Головуючий І інстанції: Р.І. Молодецький
24 жовтня 2025 р. Справа № 440/15842/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/15842/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - відповідач), в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, яка полягає у не проведенні виплати позивачу ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 15.04.2023 по 11.12.2024;
- зобов'язати відповідача Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України здійснити нарахування та виплату позивачу ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції з 15.04.2023 по 11.12.2024, з урахуванням норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, що регулюється редакцією статті 117 КЗпП України за шість місяців та постанови Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, виходячи з розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача в сумі 281453,90 грн (двісті вісімдесят одна тисяча чотириста п'ятдесят три гривні дев'ять копійок).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2023 по 11.12.2024.
Стягнуто з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2023 по 11.12.2024 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців (з 15.04.2023 по 15.10.2023 включно) у сумі 284546,80 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Вважає, що виконання Департаментом судового рішення на користь позивача виключає можливість стягнення з Департаменту грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Вважає, що невірно розраховано розмір середнього заробітку, оскільки він значно перевищує розмір суми, виплаченої відповідачем на виконання рішення, тому суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Вважає, що при визначенні середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні судам необхідно виходити з конкретних обставин справи, принципів законності, та справедливості, враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету. Крім того, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може перевищувати суму самої заборгованості.
Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Національній поліції України.
На підставі рапорту ОСОБА_1 від 03.04.2023 наказом Департаменту від 07.04.2023 № 195 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 14.04.2023 з виплатою компенсації за 08 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі № 440/15324/23, яке набрало законної сили 04.12.2024, визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані: за 2021 рiк - 20 діб щорiчної основної оплачуваної вiдпустки; за 2022 рiк - 30 діб щорiчної основної оплачуваної вiдпустки та 15 діб додаткової вiдпустки за вислугу років, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 14.04.2023 та зобов'язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані: за 2021 рiк - 20 діб щорiчної основної оплачуваної вiдпустки; за 2022 рiк - 30 діб щорiчної основної оплачуваної вiдпустки та 15 діб додаткової вiдпустки за вислугу років, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 14.04.2023.
На виконання рішення суду від 19.09.2024 у справі № 440/15324/23 відповідач 11.12.2024 виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 96381,47 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою та не заперечується відповідачем.
Оскільки, на думку позивача, відповідач протиправно не здійснив перерахунок та виплату середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх задоволення у спосіб визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2023 по 11.12.2024 та стягнення на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2023 по 11.12.2024 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців у сумі 284546,80 грн.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною 2 ст.116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України (в редакції, до внесення змін Законом №2352-IX від 01.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до наказу Департаменту від 07.04.2023 № 195 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 14.04.2023.
Судовим розглядом встановлено, що при звільненні з позивачем не було проведено повний розрахунок, зокрема, в частині грошової компенсацію за невикористані дні відпустки.
При цьому, виплата позивачу компенсації за невикористані дні відпустки сумі 96381,47 грн відповідачем здійснена на його картковий рахунок 11.12.2024, тобто в порушення приписів ст.116 КЗпП України.
Закон покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Як вже зазначалось, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Разом з цим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Крім цього, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Обставини невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджені рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі № 440/15324/23.
На виконання вказаного судового рішення відповідач провів розрахунок з позивачем 11.12.2024.
Разом з цим, невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання відшкодування за затримку остаточного розрахунку при звільненні, починаючи наступного дня після звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку.
За таких обставин колегія суддів вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною, а вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону.
Спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у цій справі охоплюється періодом з 15.04.2023 (перший день після звільнення) до 11.12.2024 (дата виплати грошового компенсації за невикористані дні відпустки) та регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями.
Колегія суддів зазначає, що у спорах про нарахування та виплату середнього заробітку належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їхнє виконання підлягає встановленню, зокрема: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.
Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, від 10 квітня 2024 року в справі №360/380/23, від 30 квітня 2024 року в справі №560/6962/23, від 23 травня 2024 року в справі №580/9003/23 та багато інших.
Колегія суддів також наголошує, що застосована правова позиція суду апеляційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватися на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Відповідне питання було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 06 грудня 2024 року в справі №440/6856/22) і сформовано висновок.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП, щодо періоду, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Колегія суддів вважає правильним застосування положення статті 117 КЗпП України у редакції, після набрання чинності Законом №2352-ІХ з обмеженням виплати шістьма місяцями, але без застосування принципу співмірності.
За змістом статті 117 КЗпП України обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі по тексту - Порядок №100), чинність якої згідно з пунктом 2 поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100, у відповідній редакції).
Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судовим розглядом встановлено, що згідно з довідкою про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за лютий, березень 2023 року, середній заробіток позивача за два останніх повних місяці перед звільненням з військової служби становив 45620,32 грн; середньоденний заробіток - 1546,45 грн.
Суд першої інстанції при визначенні розміру середнього заробітку виходив з того, що за період з 15.04.2023 по 11.12.2024 береться кількість днів за шість місяців з 15.04.2023 по 15.10.2023 включно, що становить 184 календарних днів та дорівнює 284546,80 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог позову про визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2023 по 11.12.2024 та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2023 по 11.12.2024 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців (з 15.04.2023 по 15.10.2023 включно) у сумі 284546,80 грн.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 по справі № 440/15842/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло