вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" жовтня 2025 р. Справа№910/2887/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 27.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець»
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025
у справі №910/2887/25 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 34 001 179, 50 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі за текстом - відповідач) про стягнення грн, з яких: 27 015 073, 60 грн основного боргу, 1 694 446, 90 грн 3% річних, 5 291 659, 04 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №782/01 від 02.10.2019 (далі за текстом - Договір), в частині повної оплати за відпущену електричну енергію, вироблену позивачем, як продавцем за «зеленим» тарифом. Крім того, за порушення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) 3% річних та інфляційних втрат.
Господарський суд міста Києва рішенням від 16.07.2025 у справі №910/2887/25 позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» основний борг в сумі 27 015 073,60 грн, інфляційні втрати в розмірі 5 291 659,04 грн, 3% річних в сумі 509 549,29 грн та судовий збір в сумі 510 010,66 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 4 68,40 грн відмовив.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог в частині основного боргу, оскільки відповідачем своєчасно повного розрахунку за куплену електричну енергію здійснено не було, внаслідок чого у Державного підприємства «Гарантований покупець» утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» на загальну суму 27 015 073,60 грн, з яких: 395 754,15 грн (за жовтень 2021); 1 010 965,91 грн (за лютий 2022); 252 678,19 грн (за квітень 2022); 4 040 215,35 грн (за травень 2022); 4 778 557,59 грн (за червень 2022); 6 537 063,50 грн (за липень 2022); 5 033 277,80 грн (за серпень 2022); 3 182 887,15 грн (за вересень 2022); 1 355 381,47 грн (за жовтень 2022); 136 891,92 грн (за листопад 2022); 291 400,60 грн (за грудень 2022).
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 5 291 659,04 грн та 3% річних в сумі 510 017,69 грн суд здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, дійшов висновку, що розрахунок 3% річних за порушення строків розрахунків за електроенергію у вересні 2022 року, жовтні 2022 року, листопаді 2022 року та грудні 2022 року містить помилки у визначенні початкової дати нарахування.
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач був зобов'язаний провести з позивачем остаточний розрахунок відпущеної електричної енергії у строк: у вересні 2022 року, у жовтні 2022 року та у листопаді 2022 року до 22.05.2024 (включно); у грудні 2022 року до 16.05.2024 (включно), а тому здійснив перерахунок 3 % річних за заявлений період.
17.07.2025 до суду першої інстанції надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» про ухвалення додаткового рішення щодо позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 1 184 429,21 грн, оскільки судом помилково було розглянуто позовні вимоги про стягнення 3% річних лише на суму 510 017, 69 грн.
Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 23.07.2025 у справі №910/2887/25 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» до Державного підприємства «Гарантований покупець» в частині стягнення 3% річних в сумі 1 184 429,21 грн задовольнив повністю. Стягнув з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» 3 % річних в сумі 1 184 429,21 грн.
Приймаючи вказане додаткове рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок 3% річних на суму 1 184 429,21 грн є арифметично вірним в цій частині, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням та додатковим рішенням, Державне підприємство «Гарантований покупець» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відстрочити сплату судового збору за подання цієї апеляційної скарги до ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови у даній справі; рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/2887/25 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано що, за існуючого алгоритму розрахунків, обов?язок Гарантованого покупця щодо оплати 100% вартості електричної енергії обумовлений 100% оплатою ОСП послуги перед Гарантованим покупцем у відповідному розрахунковому періоді, а оскільки НЕК «Укренерго» не сплатило послугу в повному обсязі, зобов?язання Гарантованого покупця перед позивачем розрахунковий період у розумінні частини 1 статті 530 ЦК України не виникло. Також вказано, що до часу втрати чинності наказу Міненерго №206, законодавством України були встановлені обмеження щодо розміру коштів, що підлягали сплаті виробникам ВДЕ. Відтак, на думку відповідача, відсутні правові підстави для застосування до відповідача наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України до 01.05.2024, тобто до моменту втрати чинності Наказом №206.
Крім того, апелянт наголошує на тому, що судом першої інстанції невірно визначений період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/2887/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.08.2025 відмовив Державному підприємству «Гарантований покупець» у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/2887/25; апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/2887/25 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору в розмірі 753 551, 14 грн за подання апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання 22.08.2025.
Колегія суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П з 25.08.2025 по 28.08.2025 перебували у відпустках, а тому, процесуальні дії в зазначений період не здійснювались.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.09.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/2887/25. Розгляд апеляційної скарги призначив на 21.10.2025 на 12 год. 00 хв.
Позивач свого представника в судове засідання 21.10.2025 не направив, про причини неявки суд не повідомив.
У судовому засіданні 21.10.2025 виникла необхідність оголосити перерву до 27.10.2025 на 11 год. 45 хв.
У судовому засіданні 27.10.2025 представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/2887/25 та ухвалити нові рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.
Позивач свого представника в судове засідання 27.10.2025 не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлених шляхом доставки ухвали суду апеляційної інстанції від 21.10.2025 до його електронного кабінету 21.10.2025 о 18:24 год.
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу (абзац 2 частини 5 статті 6 ГПК України).
Згідно із частиною 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином, оскільки відповідач повідомлений судом апеляційної інстанції про дату, час та місце судового засідання 27.10.2025 шляхом доставлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 до його електронного кабінету, при цьому явка обов'язковою не визнавалась, а тому розгляд апеляційної скарги здійснюється за відсутності позивача.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині задоволених позовних вимог оскаржених відповідачем, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02.10.2019 між Державним підприємством «Гарантований покупець» (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» (виробник за «зеленим» тарифом) було укладено договір №782/01 (далі - Договір), за умовами п.1.1 якого виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, в тому числі, Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженою постановою НКРЕКП від 26 квітня 2016 року №641.
Пунктами 2.2-2.4 Договору визначено, що купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства виробника за «зеленим» тарифом в балансуючій групі виробників за «зеленим» тарифом. Виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу. Виробник за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені НКРЕКП у національній валюті України.
У п. 2.5 Договору вказано, що вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом.
Згідно п. 3.2 Договору розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточних рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням податку на додану вартість.
Відповідно до п. 3.3 Договору оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку.
Пунктами 4.1 та 4.5 Договору передбачено право виробника за «зеленим» тарифом вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього договору та обов'язок гарантованого покупця у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у виробника за «зеленим» тарифом електричну енергію.
31.12.2020 сторонами було укладено додаткову угоду №2307/02/20 до договору №782/01 від 02.10.2019, якою погоджено викладення п.1.1 в наступній редакції: «За цим Договором продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 №2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).».
Згідно п.2.2-2.4 договору №782/01 від 02.10.2019 (тут і далі в редакції додаткової угоди №2307/02/20 від 31.12.2020) купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства продавця за «зеленим» тарифом у балансуючій групі гарантованого покупця.
Продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу. Продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України.
Відповідно до п. 2.5 Договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
У п. 3.2-3.3 Договору вказано, що розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі - продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
На виконання умов Договору Державним підприємством «Гарантований покупець» було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» електричну енергію, що підтверджується Актами купівлі - продажу електроенергії та актами коригування до актів купівлі - продажу за жовтень 2021 року, лютий 2022 року, квітень 2022 року - грудень 2022 року.
Відповідачем своєчасно повного розрахунку за куплену електричну енергію здійснено не було, внаслідок чого у Державного підприємства «Гарантований покупець» утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» на загальну суму 27 015 073,60 грн, з яких: 395 754,15 грн (за жовтень 2021 року); 1 010 965,91 грн (за лютий 2022 року); 252 678,19 грн (за квітень 2022 року); 4 040 215,35 грн (за травень 2022 року); 4 778 557,59 грн (за червень 2022 року); 6 537 063,50 грн (за липень 2022 року); 5 033 277,80 грн (за серпень 2022 року); 3 182 887,15 грн (за вересень 2022 року); 1 355 381,47 грн (за жовтень 2022 року); 136 891,92 грн (за листопад 2022 року); 291 400,60 грн (за грудень 2022 року).
За порушення взятих на себе грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу 1 694 446, 90 грн 3% річних, 5 291 659, 04 грн інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Спір виник через порушення відповідачем умов Договору та Порядку в частині повної оплати за відпущену електричну енергію позивачем, як продавцем за «зеленим» тарифом.
Правовідносини, що виникли між учасниками даного спору регулюються нормами ЦК України та ГК України, Закону України «Про ринок електричної енергії» та відповідними підзаконними нормативними актами.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно із частиною 1 статті 275 ГК України (тут і далі, в редакції та чинності станом на час виникнення спірних правовідносин та на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (частини 6, 7 статті 276 ГК України).
Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі за текстом - Закон) учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
Двосторонній договір - договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону).
Згідно з частиною 1 статті 66 Закону (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Відповідно до частини 2 статті 65 Закону (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено «зелений» тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зелений» тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування «зелений» тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця.
За умовами п. 3.3 Договору оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Пунктом 10.1 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок № 641), встановлено, що до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої адміністратором комерційного обліку (АКО), підписаної кваліфікованим електронним підписом (КЕП), за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцю із забезпеченням йому пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Пунктом 10.3 Порядку №641 (у редакції чинній станом на момент виникнення заборгованості до 26.01.2024) закріплено, що після отримання від гарантованого покупця на електронну адресу акта купівлі-продажу продавець надає у триденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу гарантованому покупцю два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони.
Державне підприємство «Гарантований покупець» у п'ятиденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі своєї сторони та надсилає продавцю один примірник поштою. У разі наявності у продавця зауважень до акта купівлі-продажу, наданого покупцем, продавець письмово повідомляє про це гарантованого покупця.
За наявності зауважень до акта купівлі-продажу та/або ненадання продавцем акта купівлі-продажу, підписаного зі своєї сторони, остаточний розрахунок за відпущену продавцем електричну енергію здійснюється в розмірі, визначеному в наданому гарантованим покупцем акті купівлі-продажу, з подальшим коригуванням сплачених коштів після врегулювання розбіжностей.
Відповідно до пункту 10.4 Порядку №641 (у редакції чинній станом на момент виникнення заборгованості до 26.01.2024) після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
З 26.01.2024 Порядок №641 діє у новій редакції відповідно до постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178.
Відповідно до пункту 11.4 Порядку №641 (у редакції чинній з 26.01.2024) гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зелений» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зелений» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Відповідно до частини 1 статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Згідно із частиною 4 статті 4 ЦК України інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, у тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП). Таким чином, спірні правовідносини між позивачем та відповідачем щодо остаточного розрахунку виникають не з моменту підписання між сторонами акта купівлі-продажу електроенергії, а саме з події, яка має неминуче настати - затвердження вартості послуги Регулятором. До затвердження рішення регулятора щодо розміру вартості послуги у відповідному місяці у гарантованого покупця не виникає зобов'язання з остаточного розрахунку за електроенергію.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строк остаточного розрахунку для відповідача за відпущену електричну енергію наступив через 3 (до 26.01.2024) та 5 (після 26.01.2024) робочих днів з дати оприлюднення відповідних постанов.
Дати оприлюднення (публікації) постанов НКРЕКП у прив'язці до місяців, за які має здійснюватися розрахунок:
жовтень 2021 року, лютий 2022 року, березень 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року та червень 2022 року - Постанова №1117 від 09.09.2022 оприлюднена 12.09.2022 року, відповідно останній день оплати припадає на 15.09.2022;
липень 2022 року - Постанова №1190 від 20.09.2022 оприлюднена 21.09.2022, відповідно останній день оплати припадає на 26.09.2022;
серпень 2022 року - Постанова №473 від 14.03.2023 оприлюднена 15.03.2023, відповідно останній день оплати припадає на 20.03.2023;
вересень 2022 року, жовтень 2022 року та листопад 2022 року - Постанова №946 від 15.05.2024 оприлюднена 16.05.2024, відповідно останній день оплати припадає на 23.05.2024;
грудень 2022 року - Постанова №896 від 08.05.2024 оприлюднена 10.05.2024, відповідно останній день оплати припадає на 17.05.2024.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції помилково визначив, що відповідач був зобов'язаний провести з позивачем остаточний розрахунок відпущеної електричної енергії: у жовтні 2021 року, у лютому 2022 року, у квітні 2022 року, травні 2022 року та червні 2022 року у строк по 14.09.2022; у липні 2022 року - у строк до 23.09.2022; у серпні 2022 року у строк до 17.03.2023 року; у вересні 2022 року, жовтні 2022 року та листопаді 2022 року до 22.05.2024 (включно); у грудні 2022 року до 16.05.2024 (включно).
Однак, за жовтень 2021 року, лютий 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року та серпень 2022 року, самим позивачем правильно встановлено граничний строк 100 % оплати за відпущену електроенергію та з правильної дати заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Доводи відповідача про те, що строк виконання зобов'язання щодо остаточного розрахунку є таким, що не настав через наявність заборгованості НАЕК «Укренерго» перед відповідачем за надані згідно умов Договору №0414-09051/52/01 від 26.06.2019 у розрахунковому місяці послуги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки відповідно до абзацу 2 пункту 11.4 Порядку №641 (у редакції з 26.01.2024) при визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Отже, сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, є складовою суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію. При цьому вказаний пункт Порядку не містить положень про те, що у випадку неотримання коштів гарантованим покупцем від ОСП, строк виконання остаточного розрахунку гарантованого покупця з продавцем за «зеленим» тарифом не настає чи відкладається на строк до моменту надходження коштів, тобто є відкладальною умовою в силу приписів частини 1 статті 212 ЦК України.
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною першою статті 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Отже, невиконання НАЕК «Укренерго» умов Договору №0414-09051/52/01 від 26.06.2019 перед відповідачем не звільняє останнього від відповідальності перед позивачем за неналежне виконання умов Договору.
Крім того, відповідач умови договору не виконав, отриману електричну енергію оплатив частково, посилаючись на положення наказів №140 та №206.
На виконання вимог частини 8 статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії" Міненерго в межах, визначених йому повноважень, у зв'язку з введенням воєнного стану на території України видало накази від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" №140 та від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим" тарифом" №206.
Наказ №140 видано з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії та зобов'язано ДП "Гарантований покупець" забезпечити перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", з дотриманням Порядку №641.
Наказом встановлено розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець", в такому порядку:
- п.п. 1.1.1 Станом на 10 число розрахункового місяця сума, що дорівнює значенню 15 відсотків від середньозавантаженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії сонячного випромінювання;
- п.п. 1.3 За подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених, зокрема, підпунктом 1.1.1.
Таким чином, Міненерго встановило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за "зеленим" тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу покладено саме на ДП "Гарантований покупець" та у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку і надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Отже, у наказі №140:
- мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець";
- наказ не звільняє ДП "Гарантований покупець" від повної оплати придбаного товару;
- наказ не змінює обов'язок ДП "Гарантований покупець" здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця), з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
З 05.07.2022 наказ №140 втратив чинність, натомість набув чинності наказ №206.
Метою наказу №206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.
Міненерго змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за "зеленим" тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу покладено на ДП "Гарантований покупець" у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Зокрема, підпунктом 1 пункту 2 наказу установлено, що за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності ДП "Гарантований покупець") станом на 10 число розрахункового місяця, здійснюється відповідно: сума, що дорівнює 18 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання.
За результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності ДП "Гарантований покупець") станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених підпунктами 1-5 пункту 2 цього наказу (пункт 3).
Отже, у наказі №206:
- мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець";
- наказ не звільняє ДП "Гарантований покупець" від повної оплати придбаного товару;
- наказ не змінює обов'язок ДП "Гарантований покупець" здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця), з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
За правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23 Наказ №206, як і Наказ №140 жодним чином не обмежує права виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої договором, а також не змінює термінів виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641.
Здійснюючи апеляційний перегляд у даній справі, суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23, та за встановлених фактичних обставин справи дійшов висновку про наявність обов'язку у відповідача з повного виконання грошового зобов'язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за «зеленим» тарифом, який узгоджується з відповідними висновками Об'єднаної палати у вказаній справі.
Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно із частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Отже, 3% річних та інфляційні нарахування не є штрафними санкціями і до них не підлягає застосуванню положення частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Питання розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання також було предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за результатами розгляду якого об'єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо 100 % оплати останнім за відпущену електроенергії за жовтень 2021 року, лютий 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року та серпень 2022 року, погоджується із наведеним позивачем їх розрахунком, який є арифметично правильним з урахуванням дати виникнення грошового зобов'язання.
Неправильне встановлення судом першої інстанції строків розрахунків за вищезазначені періоди не змінює того, що наведений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, що заявлено до стягнення з відповідача є арифметично правильним за вказані періоди, оскільки як вже зазначалось, позивачем правильно встановлено граничний строк 100 % оплати за відпущену електроенергію та з правильної дати заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України за жовтень 2021 року, лютий 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року та серпень 2022 року.
Водночас суд апеляційної інстанції не погоджується із здійсненим судом першої інстанції перерахунком 3% річних за порушення строків розрахунків за електроенергію за вересень 2022 року, за жовтень 2022 року, за листопад 2022 року та грудень 2022 року, оскільки судом першої інстанції не правильно було встановлено, що відповідач був зобов'язаний провести з позивачем остаточний розрахунок відпущеної електричної енергії у строк: у вересні 2022, жовтні 2022 та листопаді 2022 року до 22.05.2024 (включно); у грудні 2022 року до 16.05.2024 (включно), оскільки за вересень 2022 року, жовтень 2022 року та листопад 2022 року (Постанова №946 від 15.05.2024 оприлюднена 16.05.2024) останній день оплати припадав на 23.05.2024 (право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат у позивача виникло з 24.05.2024), а за грудень 2022 року (Постанова №896 від 08.05.2024 оприлюднена 10.05.2024) останній день оплати припадав на 17.05.2024 (право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат у позивача виникло з 18.05.2024).
За розрахунком суду апеляційної інстанції до стягнення з відповідача на користь позивача загалом підлягає 1 689 353, 93 грн 3 % річних та 5 291 659, 04 грн інфляційних витрат.
Оскільки судом першої інстанції саме в рішенні від 16.07.2025 у даній справі було здійснено неправильний перерахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру 3 % річних (за вересень 2022 року, за жовтень 2022 року, за листопад 2022 року та грудень 2022 року), через неправильно встановлений судом першої інстанції граничний строк виконання грошового зобов'язання, саме рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/2887/25 підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4 156, 17 грн 3 % річних.
Розмір інфляційних втрат заявлених позивачем та стягнутих судом першої інстанції за вересень 2022 року, за жовтень 2022 року, за листопад 2022 року та грудень 2022 року є арифметично правильним навіть після здійсненого судом апеляційної інстанції перерахунку, з урахуванням встановленого судом апеляційної інстанції граничного строку виконання грошового зобов'язання щодо 100 % оплати відповідачем за відпущену електроенергії за вказані періоди.
Щодо доводів відповідача, що суд першої інстанції у відповідно до частини 1 статті 243 ГПК України повинен був виправити арифметичну помилку у рішенні, а не ухвалювати додаткове рішення, суд апеляційної інстанції зазначає, що право суду на ухвалення додаткового рішення у випадку не ухвалення рішення стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення передбачене пунктом 1 частини 1 статті 244 ГПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 16.07.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду, якою присуджено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 509 549, 29 грн та відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 468, 40 грн.
Оскільки позивачем заявлено було до стягнення з відповідача 1 694 446, 90 грн, з наведеного вбачається не арифметична помилка, а саме не ухвалення рішення щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 184 429, 21 грн (1 694 446, 90 грн - 509 549, 29 грн - 468, 40 грн), а тому доводи відповідача в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, позовні вимоги підлягаю частковому задоволенню.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 4 156, 17 грн, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/2887/25 підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/2887/25 підлягає частковому скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 4 156, 17, з ухваленням в цій частині нового рішення з викладенням резолютивної частини оскаржуваного рішення в новій редакції. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/2887/25 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/2887/25 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим в цій частині апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати (судовий збір за подання позову та апеляційної скарги) підлягають розподілу пропорційно задоволених вимог.
керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/2887/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/2887/25 скасувати в частині стягнення 4 156, 17 грн 3 % річних, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, ЄДРПОУ 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» (54030, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Шевченка, буд. 59-А, офіс 606, ЄДРПОУ 42092209) основний борг у розмірі 27 015 073, 60 грн (двадцять сім мільйонів п'ятнадцять тисяч сімдесят три гривні 60 копійок), інфляційні втрати у розмірі 5 291 659, 04 грн (п'ять мільйонів двісті дев'яносто одна тисяча шістсот п'ятдесят дев'ять гривень 04 копійок), 3% річних у розмірі 504 924, 72 грн (п'ятсот чотири тисячі дев'ятсот двадцять чотири гривні 72 копійок) та 509 941, 29 грн (п'ятсот дев'ять тисяч дев'ятсот сорок одна гривня 29 копійок) судового збору».
3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/2887/25 залишити без змін.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» (54030, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Шевченка, буд. 59-А, офіс 606, ЄДРПОУ 42092209) на користь Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, ЄДРПОУ 43068454) 93, 51 грн (дев'яносто три гривні 51 копійку) судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи №910/2887/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 27.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська