79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"24" жовтня 2025 р. Справа №907/406/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.,
суддів Галушко Н.А.,
Якімець Г.Г.,
розглянув без повідомлення (виклику) представників сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.02.2025 (повне рішення складено 18.02.2025, суддя О. Ф. Ремецькі)
у справі №907/406/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Качанової Анни Валеріївни, м. Ужгород
до Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича, м. Ужгород
про стягнення суми 45000,00 грн
Фізична особа - підприємець Качанова Анна Валеріївна 25.04.2025 звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця Дутка Євгенія Володимировича 45000,00 грн безпідставно отриманих коштів, посилаючись на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.
В обґрунтування свої позовних вимог ФОП Качанова А.В. зазначає, що в ході перевірки залишків котів на її банківських рахунках було виявлено, що ФОП Дутку Є.В. було помилково перераховано кошти на загальну суму 45000,00 грн без жодної правової підстави. З огляду на вказане позивачка звернулася до відповідача з вимогою про повернення вказаних коштів, однак така була залишена ФОП Дутком Є.В. без належного реагування, що слугувало підставою для звернення позивачки до суду з даним позовом.
Господарський суд Закарпатської області 14.02.2025 ухвалив рішення, яким позовні вимоги ФОП Качанової А.В. задоволив; з ФОП Дутка Є.В. на користь позивачки стягнув 45000,00 грн безпідставно отриманих коштів та судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції.
Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржив його в апеляційному порядку, позаяк вважає, що судом не досліджено наявних у справі доказів та не встановлено дійсних обставин справи, що призвело до прийняття хибного рішення про задоволення позовних вимог ФОП Качанової А.В. В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги відповідач зазначає, що твердження позивачки про безпідставність перерахування на його рахунок 45000,00 грн не відповідає дійсності, оскільки в призначенні платежу у платіжних документах, за якими було здійснено перерахування спірних коштів, вказано «поворотна фінансова допомога», що підтверджує існування між сторонами цього спору договірних правовідносин та виключає можливість застосування до таких приписів ст. 1212 ЦК України. Відповідач наголошує, що у своїх додаткових поясненнях вказував коли саме на його банківський рахунок надійшли грошові кошти в різних сумах з банківського рахунка позивачки та куди такі кошти в надалі були скеровані за вказівкою чоловіка позивачки з наданням відповідних доказів. Крім цього, суть заперечень відповідача проти цього позову зводиться до того, що він працював керівником юридичної особи, одним із засновників якої була позивачка та її чоловік, в той час відповідач, також, був зареєстрований як фізична особа підприємець. Банківський рахунок ФОП відповідача, за домовленістю з чоловіком позивачки, використовувався для перерахування коштів, які використовувалися у підприємницькій діяльності ФОП та юридичних осіб, пов'язаних з чоловіком позивачки трудовою діяльністю та/або корпоративними правами. Відповідач стверджує, що не збільшив своє майно за рахунок позивачки, не утримує його та не користується цими коштами, оскільки, як зазначено у письмових поясненнях, всі грошові кошти, отримані на його банківський рахунок від позивачки, у короткі проміжки часу згодом були перераховані на банківські рахунки юридичних осіб та ФОП, пов'язаних з чоловіком позивачки трудовою діяльністю та/або корпоративними правами.
Отож, з врахуванням вказаних обставин, відповідач вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а в задоволення позовних вимог - відмовити, у зв'язку із безпідставністю таких.
Позивачка, заперечуючи доводи апеляційної скарги, подала відзив, в якому зазначає, що апелянт не надав суду першої інстанції жодного доказу, що кошти були повернуті саме позивачці будь яким способом. Апелянт отримав кошти, що підтверджується банківськими виписками і як вбачається з процесуальних документів кошти, з підприємницького рахунку були ним витрачені. Підприємницька діяльність є ініціативною, систематично та ризиковою, що, в свою чергу, не передбачає гарантованого збагачення. Вимоги ст. 1212 ЦК України не ставлять такої задачі як доведення факту збагачення, не є також необхідною вимогою доводити факт користування отриманими коштами дотепер. Натомість достатнім є лише доведення факту зменшення у позивача і одночасне збільшення у відповідача грошових коштів та причинно-наслідковий зв'язок, за умови відсутності на це жодної правової підстави. Таким чином, позивачка вважає, що відповідач допускає неправильне розуміння та трактування положень ст. 1212 ЦК України. На переконання позивачки доводи відповідача, наведені в його апеляційній скарзі, загалом зводяться до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням, а твердження відповідача не спростовують правильності висновків, викладених у судовому рішенні суду першої інстанції, і не містять вагомих доводів, які б дозволили дійти до переконання, що рішення суду було ухвалене за неповного з'ясування обставин справи чи з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
З огляду на приписи ч. 10 ст. 270 ГПК України, з врахуванням ціни позову, розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича здійснюється Західним апеляційним господарським судом без виклику представників сторін.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши наявні в них докази, судова колегія встановила таке:
У 2019 році фізична особа підприємець Качанова Анна Валеріївна з власного банківського рахунку двома платежами здійснила перерахунок 45000,00 грн на банківський рахунок фізичної особи підприємця Дутка Євгенія Володимировича:
- 13.03.2019 - платіжним документом за № 665 було перераховано 21000,00 грн з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога»;
- 06.03.2019 - платіжним документом за № 663 було перераховано 24000,00 грн з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога».
Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 з поточного рахунку ФОП Качанова А. В., який відкритий у АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
За твердженнями позивачки, в ході проведення перевірки залишків коштів на банківських рахунках нею було виявлено, що кошти перераховані відповідачу помилково, без жодної правової підстави.
Таким чином, 15.04.2024 ФОП Качанова Анна Валеріївна звернулась до ФОП Дутко Є.В з вимогою про повернення коштів у розмірі 45000,00 грн у строк не пізніше 22.04.2024, однак вказана вимога про повернення коштів була залишена відповідачем без належного реагування.
Отож, за твердженнями позивачки вказані грошові кошти (45000,00 грн) знаходяться у відповідача без жодної правової підстави та підлягають стягненню на користь позивачки, як безпідставно отримані, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на таке:
Стаття 15 Цивільного кодексу України регламентує право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Оцінка предмету заявленого позову та наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Отож, предметом позову у даній справі є матеріально правова вимога про стягнення з відповідача 45000,00 грн, як безпідставно отриманих. Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності таких умов:
1) набуття або збереження майна;
2) набуття або збереження за рахунок іншої особи;
3) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Таким чином, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Враховуючи те, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, у цій справі підлягали встановленню підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов'язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.
Цивільно-правовий договір - є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань), що встановлює певні суб'єктивні права i суб'єктивні обов'язки для сторін, які його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною.
Основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників; домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір; спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Залежно від наявності зустрічного майнового мінового еквіваленту договори слід поділити на відплатні та безвідплатні. Відплатними слід визнавати договори, в яких одна сторона за виконання нею обов'язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо. Відплатність цивільно-правового договору презюмується, тобто договір вважається відплатним, поки інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина 5 статті 626 Цивільного кодексу України). У свою чергу, безоплатним визнається договір, за яким майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов'язання не передбачено, наприклад договір позики.
За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено такої форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом. Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ФОП Качанова Анна Валеріївна у 2019 двома платежами (06.09.2019 - 24000,00 грн та 13.03.2019 - 21000,00 грн) здійснила перерахунок коштів з власного банківського рахунку на банківський рахунок фізичної ФОП Дутка Євгенія Володимировича на загальну суму 45000,00 грн, вказавши в призначенні платежу «поворотна фінансова допомога».
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
За умовами ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти зокрема, правочини між юридичними особами. Водночас, законодавець, в частині першій статті 1047 ЦК України, імперативно визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів, у разі якщо позикодавцем є юридична особа.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні, а сторонами ні суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано жодних письмових доказів, які б свідчили про укладення в письмовій формі між сторонами цього спору будь-яких договорів про надання фінансової допомоги/фінансової позики. Водночас, позивачка заперечує існування між сторонами правовідносин з надання фінансової допомоги, натомість вказує на помилкове перерахування 45000,00 грн на рахунок відповідача (що підтверджується долученою до справи випискою по рахунку) та наявність підстав для стягнення вказаних коштів, як безпідставно набутих.
Заперечуючи доводи позивачки, відповідач покликається на фактичну відсутність між сторонами правовідносин щодо перерахування коштів в якості фінансової допомоги, оскільки вказані кошти були перераховані з метою їх передання для потреб позивачки, що в свою чергу, свідчить про суперечливу поведінку відповідача.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок, що "доктрина venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів». Стандарт доказування «вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 ГПК України показує, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що призначення платежу при перерахунку коштів, з урахуванням принципу розумності, не може свідчити про дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Разом з тим, суд зауважує, що доводи відповідача про передачу спірних коштів для потреб позивача не підтверджені жодними належними та допустимими письмовими доказами. Отже, зважаючи на те, що відповідач не підтвердив наявність у нього права користування спірними грошовими коштами, враховуючи відсутність між сторонами цього спору договірних відносин судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що кошти в розмірі 45000,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
Щодо застосування позовної давності, то суд апеляційної інстанції вважає за доцільне зазначити, що за умовами ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Згідно зі статтями 257, 261 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19» №211 від 11.03.2020 на території України був встановлений карантин з 12.03.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до пункту 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-ІХ від 30.03.2020, що набрав чинності 02.04.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, на час дії встановленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені.
Відповідно до п.19 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Підсумовуючи наведене та зважаючи на період перерахування грошових коштів судова колегія констатує, що строк позовної давності позивачем не пропущено.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вказане, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом було надано належну оцінку наявним у справі доказам, а також доводам позивача і відповідача, відтак суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні вимог апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича відмовити.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.02.2025 у справі № 907/406/24 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Справу повернути в Господарський суд Закарпатської області.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя Г.Г. Якімець