вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" жовтня 2025 р. Справа№910/996/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025
у справі №910/996/25 (суддя - Шкурдова Л.М.)
за позовом Приватного підприємства «ГРАНД-БАВАРІЯ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ»
про стягнення 786 117,24 грн
Приватне підприємство «ГРАНД-БАВАРІЯ» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 670 020,00 грн попередньої оплати, 3 % річних у розмірі 32 216, 03 грн та 83 881, 21 грн інфляційного збільшення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов?язання в частині внесення попередньої оплати за товар визначений Договором купівлі продажу №17 від 22.02.2022, а відповідач повинен був поставити Товар, за який була здійснена передплата. В узгоджені сторонами строки відповідач, не поставив товар, у зв?язку із чим позивач 13.06.2023 та 14.05.2024 з метою досудового врегулювання спору направив відповідачу листи з вимогою повернути суму предоплати, яка не задоволена відповідачем.
Господарський суд міста Києва рішенням від 25.03.2025 у справі №910/996/25 позовні вимоги задовольнив повністю. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» на користь Приватного підприємства «ГРАНД-БАВАРІЯ» 670 020, 00 грн попередньої оплати, 32 216, 03 грн 3% річних, 83 881, 21 грн інфляційних втрат, 11 791, 76 грн витрат зі сплати судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що позивачем належним чином виконано умови Договору купівлі-продажу №17 від 22.02.2022 та перераховано відповідачу попередню оплату у розмірі 670 020,00 грн. Також судом встановлено, що матеріали справи не містять будь-яких доказів виконання відповідачем обов'язку з поставки оплаченого позивачем товару або повернення суми здійсненої останнім попередньої оплати, а тому, визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Місцевим судом перевірено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що вказані розрахунки є арифметично правильними, у зв'язку з чим 3% річних та інфляційні втрати присуджено до стягненню з відповідача у заявлених позивачем сумах.
Також суд першої інстанції наголосив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для застосування до спірних правовідносин дії мораторію встановленого постановою Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 по справі № 910/996/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що саме позивач зобов'язаний був першочергово вчинити дії для прийняття товару, а не вимагати безумовного повернення авансових коштів, порушуючи цим логіку та баланс договірних відносин поставки.
Відповідач вважає, що на дані правовідносини розповсюджує дію мораторій передбачений пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації», оскільки за посиланням відповідача, кінцевий бенефіціар позивача є громадянином російської федерації, який не проживає на території України.
Також відповідачем наголошено, що вимога від 13.06.2023 не може вважатися належною та такою, що породжує юридичні наслідки, зокрема, щодо початку строку нарахування інфляційних втрат та 3% річних, поки така вимога не буде пред'явлена у відповідності до закону уповноваженою особою, відповідач не перебуває у стані прострочення виконання зобов'язання, отже, правові підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних відсутні.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/996/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі № 910/996/25 залишив без руху. Роз'яснив скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки апеляційної скарги шляхом надання доказів про наявність або відсутність електронних кабінетів в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами у Товариства з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ».
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.04.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/996/25. Розгляд апеляційної скарги призначив на 03.06.2025 о 14 год. 30 хв.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.06.2025 продовжив строк розгляду апеляційної скарги та відклав розгляд справи на 01.07.2025 на 15 год. 40 хв.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.07.2025 відклав розгляд справи на 09.07.2025 на 13 год. 45 хв.
У судовому засіданні 09.07.2025 оголошено перерву до 30.07.2025 до 14 год. 00 хв.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.07.2025 заяву судді Коротун О.М. про самовідвід від розгляду справи №910/996/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/996/25 задовольнив. Матеріали справи №910/996/25 передав для визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2025 справу №910/996/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді Ходаківська І.П., Демидова А.М.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.08.2025 прийняв до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/996/25 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді Ходаківська І.П., Демидова А.М. Призначив розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/996/25 у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду на 09.09.2025 о 13 год. 00 хв.
09.09.2025 позивачем сформовані та подані через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення, в яких останній вказує, що позивач у справі, за відомостями, які доступні до відкриття державних реєстрів «Судовій Владі» та відкритих у публічному доступі в офіційних українських інтернет - ресурсах, офіційно зареєстрований та сплачує податки в Україні.
Позивачем наголошено, що представник позивача звернувся із адвокатським запитом до РНБО України та із відповіді на запит випливає, що вичерпна інформація щодо наявності мораторію на підприємства міститься у відповідному відкритому реєстрі. За даними відкритого джерела, вказаного РНБО України, позивач у справі - ПП «Гранд Баварія» не є юридичною особою, яка знаходиться під санкціями РНБО.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.09.2025 продовжив строк розгляду справи №910/996/25 та оголосив перерву у розгляді справи №910/996/25 до 14.10.2025 до 13 год. 15 хв.
14.10.2025 відповідачем сформовано та подано через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду клопотання про долучення нових доказів.
За приписами статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Відповідно до частин 1, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи».
Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції. Постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19.
Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №822/1736/18, від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, від 15.12.2020 у справі №925/1052/19, від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).
Така обставина як відсутність існування доказів, які датовані вже після прийняття оскаржуваного рішення, тобто таких доказів взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції, взагалі виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції у порядку статті 269 ГПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №908/2296/23. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність, правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 903/639/23.
Таким чином, надані відповідачем докази, не беруться до уваги судом апеляційної інстанції.
У судовому засіданні 14.10.2025 представник відповідача підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі № 910/996/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
14.10.2025 у судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі № 910/996/25 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22.02.2022 між Приватним підприємством «ГРАНД-БАВАРІЯ» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №17, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати покупцеві, а покупець зобов'язується оплатити і прийняти мінеральні добрива (товар), тип яких, кількість, ціна (включаючи ПДВ) за одиницю виміру та вид упаковки визначаються сторонами в додатках до даного договору, що є його невід'ємною частиною.
За умовами визначеними сторонами у п. 3.1 Договору продавець передає покупцеві товар протягом 14 робочих днів від дати оплати рахунку-фактури.
В п. 3.2 Договору зазначено, що поставка товару здійснюється на умовах самовивозу або за домовленістю сторін.
Дата передачі товару продавцем покупцеві визначається датою оформлення товарно-транспортної накладної (п. 3.4 Договору).
За змістом п. 4.1 Договору покупець зобов'язується здійснити всі розрахунки з продавцем за товар шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця наступним чином: авансовий платіж в розмірі 100% від суми договору протягом 2 банківських днів з моменту підписання договору на основі виставлених рахунків-фактур.
Згідно з п. 7.6 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022, але в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На виконання умов договору відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №38 від 22.02.2022 на суму 670 020,00 грн, який було оплачено позивачем 22.02.2022, що підтверджується долученою до матеріалів справи платіжною інструкцією №34 від 22.02.2022 на суму 670 020, 00 грн.
13.06.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою, в якій просив останнього у строк до 16.06.2023 повернути попередню оплату за договором купівлі-продажу №17 від 22.02.2022 у сумі 670 020,00 грн.
Листом №16/06 від 16.06.2023 відповідач зазначив, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їх податкової адреси на іншу територію України, у зв'язку з чим просив надати, зокрема, витяг з ЄДРЮОФОПГФ, датований не раніше травня 2023 року.
14.05.2024 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою №01-1405/24 про повернення попередньої оплати у розмірі 670 020,00 грн у строк до 20.05.2024.
Враховуючи те, що відповідач зобов'язання з поставки товару за договором №17 від 22.02.2022 належним чином не виконав, позивач звернувся із даним позовом до суду про стягнення основної заборгованості у сумі 670 020, 00 грн, на яку також нарахував 3 % річних у розмірі 32 216, 03 грн та 83 881, 21 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За змістом ч. 1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов'язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов'язань відповідно до ст.692 ЦК України.
В ст. 655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
У відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
За приписами ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст.ст. 193, 202 ГК України, ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Положеннями ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, зроблено правовий висновок щодо застосування ст. 693 ЦК України, з яким погодився Верховний Суд в постанові від 09.03.2023 у справі 910/5041/22.
Так, Верховний Суд зазначив, що зі змісту частин першої та другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Верховний Суд зазначив, що застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України залежить від обставин щодо фактичної поставки/непоставки товару.
Також Верховний Суд вказав на те, що відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії» (п. 74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України».
Здійснивши аналіз договірних умов визначених сторонами договору, суд апеляційної інстанції з'ясував наявність обов'язку Приватного підприємства «ГРАНД-БАВАРІЯ» здійснити попередню оплату Товариству з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» на суму 670 020, 00 грн, а Товариство з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» зобов'язане до 14.03.2022 поставити позивачу обумовлений товар.
Судом першої інстанції правильно встановлено виконання позивачем зобов'язань за вказаним Договором оплати відповідачу 670 020, 00 грн, відносно чого останній не заперечує.
Водночас, слід зазначити, що відповідач обумовлені Договором зобов'язання з поставки товару не виконав.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази як повернення відповідачем попередньої оплати, так і поставки товару відповідно до умов договору, у позивача наявне право визначене ч. 2 статті 693 ЦК України вимагати повернення попередньої оплати, здійсненої на виконання умов Договору.
Крім того, позивач, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 32 216, 03 грн за період з 17.06.2023 по 22.01.2025, а також інфляційні втрати у розмірі 83 881, 21 грн за період з 17.06.2023 по 22.01.2025.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Крім того, за змістом статей 509, 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Судом перевірено правильність нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що розрахунок є арифметично правильним та таким, що відповідає приписам Закону.
Слід зазначити, що доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у зв'язку з тим, що, на його думку, наявні правові підстави для обмеження права позивача на отримання коштів від відповідача посилаючись на те, що вимога від 13.06.2023 (яка підписана адвокатом Макеєвим Валерієм Федоровичем) не є юридично значимим документом, оскільки підписана особою, яка не мала відповідних правових повноважень, і не може бути використана позивачем як належна претензія у межах виконання договору.
Також, відповідач посилається на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі №910/14919/23, в якій судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що довіреність позивача від 01.03.2023 на ім'я ОСОБА_1 та Договір про надання правової допомоги від 13.06.2023 №423 укладений за дорученням між позивачем та адвокатом Макеєвим Валерієм Федоровичем є нікчемним в силу закону, а саме статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Відповідно до частин 4, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.
Крім того, колегія суддів зазначає, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 13.02.2024 у справі №910/14138/22, від 31.10.2023 у справі № 902/670/22.
З приводу наведених доводів відповідача, що підписана адвокатом Макеєвим Валерієм Федоровичем вимога від 13.06.2023 не є юридично значимим документом, оскільки підписана особою, яка не мала відповідних правових повноважень, і не може бути використана позивачем як належна претензія у межах виконання договору, суд апеляційної інстанції з урахуванням правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 26.03.2024 у справі № 913/768/21зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 26.03.2024 у справі №913/768/21 зазначено:
«Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст.2 Господарського кодексу України).
Стаття 13 Закону №1207-VII має назву «Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території», втім у ч. 2 ст. 13 вживається термін саме господарська діяльність.
Отже, можна дійти висновку, що положення ч. 2 ст. 13 Закону №1207-VII поширюється на договори, які укладаються суб'єктом господарювання при здійсненні ним господарської діяльності, тобто у випадках, коли він реалізує продукцію, виконує роботи, надає послуги».
За договором надання правничої допомоги від 13.06.2023 №423 ПП «Гранд Баварія» не надає послуги, а навпаки - отримує правничу допомогу від адвоката Макеєва Валерія Федоровича, тобто є споживачем послуги.
ПП «Гранд Баварія» є господарським підприємством, суб'єктом господарської діяльності, тому, презюмується, що всі договори, які укладає суб'єкт господарської діяльності, пов'язані зі здійсненням ним підприємницької (господарської) діяльності, бо саме для цього і було створене це підприємство.
Верховний судом у вказаній поставі зазначено, що: «…право особи на справедливий суд та отримання правничої допомоги передбачено Конституцією України та Конвенцією.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (ст.129 Конституції України).
Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (рішення Конституційного Суду України у справі від 12.04.2012 №9-рп/2012)».
«Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (ст.131-2 Конституції України).
Подібні положення закріплено у ст.10 Закону "Про судоустрій і статус суддів".
Статтею 16 ГПК передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч.1 ст.56 ГПК).
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.58 ГПК).
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (ч.1 ст.26 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до частин 1, 3 ст.27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (ч. 5 ст. 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").»
«Питання надання правової допомоги згідно ст. 6 Конвенції розглядається, зокрема, у контексті права на доступ до суду та принципу "рівної зброї" (equality of arms). Останнє передбачає, що сторона судового процесу не повинна бути позбавлена можливості ефективно представити свою позицію у суді, а також їй має бути надана змога представити свою позицію нарівні із протилежною стороною. Пункт 1 ст.6 Конвенції надає державі вільний вибір засобів, які будуть використані для гарантування учасникам судового процесу цих прав. Одним із таких засобів є інститут правової допомоги (рішення від 15.02.2005 у справі "Steel and Morris v. the United Kingdom", заява №68416/01).
Статтею 13 ГПК передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.»
Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі №913/768/21 погодився з доводами скаржника, що необґрунтованим є обмеження права особи на отримання професійної правничої допомоги з тих підстав, що місцезнаходження чи місце проживання останньої в умовах війни опинилося в окупації, особливо враховуючи динамічну зміну лінії фронту та переліку окупованих/деокупованих територій.
Чинне процесуальне законодавство не забороняє таким особам виступати як позивачами, так і відповідачами в суді, тобто визнає їх процесуальну правоздатність.
Верховний Суд у вказаній постанові погодився зі скаржником, що право особи на справедливий суд ґрунтується на законодавчих актах вищої юридичної сили, а саме Конституції України та Конвенції, а тому суд апеляційної інстанції у даній справі враховує висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26.03.2024 у справі №913/768/21 щодо застосування ч. 2 ст. 13 Закону №1207-VII до договору про надання правничої допомоги у даній справі.
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не судів апеляційної інстанції.
Північний апеляційний господарський суд може самостійно надати оцінку обставинам та дійти до своїх власних висновків з приводу спірних правовідносин здійснивши аналіз наявних матеріалів даної справи.
Відтак, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача, що вимога від 13.06.2023 не є юридично значимим документом, оскільки вона підписана особою, яка мала відповідні правові повноваження.
Щодо доводів відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин мораторію передбаченого пунктом 1 постанови Кабінет Міністрів України від 03.03.2022 №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації», суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та станом на момент розгляду даної справи діє воєнний стан.
В умовах збройної агресії Російської Федерації та введеного у зв'язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» від 03.03.2022 №187 (далі за текстом - Постанова №187) установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на:
1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором):
- громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;
- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
Отже дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання. Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №925/1248/21, від 09.08.2023 у справі №922/1589/22, від 08.11.2023 у справі №915/18/23, від 21.11.2023 у справі №910/14552/22, від 05.12.2023 у справі №910/13756/22, від 05.12.2023 у справі №910/4052/22
Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи не підтверджено те, що позивач є особою щодо якої Постановою №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань та те, що позивач підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.
Відтак, відсутні правові підстави вважати позивача особою, пов'язаною з державою-агресором, оскільки Приватне підприємство «ГРАНД-БАВАРІЯ» (код ЄДРПОУ 41868824) зареєстровано за адресою: 18001, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Благовісна, буд.144, оф. 14, як на час подачі позовної заяви так і на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Черкаській області згідно відомостей з ЄДРПОУ, дата та номер взяття на облік 16.01.2018 №121718009317.
Крім того, позивач просив відповідача повернути кошти та вказав розрахункові рахунки позивача, відкриті в банку, що має українське походження: Рахунок № НОМЕР_1 відкритий в банку АТ «А-Банк».
Листом Міністерства юстиції України №24560/8.1.3/10-22 від 08.03.2022 звернуто увагу, що Постановою КМУ №187 (абзац п'ятий підпункту 1 пункту 1) встановлено кілька винятків щодо застосування мораторію (заборони). Так, відповідне обмеження не застосовується до: громадян Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни України та громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах.
У даній справі керівник та кінцевий бенефіціарний власник Приватного підприємства «Гранд Баварія» ОСОБА_2 є громадянкою України, що має паспорт громадянина України (т.1., а.с. 210).
Доказом на підтвердження наявності у ОСОБА_2 громадянства Російської Федерації відповідачем надано виписку з сайту «https.egrul.nalog.ru». Однак, для оцінки публікацій в мережі Internet на предмет їхнього доказового значення варто спочатку ознайомитися зі змістом вказаних публікацій, відтак вирішити чи брати їх до уваги при прийнятті рішення за наслідками судового розгляду.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що позбавлений можливості безпосередньо дослідити деякі веб-сторінки за вказаними посиланнями, оскільки сайти призначені для осіб, що здійснюють діяльність у російському сегменті мережі Інтернет, у зв'язку з чим вони заблоковані для перегляду в Україні.
Крім того, надана відповідачем виписка не підтверджує російське громадянство ОСОБА_2 .
Інших належних та допустимих доказів наявності у ОСОБА_2 російського громадянства, зокрема копії паспорту іншої держави або заяви особи на його видачу, матеріали справи не містять.
Відповідачем не доведено наявності підстав для застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» та підстав для обмеження у можливості реалізувати позивачем права вимоги до зобов'язаної сторони - відповідача, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом щодо повернення попередньої плати.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/996/25.
Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до положень статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судове рішення прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі № 910/996/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/996/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «АССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ».
4. Матеріали справи №910/996/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 27.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова