Справа № 420/21862/25
24 жовтня 2025 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув у письмовому провадженні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за результатом розгляду якого, позивач просить суд:
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 16.11.2021 року з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2022 року по 19.07.2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 19.07.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та індексації грошового забезпечення, до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та індексації грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 09.07.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходить службу у ВЧ НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що під час проходження служби у період з 30.01.2020 року по 19.07.2022 року, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалися не у повному обсязі, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Позивач вимушений звертатися до суду із даним позовом.
18.07.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, згідно з яким, Кабінетом Міністрів України за наслідками скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 не було внесено зміни в пункт 4 Постанови № 704 та фактичне правозастування вказаного пункту відбувалось в редакції, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, тобто в розмірі 1762 гривні, тоді як питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень саме Кабінету Міністрів України. Застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 27.12.2017 не буде відповідати вимогам правової визначеності, конституційному принципу збалансованості бюджету, а також може свідчити про втручання суду в дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України. Додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168, не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення,який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога на оздоровлення, відповідно до статті 9,15 «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить такі висновки.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 02.10.2024 року № 276, головного сержанта ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Суд встановив, що у період з 30.01.2020 року по 19.07.2022 року ОСОБА_3 нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018 року.
Згідно з ч. 2 ст. ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Зокрема, ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За правилом ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008 року розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.
30.08.2017 року з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Кабінету Міністрів України було прийнято постанову №704 (далі за текстом постанова №704).
Згідно з п.10 постанови №704, згадане нормативне рішення набирало чинності з 01.01.2018.
Пунктом 4 постанови №704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1052 до п.10 Постанови Кабінету Міністрів України 704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.
Таким чином, станом на 01.01.2018 постанова №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 до п.10 Постанови № 704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018.
При цьому, п.4 постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018 року Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Пункт 4 Постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.
З 29.01.2020 року була відновлені юридична дія п.4 Постанови Кабінету Міністрів України 704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, з 29.01.2020 року знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.
Водночас, з 29.01.2020 року була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумм для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року.
Таким чином, 29.01.2020 року настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020 року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Статтею 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
На підставі частини 3 статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому, відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили закону.
В свою чергу, Закони України «Про Державний бюджет на 2022 рік», «Про Державний бюджет на 2023 рік», не містять застережень щодо застосування в 2022 та 2023 роках, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.
Таким чином, до 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не входили в суперечність з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, враховуючи, що з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Тобто, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Натомість, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, виплата позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням у спірний період здійснювалась із розрахунку шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови № 704.
Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, викладено абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, лише починаючи з 20.05.2023 року (дата набрання чинності п. 4 постанови № 704, з урахуванням змін внесених Постановою КМУ від 12 травня 2023 року № 481), розрахунковою величиною розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб є 1762 грн., а тому позовні вимоги позивача належать до задоволення щодо зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 19.07.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат
Щодо вимог позивача про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та індексації грошового забезпечення, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів щодо нрахування та виплати позивачу у 2022 році грошової допомоги на оздоровлення, а тому в цій частині вимог позов до задоволення не належить.
Приписами ч.3 ст.139 КАС України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч. ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що у постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу представником надано до суду договір № 995 від 24.06.2025 про надання правничої допомоги; додаткову угоду № 1 до договору, платіжна інструкція № 0.0.4438576777.1 від 02.07.2025; які підтверджують сплату позивачем за представництво його інтересів у двох адміністративних справах витрат на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.
Водночас, суд зазначає, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості, обґрунтованості та пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, зокрема, як складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони тощо.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд робить висновок, що вартість послуг правового характеру у розмірі 5000,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною в частині їх необхідності. Даний спір не потребував значних затрат часу, а ведення цієї справи у суді не вимагало значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині складання та подання позовної заяви. Суд вказує, що судових засідань в даній справі не було призначено, розгляд справи відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім того, дана категорія справ є досить поширеною.
Крім цього, при визначенні належної до стягнення суми витрат на правничу допомогу, суд враховує, що позов задоволено частково.
Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 2000,00 грн.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 94, 243, 245, 246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 16.11.2021 року з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2022 року по 19.07.2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 19.07.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у сумі 2000,00 грн.
Відповідно до ст.255 КАС України, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 24.10.2025 року.
Суддя Н.В. Бжассо