24 жовтня 2025 року № 320/40191/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02099, м. Київ, вул. Костянтина Заслонова, 16, код ЄДРПОУ 34968768), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Дарницького відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) та зобов'язати Дарницький відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) скасувати арешти, накладені на майно ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження №57491070 постановою про арешт майна боржника від 29.10.2018 року і постановою про арешт коштів боржника від 26.11.2018 року;
- зобов'язати виключити відомості про ОСОБА_1 у Єдиному реєстрі боржників за виконавчим провадженням №57491070.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що існує триваюче порушення прав позивача, в зв'язку із наявністю накладених арештів на майно та на рахунки у банках. Зауважує, що строк пред'явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору становив 3 місяці, проте постанова була повернута стягувачу без виконання 29.11.2018 року, що свідчить про те, що строк пред'явлення до виконання виконавчого документу сплив.
Ухвалою суду від 02 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу подати відзив на позову заяву, а також витребувано матеріали ВП №57491070.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзив, а також витребувані матеріали ВП №57491070, до суду не надав. Відтак, суд вирішує спір на підставі наявних доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
25 лютого 2014 року Дарницьким районним судом м. Києва було постановлено заочне рішення по справі № 2-4920/12, яким задоволено позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Вказаним рішенням стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №22032122635 від 03.09.2008 року, за яким кредит отримав ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 виступила поручителем.
Заборгованість стягнуто в розмірі 463 724,02 грн. за договором та 3 219,00 грн. судового збору, разом 466 943,02 грн.
На виконання рішення суду було видано виконавчий лист, який неодноразово пред'являвся до виконання.
Постановою Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 13.07.2016 року відкрито виконавче провадження №51632023, яке було завершене постановою від 14.03.2017 року.
В даному виконавчому провадженні постанова про стягнення виконавчого збору не виносилась.
В подальшому виконавчий лист був повторного пред'явлений до виконання до Дарницького ВДВС. Постановою № 57279974 від 25.09.2018 року було відкрито виконавче провадження №57279974.
При здійсненні виконавчого провадження №57279974 Дарницький РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві було винесено постанову від 10.10.20218 року про стягнення виконавчого збору на суму 46 674,30 грн. Строк пред'явлення до виконання цієї постанови - 3 місяці.
Виконавче провадження №57279974 було закінчене Постановою № 57279974 від 10.10.2018 року.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чулієвим А.А. від 29.11.2018 року відкрито виконавче провадження №57816268, яке було завершене постановою від 30.05.2019 року. Водночас Постановою ПВ Чулієва А.А, про стягнення з боржника основної винагороди №57816268 від 29.11.2018 року з боржника було стягнуто основну винагороду.
На даний час приватний виконавець Чулієв А.А. не здійснює свою діяльність, а матеріали виконавчого провадження передані приватному виконавцю Жаботинському І.В.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Телявським Анатолієм Миколайовичем від 12.07.2019 року було відкрито виконавче провадження №59535810, яке було завершене постановою від 25.02.2020 року.
Водночас, постановою ПВ Телявського А.М. про стягнення з боржника основної винагороди №59535810 від 12.07.2098 року з боржника було стягнуто основну винагороду.
При закритті виконавчого провадження №51632023, по постанові про стягнення виконавчого збору було відкрито окреме виконавче провадження №57491070.
Так, постановою від 24.10.2018 року було відкрито виконавче провадження №57491070 з примусового виконання Постанови № 57279974 від 10.10.2018 року.
Постановою про арешт майна боржника № 57491070 від 29.10.2018 року було накладено арешт на майно боржника, а саме: 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 .
Інформація про арешт міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: номер запису про обтяження: 28625385 (спеціальний розділ); дата державної реєстрації: 29.10.2018 року.
Постановою про арешт коштів боржника №57491070 від 26.11.2018 року накладено арешт на рахунках в банках.
Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу №57491070 від 29.11.2018 року виконавчий документ було повернуто стягувачу.
Щодо припинення зобов'язання, стягнутого за рішенням суду 12.12.2019 року АТ «Райффайзен банк Аваль» було прийнято рішення про врегулювання заборгованості ОСОБА_2 перед банком за кредитними договорами № 22032122635 від 03.09.2008 року та № 014/2560/74/56106 від 01.06.2007 року, що передбачало сплату суми зобов'язання в 250 тис. грн. за першим договором та 750 тис. грн. за іншим.
25.02.2020 року Король Т.Ю. від імені ОСОБА_2 сплатила на користь АТ «Райффайзен банк Аваль» грошові кошти в розмірі 1 000 000,00 грн.
25.02.2020 року право вимоги за Кредитним договором № 22032122635 від 03.09.2008 року та №014/2560/74/56106 від 01.06.2007 року було відступлене АТ «Райффайзен банк аваль» на користь АТ «Оксі банк».
25.02.2020 року право вимоги за Кредитним договором №22032122635 від 03.09.2008 року та №014/2560/74/56106 від 01.06.2007 року було відступлене АТ «Оксі банк» на користь ТОВ «ФК «Укрфінанс груп».
25.02.2020 року право вимоги за Кредитним договором №22032122635 від 03.09.2008 року та № 014/2560/74/56106 від 01.06.2007 року було відступлене ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» на користь ОСОБА_1 .
Оскільки в Державному реєстрі прав на нерухоме майно зареєстровано обтяження права власності позивача на квартири, а також в банках на виконанні знаходиться постанова про арешт коштів на рахунках, винесена в зв'язку із несплатою виконавчого збору, позивач вважає свої права порушеними, а тому звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі, органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 цього Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з приписами частин першої - п'ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»).
Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що припинення майнових зобов'язань між позивачем та стягувачем відбулось під час перебування виконавчого листа у приватного виконавця Телявського А.М, натомість відповідачем більше 3 років не вживаються заходи щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору, в зв'язку із чим, на майно позивача (1/2 квартири та банківські рахунки) накладені арешти, які відповідач відмовляється скасовувати. Зазначає, що стягнення основної винагороди приватним виконавцем і виконавчого збору державним виконавцем призводить до подвійного стягнення суми винагороди за одним і тим самим виконавчим документом.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд зазначає наступне.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження», які регулюють діяльність приватних виконавців, і статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» вказує на те, що основна винагорода - це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі №260/801/19, від 10 вересня 2020 року у справі №120/1417/20-а, від 28 жовтня 2020 року у справі №640/13697/19, від 28 липня 2023 року у справі № 640/28577/21.
Одночасно з цим, основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №640/13434/19, від 26 серпня 2021 року у справі №380/6503/20.
Верховний Суд у постанові від 21 липня 2022 року по справі № 320/6215/19 зауважив, що системний аналіз Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що цей закон не містить юридичної норми, яка необхідна для регламентації правовідносин, які виникли у даній справі. Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
Натомість, з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.
Суд зауважує, що стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися, як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що означене питання (про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа) полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто, у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.
При цьому, згідно із пунктом 8 частини другої статті 2 КАС України суб'єкт владних повноважень під час прийняття рішень, вчинення дій серед іншого повинен керуватися принципом пропорційності, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
У контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 року по справі №160/695/22 зазначив, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Вказане право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа (постанова Верховного Суду від 14.03.2025 по справі №580/245/24).
Так, частиною восьмою статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Тобто, приписи вказаної норми мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма унеможливлює подвійну плату боржником зазначених коштів, а тому її застосування дозволяє розв'язати спір про подвійне стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа в умовах неповноти законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 року по справі № 320/6215/19 зазначив, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Застосування частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин дає суду підстави зробити такий висновок, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Як свідчать матеріали даної справи, при здійсненні виконавчого провадження №57279974 Дарницький РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві було винесено постанову від 10.10.20218 року про стягнення виконавчого збору на суму 46 674,30 грн. Виконавче провадження №57279974 було закінчене Постановою № 57279974 від 10.10.2018.
Постановою Приватного виконавця Чулієва А.А, про стягнення з боржника основної винагороди №57816268 від 29.11.2018 з боржника було стягнуто основну винагороду.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Телявським Анатолієм Миколайовичем від 12.07.2019 було відкрито виконавче провадження №59535810, яке було завершене постановою від 25.02.2020.
Водночас, постановою приватного виконавця Телявського А.М. про стягнення з боржника основної винагороди №59535810 від 12.07.2018 року з боржника було стягнуто основну винагороду.
При закритті виконавчого провадження №51632023, по постанові про стягнення виконавчого збору було відкрито окреме виконавче провадження №57491070.
Так, постановою від 24.10.2018 року було відкрито виконавче провадження №57491070 з примусового виконання Постанови № 57279974 від 10.10.2018 року. На виконання даної постанови про стягнення виконавчого збору, 29.10.2018 року було накладено арешт на майно боржника, а саме: 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 , а також від 26.11.2018 року накладено арешт на рахунки в банках.
Таким чином, судом встановлено, що державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №57491070. Після цього, стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди від 12.07.2018 року.
Таким чином, з урахуванням позиції Верховного Суду, викладених у постановах від 21.07.2022 по справі №320/6215/19, 13.04.2023 по справі №160/695/22, від 14.03.2025 по справі №580/245/24 суд встановив, що виконавчий збір у даній справі не стягується, оскільки на момент передачі виконавчого листа до приватного виконавця, виконавчий збір не було стягнуто в рамках ВП №57491070.
Застосування аналогії закону дозволяє суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору і скасуванні постанов про арешт майна боржника від 29.10.2018 року та про арешт коштів боржника від 26.11.2018 року.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов'язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.
Таким чином, з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявністю правових підстав для зобов'язання Дарницького відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) скасувати арешти, накладені на майно ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження №57491070 постановою про арешт майна боржника від 29.10.2018 року і постановою про арешт коштів боржника від 26.11.2018 року, а також зобов'язати виключити відомості про ОСОБА_1 у Єдиному реєстрі боржників за виконавчим провадженням №57491070.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 21.08.2024 року.
В зв'язку із задоволенням позовних вимог, на користь позивача необхідно стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю;
Визнати протиправною бездіяльність Дарницького відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) та зобов'язати Дарницький відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) скасувати арешти, накладені на майно ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження №57491070 постановою про арешт майна боржника від 29.10.2018 року і постановою про арешт коштів боржника від 26.11.2018 року;
Зобов'язати виключити відомості про ОСОБА_1 у Єдиному реєстрі боржників за виконавчим провадженням №57491070;
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одиннадцять грн 20 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02099, м. Київ, вул. Костянтина Заслонова, 16, код ЄДРПОУ 34968768).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Білоноженко М.А.