вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"21" жовтня 2025 р. Справа№ 910/6170/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 21.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія»
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025
у справі №910/6170/25 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія»
про стягнення 755 166,47 грн,
Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій (далі за текстом - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» (далі за текстом - відповідач) про стягнення пені за несвоєчасне виконання робіт у розмірі 459 546,12 грн, пені за несвоєчасне повернення авансу у розмірі 121 118,73 грн, відсотків річних від суми неповернутого авансу у розмірі 64 210,55 грн, інфляційних втрат у розмірі 110 291,07 грн та судового збору у розмірі 9 062,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем, як підрядником, умов Договору №23/12/23-1 від 20.12.2023 (далі за текстом - Договір) щодо виконання робіт, а тому у нього виник обов'язок з повернення позивачу суми авансу у строк до 02.09.2024 на підставі пункту 4.1 Договору (у редакції Додаткової угоди №2 від 25.07.2024), тоді як повернення авансу відбулось лише 04.02.2025 у примусовому порядку на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10848/24.
У зв'язку з поверненням авансу 04.02.2025, позивач вказав, що предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів за період з 18.01.2025 по 03.02.2025, а також, з урахуванням повернення позивачу будівельного майданчика 31.01.2025, предметом позову є і стягнення неустойки за порушення строків виконання робіт за Договором за період з 18.01.2025 по 30.01.2025, здійснив нарахування відповідачу 459 546,12 грн пені за несвоєчасне виконання робіт за період з 18.01.2025 по 30.01.2025 на підставі положень пункту 8.2 Договору, 121 118,73 грн пені за несвоєчасне повернення авансу за період з 18.01.2025 по 03.02.2025 на підставі положень пункту 8.6 Договору, 64 210,55 грн 15 відсотків річних від суми неповернутого авансу за період з 18.01.2025 по 03.02.2025 на підставі положень пункту 8.6 Договору та 110 291,07 грн інфляційних витрат за січень 2025 року на підставі положень пункту 8.6 Договору.
Господарський суд міста Києва рішенням від 07.07.2025 у справі №910/6170/25 позов задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача пеню за несвоєчасне виконання робіт у розмірі 459 546,12 грн, пеню за несвоєчасне повернення авансу у розмірі 121 118,73 грн, відсотки річних від суми невикористаного авансу у розмірі 64 210,55 грн, інфляційні втрати у розмірі 110 291,07 грн та судовий збір в розмірі 9062 грн.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем умов Договору, а тому позивач правомірно нарахував відповідачу за період з 18.01.2025 по 30.01.2025 пені за прострочення виконання робіт, а також пені, відсотків річних та інфляційних втрат за період з 18.01.2025 по 03.02.2025 за порушення строків повернення попередньої оплати.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у справі №910/6170/25 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував приписи частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), оскільки під час розгляду справи №910/10848/24 не надавалась оцінка доводам відповідача, так як його представник не приймав участь у судових засіданнях під час розгляду справи №910/10848/24 та не надавав пояснення.
Відповідач наполягає на тому, що отримані ним авансові кошти повністю використані за цільовим призначення, роботи за Договором ним виконувались, що підтверджується, зокрема, експертним дослідженням та довідкою спеціаліста №353 за результатами проведення економічного дослідження за матеріалами справи №910/15440/24, придбавались матеріали, конструкції, що підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку.
Відтермінування початку робіт у 2024 році зумовлено відсутністю договорів про відшкодування вартості електроенергії та води у зв'язку із звільненням приміщення. Крім того, порушення сталося з вини саме позивача, оскільки дозвіл №65/24 від 29.03.2024 надійшов на адресу Департаменту охорони культурної спадщини КМДА лише 04.04.2024 листом №125/01-13-202. Також відповідач листом від 17.12.2024 №17/09-01 повідомив позивача про те, що під час виконання робіт по Договору з улаштування підпірної стіни будівлі та паль відбулось непередбачуване осипання та падіння ґрунту по схилу, а тому просив його надати дозвільні документи щодо доступу транспорту до алеї Художників для забезпечення прибирання території об'єкта від ґрунту.
Відповідач також стверджує, що відсутні підстави для стягнення з нього пені за неповернення замовнику невикористаного авансу, 15% річних та індексації, оскільки аванс використано ним до 03.05.2024, тобто термін використання авансу не порушено.
Крім того, оскільки позивач є бюджетною установою, то мають бути докази відображення Казначейською службою України нарахованих позивачем до стягнення сум, проте матеріали даної справи таких доказів не містять.
В апеляційній скарзі відповідач просить суд апеляційної інстанції долучити висновок експерта від 19.05.2025 №19/1804/1 та довідку спеціаліста №353 за результатами проведення економічного дослідження по матеріалам справи №910/15440/24, що розглядалась в Господарському суді міста Києва, дозвіл Департаменту пам'ятко-охоронної діяльності №65/24 від 29.03.2024 на проведення дослідження та лист відповідача №17/09-02 від 17.09.2024.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» на рішення Господарського суду міста Києві від 07.07.2025 у справі №910/6170/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2025 у справі №910/6170/25 залишив без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» на рішення Господарського суду міста Києві від 07.07.2025 у справі №910/6170/25.
Після усунення відповідачем недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.08.2025 у справі №910/6170/25 задовольнив клопотання та поновив Товариству з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києві від 07.07.2025 у справі №910/6170/25; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» на рішення Господарського суду міста Києві від 07.07.2025 у справі №910/6170/25; зупинив дію рішення Господарського суду міста Києві від 07.07.2025 у справі №910/6170/25 на час апеляційного провадження; розгляд апеляційної скарги призначив на 30.09.2025 на 12 год. 00 хв.; витребував матеріали справи №910/6170/25 з Господарського суду міста Києва.
Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечив проти її задоволення, посилаючись на правильне застосування судом першої інстанції приписів частини 4 статті 75 ГПК України щодо обставин, встановлених під час розгляду справи №910/10848/24.
Позивач зазначає, що відповідач в порушення умов Договору не надав для звітності витрачених коштів авансу Акти приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, КБ-3 за вказаний період, а тому у відповідача виник обов'язок з повернення суми авансу до 02.09.2024. Оскільки відповідач не виконав обов'язку з повернення авансу, позивач правомірно застосував до нього відповідальність, передбачену умовами пункту 8.6 Договору.
Щодо відсутності договору на постачання електроенергії, затримки в отриманні дозволу та непередбаченому осипанні ґрунту, то відповідач жодного разу не звертався до позивача з приводу наявності істотних обставин, які перешкоджають виконанню умов Договору. Дозвіл на проведення археологічних робіт від 29.03.2024 виданий Козюбі В.К. - науковому співробітнику Інституту археології НАН України не стосується відповідача. Крім того, умовами Договору обов'язок з отримання дозвільних документів покладено на виконавця, тобто на відповідача.
Також позивач заперечує проти долучення доказів, наданих відповідачем до апеляційної скарги з посиланням на положення частини 3 статті 269 ГПК України.
04.09.2025 матеріали справи №910/6170/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Відповідачем подано клопотання про зменшення розміру пені до 10%, враховуючи його фінансовий стан та ступінь виконання відповідачем зобов'язань, відсутність основного боргу за Договором та те, що порушення зобов'язання не завдало збитків для позивача.
Також 29.09.2025 відповідачем заявлено клопотання про зупинення провадження у справі №910/6170/25 до набрання рішенням у справі №910/9235/25 законної сили. У справі №910/9235/25 вирішується питання щодо стягнення та встановлення обсягу фактично виконаних робіт та стягнення з Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» 6 277 172,38 грн заборгованості за Договором за виконані роботи.
30.09.2025 позивач надав заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження та зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки відсутні підстави для їх задоволення.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.09.2025 задовольнив клопотання відповідача про відкладення та відклав розгляд справи №910/6170/25 на 13.10.2025 на 11 год. 30 хв.
За приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 14.02.2023 у справі №910/7035/20.
Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими особа обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідними вимогами, і саме на цю особу покладено обов'язок своєчасного подання таких доказів. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16).
В порушення вищенаведеному апелянт не навів винятковість випадку та причини неможливості їх подання до суду першої інстанції, що об'єктивно не залежали від нього належними та допустимими доказами, крім того, висновок експерта від 19.05.2025 №19/1804/1 та довідка спеціаліста №353 стосуються справи №910/15440/24, а тому суд апеляційної інстанції відмовляє апелянту у клопотанні про доручення доказів, викладеному в апеляційній скарзі.
За приписами пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.
Здійснюючи тлумачення вказаних норм процесуального права, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у пунктах 8.11, 8.12 постанови від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 сформулював висновок про те, що, по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати: чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі №357/10397/19).
Верховний Суд у постанові від 19.06.2024 у справі №914/1425/21 зазначив, що правовою підставою для зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку іншого чи цього ж судочинства, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
На переконання суду апеляційної інстанції, відсутня об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №910/9235/25.
Крім того, зупинення провадження має бути доцільним і мотивованим та не повинно призводити до безпідставного затягування строків розгляду справи.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
За таких обставин, суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.10.2025 продовжив строк розгляду справи №910/6170/25 та оголосив перерву у розгляді справи №910/6170/25 до 21.10.2025 до 12 год. 20 хв. Представник відповідача у судовому засіданні 21.10.2025 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києві від 07.07.2025 у справі №910/6170/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 21.10.2025 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києві від 07.07.2025 у справі №910/6170/25 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
20.12.2023 між позивачем (Замовником) та відповідачем (Підрядником) укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого Підрядник зобов'язується на свій ризик виконати роботи, а саме: Реставрація будинку прибуткового, в якому проживали відомі художники М. Врубель, В. Орловський, В. Котарбинський, родина Прахових, пам'ятки архітектури, історії монументального мистецтва місцевого значення по вул. Десятинній,14. Коригування (за ДК 021:2015 код 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація), а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити такі роботи на умовах, визначених цим Договором (т.1, а.с. 27-31).
Згідно з пунктом 3.1 Договору ціна цього Договору становить 45 954 612,00 грн.
Відповідно до пункту 4.1 Договору, у редакції Додаткової угоди №1 від 21.12.2023 (т.1, а.с. 36) та Додаткової угоди №2 від 25.07.2024 (т.1, а.с. 37), Замовник відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 (із змінами) протягом 5 днів з моменту підписання Договору перераховує Підряднику аванс/попередню оплату в розмірі 20% вартості робіт/ціни договору, що становить 9 190 922,40 грн, у тому числі ПДВ 20% - 1 531 820,40 грн, який спрямовується на не бюджетні рахунки, відкриті на ім'я Підрядника в органах Державної казначейської служби у встановленому законодавством порядку з подальшим використанням зазначених коштів виключно з таких рахунків на цілі, визначені Договором. Підрядник зобов'язується використати одержаний аванс/попередню оплату протягом 8 місяців з дати отримання авансу. Для звітності витрачених коштів авансу Підрядник повинен надати Замовнику акти приймання виконаних робіт КБ-2в, КБ-3, за вказаний період, або повернути суму невикористаного авансу/попередньої оплати на реєстраційний рахунок Замовника протягом 5 банківських днів.
Наступні розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі довідки про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3 та акта приймання-передачі виконаних робіт за формою № КБ-2В, підписаними уповноваженими представниками сторін, за вирахуванням авансу/попередньої оплати, протягом 60 календарних днів (пункт 4.2 Договору).
Місце виконання робіт: м. Київ, вул. Десятинна, 14 (пункт 5.1 Договору).
Термін виконання робіт з 20.12.2023 по 30.11.2024 (пункт 5.2 Договору).
Підрядник зобов'язаний забезпечити виконання робіт у строки, встановлені цим Договором (пункт 6.3.1 Договору).
Розділом 8 Договору сторони погодили відповідальність.
У разі невиконання робіт або виконання не у повному обсязі, Підрядник сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни Договору за кожний день затримки (пункт 8.2 Договору).
Відповідно до пункту 8.6 Договору за неповернення Замовнику невикористаного Підрядником авансу в строк, визначений пунктом 4.1 Договору, Підрядник за весь час користування чужими грошовими коштами сплачує Замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невикористаного авансу/попередньої оплати, а також у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України, повинен проіндексувати суму невикористаного авансу/попередньої оплати на показник (індекс) інфляції за весь період прострочення та сплатити Замовнику 15 відсотків річних від суми невикористаного авансу.
Пунктом 8.14 Договору сторони погодили, що закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині оплати - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (пункт 13.1 Договору).
Додатковою угодою № 1 від 21.12.2023 сторони виклали календарний графік виконання робіт у новій редакції.
Позивач на виконання умов Договору сплатив відповідачу суму попередньої оплати у розмірі 9 190 922,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №538 від 25.12.2023 (т.1, а.с. 43).
В порушення умов Договору відповідач не надав позивачу для звітності витрачених коштів авансу Акти приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, КБ-3 за вказаний період, а тому у відповідача виник обов'язок з повернення суми авансу до 02.09.2024. Проте, відповідач у строки, що визначені умовами Договору, кошти попередньої оплати не повернув.
Частиною 4 статті 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Господарський суд міста Києва рішенням від 11.11.2024 у справі №910/10848/24, яке набрало законної сили 28.01.2025, задовольнив позовні вимоги та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» на користь Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій 9 190 922,40 грн попередньої оплати, 0,01 грн пені, 0,01 грн 15 % річних та судовий збір у розмірі 110 291,07 грн.
Під час розгляду справи №910/10848/24 судом встановлено обставини порушення Підрядником умов Договору в частині строків виконання робіт, а також неповернення суми попередньої оплати.
На виконання рішення суду у справі №910/10848/24 відповідач 04.02.2025 сплатив на користь позивача 9 190 922,40 грн попередньої оплати, що не заперечується учасниками справи.
Крім того, Господарський суд міста Києва рішенням від 13.05.2025 у справі №910/15440/24 задовольнив позов у повному обсязі та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» на користь Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій пеню за несвоєчасне виконання робіт, відповідно до пункту 8.2 Договору на суму 1 613 757,13 грн за період з 01.12.2024 по 17.01.2025, пеню за несвоєчасне повернення авансу відповідно до пункту 8.6 Договору на суму 2 673 591,77 грн за період з 26.12.2024 по 17.01.2025.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 24.09.2025 у справі №910/15440/24 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» задовольнив частково; рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 у справі № 910/15440/24 змінив, виклавши його резолютивну частину в іншій редакції: позов задовольнити частково; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» на користь Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій пеню, відповідно до п. 8.2 договору, у сумі 322 751,43 грн, пеню, відповідно до п. 8.6 договору, у сумі 534 718,35 грн, 15 % річних у сумі 516 223,12 грн, інфляційні втрати у сумі 434 454,90 грн, судовий збір у сумі 62 856,33 грн; в решті позову відмовив. Листом №066/1-1151 від 31.12.2024 позивач повідомив відповідача про повне припинення зобов'язання за Договором у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору (т.1, а.с. 14).
Листом №066/1-103 від 31.01.2025 позивач просив відповідача повернути будівельний майданчик по вул. Десятинна, 14 згідно акту приймання-передачі (т.1, а.с. 17), який сторонами підписано у той же день (т.1, а.с. 17 зворотній бік).
Позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 459 546,12 грн пені за несвоєчасне виконання робіт за період з 18.01.2025 по 30.01.2025 на підставі положень пункту 8.2 Договору, 121 118,73 грн пені за несвоєчасне повернення авансу за період з 18.01.2025 по 03.02.2025 на підставі положень пункту 8.6 Договору, 64 210,55 грн 15 відсотків річних від суми неповернутого авансу за період з 18.01.2025 по 03.02.2025 на підставі положень пункту 8.6 Договору та 110 291,07 грн інфляційних витрат за січень 2025 року на підставі положень пункту 8.6 Договору, вказавши, що у зв'язку з поверненням авансу 04.02.2025, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів за період з 18.01.2025 по 03.02.2025, а також, з урахуванням повернення позивачу будівельного майданчика 31.01.2025, предметом позову є і стягнення неустойки за порушення строків виконання робіт за Договором за період з 18.01.2025 по 30.01.2025.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язком для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За приписами частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
У разі невиконання робіт або виконання не у повному обсязі, Підрядник сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки з НБУ від ціни Договору за кожний день затримки (пункт 8.2 Договору).
Відповідно до пункту 8.6 Договору за неповернення Замовнику невикористаного Підрядником авансу в строк, визначений пунктом 4.1 Договору, Підрядник за весь час користування чужими грошовими коштами сплачує Замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невикористаного авансу/попередньої оплати, а також у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України, повинен про індексувати суму невикористаного авансу/попередньої оплати на показник (індекс) інфляції за весь період прострочення та сплатити Замовнику 15 відсотків річних від суми невикористаного авансу.
Позивач нарахував відповідачу 459 546,12 грн пені за несвоєчасне виконання робіт за період з 18.01.2025 по 30.01.2025 на підставі положень пункту 8.2 Договору, 121 118,73 грн пені за несвоєчасне повернення авансу за період з 18.01.2025 по 03.02.2025 на підставі положень пункту 8.6 Договору, 64 210,55 грн 15 відсотків річних від суми неповернутого авансу за період з 18.01.2025 по 03.02.2025 на підставі положень пункту 8.6 Договору та 110 291,07 грн інфляційних витрат за січень 2025 року у зв'язку з поверненням відповідачем авансу 04.02.2025, зазначив, що предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів за період з 18.01.2025 по 03.02.2025, а також, з урахуванням повернення позивачу будівельного майданчика 31.01.2025, предметом позову є і стягнення неустойки за порушення строків виконання робіт за Договором за період з 18.01.2025 по 30.01.2025.
Відповідно до частин 1, 4 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині оплати - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (пункт 13.1 Договору).
У постанові від 09.04.2020 у справі №910/4962/18 Верховний Суд вказав, що поряд з належним виконанням законодавство передбачає й інші підстави припинення зобов'язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання як закінчення строку дії договору. Отже, на думку Верховного Суду, зобов'язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.
Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи спір про повернення попередньої оплати за договором підряду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, виклала правову позицію, відповідно до якої за приписами статей 509, 598, 599, 631 ЦК України закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки, згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Позивач нарахував відповідачу пеню за несвоєчасне виконання робіт за період з 18.01.2025 по 30.01.2025 на підставі положень пункту 8.2 Договору та пеню за несвоєчасне повернення авансу за період з 18.01.2025 по 03.02.2025 на підставі положень пункту 8.6 Договору.
Законодавством не передбачено такої підстави для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 910/19233/20, від 05.03.2019 у справі № 922/409/17, від 22.01.2019 у справі № 904/889/18, від 20.08.2024 у справі № 910/5614/23.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що закінчення строку дії договору не нівелює права Замовника застосувати до Підрядника заходи відповідальності за порушення умов договору в частині своєчасного виконання робіт та повернення попередньої оплати та задоволення позовних вимог в цій частині.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 дійшла висновку про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Отже, враховуючи повернення відповідачем позивачу суми попередньої оплати лише 04.02.2025 та заявлений за позовом період з 18.01.2025, позивач має право на заявлення до стягнення відсотків річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України з 18.01.2025 по 03.02.2025.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
У постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
Таким чином, зобов'язання зі сплати відсотків річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобов'язання і право кредитора на нарахування та стягнення з боржника відсотків річних та інфляційних втрат закріплено у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 110 291,07 грн інфляційних витрат за січень 2025 року, тоді як у позові вказано період прострочення з 18.01.2025 по 03.02.2025.
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Період нараховування інфляційних втрат за січень 2025 року у даній справі позивачем вказано у позові період прострочення з 18.01.2025 по 03.02.2025, що є меншим за календарний місяць, а тому відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат за січень 2025 року.
Крім того, здійснивши нарахування за весь місяць січень 2025 року позивач вийшов за межі доводів, якими обґрунтовані позовні вимоги.
За приписами статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За таких обставин, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за період прострочення, вказаний у позові, з 18.01.2025 по 03.02.2025.
Водночас суд апеляційної інстанції вважає, що обґрунтованим є стягнення з відповідача на користь позивача 64 210,55 грн 15 відсотків річних від суми неповернутого авансу за період з 18.01.2025 по 03.02.2025, нарахованих на підставі пункту 8.6 Договору
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 459 546,12 грн пені за несвоєчасне виконання робіт, 121 118,73 грн пені за несвоєчасне повернення авансу та 64 210,55 грн відсотків річних від суми неповернутого авансу.
Щодо клопотання відповідача про скасувати або зменшення пені, то слід зазначити наступне.
Частиною 3 статті 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки: «розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання; у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;
- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного виконання зобов'язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора».
На обґрунтування клопотання про скасування або зменшення розміру пені відвідач посилається на виконання зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, проте як встановлено судом апеляційної інстанції відповідач обов'язок з повернення суми попередньої оплати виконав у примусовому порядку за рішенням суду (справа №910/10848/24). Крім того, відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження його фінансового стану. Отже, клопотання відповідача про скасування або зменшення розміру пені є документально не обґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.
Посилання відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі №910/15440/24, за якою суд апеляції інстанції дійшов висновку про наявність обставин для зменшення пені на 90%, оскільки порушення відповідачем зобов'язання в частині строків виконання робіт за Договором виникло з вини позивача, не заслуговує на увагу суду апеляційної інстанції, так як вже зазначалось вище з посиланням на правову позицію Верховного Суду виняткові обставини для зменшення розміру неустойки у кожній конкретній справі має індивідуальний характер, розмір неустойки (пені) у даній справі є незначним у порівняні із розміром зобов'язання, тобто розмір відповідає принципам верховенства права.
Крім того, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 ГПК України), а не у постановах судів апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи неправильне застосування норм матеріального права щодо нарахування інфляційних втрат судом першої інстанції, рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у справі №910/6170/25 підлягає частковому скасуванню.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у справі №910/6170/25 підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у справі №910/6170/25 підлягає скасуванню в частині стягнення 110 291,07 грн інфляційних втрат, з ухваленням в цій частині нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Судові витрати (судовий збір за подання позову та апеляційної скарги) підлягають розподілу на підставі статті 129 ГПК України, з урахуванням коефіцієнту 0,8.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у справі №910/6170/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у справі №910/6170/25 скасувати в частині стягнення 110 291,07 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у справі №910/6170/25 викласти у наступній редакції.
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» (вул. Чистяківська, буд. 2, м. Київ, 03062; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40239718) на користь Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій (вул. Спаська, буд.12, м. Київ, 04070; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21507625) 459 546,12 грн (чотириста п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот сорок шість гривень 12 копійок) пені за несвоєчасне виконання робіт, 121 118,73 грн (сто двадцять одну тисячі сто вісімнадцять гривень 73 копіки) пені за несвоєчасне повернення авансу, 64 210,55 грн (шістдесят чотири тисячі двісті десять гривень 55 копійок) відсотків річних від суми неповернутого авансу та 7 738,95 грн (сім тисяч сімсот тридцять вісім гривень 95 копійок) судового збору.
3. В решті позову відмовити».
4. Стягнути з Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій (вул. Спаська, буд.12, м. Київ, 04070; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21507625) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська будівельно-монтажна компанія» (вул. Чистяківська, буд. 2, м. Київ, 03062; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40239718) 1 984,58 грн (одну тисячу дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 58 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи №910/6170/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 27.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська