24 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/9044/25
Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:.
-визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Деснянського районного суду м. Чернігова ОСОБА_1 за період з 01 травня 2025 року до 31 липня 2025 року - у розмірі 3028 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Деснянського районного суду м. Чернігова ОСОБА_1 за період з 01 травня 2025 року до 31 липня 2025 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати судді Деснянського районного суду м. Чернігова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2025 року до 31 липня 2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити судді Деснянського районного суду м. Чернігова ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 травня 2025 року до 31 липня 2025 року, обчисливши її розмір виходячи у 2025 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - 3028 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 25.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання адміністративного позову 15 - денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачами в межах встановленого ухвалою суду строку відзив на позов до суду не подано.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач працює на посаді судді Деснянського районного суду міста Черінігова.
За період, з 01 травня 2025 року до 31 липня 2025 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено відповідачем, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2025 року в розмірі 2102,00 грн.
Відтак спірним у межах розгляду цієї справи є питання правомірності нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 травня 2025 року до 31 липня 2025 року в розмірі 2102,00 грн.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Конституція України - це Основний Закон України, що закріплює головні засади організації держави та суспільства, утверджує конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, конституційний (державний і суспільний) лад.
Статтею 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (стаття 126 Конституції України).
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIIІ) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі- Закон № 1402-VIIІ).
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій у розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Так статтею 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-IX) установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 3028 гривень.
Разом з тим, у вищевказаній статті Закону № 4059-IX також установлено величину у розмірі 2102 гривні для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Слід зазначити, що така розрахункова величина для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 гривні встановлюється починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік, зокрема на 2021 рік, на 2022 рік, на 2023 рік, на 2024 рік та на 2025 рік та не змінюється впродовж всіх цих років.
Разом з цим, суд зазначає, що Закон України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV) відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
За статтею 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум, та який не містить окремої соціальної групи населення під назвою «судді».
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.
Порядок проведення науково-громадської експертизи встановлюється на принципах соціального партнерства та затверджується Кабінетом Міністрів України.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що прожитковий мінімум є величиною, яка визначається законодавцем виключно на підставі нормативного методу та після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для певної групи населення. Тобто, прожитковий мінімум є величиною, яка науково обґрунтовано відображає потреби певної групи населення у нормальному функціонуванні організму людини, збереженні його здоров'я, задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Тому, прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді не є за своєю природою прожитковим мінімумом в розумінні Закону № 966-XIV, відтак запровадження положеннями Закону України про бюджет України на відповідний рік такої розрахункової величини суперечить чинному законодавству.
У свою чергу слід підкреслити, що Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020, від 11.03.2020 № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України у рішенні від 11.03.2020 № 4-р/2020 дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини вказаного рішення).
Отже конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
За усталеною правовою позицією Конституційного Суду України стосовно гарантій незалежності суддів обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Водночас Конституційний Суд України також вказував на те, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Крім того, у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України вчергове вказав, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007).
Виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України, предметом регулювання якого так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, та ним не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України у наведеній вище правовій позиції вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Окрім того, система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIIІ, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів №(94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
У Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
Згідно із частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Наведене означає, що у будь-якому випадку обмеження суддівської винагороди не може бути здійснене шляхом ухвалення Закону про державний бюджет України на відповідний період, а лише шляхом внесення змін до профільного закону, яким є Закон № 1402-VIIІ.
Слід наголосити, що зміни до Закону № 1402-VIIІ у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йде мова у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас зазначені бюджетні закони фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIIІ.
Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIIІ.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Таким чином, враховуючи, що Законом № 1402-VIІI закріплено те, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та, оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу судді, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
У свою чергу, суд наголошує на тому, що повноваження адміністративних судів та порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України.
Так, статтею 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Джерела права, які застосовуються судом наведені у статті 7 КАС України, частиною першою якої визначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином повертаючись до спору, який виник у цій справі, враховуючи зазначені вище висновки Конституційного Суду України та виходячи з аналізу наведених вище норм права, суд приходить до висновку про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VІII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), не може вважатися правомірною та не підлягає застосуванню під час вирішення цієї справи як така, що суперечить Конституції України, а саме: статтям 1, 6, частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, частинам першій, другій статті 126, статті 130 Конституції України.
Наведене в сукупності свідчить про необхідність у спорі, який розглядається застосувати судом норми Конституції України як норми прямої дії, а саме: статей 1, 3, 6, 8, 126, 130 Конституції України та визнати за позивачкою право на отримання суддівської винагороди, розрахованої виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого установлено станом на 01.01.2025 статтею 7 Закону № 4059-IX - 3028 гривень.
За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.
Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди, у тому числі, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2025 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів Чернігівської області визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 3028,00 грн.
Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Суд, визнавши право позивача на суддівську винагороду саме у розмірі, який визначено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також встановив, що у спірному періоді позивачу суддівська винагорода не була нарахована відповідачем у визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмірах.
Отже за умови того, що відповідачем суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди наділений відповідач, суд дійшов висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, відповідно до вимог частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Деснянського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 за період з 01 травня 2025 року до 31 липня 2025 року - у розмірі 3028 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Деснянського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 за період з 01 травня 2025 року до 31 липня 2025 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати судді Деснянського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2025 року до 31 липня 2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити судді Деснянського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 травня 2025 року до 31 липня 2025 року, обчисливши її розмір виходячи у 2025 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - 3028 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 26255795).
Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул. Княжа, буд. 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 26295412).
Суддя В.В. Падій