеристики земельної ділянки, тобто відсутні ознаки забруднення ґрунту.
При цьому встановити точну площу та окремі земельні ділянки, які покриті твердим покриття, а які не покрита, з наданих позивачем до матеріалів справи доказів не вбачається за можливе.
За таких обставин, апеляційний господарський суд зазначає, що позивачем під час проведення перевірки було встановлено лише факт засмічення відповідачем чотирьох земельних ділянок, шляхом візуального (натурного) виявлення розміщення твердих побутових відходів на поверхні земельних ділянок, які покриті твердим покриттям (асфальтом), однак позивач не довів того, що таке засмічення земельних ділянок відповідача призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.
Досліджені в ході судового розгляду справи докази свідчать про те, що позивачем не було доведено фактичного забруднення відповідачем земельної ділянки, що, в свою чергу, призвело або може призвести до настання негативних наслідків у виді погіршення якісного стану земель.
При цьому апеляційним господарським судом враховується, що позивачем в ході судового розгляду справи не було доведено того, встановлений ним факт засмічення призвів саме до забруднення земельної ділянки, оскільки представниками Держекоінспекції не було здійснено відбір проб ґрунтів із земельної ділянки, що зазнала засмічення.
Сам лише факт розміщення на земельній ділянці того ж бетону та асфальтного покриття, але у битому вигляді, не є беззаперечним свідченням того, що таке сміття може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. А тому вказані обставини підлягають доказуванню.
З урахуванням приписів ч. 1, 2, 3 ст. 13, 73, 74 ГПК України, саме позивач має довести факт того, що засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища (аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.11.2023 у cправі №922/3877/21, від 13.04.2018 у справі № 904/6886/17, від 27.09.2018 у справі №909/6/18, від 25.10.2018 у справі № 905/31/17, від 22.11.2018 у справі №922/3507/16).
Таким чином, за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів колегія суддів вбачає, що позивачем не доведено вчинення відповідачем такого правопорушення, як засмічення земель, що могло б бути підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди.
Оскільки сам факт наявності сміття не є достатнім для того, щоб вважати землю засміченою і, відповідно, бути підставою для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду, адже обов'язковою ознакою засмічення є таке засмічення земельної ділянки, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.
Відтак позивачу необхідно достеменно встановити та довести факт того, що засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.04.2018 зі справи № 904/6886/17, від 27.09.2018 зі справи № 909/6/18.
Таким чином, у розгляді даної справи, судова колегія на підставі оцінки поданих сторонами доказів встановила відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, передбаченого ст. 1166 ЦК України та ст. 35 Закону України «Про охорону земель», а саме шкоди, оскільки позивачем не було доведено факту засмічення (саме через відсутність доказів того, що таке засмічення спричинило або може спричинити забруднення навколишнього середовища, що є обов'язковою ознакою).
Тому відсутні правові підстави для відшкодування відповідачем майнової шкоди внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права (ст.ст.1166 ЦК України) та порушення норм процесуального права (ст.ст.73-79, 86 ГПК України) дійшов помилкового висновку як про те, що відповідач спричинив засмічення земельної ділянки, а тому має відшкодувати шкоду, заподіяну державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, як наслідок суд помилково задовольнив позовні вимоги, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський не суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, а також не надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Опішнянської селищної ради слід задовольнити, оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 17.07.2025 у справі №917/5/24 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати скаржника зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 269, 275, 277, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Опішнянської селищної ради на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.07.2025 у справі № 917/5/24 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 17.07.2025 у справі №917/5/24 - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Державної екологічної інспекції Центрального округу до Опішнянської селищної ради про стягнення 369588,00грн - відмовити повністю.
Стягнути з Державної екологічної інспекції Центрального округу (36039, м.Полтава, вул. Коцюбинського, буд. 6, код ЄДРПОУ 42149108) на користь Опішнянської селищної ради (38164, Полтавська область, селище Опішня, вул. Перемоги, буд. 3, код ЄДРПОУ 13955864) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 8315 (вісім тисяч триста п'ятнадцять) грн 73 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 24.10.2025
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.А. Істоміна
Суддя О.В. Плахов