24 жовтня 2025 р. Справа № 520/4096/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 р. (ухвалене суддею Пановим М.М.) по справі № 520/4096/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, в якому просив: визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, які полягають у прийнятті рішення № 204150001995 від 05.08.2024 р., відповідно до якого не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 13.11.2002 р. по 30.05.2009 р., згідно із довідкою № 89 від 10.09.2019 р. та з 03.06.2009 р. по 04.09.2019 р., згідно із трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1981 р. та трудової книжки НОМЕР_2 від 08.12.2012 р., а також неправомірно відмовлено у призначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; скасувати незаконне рішення №204150001995 від 05.08.2024 р. Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, відповідно до якого не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 13.11.2002 р. по 30.05.2009 р., згідно із довідкою № 89 від 10.09.2019 р. та з 03.06.2009 р. по 04.09.2019 р., згідно ії трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1981 р. та трудової книжки НОМЕР_2 від 08.12.2012 р., а також неправомірно відмовлено у призначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 13.11.2002 р. по 30.05.2009р., з 03.06.2009 р. по 04.09.2019 р., згідно із трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1981 р. та трудової книжки НОМЕР_2 від 08.12.2012 р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з моменту звернення за призначенням пенсії за віком.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 204150001995 від 05.08.2024 р., відповідно до якого не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 13.11.2002 р. по 30.05.2009 р., згідно із довідкою № 89 від 10.09.2019 р. та з 03.06.2009 р. по 04.09.2019 р., згідно із трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1981 р. та трудової книжки НОМЕР_2 від 08.12.2012 р., а також відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 13.11.2002 р. по 30.05.2009 р., з 03.06.2009 р. по 04.09.2019 р., згідно із трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1981 р. та трудової книжки НОМЕР_2 від 08.12.2012 р. та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення за призначенням пенсії за віком; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 29.07.2024 р. звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії № 204150001995 від 05.08.2024 р., оскільки необхідний страховий стаж, згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік. Страховий стаж заявника складає 25 років 2 місяці 1 день.
За результатом розгляду документів до страхового стажу не зараховані періоди роботи з 13.11.2002 р. по 30.05.2009 р., згідно із довідкою № 89 від 10.09.2019 р. та з 03.06.2009 р. по 04.09.2019 р., згідно із трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1981 р., оскільки від 23.12.2023 р. набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р.», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних сімейних та кримінальних справах вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 р. У разі відсутності, у позивача з 01.01.2018 р. страхового стажу, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу з січня 2027 року по грудень 2027 року включно від 24 до 34 років та після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату згідно підтверджених документів 17.07.2027 р.
Не погоджуючись із рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи з 13.11.2002 р. по 30.05.2009 р., згідно із довідкою № 89 від 10.09.2019 р. та з 03.06.2009 р. по 04.09.2019 р.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальними законами, які визначають принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV) та Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. №1788-XII.
Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Статтею 26 Закону № 1058-IV встановлені умови призначення пенсії за віком. Зокрема, за загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу, визначеного у даній статті.
Згідно із ч. 1 ст. 26 Закон № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Згідно із ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону № 1058-IV, призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку. У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Згідно із статті 56 Закону № 1788-ХІІ), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до ст. 101 Закону № 1788-ХІІ, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового, спеціального стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 20 Порядку № 637.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 391 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до ст. ст. 3, 5, 6 Угоди усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами. Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно із частиною 2 статті 13 вказаної Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що порушення колишнім роботодавцем позивача законодавства щодо оформлення трудової книжки, не залежали та не залежать від волевиявлення позивача, а отже не може впливати на його право на пенсійне забезпечення.
Судовим розглядом встановлено, що, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 , копія якої знаходиться в матеріалах справи, ОСОБА_1 13.11.2002 р. прийнятий до Акціонерного товариства "Північгазавтоматика" слюсарем 5-го розряду вахтовим методом роботи (наказ № 155/к від 13.11.2002 р.) та 30.05.2009 р. звільнений за власним бажанням (наказ № 230/к від 29.05.2009 р.) (запис 17-19); ОСОБА_1 03.06.2009 р. прийнятий наладчиком 5 розряду (наказ №388 від 02.06.2009 р.) та 05.02.2010 р. звільнений за ініціативою працівника п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу рф (наказ № 15 від 25.01.2010 р.) (запис 20-21); ОСОБА_1 26.05.2010 р. прийнятий наладчиком 5 розряду (наказ № 194 від 26.05.2010 р.) та 07.05.2011 р. звільнений за ініціативою працівника п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу рф (наказ № 333 від 07.05.2011 р.) (запис 22-23); ОСОБА_1 10.05.2011 р. прийнятий наладчиком конперально-вимірювальних приладів та автоматики 5 розряду (наказ № 335 від 10.05.2011 р.) та 14.12.2011 р. звільнений за власним бажанням п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу рф (наказ №617 від 14.12.2011 р.) (запис 23-24); ОСОБА_1 05.12.2012 р. прийнятий на посаду техніка по налагодженню та випробуванню у відділ пуско-налагоджуваних робіт вахтовим методом роботи (наказ №4703 від 05.12.2012 р.) та 23.10.2013 розірвано трудовий договір у зв'язку зі спливом терміну дії дозволу на роботу, п. 9 ч. 1 ст. 83 ТК рф (наказ № 3350 від 23.10.2013 р.) (запис 26-27); 15.11.2013 р. прийнятий техніком по налагодженню та випробуванню у відділ пуско-налагоджуваних робіт вахтовим методом роботи (наказ №7258 від 15.11.2013 р.) та 21.07.2016 р. трудовий договір припинено у зв'язку з закінченням терміну дії патента п. 5 ч. 1 ст. 327.6 Трудового кодексу (наказ № 1959 від 21.07.2016 р.) (28-29); 13.09.2016 р. прийнятий на посаду техніка по налагодженню та випробуванням у відділ пуско-налагоджуваних робіт вахтовим методом роботи (наказ №4121 від 13.09.2016 р.) та 22.12.2017 р. трудовий договір розірвано за ініціативою працівника (за власним бажанням), п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу рф (наказ № 3518 від 22.12.2017 р.) (запис 30, 32); ОСОБА_1 23.12.2017 р. прийнятий на посаду інженера по налагодженню та випробуванням в електротехнічну лабораторію вахтовим методом роботи (наказ № 6220 від 23.12.2017 р.) та 04.06.2019 р. трудовий договір розірвано за згодою сторін, п. 1 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу рф (наказ № 4293 від 04.06.2019 р.) (запис 33, 35).
Таким чином, спірний період трудового стажу підтверджується записами в трудовій книжці позивача, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів, що дані трудової книжки про підтвердження трудового стажу містять неправдиві або недостовірні відомості.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 204150001995 від 05.08.2024 р., яким позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 13.11.2002 р. по 30.05.2009 р., згідно із довідкою № 89 від 10.09.2019 р. та з 03.06.2009 р. по 04.09.2019 р., згідно із трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1981 р. та трудової книжки НОМЕР_2 від 08.12.2012 р., у зв'язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 13.11.2002 р. по 30.05.2009 р., з 03.06.2009 р. по 04.09.2019 р., згідно із трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1981 р. та трудової книжки НОМЕР_2 від 08.12.2012 р. та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення за призначенням пенсії за віком.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 р. по справі № 520/4096/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський