24 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/10976/24 пров. № А/857/3375/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Матковської З.М.
суддів- Гінди О.М., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі №460/10976/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій (головуючий суддя першої інстанції Нор У.М., час ухвалення - у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 12 грудня 2024 року),-
ОСОБА_1 (далі -позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №142050006398 від 06.09.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 , з 29 серпня 2024 року пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що він як потерпілий від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на пільгову пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, проте відповідач відмовив їй у призначенні такої пенсії. Вказує, що причиною такої відмови стало те, що період проживання або роботи станом на 1 січня 1993 року менше 3 років. За таких обставин, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі №460/10976/24 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.09.2024 №142050006398 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 з 29.08.2024 пенсію за віком згідно зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем 2 подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що період роботи (проживання) у зоні безумовного (обов'язкового) відселення відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за наданими документами станом на 01.01.1993 у позивача лише 01 рік 04 місяці 02 дні, тому Рішенням від 06.09.2024 №142050006398 Головним управлінням відмовлено в призначенні пенсії. Згідно розрахунку стажу страховий стаж позивача становить 29 років 01 місяць 19 днів.
До періодів роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано періоди перебування з 06.06.1990 по 11.09.1992, оскільки в Порядку № 22-1 не вказано рішення суду, як документ, що подається для вирішення питання призначення пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Рішенням Володимирського районного суду Рівненської області по справі №556/1703/24 від 18.04.2024 встановлено факт проживання заявниці в с. Дубівка Володимирського району Рівненської області з 06.06.1990 по 11.09.1992 та не зобов'язано врахувати факт проживання і призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ. Тобто, факт проживання/роботи Позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не підтверджено».
Судом першої інстанції не враховано, що інші документи, які підтверджують ці обставини не надано, тому виключалося належне підтвердження спірного страхового стажу.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є особою, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія), що підтверджується відповідним посвідченням, копія якого знаходиться з матеріалах справи.
Відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачка 29.08.2024 звернулася до відповідача з письмовою заявою про призначення йому пенсії за віком на підставі ст.55 Закону № 796-ХІІ.
Рішенням від 06.09.2024 №142050006398 відмовлено у призначенні пенсії за віком. На момент подачі заяві позивачці виповнилося 54 років. В якості підстави зазначено: період проживання або роботи станом на 1 січня 1993 року становить менше 3 років.
Не погоджуючись з відмовою відповідача в призначенні йому пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та довідки органів місцевого самоврядування підтверджують той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Апеляційний суд зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі №796-XII.
Згідно із статтею 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (стаття 11 Закону №796-ХІІ).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 Закону №796-ХІІ особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років відносяться до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.
Пунктом 2 частини 2 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсійний вік зменшується на 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина (3 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Таким чином, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Тобто, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
При цьому особам, які додатково проживали у зоні радіологічного контролю в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, та з довідки від 15.01.2024 №21 виданою Володимирецькою селищною радою про те, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала з 01.01.1986 по 27.08.1987 в с. Біле Володимирецького р-н., Рівненської обл., дана територія відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до довідки виданою виконавчим комітетом Каноницької сільської ради про те, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно постійно проживала та була зареєстрована в с. Дубівка Вараського р-н., Рівненської обл., з (дата прибуття не вказана) по 11.09.1992 (вибула смт. Володимирець) та з 10.03.1998 по даний час (дата видачі довідки 20.02.2024) дана територія відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 18.04.2024, ухваленого в справі № 556/703/24, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно постійно проживала в с. Дубрівка Володимирецького р-н., Рівненської обл., в період з 06.06.1990 по 11.09.1992. Рішення суду набрало законної сили, а тому вищезазначені обставини в силу положень ч.4 ст. 78 КАС України доказуванню не підлягають.
Село Біле та Дубрівка Володимирецького р-н., Рівненської обл., згідно з Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (ІІІ категорія) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Таким чином, термін проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення за станом з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 року, підтверджений довідкою органу місцевого самоврядування та судовим рішенням, становить 3 років 7 місяці 8 дня.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що висновок у рішенні ГУ ПФУ про відсутність (не підтвердження) необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року (не менше трьох років) для вирішення питання про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону №796-XII ґрунтується на наданих разом із заявою від 29.08.2024 доказах.
Отже, вірним є твердження суду першої інстанції про те, що проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 понад 3 роки та станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії понад 25 років, надає такій особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 3 повні роки проживання в такій зоні (на 6 років), тобто у 54 роки відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст.139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі №460/10976/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін