24 жовтня 2025 р. № 400/6121/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенко В. В., розглянув у порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін, адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, вул. Архітектора Старова, 1/1,м. Миколаїв,54002,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення (з 01.12.2015 по 28.02.2018) по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 10.09.2020 по 16.05.2025 з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці; 2) зобов'язати 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки, індексації грошового забезпечення (з 01.12.2015 по 28.02.2018), по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 10.09.2020 по 16.05.2025 в розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що при звільненні з військової служби йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018. Вказану індексацію було виплачено відповідачем на виконання рішення суду по справі №400/8657/24 лише 16.05.2025. 11.06.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення, однак відповідач відповіді не надав.
Відповідач позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову. В письмовому відзиві обгрунтував свою позицію тим, що заяву позивача від 11.06.2025 не отримував, відповідно не мав можливості урегулювати спір у досудовому порядку. Також, відповідач зазначив, що діяв у межах та у спосіб, визначені законами та іншими нормативними актами та в межах бюджетних асигнувань.
Враховуючи воєнний стан, та з метою безпеки учасників судового процесу, судом не призначалось судове засідання.
За відсутності клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, суд розглянув справу 24.10.2025 в порядку письмового провадження.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 01.09.1993 по 09.10.2020 проходив службу у цивільного захисту в структурі Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
У період з 01.01.2008 до 28.02.2018 позивачу не нараховувалася і не виплачувалася індексація грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів, що сторонами визнається.
З метою вирішення цього питання, позивач звернувся до суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2025 по справі №400/6121/25 зобов'язано 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2008 до 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду 16.05.2025 відповідач здійснив позивачу нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в сумі 71578,58 гривень.
На переконання позивача, відповідач у відповідності з ст. 117 КЗпП України повинен був виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
11.06.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак відповіді не отримав.
Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Разом з тим, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також, у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Судом встановлено, що при звільненні зі служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
16.05.2025 відповідачем на виконання рішення суду по справі №400/8657/24 було нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 71578,58 гривень .
Таким чином, з урахуванням наведених норм, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення зі служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Остаточний розрахунок з позивачем було проведено 16.05.2025 року.
Відтак, період затримки становить проміжок часу з 10.10.2020 року (з наступного дня після звільнення з урахуванням норм статті 116 КЗпП України) по 15.05.2025 року.
Водночас, Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
У справі № 440/6856/22 Верховний Суд розглянув можливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX та констатував, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц не поширюються на спірні правовідносини, що тривають після 19 липня 2022 року, оскільки з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець усунув чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень. Тому, за висновками Суду має бути застосований принцип співмірності, окреслений у практиці Великої Палати Верховного Суду. Що стосується періоду після 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, то розрахунки необхідно зробити, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, підсумовуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, та в подальшому й у постанові від 27.03.2025 по справі № 560/5923/24,
констатував, що у межах цієї справи необхідно ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
З цього суд відокремлює, що в незалежності від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок при звільненні після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшою, аніж за 06 місяців.
Так, середній заробіток за період за період з 19.07.2022 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі № 520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.
Тож, після 19 липня 2022 року позивач, вне залежності від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.
Разом з тим, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні нараховується та виплачується без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові та не підлягає зменшенню.
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (180 днів), тобто за період з 15.11.2024 року по 15.05.2025 року.
Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Отже, при обрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача, відповідно до Порядку № 100 та Порядку № 260, для визначення середньоденної заробітної плати військовослужбовця необхідно поділити заробітну плату за останні два місяці на календарні дні.
Як вбачається з довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2008 по 09.10.2020 року, середньоденний заробіток позивача складає 754,01 гривень (серпень 2020 - 30251,78 грн + вересень 2020 15743,03 грн/61 календарних дні).
Період затримки розрахунку при звільненні в даному випадку рахується в календарних днях та становить 6 місяців (180 днів).
З урахуванням викладеного, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з позивачем становить 135721,80 грн (754,01 грн *180 дні).
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Позов задовольнити частково.
Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 968,96 гривень підлягає відшкодуванню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно частині задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд,
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (вул. Архітектора Старова, 1/1,м. Миколаїв,54002 38312856) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним дії 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку виплати індексації грошового забезпечення, по день фактичного розрахунку 16.05.2025, в межах шести місяців.
3. Зобов'язати 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (вул. Архітектора Старова, 1/1, Миколаїв, 54002, код ЄДРПОУ 38312856) нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за час затримки розрахунку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 по день фактичного розрахунку 16.05.2025, в межах шести місяців, у розмірі 135 721, 80 грн ( сто тридцять п'ять тисяч сімсот двадцять одна грн вісімдесят коп) гривень.
4. В задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення, починаючи з 10.10.2020 по день фактичного розрахунку, відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (вул. Архітектора Старова, 1/1,м. Миколаїв,54002 38312856) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім дев'яносто шість коп) гривень.
6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. В. Біоносенко
Рішення складено в повному обсязі 24.10.2025