Справа № 932/7576/25
Провадження № 3/932/2865/25
20 жовтня 2025 року Суддя Шевченківського районного суду міста Дніпра Орчелота А.В., розглянувши протокол про адміністративне правопорушення, разом із доданими до нього матеріалами, які надійшли з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департамента патрульної поліції відносно:
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце роботи не відоме, проживаючого за адресом: АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст.130КУпАП, -
До Шевченківського районного суду міста Дніпро надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№357468 відносно ОСОБА_1 , за описом встановлених даних якого:
28 квітня 2025 року о 06 год. 45 хв. в м. Дніпро, вул. Князя Володимира Великого, буд. 15А, ОСОБА_1 , керував т/з «Hyndai» д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного згідно висновку медичного огляду КП «ДБКЛПД» ДОР №1428 від 30.04.2025 року, чим порушив вимоги п.2.9.а. ПДР України.
Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст.130КУпАП.
22.08.2025 року особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надав суду письмові пояснення відповідно до яких зазначив, що на долученому працівниками поліції відео, немає жодного моменту, де зафіксовано що він керував транспортним засобом. Працівники поліції повідомили лише одну ознаку, яка на їхню думку, вказувала на можливе сп'яніння - тремтіння рук. На місці ОСОБА_1 пояснив, що така ознака зумовлена наявним у нього захворюванням, однак його пояснення було проігноровано, а інші ознаки (нестійка хода, нечітка мова, запах алкоголю тощо) взагалі відсутні. Він зазначив, що розмовляв чітко, ходив впевнено, вів себе спокійно. В стані алкогольного сп'яніння не перебував, алкогольних напоїв не вживав, вину не визнає. Всі озвучені йому обставини вважає необґрунтованими, а дії працівників поліції - такими, що містили порушення процедури та його прав. Також у письмових поясненнях зазначено, що під час спілкування з працівниками поліції йому не було роз'яснено порядок проведення огляду, не повідомлено про права, не вручено та не ознайомлено з направленням на медичний огляд. Попри неодноразові його звернення з проханням пояснити, що саме відбувається, які його права, який порядок складання протоколу та можливість залучення свідків, реакції з боку працівників поліції не було. На місці події йому запропонували пройти огляд на стан сп'яніння - або за допомогою приладу «Драгер», або у медичному закладі. ОСОБА_1 погодився пройти тестування за допомогою «Драгера». Після продування результат йому не повідомили та не продемонстрували на камеру, лише зазначили, що «є перевищення». У лікарні він ще раз продув прилад, але і там жодного результату йому не повідомили, нічого не пояснювали, жодного документу не надали. Лікар не розповів, як буде проходити огляд, і що він фіксує. Поведінка лікаря, за його словами, була формальною, він не зрозумів, які саме дії проводяться та з якою метою. Єдине, що він почув від працівника поліції «0.23, людина не згодна» Крім того, у письмових поясненнях зазначено, що всі документи, які містяться в матеріалах справи, були складені значно пізніше. Протокол було складено через півтора місяця після події, що на думку ОСОБА_1 , є порушенням установлених строків.. Медичний висновок складено лише через два дні та, як вважає ОСОБА_1 , із порушенням передбаченої процедури. Також він зазначає, що матеріали справи є неповними, а відеозапис має уривчастий характер, містить перерви та не фіксує ні початку події, ні її логічного завершення, що не дає можливості об'єктивно встановити всі обставини події.
Крім того, 25.08.2025 року через систему «Електронний суд» від захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, надійшли клопотання про визнання доданого до справи відеозапису недопустимим, про визнання медичного висновку недопустимим доказом, а також про закриття провадження по даній справі у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. В обґрунтування поданих клопотань захисник зазначила, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вини ОСОБА_1 , а натомість містять низку істотних процесуальних порушень, які унеможливлюють його притягнення до адміністративної відповідальності. Зокрема, захисник звертає увагу, що жоден із відеозаписів із бодікамер працівників поліції не містить моменту фактичного керування транспортним засобом особою, щодо якої складено протокол. Відео розпочинається вже зі стадії спілкування поліцейського з ОСОБА_1 , без фіксації моменту зупинки транспортного засобу чи встановлення особи водія, що на думку захисниці є порушенням п. 12 розділу ІІІ Наказу МВС №1026 від 19.11.2015 року (Про затвердження Інструкції з використання нагрудних відеореєстраторів). Таким чином, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом безпосередньо перед або під час його зупинки. Крім того, у складеному протоколі не зазначено конкретних ознак алкогольного сп'яніння, які б свідчили про порушення з боку ОСОБА_1 .. На наданому відеозаписі єдиною ознакою, на яку посилалися працівники поліції, було нібито тремтіння рук. Як наголошує захисник, ОСОБА_1 одразу пояснив, що це є наслідком стану його здоров'я та наявного медичного діагнозу. Захисник також зазначила, що на відео з бодікамери не вбачається жодних ознак неадекватної поведінки з боку ОСОБА_1 - він не порушував порядок спілкування, його діалог із поліцейськими був спокійним, контрольованим і логічним. В обґрунтування своєї позиції захисник додатково зазначила, що під час проведення огляду на місці події за допомогою приладу «Drager» працівники поліції не надали ОСОБА_1 роздруківку з результатами тесту, а лише озвучили показник «0,23 проміле», який, на її думку, може перебувати в межах технічної похибки приладу. Таким чином, особа фактично було позбавлена можливості перевірити достовірність показань технічного засобу. Окрім того, у матеріалах справи відсутнє направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння. Як зазначає захисник, це свідчить про те, що поліцейський у встановленому законом порядку не направляв водія до закладу охорони здоров'я для проходження медичного огляду, що є визначальною підставою для висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та закриття справи. Також захисник вказала, що ОСОБА_1 не було вручено направлення на проходження медичного огляду, що суперечить вимогам чинного законодавства та положенням Інструкції про порядок проведення огляду водіїв на стан сп'яніння. Крім того, лікарем не було роз'яснено порядок проведення огляду та права особи, чим, на думку захисника, грубо порушено процесуальні норми. У поданому клопотанні також звертається увага, що висновок КП «ДБКЛПД» ДОР щодо результатів медичного огляду ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, був складений лише 30 квітня 2025 року, тобто через два дні після події, без присутності самого ОСОБА_1 та працівника патрульної поліції, без відповідної фіксації. Це, як зазначає захисник, є порушенням вимог статті 266 КУпАП та положень Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерством внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 №1452/735.
В судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з'явився, проте на електронну пошту суду надіслав заяву, у якій просить розгляд справи, провести за його відсутності та при розгляді справи врахувати його письмові пояснення, заяви та клопотання захисника.
Захисниця Козловська Т.В., в судовому засіданні підтримала раніше подані заяви й клопотання та просила справу відносно ОСОБА_1 розглянути за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, провадження у справі закрити у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, а також у зв'язку з численними порушеннями наявними під час процедури складання адміністративного протоколу та відсутністю підстави для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності передбаченої ч.1 ст.130КУпАП.
Вислухавши сторону захисту, ретельно дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, відтворивши та переглянувши відеозапис зафіксованої події, дістаю наступних висновків.
Відповідно до ст.19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як зазначено в п.27Постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», судам слід ураховувати, що відповідальність за ст.130КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст.130КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
За висновками Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст.6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого звинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Як вбачається з висновків Верховного Суду - наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинна бути обґрунтованою, тобто зроблена на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно ст.245КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями ч.2 ст.251КУпАП передбачено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Вказані положення фактично висловлені Європейським судом з прав людини в остаточному рішенні від 06.06.2018 у справі «Михайлова проти України», який зазначав, що в ситуації, коли суд за відсутності прокурора та особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, вимушений взяти на себе функцію пред'явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи, можуть виникнути сумніви в наявності достатніх гарантій, здатних усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду.
У судовому засіданні, у повному обсязі, досліджені такі наявні матеріали справи:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №357468 від 10 червня 2025 року;
- висновок КП «ДБКЛПД» ДОР №1428 від 30.квітня 2025 року;
- рапорт;
- письмові пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності;
- письмові клопотання захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності;
- відтворено відеозаписи з боді-камери, долучені до матеріалів справи та інші матеріали справи.
Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст.129Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст.62Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст.256КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Тож, протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст.251КУпАП є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення.
До того ж, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовними та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, і являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Відповідно до ст.280КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до офіційного видання Правил дорожнього руху України з коментарями та ілюстраціями (далі за текстом ПДР України), які діяли на час обставин, що мали місце 28 квітня 2025 року о 06 год. 45 хв. в м. Дніпро, вул. Князя Володимира Великого, буд. 15А, за пунктом за пунктом 2.9 «а» ПДР України, водію забороняється керувати транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною першою ст.130КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За п.2 Розділу I «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачених Наказами Міністерства внутрішніх справ України та міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09.11.2015 року (далі Інструкція №1452/735 від 09.11.2015 року) - огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі-поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
За п.п.8,12 Розділу II «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачених Наказами Міністерства внутрішніх справ України та міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09.11.2015 року, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 Розділу I цієї інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я. Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.
Аналіз вищезазначених нормативних актів свідчить про те, що оформлення працівниками поліції направлення на медичний огляд до відповідного закладу охорони здоров'я з метою виявлення стану сп'яніння є обов'язковим. Якщо після оформлення направлення, водій транспортного засобу відмовляється від проведення медичного огляду в закладі охорони здоров'я, поліцейський в присутності двох свідків та/або відеофіксації складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду, що відповідає вимогам пункту 8 Порядку №1103 та Розділу IX Інструкції №1395.
Однак в матеріалах справи відсутнє направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, що свідчить про те, що працівником поліції у встановленому законом порядку не направлявся водій ОСОБА_1 до закладу охорони здоров'я для проходження огляду на стан сп'яніння.
Крім того особливостями оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130КУпАП за розділом IX «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» від 07.11.2015 року за №1395(із змінами), встановлено, що направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду на стан сп'яніння і проведення такого огляду здійснюються відповідно до Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (зі змінами).
За п.7 та п.10 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 (зі змінами) поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав. Огляд водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я проводиться в будь-який час доби за методикою та із застосуванням приладів, дозволених для використання МОЗ.
За п.7, п.19 та п.20 Розділу III «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачених Наказами Міністерства внутрішніх справ України та міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09.11.2015 року, метою огляду є встановлення наявності чи відсутності стану сп'яніння в обстежуваної особи; акт медичного огляду особи складається в одному примірнику, який залишається в закладі охорони здоров'я; висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння складається в усіх випадках безпосередньо після огляду особи у трьох примірниках: перший примірник видається під підпис поліцейському, який доставив дану особу на огляд, другий видається оглянутій особі, а третій залишається в закладі охорони здоров'я.
За вимогами ч.4 ст.266КУпАП огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров'я та складання висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров'я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Тобто, закон передбачає проведення медичного огляду водія на стан сп'яніння у медичному закладі виключно у разі його незгоди на проведення такого огляду поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами, що також закріплено у п.6 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103.
Відповідно до розділу ІІІ Інструкції, метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп'яніння. Використання в закладах охорони здоров'я для проведення лабораторних досліджень вимірювальної техніки та обладнання, дозволених МОЗ, підтверджується сертифікатом відповідності та свідоцтвом про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Зразки біологічного середовища для лабораторного дослідження відбираються у дві ємності. Вміст однієї ємності використовується для первинного дослідження, вміст другої ємності зберігається протягом 90 днів.
За матеріалами справи про адміністративне правопорушення знайшов своє підтвердження факт проходження громадянином ОСОБА_1 огляду на стан сп'яніння, проте, судом було ретельно вивчено Висновок від 30.04.2025 року, а також детально досліджено відеозапис, доданий до протоколу про адміністративне правопорушення, на якому були зафіксовані події, які відбувалися у медичному закладі, а саме: на відеозаписі зафіксовано проходження медичного огляду ОСОБА_1 за допомогою технічного пристрою, а в самому Висновку від 30.04.2025 року, взагалі відсутній підпис оглянутої особи, яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння та не зазначено цифрового показника такого сп'яніння, що не відповідає Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 року за №1452/735 ( далі Інструкція).
Пунктом 22 Розділу ІІІ Інструкції передбачено, що висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння, складені в порушення вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.
На підставі викладеного, необхідно дійти висновку, що доданий до протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , як підстава для його складання поліцейським, Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №1428 від 30.04.2025 року, складений з порушенням вимог Інструкції, а тому суддею на доведення вини особи, що притягується до адміністративної відповідальності - не приймається.
Загалом, відповідно до ч.5 ст.266КУпАП огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що працівниками поліції до матеріалів справи не було долучено роздруківки з технічного засобу для перевірки осіб на стан алкогольного сп'яніння (Drаger), якою мали бути зафіксовані результат вимірювання, дата та час проведення огляду, а рапорт інспектора взводу 2 роти 2 батальйону 3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Мартиненка Є.С. від 10.06.2025 року не можна вважати належним підтвердженням такого показнику. Відсутність зазначеного документу позбавляє суд можливості здійснити належну перевірку достовірності та об'єктивності отриманих результатів огляду. Така обставина свідчить про недотримання уповноваженими особами вимог чинного законодавства, зокрема положень Інструкції №1452/735 від 09.11.2015 року та Порядку №1103, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року, якими визначено процедуру проведення та фіксації результатів огляду на стан сп'яніння. У зв'язку з вищенаведеним суд не приймає до уваги заперечення захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, щодо допустимої похибки технічного пристрою «Drager».
При дослідженні відеозапису доданого до матеріалів адміністративної справи суддею встановлено, що поліцейським запропоновано чоловіку, який представився як ОСОБА_1 пройти на місці зупинки або проїхати до медичного закладу для проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, на що останній погодився, але на вказаному відеозапису, не зафіксовано ОСОБА_1 , як водія, який керував транспортним засобом, проте, було встановлено, що працівники поліції визначили ОСОБА_1 , як особу яка керувала транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, ґрунтуючись на своєму внутрішньому переконанні.
Виходячи зі складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130КУпАП, об'єктивна сторона правопорушення полягає в керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, також передача керування транспортними засобами особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а так само і ухилення осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння. Першочерговим завданням є встановлення саме особи, яка керувала транспортним засобом.
Визначення терміну "керування транспортним засобом" наведено в п.27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, в рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Така правова позиція узгоджується з визначенням у п.1.10ПДР України поняття механічний транспортний засіб - як транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна.
При наявності відеокамер у поліцейських, відеореєстратора, за відсутності інших транспортних засобів, зафіксувати рух транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 не було жодних перешкод, чого 28 квітня 2025 року зроблено не було.
Під керуванням транспортним засобом розуміють виконання функцій водія під час руху такого засобу, що у даному випадку поза розумним сумнівом не підтверджене. Відповідно знаходження водія в автомобілі, чи біля автомобіля не свідчить про виконання ним функцій водія.
Недоведеність факту керування автомобілем ОСОБА_1 свідчить про те, що він не повинен був надавати посвідчення водія на право керування транспортним засобом, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та проходити медичний огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
В матеріалах справи відсутні в повному обсязі беззаперечні докази, що підтверджують винуватість ОСОБА_1 в об'єктивній складовій правопорушення передбаченого частиною першою статті 130КУпАП, а саме те, що він керував транспортним засобом і був зупинений працівниками поліції в процесі руху, оскільки жодного підтвердження цього факту суду не надано. Таким чином, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом не знайшов свого матеріального закріплення в якості доказу в матеріалах справи.
Суд вважає необхідним звернути увагу на правові висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Яременко проти України», де зазначено наступне:
«…Питання, яке Суд має вирішити, полягає у визначенні, чи було справедливим провадження у справі загалом, включаючи спосіб, у який були отримані докази. При цьому має бути оцінена відповідна "незаконність" і, якщо це стосується порушення іншого конвенційного права, має бути оцінений характер виявленого порушення (рішення "Хан проти Сполученого Королівства" і "Аллан проти Сполученого Королівства"). При цьому має бути врахована якість таких доказів і, зокрема те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності…».
Так, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Суддею зазначається, що факт вчинення адміністративного правопорушення має бути підтверджений лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», і таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Суд не має права самостійно змінювати кваліфікацію адміністративного правопорушення, інкримінованого особі та/або відшукувати докази на користь обвинувачення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до вимог діючого законодавства докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та Законами України, міжнародним договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманої унаслідок істотного порушення прав та свобод людини є недопустимими.
Будь яких інших доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом, крім наданих суду та перевірених належним чином у відповідності до ст.245КУпАП, і які б достатньо підтверджували інкриміноване, матеріали справи не містять.
Відповідно до вимог діючого законодавства докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та Законами України, міжнародним договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманої унаслідок істотного порушення прав та свобод людини є недопустимими.
Відповідно до ч.1 ст.17Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008 року, заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Тож зважаючи на принципи змагальності та диспозитивності даного виду судочинства, обов'язок довести вказані обставини, як зазначалось раніше, покладено на орган, який ініціює притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Частина 1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Вищевикладене свідчить про те, що Національною поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, стосовно тлумачення сумнівів щодо доведеності вини на користь обвинуваченої особи, суддя дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 , у зв'язку з її недоведеністю у встановленому діючому законом порядку, не може ґрунтуватись на припущеннях та в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130КУпАП, а тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247КУпАП провадження у справі підлягає закриттю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7,9,130,247,280,284-285КУпАП, -
На підставі п.1 ч.1 ст.247КУпАП, у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 - закрити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Дніпра протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя Шевченківського
районного суду міста Дніпра А.В. Орчелота