Справа № 420/21515/25
24 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якій позивач просить суд:
- визнати незаконними та протиправними діяння (відмову та ненадання статусу) Управління Соціального Захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо ненадання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та невидачі позивачу Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати Управління Соціального Захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надати (визнати) ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати Управління Соціального Захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради видати ОСОБА_1 народження Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно наданої позивачем відповідачу Постанови №19 від 12.7.2023 медичної (військово- лікарської комісії) ДУ ТМО МВС України по Одеській області травма отримана ОСОБА_1 25.6.2019 " ТАК, повязана з виконанням службових обовязків". Згідно наданої позивачем відповідачу Довідки МСЕК від 28.7.2023 серія ААГ № 501260, виданой Обласною медико-експертною комісією №1, " ОСОБА_1 встановлено інвалідність, причиною якої є травма, пов'язана з виконанням службових обов'язків.". На момент нещасного випадку позивач був слідчим Шевченківського відділення поліції, мав спеціальне звання лейтенант поліції. Національна поліція є структурним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України, наділена тими ж функціями, що і міліція, що дає підстави стверджувати про правонаступність територіальних органів поліції ГУ ПН територіальних органів УМВС. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 р. № 1023-р схвалено СТРАТЕГІЮ розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ. "МВС забезпечує спрямування і координацію Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ діяльності Національної поліції, ДСНС, Адміністрації Держприкордонслужби, ДМС, Національної гвардії, що реалізують державну політику у відповідних сферах (далі органи системи МВС)." Встановлені обставини свідчать про наявність двох умов, передбачених пунктом 2 частини 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, необхідних для визнання позивача особою з інвалідністю внаслідок війни. Відмова у визнанні позивачем «особою з інвалідністю внаслідок війни» та відмова у видачі відповідного посвідчення свідчить про протиправність діянь відповідача, яка не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому такі діяння відповідача слід визнати протиправною.
Ухвалою від 07.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що згідно з довідкою МСЕК від 28.07.2023 року серії 12 ААГ № 501260, виданої Обласною медико-експертною комісією № 1, ОСОБА_1 встановлено інвалідність, причиною якої є травма, пов'язана з виконанням службових обов'язків, а захворювання пов'язано з проходженням служби в поліції. Оскільки травма, яка стала причиною інвалідності отримана ОСОБА_1 під час проходження служби в поліції, підстави для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону, відсутні. При цьому, віднесення особи до категорії «особа з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до ст. 7 Закону безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст. 4 Закону. Як було вищезазначено, відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Відповідно до наданої довідки МСЕК позивачу встановлено 3 групу інвалідності, причиною зазначено травму, пов'язану з виконанням службових обов'язків. Враховуючи вищенаведене, гр. ОСОБА_1 не може вважатися особою з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку з чим йому була надана відповідь Управління листом від 05.06.2025 № 19-07-04/3141.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
Згідно довідки до акта огляду МСЕК від 28.07.2023 року серії 12 ААГ № 501260, виданої ОСОБА_1 - травма пов'язана з виконанням службових обов'язків.
Згідно постанови № 19 ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» медичної (військово-лікарської) комісії (Травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків).
21.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, видачі посвідчення.
Листом від 05.06.2025 року № 19-07-04/3141 Управлінням соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надано відповідь та повідомлено, що підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону немає.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 4 Закону №3551, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно ст. 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Згідно з ч.2 ст.7 Закону №3551, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: 1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; 2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами; 4) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних: у районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період; від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 року, з 1 грудня 2014 року до 24 лютого 2022 року - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, з 24 лютого 2022 року - на території проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України; під час виконання робіт, пов'язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання. Дія абзацу третього цього пункту не поширюється на осіб, засуджених за злочини проти основ національної безпеки України та кримінальні правопорушення проти громадської безпеки. Зв'язок інвалідності з пораненням чи іншим ушкодженням здоров'я, отриманим особами, зазначеними в цьому пункті, встановлюється для повнолітніх осіб - за висновком медико-соціальної експертизи або за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, для осіб віком до 18 років - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 5) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок воєнних дій громадянської та Другої світової воєн або стали особами з інвалідністю із зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки; 6) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов'язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року; 7) учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах; 8) осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, та осіб, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941-1945 років і стали особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; 9) осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи; 10) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (далі - Революція Гідності), та які звернулися за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року. Абзац перший цього пункту не поширюється на працівників міліції, осіб, які проходили службу в правоохоронних органах спеціального призначення, військовослужбовців внутрішніх військ, Збройних Сил України та інших військових формувань, які отримали інвалідність внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з подіями Революції Гідності. Участь осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, у Революції Гідності та отримання ними під час Революції Гідності поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я встановлюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Зв'язок інвалідності з пораненнями, каліцтвом, контузією чи іншим ушкодженням здоров'я, отриманими особами, зазначеними в абзаці першому цього пункту, під час участі у Революції Гідності, встановлюється за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України; 11) військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних, добровольців Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресію Російської Федерації проти України і стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів; 12) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів; 13) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
У постановах Верховного Суду від 30.09.2019 в справі № 824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі № 1140/2362/18 та від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18 Судом касаційної інстанції сформовано усталені висновки щодо застосування ст.ст. 4 та 7 Закону №3551, які є релевантними до спірних правовідносин.
Зміст висновків Верховного Суду полягає у наступному: «Для визначення права на встановлення статусу «особа з інвалідністю внаслідок війни» згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551 підлягає встановленню те, що по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, та, по-друге: такі особи стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
За змістом ст.7 Закону №3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать виключно особи з числа військовослужбовців діючої армії та інші, які отримали інвалідність під час захисту Батьківщини, або ж виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій.
При цьому, віднесення особи до інваліда війни відповідно до ст.7 Закону №3551 безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону».
Зважаючи на викладене Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав (п. 35 постанови від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18).
При цьому суд касаційної інстанції акцентував увагу на тому, що отримання ушкодження здоров'я під час проходження військової служби (пов'язаного з проходженням служби) та подальше встановлення інвалідності внаслідок такого ушкодження, не є достатньою підставою для надання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни». Визначальним є те, що таке ушкодження повинно бути пов'язане із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Відтак, визначальним при розгляді справи є встановлення того, чи пов'язана інвалідність позивача з виконанням обов'язків військової служби поєднаним із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни.
Такі правові висновки узгоджуються з висновками викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 (справа № 824/32/19-а), від 18.11.2020 (справа №1140/2362/18) та від 02.04.2021 (справа № 0540/9350/18).
З матеріалів справи слідує, та не заперечується позивачем, що ОСОБА_1 отримав травму не під час прийняття участі в бойових діях та захисті Батьківщини, а при виконанні службових обов'язків.
Зазначення позивачем того факту, що він належить до осіб начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України не має правового значення для вирішення цього спору, адже ключовим питанням є те, що травма повинна бути пов'язана із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
У ч.1 ст.7 Закону №3551-XII законодавцем вжито формулювання «до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання,… одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті,... або з участю в бойових діях у мирний час».
Водночас, варто зазначити, що виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні ст.4 та 7 Закону №3551.
Аналізуючи встановлені при розгляді справи обставини та надану їм оцінку, суд доходить висновку про відсутність підстав для ототожнення причин інвалідності позивача із пораненням пов'язаним із захистом Батьківщини чи участю в бойових діях, а тому протиправність оскаржуваних дій відповідача свого підтвердження не знайшли.
Оскільки травма, яку отримав позивач та внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов'язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст. ст. 9, 12,77, 90, 139, 242-246, 250-251, 255, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.
.