24 жовтня 2025 року м. Рівне №460/14187/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі -позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії від 26.02.2025 №172650010235, зобов'язання з 26.01.2025 призначити пенсію за віком згідно ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та станом на 01.01.1993 прожила на території радіоактивного забруднення більше 3 років, а отже має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Ухвалою суду від 18.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що рішення про відмову у призначенні пенсії є законним та обґрунтованим, оскільки позивачем не підтверджено факту проживання/роботи на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Рокитне Рокитнівського району Рівненської області, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 від 30.06.2022.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Рівненською обласною державною адміністрацією 01.07.2008, позивач має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 29.01.2025 №2025/001307109 та довідки Рокитнівської селищної ради від 24.01.2025 №113, позивач зареєстрована та проживає в с.Масевичі Сарненського району Рівненської області з 14.10.2004 по даний час.
Згідно з довідкою Рокитнівської селищної ради від 05.02.2025 №10-08/161, позивач була зареєстрована в селищі Рокитне Сарненського району Рівненської області з 12.06.1988 по 12.09.1989, з 21.07.1993 по 21.09.2004.
18.02.2025 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням відповідача від 26.02.2025 №172650010235 позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки не підтверджено проживання на території зони гарантованого добровільного відселення.
У цьому рішенні вказано, що вік заявниці становить 54 роки, страховий стаж становить 36 років 1 місяць 2 дні. Документами підтверджено, що особа станом на 01.01.1993 проживала у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 9 місяців 4 дні (з 26.04.1986 по 11.06.1988, з 12.06.1988 по 31.08.1988 та з 04.07.1992 по 01.12.1992). До періодів проживання на території зони гарантованого добровільного відселення не можливо зарахувати з 01.09.1988 по 12.09.1989 в селищі Рокитне Сарненського району Рівненської області за довідкою від 05.02.2025 №10-08/161, оскільки за даними диплому НОМЕР_3 , виданому 19.06.1993, заявниця навчалася у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною та такою, що порушує права та інтереси, позивач звернулась за їх захистом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) у солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за умови наявності страхового стажу у відповідній кількості, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XIIпередбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
З наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.
Водночас, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали/працювали у в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 3 роки незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Таким чином, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням або у зв'язку із роботою в такій місцевості.
Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 № 55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.01.2024 за № 1/41346), які набрали чинності 15.02.2024, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
У постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23, від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23 Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є безумовною підставою, яка підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території (аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23).
Так, відповідно до матеріалів справи, зокрема, витягу з реєстру територіальної громади від 29.01.2025 №2025/001307109, довідки Рокитнівської селищної ради від 24.01.2025 №113 та довідки Рокитнівської селищної ради від 05.02.2025 №10-08/161, позивач зареєстрована та проживає селищі Рокитне Сарненського району Рівненської області з 12.06.1988 по 12.09.1989, з 21.07.1993 по 21.09.2004, в с.Масевичі Сарненського району Рівненської області з 14.10.2004 по даний час.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.07.1991 №106 зазначені населені пункти віднесено до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Втім, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_4 , позивач у період з 01.09.1988 по 11.06.1993 навчалася в Харківському інституті інженерів залізничного транспорту.
Суд зазначає, що відповідно до постанови №106 м.Харків не включено у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та є значно віддаленим територіально від селища Рокитне та с.Масевичі Сарненського району Рівненської області.
Позивач вказує, що станом на 01.01.1993 прожила у зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 років, оскільки проживала у смт.Рокитне під час навчання, в період канікул. На підтвердження таких обставин до позову долучено довідку закладу освіти від 19.03.2025 №01-12/55, у якій зазначено періоди канікул за 1988-1993 навчальні роки.
Однак, з огляду на дату її видачі така разом із заявою про призначення пенсії позивачем не надавалася, а отже Пенсійним органом не досліджувалася та не надавалася оцінка при прийнятті спірного рішення.
Суд наголошує, що законодавець пов'язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.
Відтак, період навчання з 01.09.1988 по 11.06.1993 в Харківському інституті інженерів залізничного транспорту спростовує факт її постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у цей період, що виключає можливість врахування такого періоду до періоду проживання у зазначені зоні.
Судом також встановлено, що згідно з довідкою Рокитнівського ліцею №1 Рокитнівської селищної ради від 28.01.2025 №28 позивач дійсно з 11.01.1981 по 21.06.1988 навчалася в Рокитнівському загальноосвітньому закладі №1 І-ІІІ ступенів.
Довідкою від 18.02.2025 №59/01-12 підтверджено проходження позивачем виробничої практики з 04.07.1992 по 01.12.1992 в Рокитнівському районному вузлі зв'язку Рівненської області.
Суд зазначає, що Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пов'язує виникнення права на призначення пенсії зі зниження пенсійного віку із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. Відтак, суд вважає, що період навчання особи в навчальному закладі, який розташований в населеному пункті, що відноситься до радіаційно забрудненої території (в даному випадку - до зони гарантованого добровільного відселення) є періодом під час якого, така особа фізично перебувала у забрудненій зоні та відповідно зазнавала впливу радіації, а тому такий період прирівнюється до періоду постійного проживанням чи роботи в такій місцевості, та відповідно підлягає зарахуванню до строку проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення при вирішенні питання щодо наявності права на призначення пенсії.
Судом встановлено, що норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Порядком 22-1 встановлюють право на пільгу щодо зменшення пенсійного віку осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи лише за ідеальних умов - у випадку їх проживання чи роботи протягом певного часу в одній із зон радіаційного забруднення. При цьому, приведені норми не враховують випадку, коли особа перебувала в зоні радіоактивного ураження у зв'язку із навчанням у загальноосвітньому навчальному закладі, а також не визначають, яким документом в такому випадку буде підтверджуватись період такого перебування в зоні радіоактивного ураження у зв'язку із навчанням.
Суд вважає, що наявність такої прогалини в законодавстві не може позбавляти особу права на соціальний захист, який у даних правовідносинах полягає у врахування періоду навчання неповнолітньої особи в навчальному закладі, який був розташований в населеному пункті, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, до строку проживання/роботи на території радіаційного забруднення, при вирішенні питання щодо наявності права на призначення пенсії.
Частиною 6статті 7 КАС України установлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Відтак, суд приходить до висновку, що при призначенні особі пенсії відповідно до ст.55 Закону № 796-XII, період навчання неповнолітньої особи в навчальному закладі, який розташований в населеному пункті, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, підлягає врахуванню до строку проживання/роботи на території радіаційного забруднення для цілей визначення наявності права на призначення пенсії, а документом, який підтверджує факт такого навчання, може бути відповідна довідка з навчального закладу.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд приходить до висновку, що документально підтверджений загальний строк проживання/роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 9 місяців 5 днів (з 26.04.1986 по 01.09.1988, з 04.07.1992 по 01.12.1992).
Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача про непідтвердження позивачем факту постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у неї права на зменшення пенсійного віку.
При цьому, суд зауважує, що проживання позивача на території зони гарантованого добровільного після 01.01.1993 вже не має вирішального значення.
Суд погоджується з доводами позивача, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує особливий статус. Однак, повторно наголошує, що наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Проаналізувавши встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що у позивача відсутні умови, які є необхідними для прийняття відповідачем рішення про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, а відтак відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У сукупності викладених обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул.Андрія Саєнка,10,м. Фастів,Київська обл., Фастівський р-н,08500. ЄДРПОУ/РНОКПП 22933548)
Повний текст рішення складений 24.10.2025.
Суддя Олег ГРЕСЬКО