23 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 340/1645/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 в адміністративній справі №340/1645/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,-
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 p., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 p., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 p., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 p., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 p., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 p., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 p., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 p., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 в адміністративній справі №340/1645/25 позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду, Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просять скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог відмовити в повному обсязі.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Позивач вважає, що за час проходження служби грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення (грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань), премія було нараховане та виплачене у меншому розмірі, ніж встановлено положеннями чинного законодавства.
З приводу врегулювання питання щодо виплати належного грошового забезпечення, позивач, через свого представник звертався до відповідачів.
Листом від 13.11.2024 року, відповідач відмовив у перерахунку грошового забезпечення, що і стало підставою для звернення до суду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із частиною першої - третьої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
За приписами пункту 2 вказаної постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до зазначеної постанови визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу установлюються за 1-12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів (примітка 2 до Додатку 1 вказаної постанови).
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).
Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави 2 розділу II "Порядок, умови та розміри виплати основних видів грошового забезпечення" Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306 (далі - Інструкція № 558) розміри посадових окладів осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 1 до постанови № 704.
Розмір окладу за військовим званням військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами) (пункт 1 глави 1 розділу II Інструкції № 558).
21.02.2018 р. КМУ прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."
Отже, станом на 01.03.2018 р. пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, які були внесені пунктом 6 постанови №103, з 29.01.2020 р. не підлягають застосуванню.
Таким чином, до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18) слід застосовувати положення пункту 4 постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19 жовтня 2022 у справі № 400/6214/21 (адміністративне провадження № К/990/17043/22).
Разом з тим, в контексті змісту вказаного пункту 4 постанови № 704, суд зауважує, що згідно із пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ та пунктом 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно із якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 р. № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених Рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМУ № 704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3, відповідно до яких: "За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року."
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що згідно із постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 року у справах № 200/3774/20-а, № 200/3747/20-а, № 240/11952/19, та від 18.02.2021 року у справі № 200/3775/20-а.
Отже, з 29.01.2020 року, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21.
Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 року у справі № 400/6214/21, від 11.09.2022 року у справі №500/1813/21, покликаючись на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 у подібних спірних правовідносинах зазначив, що наголошуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
До того ж, Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. № 2017-III (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною 2 статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 року - 1 762 гривень.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2102 гривень, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2270 гривень, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2270 гривень, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2 684 грн.
Отже, з огляду на збільшення розміру прожиткового мінімуму з 01.01.2020 р., а в подальшому з 01.01.2021 р., з 01.01.2022 р. та з 01.01.2023 р. відповідно до законів про Державний бюджет на відповідні роки, у відповідача виник обов'язок щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням нових (збільшених) розмірів прожиткового мінімуму.
Проте, у спірний період проходження позивачем служби з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року, відповідачем вказаний вище перерахунок не проводився та у зазначений період продовжувалось застосування положень п.4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для розрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, матеріалами справи підтверджено, що в період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дії відповідача стосовно обчислення та виплати грошового забезпечення за спірний період без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2020 - 2023 років є протиправними.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів додаткового грошового забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260), яким згідно з пунктом 1 розділу I, визначено механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Порядок № 260 розроблено, зокрема відповідно до Постанови № 704.
Пунктом 2 Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.
Згідно із положеннями пункту 1 розділу XXIII Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно із положеннями пункту 1, розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктами 1, 2 розділу ХVІ Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Враховуючи вищевказані положення Порядку № 260, в контексті спірних правовідносин, які наразі розглядаються судом, грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, премія, має розраховуватись виходячи з розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, які в свою чергу обраховані виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Щодо доводів відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 233 Кодексу законів про працю України (в редакції до 18.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції з 19.07.2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.09.2023 року у справі №620/1201/23.
До 18 липня 2022 року включно Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Отже, право на звернення позивача з цим позовом не обмежене будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у рішенні від 06.04.2023 року у справі №260/3564/22, від 20.11.2023 року у справі №160/5468/23.
Отже, оскільки в цій справі позовні вимоги заявлено за період, в якому строк звернення до суду був необмеженим, то незалежно від зміни такого строку в майбутньому нові правила не мають зворотної дії, а до юридичної ситуації позивача застосовується законодавство, яке було чинним на момент виникнення відповідних правовідносин.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 в адміністративній справі №340/1645/25, - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 в адміністративній справі №340/1645/25, - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова