Справа № 760/19106/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кицюк В.С.
23 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів :
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 25 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Смолянця Віталія Олеговича про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Смолянця Віталія Олеговича , в якому просив суд про скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 25 липня 2025 року позову заяву повернуто позивачу, оскільки вимоги ухвали суду про залишення позову без руху останніми не виконано.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно зроблено висновки про наявність підстав для повернення позовної заяви.
За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує наступне.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до Смолянця Віталія Олеговича , в якому просив суд про скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 2-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме:
- позивачу необхідно визначитися з належним відповідачем у справі - чи дає він згоду на заміну судом залученого ним відповідача на Департамент патрульної поліції;
- позивачу до позовної заяви необхідно додати безпосередній предмет спору - оскаржувану постанову (а не протокол, розгляд якого місцевим загальним судам як адміністративним судам у порядку КАС України не підсудний) у справі про адміністративне правопорушення чи відповідне клопотання про витребування доказів;
- позивачу необхідно надати докази надсилання копії позовної заяви з додатками відповідачу у справі.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не виконано вимоги ухвали судді про залишення заяви без руху.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно до ч. 1ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Умовою прийнятності позову до розгляду є його відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 160 КАС України, а також дотриманні термінів її подачі, обов'язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї.
Згідно з ч. 1 ст. 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Частиною 5 ст. 160 КАС України визначено, що у позовній заяві зазначаються, у тому числі: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Частиною 4 ст. 161 КАС України визначено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частина 1 ст. 169 КАС України передбачає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 160, 161 КАС України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При цьому, слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Отже, визначитися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 31.10.2018 по справі № 826/16958/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 виклала такі висновки: «Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.»
Щодо висновку суду першої інстанції про відсутність процесуальної правоздатності та дієздатності у визначеного позивачем відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з позовної заяви, позов пред'явлено до інспектора Управління патрульної поліції в м. Києві Смолянця Віталія Олеговича, тобто позивач чітко визначив вказану посадову особу відповідачем по справі.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (ч. 4ст. 48 КАС України).
Відповідно до ч. 5 ст. 48 КАС України під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов'язки, визначені КАС України.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідачів, їх заміна та залучення співвідповідача у разі необхідності.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним чи залучення співвідповідача. Заміна чи залучення відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Крім того, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 173 КАС України завданням підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.
Отже, норми процесуального законодавства визначають повноваження суду щодо визначення складу учасників судового процесу під час підготовчого провадження.
Тобто, суд першої інстанції не був позбавлений права визначити склад учасників судового процесу під час підготовчого провадження.
Щодо висновку суду першої інстанції про те, що позивачу до позовної заяви необхідно додати безпосередній предмет спору - оскаржувану постанову у справі про адміністративне правопорушення чи відповідне клопотання про витребування доказів, колегія суддів звертає увагу, що положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Таким чином, на переконання колегії суддів, повернення позовної заяви з підстав ненадання позивачем доказів, якими останній обґрунтовує заявлені позовні вимоги, та за умови, що позивачем вказано на те, що всі необхідні, на його думку, докази, ним додано до позовної заяви, а подання окремих доказів неможливе з огляду на їх відсутність, не узгоджується з наведеними вище положеннями ч. 4 ст. 9 та ч. 4 ст. 161 КАС України.
У свою чергу, оцінка доказів у розрізі заявлених позовних вимог надається судом при ухваленні рішення по суті спору (ст. 244 КАС України).
Крім іншого, суд апеляційної інстанції зауважує, що у постанові від 31.08.2023 по справі № 990/114/23 Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що: «…Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження в справі на підставі наданих позивачем позовної заяви і доданих до неї доказів…».
З урахуванням наведеного колегією суддів враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини неможливості повернення позовної заяви з підстав неусунення її недоліків через те, що визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки не узгоджувалися з приписами ст. ст. 160-161 КАС України, дають підстави для висновку, що безпідставно постановлена оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю підтверджуються встановленими у справі обставинами.
Висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви, з підстав не визначення правильного відповідача та неподання позивачем конкретно визначених доказів, не відповідають встановленим у справі обставинам, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно з частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню, у зв'язку з порушенням матеріального та процесуального права та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 294, 308, 312, 315, 320, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 25 липня 2025 року про повернення позовної заяви скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 23.10.2025р.)