13 жовтня 2025 рокусправа № 380/12632/25 м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд
у складі головуючої судді Андрусів У. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Бокало С.-М. І.,
представниці відповідача Сидор А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі - позивач) пред'явив позов до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - відповідач-1), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2), у якому просить суд:
- визнати бездіяльність Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України протиправною щодо ненадання запитуваної інформації згідно з двома інформаційними запитами від 10.06.2025;
- зобов'язати Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України надати запитувану інформацію згідно з двома інформаційними запитами від 10.06.2025;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України 2000000 грн за завдану моральну шкоду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 10.06.2025 у приміщенні Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України ним було зареєстровано два інформаційні запити про надання публічної інформації щодо підстав визначення розміру нормативної вартості експертогодин та порядку визначення кількості експертогодин, необхідних для проведення експертизи. 18.06.2025 у приміщенні інституту наручно отримав відповідь №5468/10/1835/13/вих.-25/ЛЕП від 17.06.2025, із тексту якої вбачається, що відповідач-1 не надав ані запитуваної інформації, ані відмови у задоволенні запитів. Крім того, констатує, що відповідачем порушенні строки розгляду інформаційних запитів. Звертає увагу, що такою протиправною поведінкою йому заподіяна моральна шкода. З метою захисту порушеного права звернувся до суду з цим позовом.
25.06.2025 ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху.
07.07.2025 ухвалою судді позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
21.07.2025 відповідач-2 подав відзив на позовну із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що сам факт наявності повноважень на стягнення коштів з Державного бюджету України або бюджетних постанов не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі Державної казначейської служби України чи її територіального органу. Стверджує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт та розмір завданої йому моральної шкоди. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
22.07.2025 поданий відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 про зобов'язання до вчинення дій та відшкодування моральної шкоди.
У підготовчому судовому засіданні 24.07.2025 позивач заявив відвід судді. Протокольною ухвалою оголошено перерву для оформлення відводу в письмовій формі.
28.07.2025 позивач подав заяву про відвід судді Андрусів У. Б.
Ухвалою судді від 29.07.2025 заяву позивача про відвід судді Андрусів У. Б. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди визнано необґрунтованою та передано заяву позивача про відвід судді Андрусів У. Б. разом з матеріалами адміністративної справи №380/12632/25 до канцелярії Львівського окружного адміністративного суду для реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду та визначення судді для її розгляду в порядку, визначеному статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою судді Морської Г. М. від 31.07.2025 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про відвід головуючої судді Андрусів Уляни Богданівни в адміністративній справі №380/12632/25.
У підготовчому засіданні 05.09.2025 позивач підтримав позов та просив його задовольнити. З огляду на те, що поданий 22.07.2025 відзив підписаний особою, яку неможливо ідентифікувати, а відтак і підтвердити її повноваження на підписання заяви по суті справи, суд протокольною ухвалою постановив не брати його до уваги.
Ухвалою суду від 05.09.2025 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 26.09.2025.
12.09.2025 позивач подав клопотання, у якому просив розгляд справи здійснювати за його відсутності. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
26.09.2025 розгляд справи відкладено для надання представницею відповідача-1 документів, які підтверджують повноваження для здійснення самопредставництва.
У судовому засіданні 03.10.2025 представниця відповідача-1 заперечила проти позову. Констатувала, що на інформаційні запити надана відповідь у повному обсязі та своєчасно. Звернула увагу, що позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди.
Суд постановив закінчити з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами та перейшов до судових дебатів.
Суд постановив оголосити перерву для ухвалення та проголошення рішення до 13.10.2025.
13.10.2025 оголошено скорочене рішення.
Відповідач-2 у судові засіданні не з'являвся, явку повноважного представника не забезпечив.
Заслухавши вступне слово представниці відповідача-1, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
10.06.2025 позивач особисто звернувся до відповідача-1 з інформаційними запитами. Отримання запитів 10.06.2025 підтверджується підписом та печаткою відповідача-1.
За змістом інформаційного запиту ОСОБА_1 , покликаючись на приписи ст. 34 Конституції України, ст. 3, 4, 5, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 5, 9, 28, 29, 32, 333 Закону України «Про інформацію», просить надати таку інформацію: засвідчену копію письмового документу (нормативний акт, наказ, інструкція тощо), на підставі якого збільшено розмір нормативної вартості експертогодин з 188,77 грн (експертиза №509-Е від 01.04.2022) до 424,08 грн (експертиза 23-5353-Е від 21.04.2025) у справі №465/6513/21.
У другому інформаційному запиті позивач просить надати таку інформацію: конкретизувати подетально, на які саме роботи експертом буде потрачено 120 експертогодин у справі №465/6513/21; зазначити, на підставі яких документів (інструкцій, нормативних актів, наказів, методик) експертом було визначено за кожен вид робіт відповідну кількість експертогодин, загальна кількість яких становить 120 у згаданій справі, тобто конкретизувати, як приклад: за огляд об'єкту - 2 експертогодини на підставі такої то методики, наказу, інструкції тощо, тобто зазначити відповідний документ щодо кожної роботи.
До запиту додано копії рахунків №22-509-Е від 01.04.2022 та №23-5353-Е від 21.04.2025.
Листом №5468/10/1835/13/вих.-25/ЛЕП від 17.06.2025 позивачу надана відповідь щодо інформаційних запитів та заяви про повернення коштів.
У листі повідомлено, що «розмір витрат на оплату експертизи встановлює спеціалізована експертна установа, тобто Львівський НДІ судових експертиз.
Відповідно до складності експертного завдання визначається необхідна кількість годинозатрат на виконання експертизи. При проведенні експертизи №5353-Е експерту необхідно визначити причини залиття квартири №1, а також фасаду будинку АДРЕСА_1 , визначити вартість відновлювальних робіт у квартирі АДРЕСА_2 , а також вартість відновлювальних робіт з приведення вуличного та дворового фасадів до попереднього стану до початку здійснення самочинного будівництва за вищезазначеною адресою, що визначається за допомогою програмного комплексу «Кошторис 8.5», а також визначити, чи була здійснена добудова (надбудова) загальнобудинкового комину, визначити технічний стан загальнобудинкового комину, для чого є необхідність натурного обстеження всіх конструктивних елементів квартири та комину. Для визначення самочинного будівництва добудови чи надбудови необхідно детальне вивчення наданих матеріалів інвентаризаційної справи, а також матеріалів цивільної справи, що складається з 200 аркушів та 2 дисків. Експерту необхідно провести дослідження з трьох питань, викладених в ухвалі Франківського районного суду м. Львова від 17.10.2024. Виконання експертизи із зазначених питань потребує проведення повного, обґрунтованого та об'єктивного дослідження відповідно до чинних вимог нормативно-правових актів. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик (методів дослідження)) належить до компетенції експерта відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (у чинній редакції).
Виконання експертизи потребує затрат 120 годин робочого часу.
Вартість експертизи змінилася у зв'язку зі збільшенням нормативної вартості однієї експертогодини відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 17.01.2025 №146/25, яким встановлено нормативну вартість однієї експертогодини у 2025 році з урахуванням індексу споживчих цін за 2024 рік - 424,08 грн.
Вважаючи, що відповідач-1 допустив порушення у частині ненадання інформації на інформаційні запити від 10.06.2025 та неналежний їх розгляд, позивач пред'явив цей позов до суду.
Змістом спірних правовідносин, які склалися між сторонами, є питання належного розгляду інформаційних запитів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно зі ст. 5 Закону України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі-Закон № 2657-ХІІ) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес, унормований Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI).
За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.
Аналізуючи зміст запитуваної позивачем інформації суд встановив, що така інформація є публічною, оскільки отримана чи мала б бути отримана відповідним органом, в процесі виконання ним своїх повноважень.
Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ст. 2 Закону № 2939-VI).
Стаття 3 Закону №2939-VI визначає гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Відповідно до ст. 5 Закону № 2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно зі ст. 12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI).
Відповідно до ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно з ч. 1-4 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.
За змістом ч. 5 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Приписами ч. 1, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI регламентовано, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною 1 ст. 22 Закону № 2939-VI наведено вичерпний перелік підстав, з яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на її отримання.
Так розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закон.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 22 Закону № 2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (ст. 23 Закону №2939-VI).
Із системного аналізу наведеного нормативного регулювання суд виснує, що громадяни мають право звертатись із інформаційними запитами до суб'єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації. Запит може надаватися у письмовій формі чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Розпорядник інформації, у свою чергу, зобов'язаний надати відповідь на запит не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. Проте, строк може бути продовженим у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних. Також запитувачу інформації забезпечено право на оскарження дій або бездіяльності розпорядника інформації.
Суд встановив, що листом №5468/10/1835/13/вих.-25/ЛЕП від 17.06.2025 відповідач-1 надав відповідь на запити.
Щодо надання копії письмового документу (нормативний акт, наказ, інструкція тощо), на підставі якого збільшено розмір нормативної вартості, відповідач-1 зазначив, що збільшення нормативної вартості однієї експертогодини здійснено відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 17.01.2025 №146/25, яким встановлено нормативну вартість однієї експертогодини у 2025 році з урахуванням індексу споживчих цін за 2024 рік - 424,08 грн.
