вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" вересня 2025 р. Справа№ 904/5331/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Нечасний О.Л.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 08.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 (повний текст складено та підписано 05.06.2025)
у справі №904/5331/24 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Перадзе Романа Тарієловича
до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області
про усунення перешкод у користуванні банківським рахунком,-
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа - підприємець Перадзе Роман Тарієлович (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (надалі також - «Відповідач») про усунення перешкод у користуванні банківським рахунком.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для зобов'язання АТ КБ "Приватбанк" усунути перешкоди в користуванні Фізичній особі-підприємцю Перадзе Роману Тарієловичу банківським рахунком № НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк" шляхом зняття арешту з коштів на рахунку.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 року направлено матеріали позовної заяви Фізичної особи-підприємця Перадзе Романа Тарієловича до Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про усунення перешкод у користуванні банківським рахунком за територіальною підсудністю до Господарського суду м. Києва (вулиця Богдана Хмельницького, будинок 44-в, м. Київ, 01054).
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 у справі №904/5331/24 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Зобов'язано Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» усунути перешкоди в користуванні Фізичній особі-підприємцю Перадзе Роману Тарієловичу банківським рахунком № НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк" шляхом зняття арешту з коштів на рахунку.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь Фізичної особи-підприємця Перадзе Романа Тарієловича судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 00 коп.
Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 24.06.2025 (документ сформований в підсистемі "Електронний суд" 24.06.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
АТ КБ «ПриватБанк» вважає ухвалене рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене воно було з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:
Справа не підсудна Господарському суду м. Києва, оскільки Позивач має звертатись із заявою про зняття арешту в порядку цивільного судочинства Господарським судом Харківської області.
Відповідач не може прийняти до виконання Постанову про зняття арешту з грошових коштів, що містяться на відкритих рахунках, що належать Позивачу через те, що не дотримано порядку надсилання документів про зняття арешту з коштів.
Позовна заява подана до неналежного відповідача, оскільки Банком не порушено порядок надсилання та оформлення виконавчого документу.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі та доказів надсилання копії апеляційної скарги разом з додатками позивачу - Фізичній особі-підприємцю Перадзе Роману Тарієловичу у паперовій формі листом з описом вкладення.
07.07.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 07.07.2025) через підсистему «Електронний суд» представником апелянта подано клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого долучено платіжну інструкцію №ZZ424B2CDH від 04.07.2025 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3 633,60 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 у справі №904/5331/24, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.09.2025.
До матеріалів справи представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній категорично заперечує доводи апелянта.
Явка представників сторін
Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 08.09.2025 не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином причини неявки представника відповідача суду не відомі.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутність позивача та його представника.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників сторін обов'язковою в судове засідання не визнавалась, задоволення клопотання представника позивача про розгляд справи у відсутність позивача та його представника, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 08.09.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом встановлено, що Фізична особа - підприємець Перадзе Роман Тарієлович має відкритий рахунок № НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві Комерційний Банк «Приватбанк», що підтверджується роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк». (а.с.11-12)
16.12.2019 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 винесено постанову про зняття арешту з грошових коштів, які містяться на відкритих рахунках, що належать боржнику Фізичній особі - підприємцю Перадзе Роману Тарієловичу. (а.с.15)
Листами №24-09/24 від 24.09.2024 року, №21-10/24 від 21.10.2024 року Позивач просив Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області повторно направити постанову про зняття арешту з грошових коштів, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти Позивача. (а.с.13-14, 16)
Листами №20.1.0.0/7-241014/85153 від 14.10.2024 року, №20.1.0.0/7-241030/89404 від 31.10.2024 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» повідомив ОДВ Головне територіальне управління юстиції у Харківській області, що відсутні підстави для прийняття постанови про зняття арешту з грошових коштів, у зв'язку з не накладенням кваліфікованого електронного підпису. (а.с.71-73)
Листом №12-11/24 від 12.11.2024 року Позивач просив Відповідача зняти арешт з рахунку, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 13.11.2024 р., фіскального чеку. (а.с.17-18) У відповідь на який останній листом №20.1.0.0.0/7-241115/43013 від 19.11.2024 року повідомив, що не має змоги виконати вимоги та надати запитувану інформацію. (а.с.19)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що постанова про зняття арешту з грошових коштів була направлена Відповідачу державним виконавцем у встановленому законом порядку, а тому наявні підстави для зняття арешту з рахунку Позивача. Таким чином, просить зобов'язати Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» усунути перешкоди в користуванні Фізичній особі-підприємцю Перадзе Роману Тарієловичу банківським рахунком № НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк" шляхом зняття арешту з коштів на рахунку.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що позов поданий до неналежного відповідача.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За змістом ст. ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, Фізична особа - підприємець Перадзе Роман Тарієлович має відкритий рахунок № НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві Комерційний Банк «Приватбанк», що підтверджується роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» та не заперечувалось представниками сторін у поданих заявах по суті спору, а тому відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не підлягають доказуванню. (а.с.11-12)
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст. 19, ст. 129-1 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Приписами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню
Як встановлено судом, 16.12.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 винесено постанову про зняття арешту з грошових коштів, які містяться на відкритих рахунках, що належать боржнику Фізичній особі - підприємцю Перадзе Роману Тарієловичу. (а.с.15)
Згідно ч.5 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент винесення постанови про зняття арешту майна) постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент винесення постанови про зняття арешту майна) у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Згідно з ч.4, 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент винесення постанови про зняття арешту майна) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
16.12.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 винесено постанову про зняття арешту з грошових коштів, які містяться на відкритих рахунках, що належать боржнику Фізичній особі - підприємцю Перадзе Роману Тарієловичу. (а.с.15)
Листами №24-09/24 від 24.09.2024 року, №21-10/24 від 21.10.2024 року Позивач просив Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області повторно направити постанову про зняття арешту з грошових коштів, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти Позивача. (а.с.13-14, 16)
Листами №20.1.0.0/7-241014/85153 від 14.10.2024 року, №20.1.0.0/7-241030/89404 від 31.10.2024 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» повідомив ОДВ Головне територіальне управління юстиції у Харківській області, що відсутні підстави для прийняття постанови про зняття арешту з грошових коштів, у зв'язку з не накладенням кваліфікованого електронного підпису. (а.с.71-73)
Листом №12-11/24 від 12.11.2024 року Позивач просив Відповідача зняти арешт з рахунку, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 13.11.2024 р., фіскального чеку. (а.с.17-18) У відповідь на який останній листом №20.1.0.0.0/7-241115/43013 від 19.11.2024 року повідомив, що не має змоги виконати вимоги та надати запитувану інформацію. (а.с.19)
Порядок автоматизованого арешту коштів/електронних грошей боржників на рахунках/електронних гаманцях, відкритих надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, емітентами електронних грошей, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1203/5, визначає процедуру автоматизованого арешту коштів/електронних грошей боржників на рахунках, відкритих надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків (далі - надавачі платіжних послуг), за виконавчими провадженнями, у тому числі про стягнення аліментів, за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) шляхом інформаційної взаємодії державних або приватних виконавців (далі - виконавці) та надавачів платіжних послуг. До надавачів платіжних послуг належать банки, небанківські надавачі платіжних послуг, емітенти електронних грошей, які відповідно до законодавства України мають право відкривати рахунки, електроні гаманці користувачам. Автоматизований арешт коштів/електронних грошей боржників на рахунках/електронних гаманцях, відкритих надавачами платіжних послуг, передбачає отримання інформації про рахунки/електронні гаманці боржників та накладення/зняття виконавцем арешту на/з кошти(ів)/електронні(их) гроші(ей) шляхом винесення постанов про арешт коштів/електронних грошей та про зняття арешту з коштів/електронних грошей боржника у формі електронного документа та прийняття їх до виконання надавачами платіжних послуг.
У п. 3 розділу I Порядку визначено, що суб'єктами інформаційної взаємодії за цим Порядком (далі - суб'єкти інформаційної взаємодії) є:
державне підприємство «Національні інформаційні системи», яке є адміністратором автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - адміністратор АСВП), визначеним Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 05 серпня 2016 року № 2432/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції 12 серпня 2016 року за № 1126/29256;
виконавці;
банки;
небанківські надавачі платіжних послуг;
емітенти електронних грошей.
Відповідно до п.4 розділу I Порядку інформаційна взаємодія згідно з цим Порядком здійснюється за допомогою прикладного програмного інтерфейсу на центральному рівні в електронному вигляді інформаційно-комунікаційними засобами із застосуванням засобів технічного та криптографічного захисту інформації відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах».
Регламент інформаційної взаємодії в електронному вигляді згідно з цим Порядком розробляється адміністратором АСВП.
Для запровадження інформаційної взаємодії згідно з цим Порядком адміністратор АСВП забезпечує реалізацію інтерфейсів програмування додатків (API), що є системою команд, за допомогою яких здійснюється стандартний обмін даними між суб'єктами інформаційної взаємодії.
За наявності технічних підстав, що унеможливлюють інформаційну взаємодію в електронному вигляді згідно з цим Порядком, інформація може передаватися в паперовому вигляді в порядку, передбаченому статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження», з подальшим обов'язковим обміном такою інформацією в електронному вигляді в день усунення причин, що перешкоджали інформаційному обміну в електронному вигляді. У такому разі інформація надається або надсилається разом із супровідним листом, в якому зазначається причина неможливості подання інформації в електронному вигляді інформаційно-комунікаційними засобами.
Розділ ІV Порядку визначає порядок прийняття до виконання надавачами платіжних послуг постанов виконавця про зняття арешту з коштів у формі електронного документа. Так, згідно з п.1 розділу ІV Порядку Виконавець за допомогою АСВП виносить постанову про зняття арешту з коштів, постанову про скасування постанови про арешт коштів, постанову про закінчення виконавчого провадження, постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», постанову про скасування заходів примусового виконання на підставі частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - постанови), на які накладається кваліфікований електронний підпис виконавця. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого Законом України «Про виконавче провадження», постанову про зняття арешту з коштів виносить начальник відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, на яку накладається кваліфікований електронний підпис начальника відділу. Постанови стають доступними для завантаження надавачами платіжних послуг у день їх формування в АСВП та накладення на них кваліфікованого електронного підпису виконавця.
Згідно п.3 розділу ІV Порядку ІСНПП негайно після отримання постанов:
формує повідомлення про прийняття постанов до виконання надавачем платіжних послуг і відправляє його до АСВП;
інформує відповідальну особу надавача платіжних послуг про необхідність виконання відповідних процедур згідно з внутрішніми правилами надавача платіжних послуг.
Про результати виконання постанов в ІСНПП формується повідомлення, що відправляється до АСВП.
У разі відмови у знятті арешту з коштів в ІСНПП формується повідомлення, де обґрунтовуються причини такої відмови, яке відправляється до АСВП.
Згідно п.84 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 № 163, надавач платіжних послуг платника приймає до виконання документ про зняття арешту з коштів, який надійшов до нього в електронній або паперовій формі.
Надавач платіжних послуг платника приймає до виконання документ про зняття арешту коштів у паперовій формі, який доставлено до надавача платіжних послуг платника самостійно виконавцем (представником/повіреним, помічником приватного виконавця), адвокатом, слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу або який надійшов рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, слідчий, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган. Надавач платіжних послуг платника встановлює повноваження особи, яка самостійно доставила документ про арешт коштів, у порядку, визначеному в його внутрішніх документах.
Оскільки Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» є суб'єктом Порядку автоматизованого арешту коштів/електронних грошей боржників на рахунках/електронних гаманцях, відкритих надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, емітентами електронних грошей, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1203/5, та взаємодіє з державними виконавцями в електронному вигляді інформаційно-комунікаційними засобами із застосуванням засобів технічного та криптографічного захисту інформації відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що винесення виконавцем постанови про зняття арешту з коштів за допомогою АСВП та накладення на неї кваліфікованого електронного підпису виконавця є достатнім для прийняття до виконання такої постанови банком.
Згідно ч. 1, 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частиною 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України передбачено заборону обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 41 Конституції України закріплено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Отже, перебування грошових коштів Позивача під арештом, незважаючи на винесення державним виконавцем постанови про зняття арешту з коштів, є порушенням прав Фізичної особи - підприємця Перадзе Романа Тарієловича на розпорядження належним йому майном.
Згідно ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі
Позовна заява була подана до належного відповідача, оскільки саме відповідач порушує права позивача шляхом невиконання Постанови державного виконавця про зняття арешту, чим порушує ст. 1074 Цивільного кодексу України, а саме обмеження права клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку.
Отже підсудність, визначена за місцем знаходження відповідача в місті Києві, є правильною.
Позивач не має підстав для звернення до суду із заявою про визнання права власності або про зняття арешту з майна в порядку судового контролю з виконанням судового рішення. Арешт на грошові кошти позивача накладався не судом. Право власності позивача на кошти, що знаходяться на рахунку НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк» не заперечується. Арешт з грошових коштів, що знаходяться на рахунках Позивача, в тому числі рахунку НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк», знято Постановою про зняття арешту з коштів від 16 грудня 2019 року.
Твердження відповідача про неналежний порядок направлення Постанови та оформлення виконавчого документу суперечать доказам, що долучені до матеріалів справи.
05 вересня 2019 року відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення з позивача грошових коштів.
04 листопада 2019 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника та направлено відповідачу для подальшого виконання.
Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/10437/19 від 19.11.2019 року постанову про стягнення виконавчого збору по ВП № 48977636 від 18.01.2016 виданої відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області визнано протиправною та скасовано, а також постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 05.09.2019 року визнано протиправною та скасовано.
У зв'язку з чим 16 грудня 2019 року державним виконавцем постановлено зняти арешт з грошових коштів, що містяться на відкритих рахунках, що належать позивачу. Копії постанови направити на виконання до органу (установи), якому була надіслана постанова про арешт коштів боржника та сторонам виконавчого провадження.
Постанова про зняття арешту з коштів була доставлена відповідачу 16.12.2019 через систему АСВП, що підтверджується скріншотом кабінету виконавчого провадження.
Постанова містить кваліфікований електронний підпис державного виконавця.
Розділом IV Порядку автоматизованого арешту коштів/електронних грошей боржників на рахунках/електронних гаманцях, відкритих надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, емітентами електронних грошей, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 16 квітня 2019 року № 1203/5 визначений Порядок прийняття до виконання надавачами платіжних послуг постанов виконавця про зняття арешту з коштів у формі електронного документа, відповідно до пунктів 1 та 3 якого:
Виконавець за допомогою АСВП виносить постанову про зняття арешту з коштів, постанову про скасування постанови про арешт коштів, постанову про закінчення виконавчого провадження, постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», постанову про скасування заходів примусового виконання на підставі частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - постанови), на які накладається кваліфікований електронний підпис виконавця.
Таким чином посилання відповідача на неналежний порядок надсилання документу не підтверджується доказами, відповідачем не надано підтвердження того, що Постанова про зняття арешту з коштів була надіслана електронною поштою.
Що стосується відсутності печатки на Постанові про зняття арешту з коштів, то печатка не проставляється на документі, складеному в електронній формі.
Відповідно до п. 7 р. І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року за № 512/5 в редакції станом на 16.12.2019 року, на яку посилається Відповідач:
Постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити:
номер виконавчого провадження;
вступну частину із зазначенням:
назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення;
найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність;
назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа);
за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене;
мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову;
резолютивну частину із зазначенням:
прийнятого виконавцем рішення;
строку і порядку оскарження постанови.
До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою. Постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.
Якщо постанова надсилається у формі електронного документа, на таку постанову накладається кваліфікований електронний підпис із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання.
Отже, відповідач безпідставно не виконує Постанову державного виконавця, складену та надіслану у встановленому законодавством порядку, тривалий час утримує грошові кошти позивача, протиправно обмежує право позивача на користування своєю власністю.
З боку державного виконавця відсутні протиправні дії чи бездіяльність, державним виконавцем виконані всі дії, передбачені Порядком автоматизованого арешту коштів/електронних грошей боржників на рахунках/електронних гаманцях, відкритих надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, емітентами електронних грошей, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 16 квітня 2019 року № 1203/5 та Законом України «Про виконавче провадження».
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме відповідач своєю бездіяльністю порушує права Позивача, АТ КБ «Приватбанк» є належним відповідачем у справі, а справа підсудна Господарському суду м. Києва.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову.
Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та неповним встановленням обставин, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 у справі №904/5331/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 у справі №904/5331/24 залишити без змін.
3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк».
4. Матеріали справи №904/5331/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 27.10.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко