23 жовтня 2025 рокусправа №380/13815/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 26; код ЄДРПОУ 08160677) в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо не нарахування та не виплати з 10.05.2022 по 31.12.2022 ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10.05.2022 по 31.12.2022, у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року;
- визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо не нарахування та не виплати з 01.01.2023 по 31.12.2023 ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023, у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року з врахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо не нарахування та не виплати з 01.01.2024 по 31.12.2024 ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2024 по 31.12.2024, у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік, та інших виплат грошового забезпечення у 2024 році, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року;
- визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо не нарахування та не виплати з 01.01.2025 по 16.04.2025 ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2025 по 16.04.2025, у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2025 рік, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 року;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення з 10.05.2022 по 31.12.2022 виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, з 01.01.2023 по 31.12.2023 виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, з 01.01.2024 по 31.12.2024 виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року, з 01.01.2025 по 16.04.2025 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 року, з 10.05.2022 по день їх фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІП «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період проходження військової служби йому не в повному розмірі виплачувалось грошове забезпечення. Так, нарахування грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби за період з 10.05.2022 по 16.04.2025 здійснювалося шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, а саме, 1762,00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт. Вважає такі дії відповідача протиправними, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву (вх. №60460 від 23.07.2025 року), в якому просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Позивач у своїй позовній заяві посилається на неправильне застосування Відповідачем положень пункту 4 в співвідношенні з дод. 1, 12, 13 і 14 постанови № 704.
Станом на час прийняття постанови № 704, її пункт 4 передбачав, що розміри посадових окладів розміру за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
В Додатках 1 та 14 до постанови № 704 у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти. Вказані Додатки також мають примітки пояснювального характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Тобто, вказані додатки до п. 4 постанови № 704 дублювали положення п.4 постанови № 704 в частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Постановою № 103 внесено зміни до постанови № 704 та пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: виключено вимогу щодо обрахування посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, виходячи із розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)», вказавши цю розрахункову величину як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Однак зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови № 704 не було приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї постанови
Позивач в обґрунтування своєї позиції посилається на те, що п. 4 Постанови №704 містить в частині визначення розміру величини розрахунку посадових окладів прив'язку до формулювання про прожитковий мінімум доходів громадян у зв'язку із чим просить враховувати положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Однак, формулювання про прив'язку до прожиткового мінімуму мало місце у редакції Постанови №704 до 20 травня 2023 року.
У пункті 4 Постанови №704 (у редакції з урахуванням змін, внесених згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481), зазначено, що розміри посадових окладів, розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Слід зазначити, що у примітках до додатків 1,14 згаданої постанови вказано, що посадові оклади і оклади за військове звання визначається у порядку, встановленому у п.4 Постанови №704.
Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
ОСОБА_1 до 16 квітня 2025 року проходила службу у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону.
Наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (по стройовій частині) №106 від 16.04.2025 року молодшого сержанта ОСОБА_1 , медичну сестру неврологічного відділення клініки нейрохірургії та неврології Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (на 900 ліжок) Медичних Сил Збройних Сил України, звільнену з військової служби наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (по особовому складу) від 14.04.2025 №29-РС у запас за підпунктом «г» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу та мають дитину (дітей) до 18 років пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Позивач вважає, що в період проходження військової служби з 10.05.2022 по 16.04.2025 їй не в повному розмірі виплачувалось грошове забезпечення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 9 Закону 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Постановою №704, яка набрала чинності 01.03.2018, збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
За первинною редакцією пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з Приміткою 1 Додатку 1 до Постанова №704 посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до Примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни, зокрема, до Постанови №704.
Так, були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, суд зазначає, що зміни до Додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Висновки суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Приписами ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.
Суд наголошує на неможливості виконання положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, що передбачені законом.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою № 103, зокрема, до п.4 Постанови №704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція п.4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що з 29.01.2020 року знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.12.2019 р. по справі №240/4946/18, Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.02.2021 р. у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 р. у справі №200/3757/20-а, а також зазначений правовий висновок підтриманий Верховним Судом у ряді інших постанов, зокрема, від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21-а, від 15.02.2023 у справі № 120/6288/21-а, від 27.02.2023 у справі № 640/11131/21, від 22.03.2023 у справі №340/10333/21, від 27.03.2023 у справі №280/11480/21 та у справі № 380/19884/21 від 14 лютого 2024 року.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
При цьому, з 29.01.2020 р. була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 р.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідач застосовуючи при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону за період з 10.05.2022 по 19.05.2023 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, діяв протиправно.
Таким чином, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону за період з 10.05.2022 по 19.05.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 18.06.2025 року в тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року, 01 січня 2025 року, суд зазначає наступне.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі Постанова № 481).
Пунктом 1 Постанови № 481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Пунктом 2 зазначеної постанови внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац 1 в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Таким чином, з урахуванням змін, внесених Постановою № 481, пункт 4 Постанови № 704 передбачає обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розрахункової величини 1762 грн.
Зазначена постанова набрала чинності з 20.05.2023.
Отже, до 19.05.2023 застосуванню підлягала редакція пункту 4 Постанови № 704, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Відтак, з 20.05.2023 нарахування грошового забезпечення здійснюється з урахуванням положень Постанови № 481, виходячи з розрахункової величини 1762 грн.
В подальшому рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зазначене рішення набрало законної сили 18.06.2025, відтак, саме з цієї дати виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.
В спірний період з 20.05.2023 до 16.04.2025 пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 був чинним.
Відтак, у відповідача не було підстав для обрахунку грошового забезпечення позивача з 20.05.2023 до 16.04.2025, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025.
Враховуючи наведене, позовні вимоги в частині перерахунку грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення починаючи з 20.05.2023 до 16.04.2025 є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Щодо нарахування компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Використане у статті 3 Законі № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.
Проте, суд звертає увагу на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу. Тобто, позивач не дотримався умови щодо звернення до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про передчасність звернення до суду з позовною вимогою зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а тому у задоволенні такої необхідно відмовити. Вище наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу за період з 10.05.2022 по 19.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року.
Зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу за період з 10.05.2022 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим звання відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) шляхом множення відповідного прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 за період з 10.05.2022 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно, з урахуванням проведених виплат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Реквізити учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Військово-медичний клінічний центр Західного регіону (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 26; код ЄДРПОУ 08160677).
Суддя Кухар Наталія Андріївна