П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/25212/24
Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
секретар - Афанасенко Ю.М.,
за участю: представника ГУ НП в Одеській області - Ращенка Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі № 420/25212/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо відмови у внесенні змін до наказу №13о/с від 16.11.2023 та зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У серпня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління МВС України в Одеській області щодо відмови здійснити ОСОБА_1 , перерахунок вислуги років, згідно послужного списку та внести відомості в Наказ за №13 о/с від 16.11.2023, виданий Головним управлінням МВС України в Одеській області;
- зобов'язати Головне управління МВС України в Одеській області внести зміни в Наказ за №13 о/с від 16.11.2023, виданий Головним управління МВС України в Одеській області в абзаці щодо зазначення вислуги років та викласти його в такій редакції: “Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 02 місяці 17 днів, у пільговому обчисленні 30 років 7 місяців 18 днів;
- встановити судовий контроль за виконанням Рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління МВС України в Одеській області подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання Рішення суду (ст. 382 КАС України).
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 2000 року та був звільнений в запас Збройних Сил України 20.11.2023. Згідно Наказу №13 о/с від 16.11.2023, виданого Головним Управлінням МВС України в Одеській області, вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 24 роки 9 місяців 12 днів, у пільговому обчисленні вислуга років становить 29 років 6 місяців, 27 днів. З вказаним Наказом, в частині обчислення вислуги років позивач не згоден, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 05 листопада 2024 року позов задовольнив.
Визнав протиправними дії Головного управління МВС України в Одеській області щодо відмови здійснити ОСОБА_1 , перерахунок вислуги років, згідно послужного списку та внести відомості в Наказ за №13 о/с від 16.11.2023, виданий Головним управлінням МВС України в Одеській області.
Зобов'язав Головне управління МВС України в Одеській області внести зміни в Наказ за №13 о/с від 16.11.2023, виданий Головним управління МВС України в Одеській області в абзаці щодо зазначення вислуги років та викласти його в такій редакції: “Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 02 місяці 17 днів, у пільговому обчисленні 30 років 7 місяців 18 днів.
Стягнувз ГУ МВС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Одеській області подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та закрити провадження у справі повністю.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- на дату звернення з позовом тобто 13.08.2024 ГУМВС України в Одеській області як юридична особа вже не існувала так як на підставі рішення щодо припинення від 29.07.2024 номер запису: 1005561110015034669 була фактично ліквідована. Отже суд першої інстанції прийняв до розгляду позовну заяву до неіснуючого відповідача;
- суд першої інстанції не перевірив позовну заяву на відповідність останньої вимогам ст. 160 КАС України та помилково відкрив провадження у справі;
- суд першої інстанції не правильно розрахував вислугу років.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 2000 року та був звільнений в запас Збройних Сил України 20.11.2023.
Згідно Наказу №13 о/с від 16.11.2023, виданого Головним Управлінням МВС України в Одеській області, вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 24 роки 9 місяців 12 днів, у пільговому обчисленні вислуга років становить 29 років 6 місяців, 27 днів.
З вказаним Наказом, в частині обчислення вислуги років позивач не згоден, оскільки, як вбачається з послужного списку, обчислення вислуги років на момент звільнення становить:
з 19.12.1997 по 24.04.1999 - служба в Збройних силах України, загальний стаж роботи становить - 01 рік, 04 місяці, 11 днів;
з 14.04.2000 по 16.06.2000 - Одеське училище професійної підготовки працівників міліції УМВС України в Одеській області, загальний стаж роботи становить - 0 років, 05 місяців, 02 дні;
з 19.06.2000 по 23.11.2023 - служба в МВС України, загальний стаж роботи становить - 23 роки, 05 місяців, 17 днів, а саме:
з 19.06.2000 по 10.01.2005 - міліціонер 2 роти полку ППСМ ОМУ УМВС України в Одеській області, стаж роботи становить 04 роки, 06 місяців, 21 день;
з 10.01.2005 по 26.03.2007 - дільничний інспектор міліції ДІМ Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, стаж роботи становить 02 роки, 02 місяці, 17 днів, згідно з Постановою КМУ за №1525 від 17.11.2004 у, служба дільничного працівника міліції обчислюється, як один рік за півтора роки служби;
з 26.03.2007 по 01.11.2007 - оперуповноважений відділення карного розшуку Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, стаж роботи 0 рік, 07 місяців, 05 днів, згідно з Наказом МВС України за №42 від 17.01.2002 року, служба оперуповноваженого карного розшуку обчислюється, як один рік за півтора роки служби;
з 01.11.2007 по 06.11.2015 - старший оперуповноважений сектору карного розшуку Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, стаж роботи становить 08 років, 0 місяців, 05 днів, згідно з Наказом МВС України за №431 від 14.11.2007 року та №361 від 29.07.2008 року, служба старшого оперуповноваженого карного розшуку обчислюється, як один рік за півтора роки служби.
Позивач неодноразово звертався до відповідача із заявою про перерахунок загального та пільгового стажу, однак йому було відмовлено.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду відзив на позовну заяву та не повідомив суд про причини за яких такий відзив не може бути подано, отже суд кваліфікував неподання відповідачем відзиву без поважних причин, як визнання позову в повному обсязі.
Також суд першої інстанції зазначив, що Наказ Головного управління МВС України в Одеській області за №65 о/с від 28.01.2008 на який посилається Головне управління МВС України в Одеській області “Про надзвичайну подію в Хмельницькому ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області та покарання винних», Наказ про звільнення № 41 о/с від 31.01.2008 скасовані постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2016 по справі № 815/3447/15, а тому не приймаються судом до уваги.
Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, зокрема на службі в органах поліції, є Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
Згідно пункту “а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах “б» - “д», “ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, регламентовані положеннями статті 17 Закону №2262-ХІІ, серед яких: служба в органах внутрішніх справ, поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ врегульовано порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Законом №2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393).
Кабінетом Міністрів України не визначено іншого порядку обчислення вислуги років у поліції, в тому числі і під час проходження служби, окрім того, що передбачений Порядком № 393.
Абзацом двадцять четвертим підпункту “в» пункту 3 Порядку № 393 (у редакції, чинній до внесення змін до пункту 3 постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2011 № 780 “Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі Постанова № 780) передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за півтора місяця час проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах карного розшуку за переліком посад і умовами, що визначаються Міністерством внутрішніх справ.
Згідно абзацу другого пункту 1 Постанови № 780 до пункту 3 Постанови № 393 внесено такі зміни: абзаци двадцять четвертий, двадцять шостий, двадцять сьомий і двадцять дев'ятий підпункту “в» виключено.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 780 установлено, що вислуга років осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яка була обчислена до прийняття цієї постанови, перегляду не підлягає.
Постанова № 780 набрала чинність 27.07.2011.
Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-а зазначив, що “основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.»
Відтак, передбачена Постановою № 393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону № 2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18 і від 22.06.2022 № 761/29252/17.
Відтак, до вислуги років для призначення пенсії особам, зазначеним у Постанові № 393, відповідні періоди проходження ними служби зараховується на пільгових умовах, у тому числі, періоди проходження служби до 27.07.2011 на посадах, передбачених Постановою № 393 до внесення до неї змін Постановою №780.
Суд першої інстанції вирішуючи спірне питання щодо вислуги років позивача, погодився із його розрахунком викладеним у позові, враховуючи те, що відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Так, суд першої інстанції зазначив, що загальна вислуга років складає 25 років 02 місяці 17 днів (01, 04 місяці, 11 днів + 0 років, 05 місяців, 02 дні + 23 роки, 05 місяців, 17 днів), у пільговому періоді 16 років 01 місяць 17 днів (02 роки, 02 місяця, 17 днів + 0 рік, 07 місяців, 05 днів + 08 років, 0 місяців, 05 днів = 10 років, 09 місяців, 04 дні* 1,5 років), загальний термін пільгових років становить 05 років, 04 місяця, 27 днів. Отже, загальна та пільгова вислуга років на момент звільнення становить 30 років 7 місяців 18 днів.
Проте, із таким розрахунком частково не можна погодитись з огляду на таке.
В аспекті наведеного вище правового регулювання можливості пільгового зарахування окремих видів служби, що врегульованого Порядком № 393 колегія суддів вважає за доцільне зазначити, про таке.
Враховуючи те, що у пункті 3 Порядку № 393, до 27.07.2011 (через зміни, внесені постановою КМУ від 20 липня 2011 р. № 780), існував абзац, згідно якого до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця час проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах карного розшуку за переліком посад і умовами, що визначаються Міністерством внутрішніх справ, то позивач мав право на зарахування пільгової вислуги на посадах у підрозділах карного розшуку, проте не увесь період як зазначив суд першої інстанції, а лише до 27.07.2011 .
Також, як слушно зазначив апелянт відповідно з трудової книжки позивача, період початку його трудової діяльності (служба в ЗСУ), не співпадає з даними, зазначеними у послужному списку. Позивач, а в подальшому і суд першої інстанції, виходив з даних послужного списку, не надавши оцінку трудовій книжці.
З урахуванням наведеного вище до розрахунку вислуги років позивача загальна вислуга років складає 25 років 03 місяці 02 дні:
1. курсант в/ч НОМЕР_2 (Наказ в/ч A-2237 № 240 від 13.12.1997) з 28.11.1997 по 08.06.1998 - 06 місяців, 10 днів;
2. Механік-водій, начальник ел. станції в/ч НОМЕР_3 ( Наказ в/ч НОМЕР_4 № 185 |від 10.06.1998) з 08.06.1998 по 24.04.1999 - 10 місяців, 16 днів;
3. курсант Одеського училища професійної підготовки працівників міліції Головного управління МВС України в Одеській області (Наказ по училищу № 4 o/c 14.01.2000) з 14.01.2000 по 16.06.2000 - 0,5 місяців, 2 дні;
4. міліціонер 2 роти полку патрульно постової служби міліції Одеського міського управління Управління МВС України в Одеській області ( Наказ ОМУ № 86 o/c 24.07.2000 ) з 19.06.2000 по 10.01.2005 - 04 роки 06 місяців 21 день;
5. дільничний інспектор міліції відділення дільничих інспекторів міліції Хмельницького відділу міліції Малиновського районного відділу Одеського міського управління Управління МВС України в Одеській області (Наказ ОМУ № 1 o/c 10.01.2005) з 10.01.2005 по 26.03.2007 - 2 роки , 2 місяці, 16 днів, згідно з Постановою КМУ за №1525 від 17.11.2004, служба дільничного працівника міліції обчислюється, як один рік за півтора роки служби;
6. оперуповноважений відділення карного розшуку Хмельницького відділу міліції Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного управління МВС України в Одеській області (Наказ ГУМВС № 172 о/с 26.03.2007) з 26.03.2007 по 25.09.2007 - 05 місяців, 29 днів, згідно з Наказом МВС України за №42 від 17.01.2002, служба оперуповноваженого карного розшуку обчислюється, як один рік за півтора роки служби;
7. Старший оперуповноважений відділення карного розшуку Хмельницького відділу міліції Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного управління МВС України в Одеській області ( Наказ ОМУ № 98 о/с 25.09.2007) з 25.09.2007 до 01.11.2007 - 01 місяць 6 днів, згідно з Наказом МВС України за №42 від 17.01.2002, служба оперуповноваженого карного розшуку обчислюється, як один рік за півтора роки служби;
8. Старший оперуповноважений сектору карного розшуку Хмельницького відділу міліції Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного управління МВС України в Одеській області (Наказ ОМУ № 159 о/с від 12.11.2007) з 01.11.2007 по 26.07.2011 - 03 роки, 08 місяців, 25 днів , згідно з Наказом МВС України за №431 від 14.11.2007 та №361 від 29.07.2008, служба старшого оперуповноваженого карного розшуку обчислюється, як один рік за півтора роки служби;
9. Старший оперуповноважений сектору карного розшуку Хмельницького відділу міліції Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного управління МВС України в Одеській області (Наказ ОМУ № 159 о/с від 12.11.2007) з 26.07.2007 по 20.11.2023 - 12 років, 03 місяці, 24 днів, згідно абзацу другого пункту 1 Постанови № 780 пільговий стаж не обраховується;
Отже, загальна та пільгова вислуга років на момент звільнення становить 30 років 00 місяців 16 днів.
Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 у справі № 750/9775/16-а на підставі аналізу норм Закону № 2262-ХІІ та Порядку № 393 зробив висновок, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, що передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації права на призначення різних видів пенсій і основним актом, на підставі чого здійснюється таке регулювання є Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і повинно пов'язуватися не з категорією працівників, а зі спеціальним статусом, якого особа набула після проходження служби у визначений період часу, і така можливість передбачена Порядком №393.
Колегія суддів зазначає, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті акти, що передбачають пільгове обчислення періоду проходження військової служби для зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення різних видів пенсій.
Верховний Суд в постанові від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а наголосив на необхідності застосування до спірних правовідносин принципу юридичної визначеності. Вказаний принцип встановлює гарантування необхідності стабільного та несуперечливого правового статусу особи. У контексті спірних правовідносин, Верховний Суд зазначив, що особа, реалізовуючи своє конституційне право на працю, обираючи певний вид професійної діяльності, повинна бути обізнана із умовами праці та привілеями, які вона отримує при цьому. Законні очікування особи полягають у тому, щоб у випадках, коли особа, спираючись на конституційні приписи, очікує, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до цих норм, законні очікування будуть реалізовані та захищені. Умови праці особи впливають на розмір її заробітної плати, на тривалість робочого часу, відпустки та інші соціальні гарантії. Законодавець передбачив призначення пенсій за вислугу років; особливість такого виду пенсії полягає у зменшеному пенсійному віці, внаслідок виконання роботи, яка визначена законодавством такою, що призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто, вказаний вид пенсії є відповідним заохоченням для осіб, умови праці яких негативно впливають на їх професійну працездатність.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що статтею 17 Закону № 2262-XII визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а статтею 17-1 Закону № 2262-XII встановлено саме порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим законом. У свою чергу, вказаною нормою передбачено, що цей період та пільгові умови встановлюються саме Кабінетом Міністрів України. Отже, Законом №2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів. Постановою №393 визначено, зокрема, порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах. Основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку, а отже є необґрунтованим висновок про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Таким чином, беручи до уваги правові висновки Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, колегія суддів зазначає, що для набуття особою, яка проходила службу, зокрема в органах внутрішніх справ, права на призначення пенсії за вислугу років є наявність в неї відповідного стажу роботи, набутого та розрахованого у відповідності до норм законодавства, що регулюють засади трудової діяльності зазначеної категорії осіб та їх соціального забезпечення. Пільгове обчислення вислуги років та пільгових умов призначення пенсії для визначених законом осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, встановлено статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ та передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача у зарахуванні позивачу вислуги років є протиправною, проте, враховуючи внесення змін постановою № 780 до Порядку 393, позивач мав право на зарахування пільгової вислуги на посадах у підрозділах карного розшуку лише до 27.07.2011.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а апелянт частково надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Доводи апеляційної скарги.
Щодо посилання представника апелянта у додаткових пояснення на те, що позивач звернувся до суду першої інстанції із пропуском строку, встановленим КАС України колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до матеріалів справи суд першої інстанції ухвалою від 13.08.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення такого строку та доказами поважності причин його пропуску.
15.08.2024 позивач надав до суду заяву про поновлення пропущеного процесуального строку, в обґрунтування якої зазначив, що у зв'язку з тим, що він з 21.03.2024 мобілізований на підставі Указу Президента України № 65/2022 «про загальну мобілізацію» та був призваний у Збройні Сили України, тому не мав можливості своєчасно звернутися до Одеського окружного адміністративного суду про захист свої прав.
Враховуючи наведене суд першої інстанції ухвалою від 19.08.2024 заяву позивача про поновлення процесуального строку звернення до адміністративного суду - задовольнив та поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом. В аспекті наведеного вище колегія суддів відхиляє посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Щодо посилань апелянта на те, що на дату звернення з позовом тобто 13.08.2024 ГУМВС України в Одеській області як юридична особа вже не існувала так як на підставі рішення щодо припинення від 29.07.2024 номер запису: 1005561110015034669 була фактично ліквідована, отже суд першої інстанції прийняв до розгляду позовну заяву до неіснуючого відповідача, слід зазначити про таке.
Так, дійсно суд першої інстанції порушив норми процесуального права розглянувши справу без залучення правонаступника відповідача.
Водночас, незамінення судом першої інстанції відповідача його правонаступником не повинно перешкоджати відновленню порушених прав позивача.
У даній справі держава здійснила лише заходи з реорганізації юридичної особи, протиправною бездіяльністю якої допущено порушення прав та законних інтересів позивача.
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 826/16659/15.
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі №2а-23895/09/1270.
Згідно з пунктом 51 рішення Європейського суду з прав людини від 13 січня 2011 року у справі “Чуйкіна проти України» (заява №28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що “інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».
Указані правові висновки щодо правонаступництва викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 грудня 2021 року у справі № 9901/348/19.
Колегія суддів ураховує, що спір між сторонами цієї справи виник у відносинах публічної служби - у зв'язку з проходженням позивачем служби в органах внутрішніх справ, отже обов'язок щодо здійснення перерахунку вислуги років позивача покладений на Головне управління МВС України в Одеській області має бути виконаний.
Як указує Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань (Постанови від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18; 07 листопада 2019 року у справі № 640/1221/19; 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19; 13 березня 2020 року у справі № 805/2340/17-а; 25 червня 2020 року у справі № 804/704/16; 13 серпня 2020 року у справі № 200/959/19-а) позивач має обрати належний, ефективний та правомірний спосіб захисту.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У юридичній науці способи захисту права визначені як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постановах від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 сформулював правовий висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Колегія суддів також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України.
Подібний підхід також відповідає загальноприйнятому нині принципу "один спір - один процес( справа)", тобто не потрібно створювати преюдиційні судові рішення, аби йти до суду за захистом свого порушеного права два чи три рази.
Близькі за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12.07.2024 по справі № 560/4674/23.
Отже не зважаючи на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції не було здійснено заміну відповідача на його правонаступника це не повинно впливати на поновлення порушених прав позивача.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Так, П'ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.04.2025 замінив боржника у спірних правовідносинах, а саме Головне управління МВС України в Одеській області на - Головне управління Національної поліції в Одеській області. Отже, у спірних правовідносинах правонаступником прав та обов'язків припиненого Головного управління МВС України в Одеській області, ураховуючи статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме Головне управління Національної поліції в Одеській області.
Аналогічна правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь Міністерства внутрішніх справ України до відповідних управлінь Національної поліції неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 травня 2018 року у справі №П/811/3414/15, від 5 листопада 2020 року у справі №752/2391/17, від 22 жовтня 2020 року у справі №520/5147/19, від 4 серпня 2022 року у справі №824/3161/14-а, від 17 травня 2023 року у справі №240/11052/20 (провадження №К/990/35082/22). Водночас ГУ НП в Одеській області реалізувало своє право на оскарження рішення по суті у цій справі шляхом подачі апеляційної скарги, у якій аргументувало свої доводи щодо не правильності розрахунку вислуги років ОСОБА_3 .
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).
Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі № 420/25212/24 - змінити, виклавши абзац третій у такій редакції :
«Зобов'язати Головне управління МВС України в Одеській області внести зміни в Наказ за №13 о/с від 16.11.2023, виданий Головним управління МВС України в Одеській області в абзаці щодо зазначення вислуги років та викласти його в такій редакції: “Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 03 місяці 02 дні, у пільговому обчисленні 30 років 00 місяців 16 днів»
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 24 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк