24 жовтня 2025 року справа №320/44002/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач та/або Військова частина), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо:
обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 06.09.2024, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018;
не нарахування та не виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 23.02.2017 та з 24.02.2017 по 06.09.2024 включно із застосуванням щомісячної індексації відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
не виплати грошової компенсації за 14 днів невикористаної додаткової відпустки, як учасник бойових дій за 2017 - 2024 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 :
за період з 01.01.2020 по 06.09.2024 грошове забезпечення грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги на вирішення соціально-побутових проблем, грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій - відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та від 14.07.2021 №729 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний календарний рік (01.01.2020 - 2102,00 грн, 01.01.2021 - 2270,00 грн, 01.01.2022 - 2481,00 грн, 01.01.2023 - 2684,00 грн, 01.01.2024 - 3028,00 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню ОСОБА_1 , згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та виплатити недоотримане грошове забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;
з 01.01.2016 по 23.02.2017 та з 24.02.2017 по 06.09.2024 включно щомісячну індексацію грошового забезпечення відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення»;
грошову компенсацію за 14 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки;
компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;
- встановити Військовій частині НОМЕР_1 строк в один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили для подання звіту про виконання рішення.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено його права та охоронювані законом інтереси внаслідок обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 06.09.2024, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за 14 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що і стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази від відповідача.
Копію ухвали Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 доставлено до електронного кабінету відповідача 22.10.2024 о 22:01 год., про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Копію позовної заяви представник відповідача отримав в суді 01.11.2024, про що свідчить наявна у матеріалах справи розписка.
11.11.2024 канцелярією суду зареєстровано клопотання представника відповідача від 08.11.2024 вих.№222/1/6/115дск про долучення до матеріалів справи доказів на виконання вимог ухвали суду 22.10.2024, направлене до суду Спецзв'язком із грифом для службового використання.
14.02.2025 канцелярією суду зареєстровано клопотання позивача про пришвидшення розгляду справи.
27.03.2025 канцелярією суду зареєстровано клопотання позивача про пришвидшення розгляду справи.
30.04.2025 канцелярією суду зареєстровано відзив на позовну заяву від 06.11.2024 вих.№222/1/6/690, поданий представником Військової частини НОМЕР_1 . У відзиві на позовну заяву представник відповідача наголосив, що Кабінетом Міністрів України не було прийнято постанови про відновлення первісної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», тому вимоги позивача в наведеній частині є безпідставними.
При цьому, у відзиві на позовну заяву представник відповідача звернув увагу суду на відсутність правових підстав для виплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, оскільки позивач не є звільненим з військової служби. З приводу індексації грошового забезпечення, представник Військової частини НОМЕР_1 відмічає, що:
1) у період з 01.01.2016 по 23.02.2017 позивач не проходив військову службу у військовій частина НОМЕР_1 , відповідно індексація грошового забезпечення позивача відповідачем не здійснювалась;
2) у період з 24.02.2017 по 28.02.2018 індексація грошових доходів у військовій частині НОМЕР_1 не здійснювалась;
3) з 01.03.2018 по 16.07.2021 позивачу була виплачена індексація грошового забезпечення;
4) з 17.07.2021 по 31.12.2022 також позивачу була нарахована так виплачена індексація грошового забезпечення;
5) у 2023 році індексація грошового забезпечення не проводилась, оскільки відповідно до пункту 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»;
6) з 01.01.2024 по 06.09.2024 позивачу нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
Також представник відповідача заперечив стосовно задоволення вимоги в частині зобов'язання про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, оскільки вважає, що грошове забезпечення виплачувалось позивачу у повному обсязі та із дотриманням строків їх виплати.
Враховуючи наведене, представник Військової частини НОМЕР_1 просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
08.10.2025 канцелярією суду зареєстровано клопотання позивача про пришвидшення розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 , орган, що видав 8031, РНКОПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з копією посвідчення офіцера НОМЕР_4 має військове звання «майор» (т. 1, а.с. 22-24).
Відповідно до копії посвідчення серія НОМЕР_5 , виданого 26 червня 2017 року, позивач є учасником бойових дій (т. 1, а.с. 25).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із досудовою вимогою щодо грошового забезпечення від 10.09.2024 (вх. № Л-5985 від 23.09.2024), в якій просив здійснити перерахунок та виплату йому:
грошової компенсації за 14 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки;
з 01.01.2020 по 06.09.2024 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги на вирішення соціально-побутових проблем, грошової компенсації за не використані дні основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій - шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020, 2021, 2022, 20223 та 2024 років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням виплачених сум;
за період з 01.01.2016 по 06.09.2024 включно належну індексацію грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
нарахувати і виплати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (т. 1, а.с. 27-29).
Листом від 23.10.2024 № 222/1/4/4274 «Про розгляд заяви» Військова частина НОМЕР_1 повідомила заявника про відсутність правових підстав для перерахунку грошового забезпечення; виплати грошової компенсації, зокрема за 14 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2024 року, оскільки позивач не звільнений з військової служби; повідомлено, що за період з 25 лютого 2017 року по 06 вересня 2024 року було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 11 638,78 грн, а за період з 01 січня 2016 року по 23 лютого 2017 року зазначено про не перебування позивача на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , а тому інформація щодо виплати індексації за такий період відсутня; підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відсутні (т. 1, а.с. 62).
ОСОБА_1 вважає, що відповідачем порушеного його права та охоронювані законом інтереси, з огляду на що звернувся до суду з метою їх захисту.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.11.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ регламентовано, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За правилами, визначеними у частині другій статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
В силу вимог частини третьої та частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців» (далі - Постанова № 704).
Постановою № 704, зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова № 103).
Згідно з пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.
Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, зміст змін, які внесено в п. 4 Постанови №704 Постановою №103, полягає в зміні дати, станом на яку встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що використовується для обчислення окладів шляхом його множення на відповідні тарифні коефіцієнти, а також в скасуванні правила про те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року не може бути меншим 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2022 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
В свою чергу позиція відповідача про те, що попередня (до внесення змін згідно Постанови №103) редакція Постанови №704 автоматично не відновлюється в зв'язку зі скасуванням Постанови № 103, є необґрунтованою, оскільки фактично зводиться до того, що визнаний судовим рішенням протиправний правовий акт продовжить свій вплив на відповідні правовідносини, що не відповідає засадам верховенства права та правової визначеності.
Аналогічний спосіб правозастосування положень нормативно-правового акту, до якого були іншим нормативно-правовим актом внесені зміни, визнані в майбутньому судовим рішенням нечинними, висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24.06.2020 по справі №160/8324/19.
Так, попри чинність в спірний період Постанови №103, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 11.08.2023 у справі №380/103/22).
Також суд зазначає, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.08.2022 по справі №440/6017/21. Їх релевантність обставинам цієї справи підтверджена в ході розгляду справи №380/10103/22, в т.ч. Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду.
Відтак, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102 гривні;
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року - 2102 гривні;
Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року - 2481 гривні.
Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року - 2684 гривні.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Разом з цим, суд зауважує, що пунктами 1 і 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481) вирішено:
- скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»;
- внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова № 481 набула чинності 20 травня 2023 року.
Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема на час звернення позивача до відповідача із досудовою вимогою щодо грошового забезпечення від 10.09.2024 (вх. № Л-5985 від 23.09.2024) та надання відповіді на вказану вимогу листом від 23.10.2024 № 222/1/4/4274 «Про розгляд заяви» Постанова № 481 нечинною не визнавалася.
Отже внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивача у спірний період.
Аналогічні правовий підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 30 червня 2025 року у справі № 280/8083/24.
Одночасно, суд зауважує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними.
Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.
Аналізуючи наведене, суд констатує, що рішення в адміністративній справі
№ 320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025, відтак з 19.06.2025 відновлено дію положень пункту 4 Постанови № 704, у первинній редакції, до внесення в нього змін.
Резюмуючи викладене, суд приходить до висновку, про наявність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача стосовно обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Як наслідок наявні правові підстави для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 29.01.2020 по 31.12.2020; встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період 01.01.2021 по 31.12.2021; встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період 01.01.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023.
В іншій частині позовних вимог, слід відмовити, оскільки у спірний період з 20.05.2023 по 06.09.2024 включно, положення Постанови № 481 були чинними.
Разом з цим в цій частині позовних вимог позивач просить суд здійснити відповідний перерахунок і стосовно грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки, з приводу чого, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Стосовно грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, суд зауважує про таке.
Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 23.10.2024 № 222/1/4/4274 компенсація невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік - 45 днів та компенсація невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік - 15 днів Військовою частиною НОМЕР_1 не виплачувалась.
Згідно з Витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_6 від 06.09.2024 № 187ДСК додаткова відпустка (зі збереженням заробітної плати) як учаснику бойових дій, передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (зі змінами) та пунктом 12 статті 12 розділу ІІІ Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (зі змінами), за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_6 позивачу не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не виплачувалась.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Між тим правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - № 3551-XII).
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік
Згідно зі статтею 16-2 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 77-2 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) також закріплено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з частиною восьмою статті 10-1 Закону N 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу третього частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону N 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Одночасно, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув.
Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII та частиною восьмою статті 10-1 Закону № 2011-XII.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 № 3551-XII.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Судом встановлено, що позивач (станом на час звернення до суду) відповідно до Витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 06.09.2024 № 187ДСК, виключений зі списку особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений до НОМЕР_7 батальйону резерву Сухопутних військ Збройних Сил України для подальшого проходження військової служби.
Отже, позивач і надалі проходить військову службу, що підтверджується самим позивачем у трьох заявах про пришвидшення розгляду справи.
Відтак, беручи до уваги викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог у наведеній частині та наголошує, що ОСОБА_1 не позбавлений права на отримання компенсації щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій саме при звільненні його з військової служби.
Щодо грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення.
Як вже було вказано судом вище, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 2).
Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів та коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців із числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, і допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.08.2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом XXIV Порядку № 260 врегульовано питання виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Згідно з пунктом 1 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 9 Порядку № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Разом з цим розділом ХХIII Порядку № 260 врегульовано питання виплати грошової допомоги для оздоровлення.
Так, пунктом 1 Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Суд зауважує, що відповідач, подаючи відзив на позовну заяву, не заперечував, що позивач отримував матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення, відтак, суд вважає, такі обставини не спростованими Військовою частиною.
Окрім того, виплата такого виду грошового забезпечення, проте лише за 2024 рік підтверджується наявним в матеріалах справи грошовим атестатом № 322/4/РЗ/1750
(т. 1, а.с 26).
Відтак, суд вважає, що відповідач має здійснити відповідний перерахунок таких складових грошового забезпечення позивача (грошова допомога на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань) шляхом їх множення на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 29.01.2020 по 31.12.2020; встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період 01.01.2021 по 31.12.2021; встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період 01.01.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023.
Щодо вимог про проведення щомісячної індексації за період з 01.01.2016 по 23.02.2017 та з 24.02.2017 по 06.09.2024, суд зауважує про таке.
Так, відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує в частині, що стосується індексації грошового забезпечення позивача, наступне:
1) у період з 01.01.2016 по 23.02.2017 позивач не проходив військову службу у військовій частина НОМЕР_1 , відповідно індексація грошового забезпечення позивача відповідачем не здійснювалась;
2) у період з 24.02.2017 по 28.02.2018 індексація грошових доходів у військовій частині НОМЕР_1 не здійснювалась;
3) з 01.03.2018 по 16.07.2021 позивачу була виплачена індексація грошового забезпечення;
4) з 17.07.2021 по 31.12.2022 також позивачу була нарахована так виплачена індексація грошового забезпечення;
5) у 2023 році індексація грошового забезпечення не проводилась, оскільки відповідно до пункту 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»;
6) з 01.01.2024 по 06.09.2024 позивачу нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
Разом з цим, досліджуючи наявний в матеріалах справи Розрахунок нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24.02.2017 по 06.09.2024, судом встановлено наступне (далі - Розрахунок) (т. 1, а.с. 78-79):
1) За період з 24.02.2017 по листопад 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась;
2) За період з серпня 2021 по січень 2022 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась;
3) За період з січня 2023 року по грудень 2023 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась;
4) За період з січня 2024 року по липень 2024 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Отже, надана Військовою частиною НОМЕР_1 інформація стосовно виплати індексації грошового забезпечення позивачу у відзиві на позовну заяву частково різниться з даними Розрахунку.
При вирішенні спору по суті, суд враховує відомості, які наведені в Розрахунку нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24.02.2017 по 06.09.2024.
Разом з цим, судом встановлено, що відповідно до листа відповідача від 23.10.2024 № 222/1/4/4274 «Про розгляд заяви», Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що за період з 01 січня 2016 року по 23 лютого 2017 року позивач не перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , а тому інформація щодо виплати індексації за такий період відсутня.
Суд, досліджуючи матеріали справи встановив, що відповідно до Послужного списку позивача, останній згідно з наказом Міністерства оборони України № 06ОР від 16.07.2014 по 24.02.2017 був слухачем Воєнно-дипломатичної академії імені Євгенія Березнюка (т. 1, а.с. 64-76).
Тобто, позивач у період з 16.07.2014 до 23.02.2017 включно не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Беручи до уваги викладе, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації за період з 01.01.2016 по 23.02.2017.
Також, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині періоду з грудня 2018 року по липень 2021 року, з лютого 2022 року по грудень 2022 року, з серпня 2024 року по вересень 2024 року, оскільки з Розрахунку чітко прослідковується нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу.
Окрім цього, стосовно періоду за 2023 рік, суд зауважує, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію, зокрема Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Аналізуючи вказані норми законодавства, суд дійшов висновку, що роботодавці звільнені від обов'язку індексувати заробітну плату працівників у 2023 році.
Проведення індексації регулюють Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, який розроблено Кабінетом Міністрів України на виконання вимог частини другої статті 6 вказаного Закону.
З огляду на зазначене слідує, що якщо дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» призупинено, то відповідно Порядок проведення індексації грошових доходів населення також не діє протягом 2023 року.
Отже, за вказаний період, тобто за 2023 рік відсутні підстави для здійснення відповідачем індексації грошового забезпечення позивача, відтак у задоволенні позовних вимог стосовно зобов'язання відповідача нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення за 2023 рік слід відмовити.
Щодо інших періодів, суд зауважує наступне.
Як вже було зауважено вище, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017, в редакції від 24.02.2018, яка набрала чинності з 01.03.2018, (далі Постанова №704) змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок.
Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Згідно офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1%, в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 2018 року 100,0%, в липні 2018 року 99,3%, в серпні 2018 року 100,0%, в вересні 2018 року 101,9%, в жовтні 2018 року 101,7%.
Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% х 100,0% х 100,0% х 99,3% х 100,0% х 101,9% х 101,7% х 100) було перевищено, отже у позивача виникає право на індексацію заробітної плати. При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.05.2022 у справі №400/4491/20, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078).
Згідно абзаців 3-5 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Відповідно до абзацу шостого пункту 5 Порядку №1078 до визначеної (згідно абзаців 4 та 5 пункту 5 Порядку №1078) суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації (103 відсотка).
З аналізу положень пункту 1, абзаців чотири та шість пункту 5 Порядку №1078 слід дійти висновку про те, що нарахування і виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Верховний Суд у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21 зазначав, що з 01 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
У цьому контексті Суд вказав, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 особа (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
З огляду на вказане, суд зазначає, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Отже, у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то в якій сумі.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі
№ 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Такі висновки враховано в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.
Суд зазначає, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків, що передбачено положеннями абзацом 5 пункту 4 Порядку № 1078.
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21.
Таким чином у період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року, з 01 серпня 2021 року по 31 січня 2022 року та з січня 2024 року по липень 2024 року Військовою частиною протиправно не було нараховано та не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення.
Посилання ж відповідача про відсутність фінансування для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у 2018 році не може мати своїм наслідком позбавлення права позивача на її отримання.
Одночасно, в частині зазначеного періоду, суд зауважує, що відповідач під час розгляду справи не надав належних та допустимих доказів нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення та письмових пояснень, у тому числі щодо підстав відмови у виплаті позивачу індексації грошового забезпечення.
Разом з цим, повідомлені відповідачем обставини у відзиві на позовну заяву частково співпадають із відомостями, наведеними у Розрахунку.
Відповідно до положень частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з частиною дев'ятою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відтак, суд вважає наявними правові підстави для задоволення позовних вимог у наведеній частині виключно за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року, з 01 серпня 2021 року по 31 січня 2022 року та з січня 2024 року по липень 2024 року.
Одночасно, суд наголошує, що у позовній заяві позивач не стверджує про невірне обрахування відповідачем індексації внаслідок невірного застосування ним базового місяця при її виплаті, відтак, суд не здійснює перевірку таких обставин.
Стосовно вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Згідно із статтями 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Детально це питання врегульовано Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону, окремих положень наведеного Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року в справі № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 16 грудня 2020 року у справі №521/21718/16-а, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.
Водночас, суд зауважує, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року по справі № 240/186/20.
Також, у постанові від 11 грудня 2020 року у справі № 200/10820/19-а Верховний Суд дійшов висновків, що за змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Застосовуючи зазначений правовий висновок, а також маючи на меті його уточнити, колегія суддів Верховного Суду у справі №240/186/20 зазначила, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
З матеріалів справи слідує, що Військова частина НОМЕР_1 листом від 23.10.2024 № 222/1/4/4274 «Про розгляд заяви» відмовила позивачу в нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати, оскільки, за її висновком, грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачено в повному обсязі та без порушення строків його виплати.
У той же час, досліджуючи матеріали справи, судом встановлено зворотне.
Враховуючи обставини, оцінку яким надано вище, суд вважає наявними правові підстави для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 72 КАС України).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Стосовно встановлення судового контролю, варто звернути увагу на таке.
Розділом IV КАС України врегульовано окремі процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення, та передбачено, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснює суд, який його ухвалив.
За нормами статті 381-1 КАС України (в реакції згідно з Законом № 4094-IX від 21.11.2024) судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Деякі особливості встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначені статтею 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до приписів частини першої-другої статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, вказаними нормами передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Одночасно, положеннями частини п'ятої статті 382-1 КАС України визначено, що за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.
Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд наголошує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20 сформувала правовий висновок, що із змісту статті 383 КАС України випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Велика Палата звернула увагу, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС України, зокрема надання інформації про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду із такою заявою.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі №805/1458/17-а, від 27 червня 2019 року у справі № 807/220/18 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у справі № 120/6495/23.
Разом з тим, частина друга статті 381-1 КАС України передбачає, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому зокрема статтею 287 цього Кодексу, а норми статті 287 КАС України регулюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Звертаючись із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду заявником не обґрунтовано та не наведено мотивів доцільності та необхідності застосування такого обраного виду судового контролю, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, аналіз положень статей 382 - 382-3 КАС України свідчить про те, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.
Крім того, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у даній справі є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Таких підстав судом, станом на час вирішення спору по суті, не встановлено.
Беручи до уваги викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про встановлення Військовій частині НОМЕР_1 строку в один місяць з дня набрання рішенням законної сили для подання звіту про виконання рішення суду.
Згідно з частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору, відтак відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги на вирішення соціально-побутових проблем шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 29.01.2020 по 31.12.2020; встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період 01.01.2021 по 31.12.2021; встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період 01.01.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023.
4. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року, з 01 серпня 2021 року по 31 січня 2022 року та з січня 2024 року по липень 2024 року із застосуванням щомісячної індексації відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
5. Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року, з 01 серпня 2021 року по 31 січня 2022 року та з січня 2024 року по липень 2024 року із застосуванням щомісячної індексації відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
6. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
7. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.