24 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/18820/24 пров. № А/857/3622/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Прімєрової Наталії Григорівни, діючої на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Кондратюк Ю.С., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 17.12.2024р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: 17.12.2024р.),-
06.09.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» (реєстрація судом першої інстанції - 09.09.2024р.) представник адвокат Прімєрова Н.Г., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Одеській обл. про відмову в призначенні пенсії № 134650030296 від 22.04.2024р.;
зобов'язати відповідача Головне управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 згідно записів його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.07.1985р. та довідки б/н від 20.11.2003р. період роботи з 15.06.2000р. по 20.11.2003р. в Товаристві з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Ліда-ТК»;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України у Львівській обл. зарахувати до страхового стажу, що враховується при обчисленні пенсії, період роботи ОСОБА_1 в районі Крайньої Півночі з 17.07.1986р. по 28.06.1991р. у пільговому обчисленні, один рік роботи, як один рік і шість місяців;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України у Львівській обл. призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 07.02.2024р.;
сягнути користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів сплачений судовий збір (а.с.1-16).
Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.38 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2024р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Одеській обл. № 134650030296 від 22.04.2024р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; зобов'язано ГУ ПФ України в Одеській обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.06.2000р. по 20.11.2003р. в ТзОВ «Ліда-ТК»; зобов'язано ГУ ПФ України в Одеській обл. зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що враховується при обчисленні пенсії, період роботи в районі Крайньої Півночі з 17.07.1986р. по 31.12.1990р. на пільгових умовах, один рік роботи у вказаний період часу як один рік та шість місяців; зобов'язано ГУ ПФ України в Одеській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2024р. про призначення пенсії за віком та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням висновків суду; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Одеській обл. сплачений судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп. (а.с.80-84).
Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Одеській обл., який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити у повному обсязі (а.с.88-90).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що вік позивача на момент звернення із заявою про призначення пенсії становив 60 років; страховий стаж - 26 років 08 місяців, при необхідному - 31 рік; до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 15.06.2000р. по 20.11.2003р., оскільки запис про звільнення з роботи не засвідчено підписом відповідальної особи, та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про роботу та сплату страхових внесків за цей період.
Інші документи, які підтверджують спірні обставини, не надано, тому виключається належне підтвердження страхового стажу за поданими документами до заяви про призначення пенсії.
Отже, покликаючись на приписи ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідач стверджує, що позивач матиме право на пенсійну виплату 07.02.2027р.
Також звертає увагу, що встановлення факту перебування у трудових відносинах та належності правовстановлюючих документів здійснюється в окремому порядку за правилами цивільного судочинства. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором; іншого чинним законодавством не передбачено.
Враховуючи вказане, відсутні підстави для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу ОСОБА_1 та призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки в останнього відсутній необхідний страховий стаж.
Окрім цього, відповідач зазначив, що пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Оскільки позивачем трудового договору про роботу в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, довідки, в якій зазначено періоди роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, не надано, тому відсутні підстави для зарахування до його пільгового стажу роботи в умовах Крайньої Півночі періоду з 17.07.1986р. по 28.06.1991р.
Окрім цього, вважає, що задоволення позовних вимог слід розцінювати як втручання у дискреційні повноваження відповідача та свідчитиме про вихід суду за межі завдань адміністративного судочинства.
Представник позивача Прімєрова Н.Г. скерувала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.106-118).
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як достовірно з'ясовано під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 15.04.2024р. до ГУ ПФ України у Львівській обл. із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви позивачем додано відповідний перелік документів (а.с.22-23).
За принципом екстериторіальності ГУ ПФ України в Одеській обл. розглянуло заяву позивача та 22.04.2024р. прийняло рішення № 134650030296 про відмову в призначенні пенсії (а.с.19 і на звороті).
Згідно спірного рішення страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 08 місяців, при необхідному - 31 рік. До страхового стажу не зараховано період роботи з 15.06.2000р. по 20.11.2003р. згідно довідки ТзОВ «Ліда-ТК» б/н від 20.11.2003р., оскільки у довідці не зазначено підстави її видачі та відсутні відомості про нараховану заробітну плату та сплачені страхові внески у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5; довідка потребує перевірки. Повідомлено, що заявник матиме право на пенсійну виплату 07.02.2027р.
Відповідно до листа ГУ ПФ України у Львівській обл. № 18730/53-16 від 30.04.2024р. щодо перегляду рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 повідомлено, що за результатом розгляду документів до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 15.06.2000р. по 20.11.2003р., оскільки запис про звільнення не завірений підписом керівника підприємства чи уповноваженої особи, та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про роботу та сплату страхових внесків за цей період. Для перегляду рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 необхідно спрямувати довідку ТзОВ «Ліда-ТК» б/н від 20.11.2003р. за період з 15.06.2000р. по 20.11.2003р. у відділ контрольно-перевірочної роботи № 1, 2, 3, 4 Управління контрольно-перевірочної роботи ГУ ПФ України у Львівській обл. (а.с.21).
Не погоджуючись із такими висновками пенсійного органу про відсутність страхового стажу, вважаючи протиправними дії відповідача щодо незарахування періоду роботи з 15.06.2000р. по 20.11.2003р. в ТзОВ «Ліда-ТК» до страхового стажу, та вважаючи достатньою тривалість страхового стажу на дату звернення з заявою про призначення пенсії, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Окрім цього, позивач вважає, що має право на зарахування до його страхового стажу, що враховується при обчисленні пенсії, періоду роботи в районі Крайньої Півночі з 17.07.1986р. по 28.06.1991р. у пільговому обчисленні, один рік роботи, як один рік і шість місяців.
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що представленими доказами, зокрема, записами в трудовій книжці позивача та відповідною довідкою підтверджується, що позивач у період з 15.06.2000р. по 20.11.2003р. працював на посаді регіонального представника в ТзОВ «Ліда-ТК».
Водночас, суд звернув увагу, що п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р., зареєстр. в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за № 110 (далі - Інструкція № 58) не містить вимог про завірення запису про звільнення підписом керівника підприємства чи уповноваженої особи.
Окрім цього, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Таким чином, право на зарахування періоду праці особи на певному підприємстві не залежить від виконання підприємством обов'язку по нарахуванню та сплаті страхових внесків. Також відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу - позивача (форма ОК-5, ОК-7) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по сплаті страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві.
Також суд зазначив, що представленими доказами, зокрема, записами у трудовій книжці позивача підтверджується його стаж роботи в районі Крайньої Півночі
Водночас, наявність письмового трудового договору не є виключною і єдиною підставою для пільгового обчислення страхового стажу і вказана норма надає особі можливість надавати вказані документи за її вибором.
Разом з тим, положення Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом російської федерації /рф/ про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993р. лише надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права. Проте, ні в Тимчасовій угоді від 19.01.1993р., ні в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991р. й нормами Законів України «Про пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За таких обставин, відсутні підстави для зарахування в пільговому обчисленні страхового стажу позивача після 01.01.1991р. у районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях.
Разом з тим, період роботи в районах Крайньої Півночі з 17.07.1986р. по 31.12.1990р. підлягає кратному обчисленню, а саме один рік роботи в указаний період за один рік і шість місяців.
При цьому, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 134650030296 від 22.04.2024 не містить жодних даних щодо зарахування чи незарахування періоду роботи кратному обчисленню, а саме один рік роботи в указаний період за один рік і шість місяців з 17.07.1986р. по 31.12.1990р., тобто, відповідачем не розглядалось питання щодо зарахування вищевказаних періодів до страхового стажу в кратному обчисленню, а саме один рік роботи в указаний період за один рік і шість місяців.
Отже, рішення ГУ ПФ України в Одеській обл. № 134650030296 від 22.04.2024р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком не відповідає визначеним ст.2 КАС України критеріям правомірності та порушує право позивача на призначення пенсії за віком.
Водночас, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності, тобто, ГУ ПФ України в Одеській обл. Інші позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом зобов'язання ГУ ПФ України в Одеській обл. зарахувати до страхового стажу позивача періоду роботи з 15.06.2000р. по 20.11.2003р. на посаді регіонального представника в ТзОВ «Ліда-ТК»; зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи в районі Крайньої Півночі з 17.07.1986р. по 31.12.1990р. на пільгових умовах, як один рік роботи у вказаний період часу за один рік та шість місяців; повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2024р. про призначення пенсії за віком та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням висновків наданих судом у цьому рішенні.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із роз'ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XII/ та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У ст.1 Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення:
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 підтверджується, що позивач з 15.06.2000р. працював регіональним представником в ТзОВ «Ліда-ТК»; 20.11.2003р. позивач звільнений за власним бажанням.
Представлена трудова книжка містить записи про періоди роботи позивача із зазначенням професій, номеру та дати наказів про прийняття, переведення та звільнення з роботи, підписи уповноважених осіб та печатки підприємств.
При цьому, що як правильно зауважив суд першої інстанції, норма п.2.4. Інструкції № 58 не містить вимог про завірення запису про звільнення підписом керівника підприємства чи уповноваженої особи.
Таким чином відсутні, підстави для відмови зарахувати період роботи позивача з 15.06.2000р. по 20.11.2003р. в ТзОВ «Ліда-ТК» за записами у його трудовій книжці до страхового стажу, з підстав, які зазначені у спірному рішенні ГУ ПФ України в Одеській обл.
Колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а.
Апеляційний суд наголошує, що працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019р. у справі №593/283/17 та від 30.09.2019р. у справі №638/18467/15-а.
Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018р, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.
Окрім цього, безпідставними є доводи відповідача ГУ ПФ України в Одеській обл., що період роботи з 15.06.2000р. по 20.11.2003р. не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача згідно з довідкою ТОВ «Ліда-ТК» б/н від 20.11.2003р., оскільки у вказаній довідці не зазначено підстави її видачі та відсутні відомості про нараховану заробітну плату та сплачені страхові внески у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5; довідка потребує перевірки.
Апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків у органів ПФ під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Органи ПФ України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції враховує, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, в свою чергу, нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Тому відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів з такої підстави як непідтвердження сплати страхових внесків роботодавцем, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем вимог законодавства.
Крім цього, позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, оскільки за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019р. у справі № 144/669/17, від 20.03.2019р. у справі № 688/947/17 та від 01.03.2021р. у справі № 423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення № 134650030296 від 22.04.2024р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є протиправним, через що правильно скасовано судом першої інстанції.
Щодо зобов'язання зарахувати до страхового стажу, що враховується при обчисленні пенсії, періоду роботи в районі Крайньої Півночі з 17.07.1986р. по 28.06.1991р. у пільговому обчисленні, один рік роботи, як один рік і шість місяців, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно п.5 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на підставах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Отже, для пільгового обчислення страхового стажу передбачена можливість надавати вищевказані документи за вибором особи.
Відповідно до п.«д» ст.5 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про упорядкування для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 10.02.1960р. працівникам, що переводяться, направляються, запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в районах строком на п'ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надати додаткові пільги - зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу надає право на отримання пенсії через старість і по інвалідності.
Статтею 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» №1908-VІІ від 26.09.1967р. постановлено: скоротити тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР 10 лютого 1960 року «Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», з п'яти до трьох років; надавати зазначені пільги особам, які прибули в ці райони і місцевості з власної ініціативи, за умови укладення трудових договорів на строк в три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
В абз.2 п.22 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967р. №530/П-28, передбачено, що пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10.02.1960р. та статтею 3 Указу від 26.09.1967р. надаються додатково працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі і в місця, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни (включаючи осіб, які прибули з власної ініціативи), при умові укладення ними трудових договорів, про роботу в цих районах, місцевостях на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Згідно ст.5 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Статтею 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом рф про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993р. передбачено, що громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років в районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію по старості (за віком): чоловіки - по досягненню 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки - по досягненню 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років.
Громадянам Сторін, що домовляються, які працювали як в районах Крайньої Півночі, так і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, один рік роботи в місцевостях, які прирівнені до районів Крайньої Півночі, зараховується за дев'ять місяців роботи в районах Крайньої Півночі.
У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.
Відповідно до ст.4 Угоди про співробітництво в області трудової міграції й соціального захисту трудящих-мігрантів, ратифікованої Законом України № 290/95-ВР від 11.07.1995р., кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою.
Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
У п.2 Розділу Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затв. постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок № 530/П-28 від 16.12.1967р., зазначено, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967р., надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі на підставі укладених ним трудових договорів підтверджується записами в трудовій книжці.
Зокрема, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач у період з 17.07.1986р. по 28.06.1991р. працював на території району Крайньої Півночі майстром, старшим виконробом в Спеціалізованому управлінні монтажних робіт тресту «Сахалінморгазпромбуд», м.Оха, Сахалінська обл., район Крайньої Півночі.
Відповідно до Указів Президії ВР СРСР від 10.02.1960р. та від 29.09.1967р. м.Оха відноситься до районів Крайньої Півночі.
Отже, зарахування періодів роботи позивача в районах Крайньої Півночі у пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік і шість місяців можливе лише щодо періодів роботи до 01.01.1991р., оскільки положення Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом рф про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993р. лише надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.
Законами № 1788-XII та № 1058-IV не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991р.
Не йдеться про пільгове обчислення такого стажу й в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., Тимчасовій угоді між Урядом України і Урядом рф про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993р. та затвердженому відповідно до Тимчасової угоди Порядку переведення і виплати пенсій (постанова правління ПФ України № 10-3 від 07.08.1996р.).
Отже, підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991р. у районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях є відсутніми.
Такі висновки узгоджуються і з правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі № 676/7065/14-а, від 30.05.2019р. у справі № 348/2974/14-а, від 14.03.2023р. у справі № 160/20914/21.
Таким чином, судом першої інстанції підставно зобов'язано ГУ ПФ України в Одеській обл. зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що враховується при обчисленні пенсії, період роботи в районі Крайньої Півночі з 17.07.1986р. по 31.12.1990р. на пільгових умовах, один рік роботи у вказаний період часу як один рік та шість місяців.
Колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, відповідно до вимог процесуального закону суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для призначення їй спірної пенсії.
Оцінка правомірності відмови у призначенні пенсії стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у спірному рішенні № 134650030296 від 22.04.2024р. Однак, під час судового розгляду не встановлено у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для призначення такої пенсії.
Вказані дії (в тому числі перевірка заявленого стажу) належать до повноважень пенсійного органу і суд позбавлений можливості за таких умов вирішувати питання про призначення пенсії за віком.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання ГУ ПФ України в Одеській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2024р. про призначення пенсії за віком та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням висновків суду.
При повторному розгляді заяви позивача також в обов'язковому порядку повинні бути враховані відповідачем висновки судового рішення. Такі твердження відповідають вимогам ч.4 ст.245 КАС України.
Також суд першої інстанції правильно зауважив, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України в Одеській обл.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Одеській обл.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2024р. в адміністративній справі № 380/18820/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 24.10.2025р.