У другому інформаційному запиті позивач просив надати інформацію, а саме: «конкретизувати подетально, на які саме роботи експертом буде потрачено 120 експертогодин у справі №465/6513/21; зазначити, на підставі яких документів (інструкцій, нормативних актів, наказів, методик) експертом було визначено за кожен вид робіт відповідну кількість експертогодин, загальна кількість яких становить 120 у згаданій справі, тобто конкретизувати, як приклад: за огляд об'єкту - 2 експертогодини на підставі такої то методики, наказу, інструкції тощо, тобто зазначити відповідний документ щодо кожної роботи».
Натомість у відповіді відсутня чітка та повна інформація щодо робіт, на які експертом буде потрачено 120 експертогодин у справі №465/6513/21, взагалі не зазначено з покликанням на нормативно-правовий або локальний акт, яка кількість годин необхідна експерту для виконання того чи іншого виду робіт під час проведення експертизи та порядок визначення необхідної кількості годинозатрат, не обґрунтовано, що виконання експертизи потребує затрат саме 120 годин робочого часу.
Заразом відповідач не повідомляє про наявність чи відсутність такої інформації, не повідомляє, що інформація, яка запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом.
Відповідь містить лише загальні формулювання: «відповідно до складності експертного завдання визначається необхідна кількість годинозатрат на виконання експертизи», «виконання експертизи із зазначених питань потребує проведення повного, обґрунтованого та об'єктивного дослідження відповідно до чинних вимог нормативно-правових актів», «визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик (методів дослідження)) належить до компетенції експерта». Крім того, у листі відповідач-1 покликається на Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, проте нею не врегульована запитувана інформація. Зазначене свідчить про формальний підхід до розгляду інформаційних запитів.
Відтак надання відповідачем інформації на запити від 17.06.2025 суд розцінює як неналежний розгляд запитів від 10.06.2025 у зв'язку з наданням неповної інформації.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача-1 з інформаційними запитами 10.06.2025, отримання запитів 10.06.2025 підтверджується підписом та печаткою відповідача-1. Судом встановлено, що вимоги щодо форми та змісту запиту на отримання публічної інформації дотримані позивачем, запит належним чином оформлений. Отже, останнім днем надання запитуваної інформації є 16.06.2025.
Відповідь на інформаційні запити оформлено відповідачем-1 17.06.2025, тобто з пропуском, встановлено приписами ст. 20 Закону № 2939-VI, 5-денного строку.
Отже відповідач порушив вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації» в частині строків розгляду та надання відповіді на інформаційні запити. При цьому відсутні покликання відповідача-1 на те, що запит стосувався великого обсягу інформації та потребував пошуку інформації та не повідомив позивача про продовження строку розгляду запитів.
Таким чином, відповідач несвоєчасно розглянув запити відповідачу, а тому його поведінка є протиправною.
Суд зазначає, що право на доступ особи до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання. У частині реалізації права особи на отримання інформації суб'єкт владних повноважень має можливість виправити допущене порушення шляхом надання запитуваної інформації. Водночас порушення суб'єктом владних повноважень права на своєчасність доступу до публічної інформації є невідновлювальним, тобто суд може лише констатувати порушення, а сам суб'єкт владних повноважень пропуск строку виправити не може, оскільки перебіг часу не залежить від волі будь-яких осіб. Тому порушення строків вчинення передбачених законом дій суб'єктом владних повноважень не може бути виправлено навіть після вчинення юридично значимих дій на виконання своїх обов'язків.
Аналогічні за змістом висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі № 800/369/17.
З урахуванням викладеного, суд визнає протиправними дії відповідача-1 щодо неналежного розгляду інформаційних запитів від 10.06.2025 відповідно до Закону №2939-VI.
З метою належного способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1 повторно розглянути інформаційні запити позивача від 10.06.2025 з дотриманням вимог Закону №2939-VI та надати повну інформацію відповідно до викладених у запитах питань.
Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 2000000 грн суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) регламентовано, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Застосовуючи наведені правові висновки Верховного Суду у контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів, що його негативні емоції, спричинені неналежним розглядом інформаційних запитів, досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своєї поведінки щодо неналежного розгляду інформаційних запитів. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі міркування суд не враховує.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч.1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України щодо неналежного розгляду інформаційних запитів від 10.06.2025 відповідно до Закону України від 13.01.2011 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації».
3. Зобов'язати Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України повторно розглянути інформаційні запити ОСОБА_1 від 10.06.2025 з дотриманням вимог Закону України від 13.01.2011 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» та надати повну інформацію відповідно до викладених у запитах питань.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; паспорт серія НОМЕР_1 ).
Відповідач-1 - Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України (місцезнаходження: вул. В. Липинського, буд. 54, м. Львів, 79024; ЄДРПОУ 23272864).
Відповідач-2 - Державна казначейська служба України (місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601; ЄДРПОУ 37567646).
Повне судове рішення складено 22.10.2025.
СуддяАндрусів Уляна Богданівна