24 жовтня 2025 року м. Рівне №460/15659/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
29.08.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) у якій позивач просив:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 30.11.2023 року по день фактичної виплати додаткової винагороди у повному обсязі - 28 червня 2025 року , відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 30.11.2023 року по день фактичної виплати додаткової винагороди - 28 червня 2025 року, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період лікування з 30.11.2023 по день фактичної виплати додаткової винагороди у повному обсязі 28.06.2025 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за весь час затримки виплати.
Ухвалою суду від 01.09.2025 відкрито провадження за вказаним позовом з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав, хоча копія ухвали від 01.09.2025 була доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 01.09.2025, що підтверджується відповідною довідкою.
За приписами ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Отже, вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені позивачем доводи, суд встановив, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 27.09.2023 по 24.06.2024, що підтверджено копією військового квитка серія НОМЕР_2 від 10.08.2023.
Під час проходження військової служби ОСОБА_2 30.11.2023 одержав обмороження обох стоп ІІ ступеня за обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми № 693/14103 від 27.12.2023.
Відповідно до умов позовної заяви ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в період з 30.11.2023 по 29.02.2024.
Разом з тим у вказаний період позивачу не виплачувалась додаткова грошова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
28.06.2025, на виконання заяви представника позивача, відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди позивачу відповідно до Постанови № 168 в розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць, пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою додаткової грошової винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до норм статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
За змістом статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Як визначено у пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм можливо зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є:
1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги);
2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Також зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 120/9475/21-а, від 23.02.2021 у справі № 803/1423/17, від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 27.04.2020 у справі № 803/1314/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23 зазначив, що за своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Отже, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168 починаючи з 28.02.2022 є щомісячним платежем на період дії воєнного стану, який виплачується військовослужбовцям, складовою грошового забезпечення військовослужбовців, немає разового характеру, а тому є доходом у розумінні положень ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Судом встановлено, що на виконання заяви представника позивача щодо виплати йому додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови № 168 відповідач 28.06.2025 на розрахунковий рахунок позивача перерахував щомісячну доплату у вигляді підвищеної додаткової винагороди за період лікування, передбачену вказаною постановою Кабінету Міністрів України, з урахуванням фактично виплачених сум.
Таким чином, беручи до уваги наявність факту несвоєчасної виплати позивачу грошового забезпечення в повному розмірі, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів за час затримки виплати додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період з 30.11.2023 по день фактичної виплати додаткової винагороди у повному обсязі 28.06.2025 відповідно до Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди за період лікування відповідно до Псоатнови № 168 за весь час затримки з 30.11.2023 по день фактичної виплати додаткової винагороди у повному обсязі 28.06.2025 є протиправними. Як наслідок відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу зазначену компенсацію.
Ухвалюючи рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Отже, за встановлених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, а також беручи до уваги факт неподання відзиву на позовну заяву, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1211,20 грн, сплачена відповідно до платіжної інструкцій від 25.08.2025 № 1415-4521-6858-6346 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Військової частин НОМЕР_1 .
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за час лікування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", а саме за період з 30.11.2023 по день фактичної виплати вказаної додаткової винагороди у повному обсязі 28.06.2025.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за час лікування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", а саме за весь період затримки виплати вказаної додаткової винагороди з 30.11.2023 по день фактичної виплати 28.06.2025.
Стягнути на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 24 жовтня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Суддя Д.П. Зозуля