24 жовтня 2025 рокусправа № 380/17696/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я. розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) сторін у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення від 07.08.2025 №135050019036 про відмову у призначенні пенсії за віком;
зобов?язати з 30.07.2025 призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 10.11.1998, з 05.02.2001 по 13.08.2019 та враховуючи при обчисленні пенсії заробітну плату (дохід) за періоди роботи, що зараховуються до страхового стажу.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірним рішенням йому протиправно відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з не зарахуванням до страхового стажу частини періоду роботи (з 01.01.1992 по 10.11.1998 та з 05.02.2001 по 13.08.2019) з підстав припинення з 01.01.2023 року росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, оскільки вважає, що всю роботу за спірний період він виконував у місцевості, що прирівнюється до районів Крайоньої Півночі, про свідчить відповідні штампи (записи) в трудові книжці, при цьому вищезазначена Угада була чинною для України, а відтак йому надано право на призначення пенсії. Крім того, посилається на правові позиції Верховного Суду, зазначені у позовній заяві, позов просить задоволити.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю з підстав, викладених у ньому, зміст якого зводиться до того, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж роботи, оскільки за доданими документами згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1981р., до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992р. по 10.11.1998р., з 05.02.2001р. по 13.08.2019р., оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Щодо вимоги позивача врахувати при призначенні довідки про заробітну плату в даному випадку є похідною та заявлена така передчасно, оскільки повинна вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на зарахування стажу та права на призначення пенсії. Посилається на правову позицію, зазначену у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 по справі № 320/12166/20.
Ухвалою суду від 29.09.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач, з метою реалізації свого права на призначення пенсії, звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідачем за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та прийнято рішення № 135050019036 від 07.08.2025 року про відмову у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного стажу.
В даному рішенні, в тому числі зазначено, що за доданими документами згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1981 року, до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 року по 10.11.1998 року та з 05.02.2001 року по 13.08.2019 року, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Будь-яких інших підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу у тексті оскарженого рішення пенсійний орган не виклав.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Змістом спірних правовідносин є рішення органу Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії №135050019036 від 07.08.2025 року.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Згідно ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
За змістом положень ст.62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог цієї статті постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.20 цього Порядку, у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій. У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, та результати проведення атестації робочих місць на підприємстві.
Крім того, загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (чинною на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах) (далі - Інструкція №162) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (далі - Інструкція №58), яка діяла після втрати чинності Інструкції №162 .
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 та п.1.1. Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є її трудова книжка.
При цьому, у відповідності до п.2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі - Постанови №656) та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Постанови №656 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 Постанови №656, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
Зазначене також регламентується пунктом 4.1. Інструкції №58.
При цьому, відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови та постанови від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Наведене вказує на те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Як вже вище зазначено у спірному рішенні відповідача та встановелно судом, спірні правовідносини виникли у зв'язку із не зарахованям останнім до страхового стажу спірного періоду роботи позивача у росії (з 01.01.1992 по 10.11.1998, з 05.02.2001 по 13.08.2019), оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припиненняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992 року).
Згідно зі ст.1 Угоди від 13.03.1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 року встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав - учасниць угоди.
В силу положень ст.6 Угоди від 13.03.1992 року, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до ст.11 зазначеної Угоди від 13.03.1992 року, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, підлягає безумовному врахуванню при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Поряд з тим, суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у м.Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року.
Згідно з п.2 ст.13 Угоди від 13.03.1992 року, пенсійні права громадян держав - учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави - учасниці, на території якої вони проживають.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджуються також і на питання, пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві, зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992 року, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 року у справі №555/2250/16-а від 17.06.2020 року у справі №646/1911/17, від 21.02.2020 року у справі №291/99/17 та від 06.07.2020 року у справі №345/9/17.
Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні до страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії.
Між тим, на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказана вище Угода від 13.03.1992 року були чинною для України, тому підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Судом встановлено, що трудова книжка НОМЕР_1 від 10.08.1981 року наявна в матеріалах справи містять відомості щодо роботи позивача в російській федерації.
Відтак, суд вважає, що позивач не може бути позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, зазначеного у трудовій книжці, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів правомірності відмови позивачу в зарахуванні до страхового стажу періодів його роботи.
Згідно з п.3 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Такий критерій правомірності відповідачами дотриманий не був.
З огляду на викладене, спірне рішення в частині відмови позивачу в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи є протиправним та підлягає в цій частині скасуванню, оскільки не відповідає критерію обгрунтованості.
Як наслідок обґрунтованими є і похідні вимоги про спонукання до вчинення дій, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 10.11.1998, з 05.02.2001 по 13.08.2019, також підлягають до задоволення в цій частині.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача з 30.07.2025 призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» та враховуючи при обчисленні пенсії заробітну плату (дохід) за періоди роботи, що зараховуються до страхового стажу, то такі є передчасними та задоволенню не підлягають, оскільки відповідач ще не ухвалював рішення щодо зарахування позивачу до страхового стажу спірні періоди його роботи, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.
Відтак, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
При цьому, суд, у відповідності до ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення з 30.07.2025 та виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», враховуючи при обчисленні пенсії заробітну плату (дохід) за періоди роботи, що зараховуються до страхового стажу, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі підлягають стягненню на користь позивача пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №135050019036 від 07.08.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (адреса: 88000, Закарпатська область, м.Ужгород, пл.Народна, 4; код ЄДРПОУ 20453063) зарахувати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до його страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 10.11.1998 та з 05.02.2001 по 13.08.2019.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (адреса: 88000, Закарпатська область, м.Ужгород, пл.Народна, 4; код ЄДРПОУ 20453063) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) щодо призначення з 30.07.2025 та виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», враховуючи при обчисленні пенсії заробітну плату (дохід) за періоди роботи, що зараховуються до страхового стажу, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (адреса: 88000, Закарпатська область, м.Ужгород, пл.Народна, 4; код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович