24 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/14467/24 пров. № А/857/5649/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Матковської З.М.
суддів- Гінди О.М., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі №460/14467/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, (головуючий суддя першої інстанції Комшелюк Т.О., час ухвалення не вказано, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту 15 січня 2025 року),-
ОСОБА_1 (далі по тексту позивачка) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі по тексту відповідач), у якій просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування ОСОБА_2 до страхового стажу період роботи у приватному акціонерному товаристві «Азовзагальмаш» з 01.07.2000 року по 25.08.2003 рік та з 01.07.2015 року по 03.07.2017 рік;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області включити до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.2000 року по 25.08.2003 рік та з 01.07.2015 року по 03.07.2017 рік у приватному акціонерному товаристві «Азовзагальмаш» та внести відповідні зміни до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; 3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком, з включенням до страхового стажу періоду моєї роботи з 01.07.2000 року по 25.08.2003 рік та з 01.07.2015 року по 03.07.2017 рік, починаючи з 01 січня 2024 року.
На обґрунтування позову позивачка зазначає, що після досягнення пенсійного віку звернулася до територіального управління ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однак, за наслідками розгляду такої заяви, відповідачем встановлено відсутність у неї необхідного страхового стажу для призначення вказаного виду пенсії (30 років) та частково не зараховано до страхового стажу період роботи з 29.10.1993 по 29.09.2003, період роботи з 01.07.2015 по 31.07.2017 у зв'язку з відсутністю інформації про нараховані та сплачені суми страхових внесків.
Позивачка не погоджується з такими діями відповідача щодо не зарахування до її страхового стажу вищезазначених періодів роботи та вказує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Таким чином, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування ОСОБА_2 до страхового стажу період роботи у ПАТ «Азовзагальмаш» з 01.07.2000 по 25.08.2003 та з 01.07.2015 по 03.07.2017.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.2000 по 25.08.2003 та з 01.07.2015 по 03.07.2017 у ПАТ «Азовзагальмаш».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень, 60 коп).
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення суду з порушенням норм матеріального права, у зв'язку із чим його необхідно скасувати.
Апелянт зазначає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, на підставі документів, визначених Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, зокрема, трудової книжки.
Водночас, на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794, від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998 - 2000 років.
Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794).
Так, зазначає, що персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим.
Таким чином, на переконання апелянта, до страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи з 01.07.2000 по 25.08.2003 та з 01.07.2015 по 03.07.2017 у ПАТ «Азовзагальмаш», оскільки в даних системи персоніфікованого обліку відсутня інформація про нараховані та сплачені суми внесків, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав щодо задоволення позовних вимог позивачки в частині зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Від позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, який обґрунтований тим, що у якій останній заперечує проти доводів відповідача, наведених у апеляційні скарзі.
Вказує, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Невиконання підприємством-страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавляти соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. Протилежний підхід є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, позивачка вважає, що вона не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо нарахування та належної сплати страхових внесків. Наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачці періоду її роботи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.06.2024 звернулася до територіального управління ПФУ з заявою про призначення за віком на умовах ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішенням відповідача від 05.07.2024 №057150012475 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу (30 років). Зазначено, що страховий стаж заявника становить 28 років 11 місяців 7 днів. За доданими документами до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно записів №11-12 трудової книжки серії НОМЕР_1 з 29.10.1993 по 29.09.2003 враховано частково, з урахуванням індивідуальних відомостей реєстру застрахованої особи, оскільки в даних системи персоніфікованого обліку відсутня інформація про нараховані та сплачені суми внесків; не враховано період з 01.07.2015 по 31.07.2017, оскільки в індивідуальному реєстрі застрахованої особи відсутні відомості про сплачені внески. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Не погоджуючись з не зарахуванням вищезазначених періодів роботи до її страхового стажу, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, то апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в цій частині.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково, виходячи з тих підстав, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивачки, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Тому, суд дійшов висновку, що період з 01.07.2000 по 25.08.2003, з 01.07.2015 по 03.07.2017 не зарахований до страхового стажу позивачки підлягає зарахуванню відповідачем, що ним протиправно зроблено не було.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначений у статті 20 Закону № 1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
У свою чергу, частиною 12 ст. 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Зокрема, згідно з п. 2 ч. ст. 16 Закону № 1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
Згідно із ст. 106 Закону № 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.
Отже, із наведених вище положень Закону № 1058-IV слідує, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника (в даному випадку роботодавця).
Відповідно до ст. 56 Закону № 1058-IV до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
На підставі викладеного позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів його роботи.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 22.11.2018 у справі №242/4793/16, від 11.07.2019 у справі № 242/1484/17, від 27.02.2019 у справі № 242/1871/17 та №423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а.
Апеляційний суд встановив, що згідно із записами № 11-14 трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 (дата заповнення - 06.09.1982) ОСОБА_1 з 29.10.1993 по 29.09.2003 працювала в Державному концерні «Азовмаш» (в подальшому - ВАТ «Азовзагальмаш») інженером з підготовки виробництва 2 категорії.
Згідно із записами вказаної трудової книжки № 17-21, з 17.11.2010 по 03.07.2017 позивачка працювала у ВАТ «Азовзагальмаш» (в подальшому перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Азовзагальмаш», Приватне акціонерне товариство «Азовзагальмаш») начальником у механо-збиральному цеху №127 начальником технологічного бюро, 25.11.2014 переведена у механоскладальний цех №427 начальником технологічного бюро цеху.
Отже, на переконання колегії суддів, записами у трудовій книжці позивачки, підтверджені відомості про роботу позивачки у спірний період з 01.07.2000 по 25.08.2003 та з 01.07.2015 по 03.07.2017, що дає підстави для зарахування спірного періоду роботи з до страхового стажу позивачки.
Апеляційний суд критично оцінює доводи відповідача про те, що несплата роботодавцем страхових внесків є підставою для не зарахування спірного періоду роботи до трудового та пільгового стажу позивачки, оскільки обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, тобто на роботодавця.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Апеляційний суд наголошує, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення позивачки права на перерахунок пенсії.
Таким чином, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків за період з 01.07.2000 по 25.08.2003 та з 01.07.2015 по 03.07.2017, а тому не зарахування пенсійним органом спірного періоду до страхового та пільгового стажу позивачки є протиправним.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.2000 по 25.08.2003 та з 01.07.2015 по 03.07.2017 у ПАТ «Азовзагальмаш», оскільки вирішуючи питання про зарахування тсрахового стажу, Головне управління ПФУ в Рівненській діяло протиправно.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Суд апеляційної інстанції враховує, що згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухваливши судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі № 460/14467/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін