24 жовтня 2025 р. Справа № 480/8237/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Калиновського В.А. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2025, (головуючий суддя І інстанції: Є.Д. Кравченко) по справі № 480/8237/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 06.09.2023 за № 183250006973 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити з 30.08.2023 ОСОБА_1 пенсію за віком.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 06.09.2023 № 183250006973 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 30.08.2023, з зарахуванням до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періодів трудової діяльності ОСОБА_1 з 03.08.1981 по 21.12.1981, з 12.03.1982 по 03.04.1982, з 12.08.1982 по 07.12.1982, з 17.02.1983 по 05.05.1985, з 22.05.1991 по 15.05.1996, а також періоду роботи з 06.03.2000 по 22.06.2004 у повному обсязі та періоду навчання з 01.09.1978 по 25.06.1982, та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області суму судового збору у розмірі 1211, 20 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не погодившись із рішенням суду в частині задоволення позову, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову .
Апеляційна скарга мотивована тим, що період навчання з 01.09.1978 по 25.06.1982 згідно диплому НОМЕР_1 від 25.06.1982 не зараховано до стажу позивача, у зв'язку з відсутністю свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 .
Пенсійним органом правомірно до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 03.08.1981 по 21.12.1981, з 12.03.1982 по 03.04.1982, з 12.08.1982 по 07.12.1982, з 17.02.1983 по 05.05.1985, з 22.05.1991 по 15.05.1996 оскільки в трудовій книжці НОМЕР_2 від 10.08.1981 в записі про зміну прізвища ОСОБА_3 відсутня дата видачі свідоцтва про шлюб.
Позивач правом надання відзиву не скористалась.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 , первісно звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, надавши наступні документи: трудову книжку, паспорт, код, довідки про стаж, свідоцтво про шлюб (копія).
Вказану заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії ід 06.09.2023 за № 183250006973.
У вказаному рішенні пенсійного органу зазначено, що до загального страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи з 03.08.1981 по 21.12.1981, з 12.03.1982 по 03.04.1982, з 12.08.1982 по 07.12.1982, з 17.02.1983 по 05.05.1985, з 22.05.1991 по 15.05.1996 оскільки в трудовій книжці НОМЕР_2 від 10.08.1981 в записі про зміну прізвища ОСОБА_3 відсутня дата видачі свідоцтва про шлюб, а також період навчання з 01.09.1978 по 25.06.1982 згідно диплому НОМЕР_1 від 25.06.1982 у зв'язку з відсутністю свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 .
Також, період роботи з 06.03.2000 по 22.06.2004 зараховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, оскільки наявне виправлення дати прийняття згідно трудової книжки № 181 від 30.01.1981.
Позивач, не погоджуючись із рішенням відповідача, звернулася з позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності оспорюваного рішення відповідача та у зв'язку з цим наявності правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ст. 1 Закону №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.
За приписами ст.8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Розмір страхового стажу (стажу роботи) є одним із основних чинників для визначення розміру пенсійних виплат.
Відповідно до ст.9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, а з січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно ст.24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Судом встановлено, що звертаючись до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком, позивачем надано наступні документи: трудову книжку, паспорт, ідентифікаційний код, диплом, свідоцтво про шлюб (копія), довідки про стаж.
Відмовляючи позивачу у призначені пенсії, відповідач виходив з недостатності у неї страхового стажу, оскільки до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи ї згідно трудової книжки серії серії НОМЕР_3 від 10.08.1981, з підстав , що в записі про зміну прізвища ОСОБА_3 відсутня дата видачі свідоцтва про шлюб.
Судом встановлено, що станом на дату початку трудової діяльності позивача та дату заповнення трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.08.1981 дівоче (дошлюбне) прізвище позивача " ОСОБА_3 ", відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с. 14)
Відповідно до копії запису актів про укладення шлюбу від 30.09.1983 № 171 прізвище позивача до шлюбу " ОСОБА_4 ", а після його укладення " ОСОБА_5 " (а.с.16-17).
Рішенням Роменського районного народного суду Сумської області від 17.03.1987 у справі № 2-78 розірвано шлюб між позивачкою та ОСОБА_6 (а.с.16-17).
Рішення суду містить відомості щодо дати видачі свідоцтва про шлюб.
Після розірвання шлюбу оригінал свідоцтва про укладення шлюбу не зберігся, оскільки був наданий суду при розірванні шлюбу.
До того ж, судом встановлено з титульного аркуша трудової книжки позивачки серії НОМЕР_3 (а.с.33) вбачається, що на підставі відомостей свідоцтва по укладення шлюбу серії НОМЕР_5 прізвище " ОСОБА_4 " змінено на " ОСОБА_5 ", що засвідчено печаткою роботодавця.
Отже, зазначені документи надають змогу ідентифікувати власника трудової книжки.
Приписами статті 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637).
