вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" жовтня 2025 р. Справа№ 910/3814/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
без повідомлення учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2025
у справі №910/3814/25 (суддя - Смирнова Ю.М.)
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
до Фізичної особи-підприємця Павленка Олександра Віталійовича
про стягнення заборгованості.
Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Павленка Олександра Віталійовича про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 39109,49 грн.
Позов мотивований тим, що відповідач неналежно виконував умови укладеного між сторонами кредитного договору №3463712014-L3F від 27.09.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 відкрито провадження у справі №910/3814/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
29.04.2025 Фізична особа-підприємець Павленко О.В. подав клопотання про зупинення провадження у справі з огляду на те, що він призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №65/2022 від 24.02.2022 (зі змінами) та відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №82 від 15.03.2025 призначений на посаду солдата резерву 35 запасної роти.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 зупинено провадження у справі №910/3814/25 до припинення перебування Фізичної особи-підприємця Павленка О.В. на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №65/2022 від 24.02.2022 (зі змінами).
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Підставою для апеляційного оскарження скаржник вказує порушення судом першої інстанції норм процесуального права (ст. 227 ГПК України).
Позивач стверджує, що під час постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не враховано правову позицію висловлену Верховним Судом у постановах від 27.02.2023 у справі №380/7845/21 та від 31.05.2023 у справі №160/1543/21, відповідно до якої для вирішення питання про зупинення провадження у справі є недостатнім факт формального перебування сторони у складі Збройних Сил України, оскільки не кожен структурний елемент в складі Збройних Сил України переведений на воєнний стан, тобто виконує бойові завдання у зоні бойових дій.
В розрізі наведеного відповідач мав би звернутися до Міністерства оборони України із запитом про надання інформації щодо належності військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) до складу Збройних Сил України або інших військових формувань, із зазначенням чи переведена вказана частина на воєнний стан або бере участь у виконанні бойових завдань у зоні бойових дій. Таких доказів, за твердженнями скаржника, заявником не надано.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025 апеляційну скаргу у справі №910/3814/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 у справі №910/3814/25, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 2 ст. 271 ГПК України, встановлено відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
У встановлений судом процесуальний строк відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не надано, що в силу приписів ст. 263 ГПК України не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
Колегія суддів беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, встановила наступного.
Так, предметом апеляційного перегляду у цій справі є питання дотримання судом першої інстанції норм процесуального права під час постановлення ухвали про зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами ст. ст. 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення (постанова Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №914/2150/18).
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду такої справи.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався Указами Президента України та продовжений до цього часу.
Згідно з п. 2 наведеного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України" військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Воєнні дії - це організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України; бойові дії - форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння) (ст. 1 Закону України "Про оборону України").
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
З'єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, безпеки та захисту критичної інфраструктури, здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими в особливий період, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, організації та підтримання дій руху опору, проведення військових інформаційно-психологічних операцій, боротьби з тероризмом і піратством, заходів щодо здійснення захисту життя, здоров'я громадян та об'єктів (майна) державної власності за межами України, забезпечення їх безпеки та евакуації (повернення), посилення охорони державного кордону, захисту суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі та їх правового оформлення, забезпечення безпеки національного морського судноплавства України у відкритому морі чи в будь-якому місці поза межами юрисдикції будь-якої держави, заходів щодо запобігання розповсюдженню зброї масового ураження, протидії незаконним перевезенням зброї і наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у відкритому морі, ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, кризових ситуацій, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.
Структура Збройних Сил України визначена ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", відповідно до якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про Збройні Сили України" особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
До основних засад господарського судочинства віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін (ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про зупинення провадження у справі суд зазначив, що на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію" та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2025 №82 рекрута Павленка О.В. призвано на військову службу та призначено на посаду солдата резерву 35 запасної роти. З 15 березня 2025 року Павленка О.В зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2025 №82, підтверджується факт перебування Павленка О.В. на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 15.03.2025 по теперішній час.
Колегія суддів зауважує, що виходячи зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Аналогічні норми закріплені і в Цивільному процесуальному кодексі України, і в Кодексі адміністративного судочинства України.
Так, у постановах Верховного Суду від 27.02.2023 у справі №380/7845/21, від 31.05.2023 у справі №160/1543/21, на які покликається скаржник в апеляційній скарзі, висловлено позицію про те, що для вирішення питання про зупинення провадження недостатньо самого факту введення воєнного стану і формального перебування сторони у складі ЗСУ, оскільки не кожен структурний елемент в складі ЗСУ переведений на воєнний стан, тобто виконує бойові завдання у зоні бойових дій, а у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №756/3462/20, від 14.02.2024 у справі №466/8799/22 висловлено правову позицію про те, що згідно з п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому складу.
Колегія суддів також враховує, що у постановах Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №753/19628/17 та в ухвалах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №757/5240/16-ц, від 29.08.2022 у справі №461/5209/19, від 17.01.2023 у справі №501/1699/17, від 09.05.2023 у справі №96/5671/21, висловлено позицію щодо застосування п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, відповідно до якої підставою для зупинення провадження у справі є перебування сторони у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій. Аналогічних висновків дійшов і Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (застосування п. 5 ч. 1 ст. 236 КАС України), зокрема, у постанові від 25.04.2024 у справі №852/2а-1/24.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, до поданого клопотання про зупинення провадження у справі відповідачем - Фізичною особою-підприємецем Павленком О.В. не надано доказів того, що військова частина, в якій останній перебуває на військовій службі, переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про зупинення провадження у справі, оскільки не вбачається обставин щодо переведення військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), у якій на службі перебуває відповідач, на воєнний стан відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
Колегія суддів вважає, що доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі отримали підтвердження під час апеляційного провадження та спростовують висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для зупинення провадження у справі, оскільки зроблені без урахування вищенаведених правових висновків Верховного Суду.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 271 ГПК України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвали, зокрема, про зупинення провадження у справі, справа передається на розгляд суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України).
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 у справі №910/3814/25 прийнята з порушенням норм процесуального права (безпідставне зупинення провадження у справі), а відтак підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до Господарського суду міста Києва. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, у зв'язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» підлягає задоволенню.
Частиною 14 статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що в даному випадку справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат по сплаті судового збору судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 у справі №910/3814/25 скасувати.
3. Справу №910/3814/25 передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов