24 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 280/9857/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.12.2024 року в адміністративній справі №280/9857/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік позивачу як інваліду війни 2 групи у меншому розмірі, ніж передбачено ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладені в листі від 05.09.2024 року №15642-14925/Л-02/8-0800/24;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплатити щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум такої допомоги.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплатити щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи, відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум такої допомоги.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що розмір грошової допомоги визначено не Головним управлінням, а постановою КМУ №369, дії Головного управління щодо виплати грошової допомоги у 2024 році полягають в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному постановою КМУ №754 розмірі до відомості (списку) на виплату грошової допомоги та відповідальним виконавцем такої бюджетної програми є Мінсоцполітики, на рахунок якого Пенсійним фондом України повертаються невиплачені суми грошової допомоги (незалежно від причин такої невиплати), повноважень на вчинення дій, не передбачених постановою КМУ №754, органам Пенсійного фонду України не надано. Постанова КМУ №754 вичерпно врегульовує порядок дій державних органів у процедурі виплати грошової допомоги.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 09.11.2016 року.
Позивачу у 2024 році виплачена щорічна разова грошова допомога до Дня Незалежності України в розмірі 2900,00 грн.
На звернення до відповідача із заявою про нарахування та виплату недоплаченої суми разової грошової допомоги, встановленої статтею 13 Закону України від 22.10.1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач отримав лист відповідача від 05.09.2024 року, яким повідомлено про те, що у 2024 році порядок виплати разової грошової виплати до Дня Незалежності України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 року №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році». Порядком передбачено, що грошова допомога виплачується до Дня Незалежності України, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи - в розмірі 2900 гривень. Отже, грошова допомога у вищезазначеному розмірі була нарахована в повному обсязі разом з основним розміром пенсії в серпні поточного року.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати в 2024 році, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, разової грошової виплати до Дня Незалежності України в розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2025 року визначено склад колегії суддів: Білак С.В. (суддя-доповідач), судді Чабаненко С.В., Сафронова С.В.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до абзацу другого статті 4 Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 13 Закону встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-XIV від 25.12.1998 року статтю 13 Закону доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом 2 пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема, зазначену вище норму викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), серед інших, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Поряд із цим, внаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих самих правовідносин пункт 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28.12.2014 визначено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зазначена норма діяла з 01.01.2015 року.
Разом з тим, 27.02.2020 року рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має застосовуватись у такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Відтак, з 27.02.2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №367-ХІV від 25.12.1998 року, яка передбачала розмір щорічної разової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком
Водночас, 15.04.2023 року набрав чинності Закон України від 20.03.2023 року № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», яким частину п'яту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 № 754 відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України, частини п'ятої статей 12-15, частини першої статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частини третьої статей 6-1-6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Згідно підпункту 1 пункту 3 цього Порядку грошова допомога виплачується до 24.08.2023 року (Дня Незалежності України) в такому розмірі: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» встановлено порядок та розміри, категорій осіб, яким здійснюється виплата разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
Вказаною постановою встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень.
Порівняння зазначених редакцій частини 5 статті 13 Закону №3551-XII та Порядку №754, Постанови №369 демонструє очевидну різницю в розмірах щорічної разової грошової допомоги, при цьому не на користь допомоги, запровадженої Законом №2983-IX, Порядком №754 та Постановою №369, яка за розміром значно менша тієї допомоги, яку отримували особи з інвалідністю внаслідок війни до внесення змін до Закону.
Так, у ситуації позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, внаслідок внесених Законом №2983-IX змін до частини 5 статті 13 Закону №3551-XII та передачі повноважень з визначення розміру допомоги Кабінету Міністрів України, встановлено щорічну разову грошову допомогу в розмірі 2900,00 грн.
При цьому, виходячи зі змісту пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати грошової винагороди ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» законодавець не пов'язував зменшення розміру допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни із запровадженням воєнного стану, фінансовими можливостями чи іншими винятковими обставинами.
Натомість, переслідуючи мету підняття патріотичного духу Закон №2983-IX скасував раніше визначені на законодавчому рівні розміри допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, а уряд встановив їх розмір на рівні значно нижчому того, що раніше передбачав Закон, що очевидно не сприятиме досягненню мети прийняття цього Закону.
До того ж, за змістом статті 13 Закону №3551-XII як до внесення змін Законом №2983-IX, так і після, спірна допомога визначена законодавцем саме як «грошова», відтак розмір такої допомоги є ключовим параметром для її адресатів.
Порівнюючи дві редакції частини 5 статті 13 Закону №3551-XII з одного боку видається, що разова щорічна грошова допомога до Дня Незалежності України, що передбачена чинною частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №2983-ІХ, за своєю назвою, тобто суто за формальним критерієм, є новим видом соціального забезпечення.
З іншого боку, за своїм змістом та ознаками (щорічна системність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) вона є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалась особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом №2983-ІХ відповідних змін до частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ.
Оскільки частина цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новою у правовому регулюванні питання застосування згаданої пільги для ветеранів війни, то наявні підстави вважати, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України є зміненою за умовами та підставами виплати щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня, шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ (а не через бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій).
Отже, за своєю природою передбачена частиною 5 статті 13 №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак, запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною як це передбачає стаття 2 Закону №3551-XII, що, своєю чергою, суперечить також статтям 17, 22 Конституції України.
Спірна у справі, яка розглядається, допомога не належить до тих прав, які відповідно до статті 92 Конституції України можуть визначатись виключно законами.
Крім того, безпосередньо Законом №2983-IX, яким частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, розмір спірної допомоги не визначено, а лише делеговано право з його визначення Кабінету Міністрів України.
Водночас, закріплення розмірів грошової допомоги на законодавчому рівні за своєю юридичною силою та ієрархічною підпорядкованістю нормативно-правових актів є ознакою високого рівня досягнутих соціальних гарантій у цій сфері.
Відтак, скасування визначення розміру спірної допомоги на рівні закону та делегування повноважень з його визначення Кабінету Міністрів України також не може вважатись рівноцінною заміною раніше встановлених пільг в розумінні статті 2 Закону №3551-XII і свідчить також про звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав та невідповідність з цих підстав положень Закону №2983-IX статті 22 Конституції України.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у рішенні від 05.03.2024 року у зразковій справі № 440/14216/23.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, позивач має право на отримання грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.
З огляду на викладене, враховуючи висновки, викладені Верховним Судом у рішенні від 05.03.2024 року у зразковій справі № 440/14216/23, суд першої інстанції вірно визначив протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік позивачу як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у здійсненні перерахунку щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік, у суду є правові підстави для зобов'язання відповідача здійснити саме перерахунок та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи за 2024 рік відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року в адміністративній справі №280/9857/24 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року в адміністративній справі №280/9857/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Сафронова