Згідно п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 містить дані щодо трудової діяльності позивача, а саме щодо періодів такої діяльності, організацій в яких працював позивач та підстав для відповідних записів у ній.
Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 за №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі по тексту - Інструкція №58).
Відповідно до п.1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно з п.2.2 Інструкції 2.2 №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.11 Інструкції №58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Пунктом 2.11 Інструкції №58 передбачено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Так, перша сторінка трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 в графі прізвище містить закреслення прізвища позивача " ОСОБА_4 " та наступне зазначення прізвища " ОСОБА_5 ". Також вказана сторінка містить зазначення про те, що такі зміни здійснені на підставі свідотцва по укладення шлюбу серії НОМЕР_5 (а.с.33).
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17 неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, так як на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Обов'язок щодо заповнення трудової книжки покладається на власника або уповноважений ним орган, а не на працівника, як і обов'язок внести виправлення у спосіб, передбачений законодавством.
Власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №654/890/17, від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 11.07.2019 № 683/737/17.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки, зокрема, у разі недотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи підтвердження судовим рішенням факту зміни прізвища позивача з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_5 " та неможливість надання позивачем оригіналу свідоцтва про шлюб, а також наявність недоліків при заповненні роботодавцем трудової книжки позивача, колегія суддів вважає помилковими висновки, викладені в оспорюваному рішенні відповідача.
Доводи апеляційної скарги про не підтвердження зміни дошлюбного прізвища позивача та необхідність надання оригіналів документів, які підтверджують зміну прізвища, є такими, що не узгоджуються із наведеними вище висновками суду.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що відповідач в оспорюваному рішенні не висловив зауважень (незгоди) щодо конкретних періодів роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_3 : з 03.08.1981 по 21.12.1981, з 12.03.1982 по 03.04.1982, з 12.08.1982 по 07.12.1982, з 17.02.1983 по 05.05.1985, з 22.05.1991 по 15.05.1996 та відповідних записів у ній, а тому вони підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо зарахування періоду роботи позивачки з 06.03.2000 по 22.06.2004, колегія суддів зазначає наступне.
Судом встановлено з трудової книжки колгоспника № НОМЕР_6 від 30.01.1991, що позивача з 06.03.2000 по 22.06.2004 працювала в ТОВ "Агрофірма ім. Мічуріна" дояркою (наказ від 06.03.2000 № 3), звільнена з роботи за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (наказ від 22.06.2004 № 55).(а.с.31)
Пенсійний орган у рішенні послався на виправлення у трудовій книжці, а тому неможливість зарахування цього стажу згідно неї.
Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 “Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на її особисті права. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку страхового стажу.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №677/277/17 та від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тому збирання уточнюючих довідок повинно здійснюватись лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 року у справі №234/4585/17, від 25.04.2019 року у справі №159/4178/16-а.
Судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано відповідачем, що надана позивачем до пенсійного органу та до суду трудова книжка колгоспника № НОМЕР_6 від 30.01.1991 у хронологічному порядку містить записи про її трудову діяльність із зазначенням посад, періоду роботи, переміщення в межах підприємства, а також звільнення з роботи з посиланням на розпорядчі документи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність виправлень у трудовій книжці позивача не спростовує факту наявності у нього страхового стажу у спірний період, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Щодо періоду навчання з 01.09.1978 по 25.06.1982 згідно диплому НОМЕР_1 від 25.06.1982, колегія суддів зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно диплому НОМЕР_1 від 25.06.1982, підтверджено факт навчання ОСОБА_7 у періоду з 01.09.1978 по 25.06.1982 . Рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 25.06.1982 їй присвоєно кваліфікацію техніка-технолога (а.с.15)
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 то прізвище " ОСОБА_4 " є дівочим прізвищем позивачки. (а.с. 14)
Як було встановлено судом вище, то після шлюбу з ОСОБА_6 прізвище " ОСОБА_4 " змінено на " ОСОБА_5 ".
Також свідоцтво про шлюб є втраченим у зв'язку із процедурою розірвання шлюбу.
Так, відповідно до п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Згідно з п. 8 Порядку № 637, встановлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прізвище " ОСОБА_4 " є дівочим прізвищем позивачки, яке у подальшому було змінено на " ОСОБА_5 " у зв'язку з реєстрацією шлюбу 30.09.1983, актовий запис №171, про що свідчить зміст рішення Роменського районного народного суду Сумської області від 17.03.1987 у справі № 2-78, відповідач протиправно відмовив у зарахуванні періоду навчання позивачки з 01.09.1978 по 25.06.1982 згідно диплому НОМЕР_1 від 25.06.1982 у зв'язку з відсутністю свідоцтва про шлюб ОСОБА_8 .
Так, ч. 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було доведено (доказано) правомірність власного рішення, що є предметом оскарження у даній справі.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що оспорюване рішення відповідача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому є правильними відповідні висновки суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду у даній справі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 по справі № 480/8237/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді В.А. Калиновський А.О. Бегунц