вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" жовтня 2025 р. Справа№ 925/1518/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Мальченко А.О.
Михальської Ю.Б.
розглядаючи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»
на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2025 (повне рішення складено 23.06.2025)
у справі № 925/1518/24 (суддя Довгань К.І.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Лепського Віктора Івановича
до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»
про стягнення 157 045, 19 грн
У грудні 2024 Фізична особа - підприємець Лепський Віктор Іванович звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про стягнення 157 045, 19 грн безпідставно збережених коштів.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач відмовився від укладення договору оренди, однак фактично користується майном позивача, тому останній просить стягнути з відповідача 157 045, 19 грн безпідставно збережених коштів за фактичне користування майном.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.06.2025 у справі № 925/1518/24 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на користь фізичної особи - підприємця Лепського Віктора Івановича безпідставно отриманих коштів у сумі 157 045, 19 грн та 2 422, 40 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем безпідставно збережено кошти, які, згідно з вимогами чинного законодавства, необхідно сплачувати позивачу (власнику земельної ділянки) як орендну плату за користування земельною ділянкою.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2025 у справі № 925/1518/24, та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Керуючись п. 1 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, закрити провадження по справі № 925/1518/24, у зв'язку з не підсудністю господарському судочинству.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, є таким, що суперечить дійсним обставинам та матеріалам справи, залишає правову невизначеність, виходить за межі предмету позову, вирішує питання незаявлених позовних вимог, не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, упередженим та однобоким. Зокрема скаржник вважає, що доказів розміщення, перебування, чи користування відповідачем майном позивача, датовані після жовтня 2022 та станом на дату звернення до господарського суду в матеріалах справи відсутні. При цьому, відповідач вважає, що встановивши поновленим строк договору оренди нерухомого майна №_SBK від 28.08.2019 - до 22.04.2025 на тих самих умовах, місцевий господарський суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивач не заявляв позову про поновлення договору оренди чи укладеним, чим безпосередньо виходить за межі заявленого позову та порушує норми господарського процесу. Також скаржник на спростування помилкових висновків оскаржуваного рішення суду першої інстанції, долучає до апеляційної скарги акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна до договору оренди №_SBK від 28.08.2019, та додаткову угоду № 1 до договору оренди №_SBK від 28.08.2019, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Крім цього, відповідач зазначає, що наданий позивачем примірник договору оренди нерухомого майна №_SBK від 28.08.2019 є викраденим примірником договору відповідача - ПрАТ «ВФ Україна». Також скаржник зазначає, що місцевий господарський суд встановивши заявлену позивачем оплату за місяць в розмірі - 6 553, 97 грн, не обґрунтовує якими нормами чинного законодавства він керувався встановлюючи такі ціни, за користування земельною ділянкою чи її частиною. Й наостанок відповідач вважає, що спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а тому необхідно закрити провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2025 у справі № 925/1518/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Коробенко Г.П., Яценко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/1518/24.
До Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 925/1518/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2025 у справі № 925/1518/24 залишено без руху.
До Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 07.08.2025 суддю Північного апеляційного господарського суду Іоннікову І.А. звільнено у відставку, було призначено повторний автоматизований розподіл справи № 925/1518/24, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Мальченко А.О. Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2025 у справі № 925/1518/24, вирішено справу № 925/1518/24 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2025 розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
25.08.2025 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
25.08.2025 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу) в яких останній просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, керуючись пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України закрити провадження по справі № 925/1508/24, в зв'язку з не підсудністю господарського судочинству.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
Колегія суддів зазначає, що скаржник до апеляційної скарги долучив докази, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а саме витяг № НВ-9969536372025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, додаткову угоду № 1 до договору оренди нерухомого майна № SBK від 22.08.2019 від 31.10.2022, акт приймання-передачі нерухомого майна від 31.10.2022.
Відповідно до ч.3, статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
З матеріалів справи вбачається, що подані апелянтом докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції і відповідно не розглядались останнім, при цьому, акт та додаткова угода датовані 31.10.2022, тобто вони існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції.
Втім, скаржник в апеляційній скарзі не зазначає будь-якого обґрунтування неможливості подати відповідні докази в суді першої інстанції, з яких колегія суддів могла б встановити наявність або відсутність поважних причини їх неподання.
З огляду на викладене, оскільки скаржник не був позбавлений можливості надати такі докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, однак своїм правом не скористався, колегія суддів не бере до уваги додатково надані скаржником докази.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 22.08.2019 між ОСОБА_1 (орендодавцем) та ПрАТ «ВФ Україна» (орендарем) був укладений договір оренди земельної ділянки за № _SBK. (а.с. 8-10)
25.08.2019 між громадянином ОСОБА_1 та приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» було підписано акт приймання-передачі об'єкта оренди, із якого вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування об'єкт оренди, а саме: частину технологічного майданчика, загальною площею 30 кв.м., що знаходиться за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка, в адмінмежах Собківської сільської ради. (зв.а.с. 10)
21.10.2022 між гр. ОСОБА_1 та позивачем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвою І.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 4015. (а.с. 13-14)
Право власності на земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 48208703, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 313035509 від 21.10.2022. (а.с. 15)
24.10.2022 Лепський В.І. зареєструвався як фізична особа-підприємець Лепський Віктор Іванович у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідним записом № 2011100000000000167, з основним видом економічної діяльності: КВЕД: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Листом від 01.11.2022 позивач повідомив відповідача, що у зв'язку з купівлею земельних ділянок, що знаходяться за адресою: смт. Чорнобай, Золотонішського рн., Черкаської обл., кадастровий номер 7125155100:01:000:0506 та в с. Собківка, Уманського рн., Черкаської обл., кадастровий номер 7124387500:02:000:1485 на яких встановлено телекомунікаційне обладнання ПрАТ «ВФ Україна» Лепський В.І. просив узаконити перебування даного обладнання на земельних ділянках та підписати договір оренди нерухомого майна з 01.11.2022 у розмірі 6 000, 00 грн по кожному об'єкту. (а.с. 16)
В свою чергу, відповідач надіслав Лепському В.І. , як фізичній особі - підприємцю, лист від 25.11.2022 про відмову в укладенні договору оренди, в якому вказав, що ПрАТ «ВФ Україна» відмовляється від пропозиції щодо укладення будь-яких договорів на підставі того, що об'єкти нерухомого майна придбані гр. Лепським В.І. з порушенням трудового, дисциплінарного, цивільного, господарського, земельного та кримінального законодавства України, з використанням Лепським В.І. , як колишнім співробітником компанії конфіденційної та комерційної інформації в особистих цілях, не пов'язаних із виконанням посадових обов'язків, без повідомлення орендаря та ознаками шахрайських дій при укладенні відповідних договорів. Також у даному листі вказано, що кожна з базових станцій мобільного зв'язку знаходиться на обліку Держспецзв'язку, ДСНС та Міноборони України. Крім того позивача попереджено про кримінальну відповідальність за умисне пошкодження або руйнування телекомунікаційної мережі чи технічних засобів телекомунікацій, передбачену статтею 360 Кримінального кодексу України. (а.с. 17)
В подальшому, до Господарського суду Черкаської області фізична особа підприємець Лепський Віктор Іванович звернулась з позовом до приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про стягнення 144 094 грн 05 коп заборгованості, а саме: 117 721 грн 37 коп боргу по сплаті орендної плати за період з 01.11.2022 по 31.05.2024, 14 246 грн 54 коп пені, 9 772 грн 77 коп інфляційних втрат та 2 353 грн 37 коп 3% процентів річних, у зв'язку із неналежним виконанням ПрАТ «ВФ Україна» умов договору оренди земельної ділянки №_SBK від 22.08.2019.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.11.2024 у справі № 925/779/24 у позові відмовлено.
Під час ухвалення рішення по справі № 925/779/24 судом було встановлено наступні обставини:
«Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час розгляду даного спору, 22 серпня 2019 року між громадянином ОСОБА_1. (орендодавець) та приватним акціонерним товариством ВФ Україна (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки за № _SBK.
Згідно п. 1.1 вищевказаного договору орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти в строкове платне користування частину технологічного майданчика, загальною площею 30 кв.м., що знаходиться за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка, в адмінмежах Собківської сільської ради, згідно план-схеми (додаток №2).
Об'єкт оренди надається орендарю для встановлення обладнання базової станції мобільного зв'язку (надалі обладнання), з метою здійснення орендарем господарської діяльності (п. 2.1. договору оренди).
Орендодавець засвідчує, що об'єкт оренди належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу (п. 3.2. договору).
Згідно п. 4.2 вищевказаного договору оренди, при передачі об'єкта оренди складається акт приймання-передачі об'єкта оренди (додаток №1), який підписується уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно п. 5.1, 5.2, 5.4 договору орендна плата за місяць оренди (що не включає вартість спожитої електроенергії) становить 5 000,00 грн. без ПДВ. Нарахування орендної плати починається з дати підписання сторонами акту приймання - передачі об'єкта оренди. Щомісячно до 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем оплати, орендар самостійно здійснює орендну плату, шляхом банківського переказу на поточний рахунок орендодавця.
Відповідно до п. 5.9 цього договору орендодавець є фізичною особою, орендар є податковим агентом та на підставі ст. 18.1 Податкового кодексу України нараховує і утримує податок з доходів фізичних осіб та інші податки в установленому законодавством розмірі. Сума оплати за договором включає в себе суму податку з доходів фізичних осіб та інші податки, які будуть утримані.
Відповідно до п. 5.10 договору, місячна орендна плата за кожний наступний рік, починаючи з 01 січня 2021 року збільшується на 7%.
25 серпня 2019 року між громадянином ОСОБА_1 та приватним акціонерним товариством ВФ Україна було підписано акт приймання-передачі об'єкта оренди, із якого вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування об'єкт оренди, а саме: частину технологічного майданчика, загальною площею 30 кв.м., що знаходиться за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка, в адмінмежах Собківської сільської ради.
Об'єкт оренди передається орендарю без устаткування та інвентарю.
Згідно п. 11.1 договору оренди, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріпленням його печатками сторін (за наявності) та діє з 22 серпня 2019 року до 22 червня 2022 року (включно).
У разі, якщо орендар продовжує користуватись об'єктом оренди після закінчення строку договору, то за відсутності заперечень зі сторони орендодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були раніше встановлені цим договором, причому кількість таких поновлень не обмежується (п. 11.8 договору оренди).
Позивач стверджував, що після 22 червня 2022 року орендар продовжив користуватися об'єктом оренди, проти чого орендодавець не заперечував, а тому договір оренди було пролонговано до 22 квітня 2025 року на тих самих умовах.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що 21 жовтня 2022 року між громадянином ОСОБА_1 (продавець) та громадянином Лепським В.І. (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвою І.Ю., зареєстрований в реєстрі за №4015.
Згідно п. 1. вищевказаного договору купівлі-продажу продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв у власність земельну ділянку площею 0,0100 га, кадастровий номер 7124387500:02:000:1485, що розташована за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка та зобов'язується сплатити за неї грошову суму у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Вид цільового призначення земельної ділянки, що відчужується - для розміщення та експлуатації об'єктів і споруд телекомунікацій (п. 2 договору).
В цей же день право власності на земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №48208703, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №313035509 від 21 жовтня 2022 року.
Також 21 жовтня 2022 року між громадянином ОСОБА_1 (дарувальник) та громадянином Лепським В.І. (обдаровуваний) було укладено договір дарування майна.
Згідно п.1.1 договору дарування дарувальник передав обдаровуваному безоплатно у власність (подарував), а обдаровуваний прийняв в дар (у власність), належний дарувальнику технологічний майданчик, площею 100 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці кадастровий № 7124387500:02:000:1485 за адресою: Черкаська область, Уманський район., с. Собківка, в адмінмежах Собківської сільської ради.
З урахуванням наведених доказів суд дійшов висновку, що об'єкт оренди за договором від 22 серпня 2019 року - технологічний майданчик, загальною площею 30 кв.м., знаходиться на земельній ділянці кадастровий №7124387500:02:000:1485 за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка, в адмінмежах Собківської сільської ради.
Положеннями п. 11.6 договору оренди передбачено, що реорганізація сторін, та/або перехід права власності на об'єкт оренди до третіх осіб не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника об'єкту оренди (його правонаступників) на тих самих умовах.
24 жовтня 2022 року громадянина Лепського В.І. зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізичну особу-підприємця.
01 листопада 2022 року позивач звернувся до відповідача з листом, в якому зазначив, що у зв'язку з купівлею земельної ділянки за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка на якій встановлено телекомунікаційне обладнання ПрАТ ВФ Україна просить підписати з ним договір оренди нерухомого майна з 01 листопада 2022 року (а.с. 17).
25 листопада 2022 року відповідач направив позивачу лист за № GR-22-08604 в якому повідомив про відмову від пропозиції щодо укладення будь-яких договорів з позивачем в тому числі щодо об'єкту за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 110).
За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача, стосовно того, що останній не отримував пропозицій від позивача стосовно укладання з ним нового договору оренди, а також стосовно того, що відповідач не був обізнаним про зміну власника земельної ділянки, на якій розміщено обладнання базової станції мобільного зв'язку відповідача.
Про факт будівництва та розміщення вежі мобільного зв'язку відповідача саме за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка свідчать доводи самого відповідача наведені ним в письмовій заяві (клопотанні) (а.с.62) та доданих до цієї заяви доказів. (а.с.64-74)…
З урахуванням наведеного суд вважає, що технологічний майданчик на якому відповідачем було побудовано (змонтовано) споруду електронних комунікацій (вежу з відповідним обладнанням) сам по собі, як об'єкт також відноситься до інженерних наземних споруд, що знаходиться на земельній ділянці….
Відповідно до ст. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд вважає, що використання технологічного майданчика окремо без земельної ділянки на якій він розташований (побудований) є неможливим, в зв'язку з характеристиками та особливостями цієї інженерної споруди.
В даному випадку об'єкт оренди - технологічний майданчик площею 30 кв.м. є складовою частиною земельної ділянки кадастровий номер №7124387500:02:000:1485 за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка, в адмінмежах Собківської сільської ради.
Водночас, право власності на земельну ділянку розповсюджується на висоту і на глибину, необхідні для зведення будівель та споруд.
Отже, суд вважає, що фактично за договором оренди землі від 22 серпня 2019 року, об'єктом оренди є земельна ділянка площею 30 кв.м. на якій раніше було споруджено (побудовано, змонтовано, тощо) технологічний майданчик (підготовлено площадку) для подальшого його використання за призначенням, в тому числі для встановлення електронних комунікацій.
Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Матеріали справи не містять доказів того, що за відповідачем в установленому законом порядку зареєстровано речове право на користування земельною ділянкою на якій розташовано технологічний майданчик та побудовано (змонтовано) споруду електронних комунікацій….
Оскільки право оренди земельною ділянкою за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка, в адмінмежах Собківської сільської ради на якій розміщено технологічний майданчик не зареєстровано, то відповідно і обов'язку зі сплати орендних платежів на момент звернення позивача до суду у відповідача не виникло.
До моменту належного оформлення права оренди земельної ділянки, на якій розташований об'єкт (споруда) відповідача, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без реєстрації права оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.»
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Указаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України" та від 28.11.1999 в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не треба розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та «Пономарьов проти України» від 03.04.2008).
Колегія суддів зазначає, що в рішенні Господарського суду Черкаської області від 12.11.2024 у справі № 925/779/24 було встановлено:
- отримання Лепським В.І. безоплатно у власність в дар технологічний майданчик, площею 100 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці кадастровий № 7124387500:02:000:1485 за адресою: Черкаська область, Уманський район., с. Собківка, в адмінмежах Собківської сільської ради на підставі договору дарування від 21.10.2022;
- об'єкт оренди за договором від 22.08.2019 - технологічний майданчик, загальною площею 30 кв.м., знаходиться на земельній ділянці кадастровий №7124387500:02:000:1485 за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка, в адмінмежах Собківської сільської ради;
- факт будівництва та розміщення вежі мобільного зв'язку відповідача саме за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка;
- фактично за договором оренди землі від 22.08.2019, об'єктом оренди є земельна ділянка площею 30 кв.м. на якій раніше було споруджено (побудовано, змонтовано, тощо) технологічний майданчик (підготовлено площадку) для подальшого його використання за призначенням, в тому числі для встановлення електронних комунікацій;
- право оренди земельною ділянкою за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка, в адмінмежах Собківської сільської ради на якій розміщено технологічний майданчик не зареєстровано, відповідно і обов'язку зі сплати орендних платежів на момент звернення позивача до суду у відповідача не виникло.»
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду Черкаської області від 12.11.2024 у справі № 925/779/24 мають преюдиціальне значення та повторного доведення не потребують.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Спір у даній справі на думку позивача виник у зв'язку з тим, що відповідач безпідставно зберіг кошти позивача у вигляді орендної плати за користування об'єктом оренди (земельною ділянкою кадастровий № 7124387500:02:000:1485, що знаходиться за адресою: Черкаська обл., Уманський р-н., с. Собківка), яку відповідач без достатньої правової підстави зберіг у себе за період з 01.11.2022 по 30.11.2024.
Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Позивач, звертаючись з даним позовом обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що фактично за договором оренди землі від 22.08.2019, об'єктом оренди є земельна ділянка площею 30 кв.м. на якій раніше було споруджено (побудовано, змонтовано, тощо) технологічний майданчик (підготовлено площадку) для подальшого його використання за призначенням, в тому числі для встановлення електронних комунікацій.
Також позивач зазначив, що оскільки право оренди земельною ділянкою не зареєстровано за відповідачем то відповідно і обов'язку зі сплати орендних платежів у відповідача не виникло.
Відтак, позивач просив суд з посиланням на статтю 1212 Цивільного кодексу Украйни стягнути з відповідача орендну плату за фактичне користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави розраховану на підставі договору оренди земельної ділянки №-SBK від 22.08.2019.
Колегія суддів зазначає, що статтею 1212 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 статтею 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.09.2018 у справі №925/230/17, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 313035509 від 21.10.2022 позивач є власником земельної ділянки кадастровий номер 7124387500:02:000:1485, що знаходиться за адресою: Черкаська обл., Уманський р-н., с. Собківка. (а.с. 15)
Як вже було вище встановлено, фактично за договором оренди землі від 22.08.2019, об'єктом оренди є земельна ділянка площею 30 кв.м. на якій раніше було споруджено (побудовано, змонтовано, тощо) технологічний майданчик (підготовлено площадку) для подальшого його використання за призначенням, в тому числі для встановлення електронних комунікацій.
Право оренди земельною ділянкою за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Собківка, в адмінмежах Собківської сільської ради на якій розміщено технологічний майданчик не зареєстровано, відповідно і обов'язку зі сплати орендних платежів на момент звернення позивача до суду у відповідача не виникло.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач з 01.11.2022 зобов'язаний був укласти з позивачем договір оренди та сплачувати йому орендну плату за використання земельної ділянки, однак договору оренди відповідач з позивачем не уклав, орендної плати жодного разу не сплатив.
Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідач отримав в оренду об'єкт оренди за договором оренди земельної ділянки №-SBK від 22.08.2019 відповідно до акту приймання-передачі об'єкта оренди від 25.08.2019. (а.с. 12)
Відповідно до п. 8.1. договору оренди земельної ділянки №-SBK від 22.08.2019 сторони повинні здійснити передачу об'єкта оренди протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дати закінчення строку оренди.
Згідно з п. 8.3. договору оренди земельної ділянки №-SBK від 22.08.2019 об'єкт оренди вважається фактично переданим орендодавцю з дати підписання акту передачі-приймання об'єкта оренди.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач на підставі акта приймання-передачі повернув позивачу (новому власнику) об'єкт оренди за договором оренди земельної ділянки №-SBK від 22.08.2019.
Отже, вбачається, що відповідач фактично продовжує користуватися об'єктом оренди за договором оренди земельної ділянки №-SBK від 22.08.2019.
Відповідно до ч.1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно з статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, як об'єкт цивільних прав з кадастровим номером 7124387500:02:000:1485 площею 0, 01 га є сформованою. (а.с. 15)
Відтак, приймаючи до уваги належність земельної ділянки кадастровий номер 7124387500:02:000:1485, що знаходиться за адресою: Черкаська обл., Уманський р-н., с. Собківка на праві власності позивачу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо використання відповідачем вказаної земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок її власника, що призвело до неотримання останнім коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою.
Досліджуючи розмір належної до сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з рішення суду першої інстанції, місцевий господарський суд взяв до уваги розрахунок позивача, який останній здійснив на підставі п. 5.10. договору оренди земельної ділянки №-SBK від 22.08.2019.
Однак, як вже вище було встановлено, в даному випадку між сторонами відсутні договірні відносини, а тому застосування умов договору оренди земельної ділянки №-SBK від 22.08.2019 до них є помилковим.
За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Відтак, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20.09.2018 року у справі № 925/230/17 та у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 року у справі №922/2060/22.
Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
При цьому статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» Нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання. Нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав.
Втім, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутній витяг з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки на підставі якого можливо б було здійснити розрахунок позовних вимог у даній справі.
Колегія суддів ще раз звертає увагу позивача, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України, а тому даний позов не може ґрунтуватись на будь-якому договорі, його умовах чи цінах, зокрема пунктів 5.1. та 5.10. договору на підставі, якого позивач визначає розмір орендної плати.
З огляду на не доведеність позивачем розміру належної до сплати орендної плати за фактичне користування спірною земельною ділянкою у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Одночасно колегія суддів звертає увагу позивача, що він не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх прав шляхом зобов'язання відповідача укласти договір оренди або звільнити безпідставно зайняту земельну ділянку.
Щодо доводів скаржника щодо непідсудності даної справи господарському судочинству, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фізична особа набуває право власності на майно лише у статусі фізичної особи, що не позбавляє її права використовувати це майно у підприємницькій діяльності.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2025 у справі № 925/1518/24 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, скарга Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Відповідно до ч.1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2025 у справі №925/1518/24 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2025 у справі № 925/1518/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким:
« 1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.»
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Лепського Віктора Івановича (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (код ЄДРПОУ: 14333937; вул. Лейпцизька,15, м. Київ, 01601) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три гривні) 60 коп.
4. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Черкаської області.
5. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1518/24.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді А.О. Мальченко
Ю.Б. Михальська