24 жовтня 2025 року справа №320/25981/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошових коштів.
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , інваліду 2 групи, потерпілому в наслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії відповідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII у розмірі 2 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 17.07.2023, а саме з періоду звернення до відповідача (з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати за період перерахунку) та відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII) пенсію у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 17 липня 2023 року, а саме з періоду звернення до відповідача;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 перераховану пенсію, відповідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII у розмірі 2 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 17 липня 2023 року, а саме з періоду звернення до відповідача (з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати за період перерахунку) та відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII) пенсію у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 17 липня 2023 року, а саме з періоду звернення до відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС 2 групи, непрацюючим пенсіонером, інвалідом 2 групи, та проживає в зоні посиленого радіологічного контролю, а тому, враховуючи Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не проведено перерахунок пенсії за віком, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, тим самим порушивши його права на належне пенсійне забезпечення.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 17.01.2023 про перерахунок і виплату пенсії відповідно до вимог статей 39, 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте відповідь на зазначену заяву позивачем не отримано, перерахунок пенсії не проведено.
На думку позивача, така позиція органу Пенсійного фонду України є протиправною та порушує його право на перерахунок пенсії, що змусило його звернутися до суду.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження в його електронний кабінет.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 2 статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не звертались.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є непрацюючим пенсіонером, який перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.
Позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 12.10.2020.
Позивач також є інвалідом 2 групи, що підтверджується довідкою МСЕК від 06.12.2001 серії КИО-І №148869.
Як вбачається з Витягу з Реєстру територіальної громади від 24.10.2022 №2022/000917900, позивач проживає в смт Іванків Вишгородського району Київської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Також, позивач є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" смт Іванків Іванківського району Київської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
У січні 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, відповідно до статей 39 та 50 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Пенсійним органом відповіді на зазначену заяву не надано.
Не погоджуючись з протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів" (далі - Закон №76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі №796-XII статті 31, 37, 39, 45.
Надалі Законом України від 04.02.2016 №987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону №987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону №796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону №987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018.
Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
06.12.2016 був прийнятий Закон №1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 №410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 №2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як свідчить зміст Закону №1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закон України "Про підвищення престижності шахтарської праці", Закон України "Про Державний земельний кадастр", Закон України "Про судовий збір", Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Закон України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до наведених вище положень Закону №1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Законом №1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону №796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону №1774-VIII було виключено Законом №76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018].
Висновок щодо застосування вищезазначених норм права сформувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 (і цей висновок є застосовним до спірних правовідносин): норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 №4/зп у справі №18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, з набранням чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон №1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону №796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону №796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону №796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
Також Велика Палата Верховного Суду врахувала те, що Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 №5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
За таких обставин суд наголошує, що суб'єктивне право позивача на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 р. №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" смт. Іванків Київської області належить до зони гарантованого добровільного відселення категорії 3.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачу у розмірі, визначеному Законом №796-ХІІ, доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ за період з 12.01.2023.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати позивачу з 12.01.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання органу Пенсійного фонду України здійснити виплату цих сум, що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Враховуючи ту обставину, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях та чітко обмежені нормою статті 39 Закону №796, порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов'язання відповідача здійснити за період з 12.01.2023 нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону №796-XII у редакції, яка була чинна до 01.01.2015, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пенсії відповідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", суд вважає, що дана позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки суд не наділений повноваженнями перебирати на себе функцію здійснення розрахунку та нарахування коштів замість органу, на який покладено такі повноваження.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №681/423/15-а.
Щодо вимог позивача в частині перерахунку та виплати пенсії у розмірі 75% мінімальних пенсій за віком, розраховуючи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до статті 50 Закону №796-ХІІ та стягнення такої пенсії, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 50 Закону №796-ХІІ (в редакції до 01.01.2008) особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
- інвалідам I групи -100 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам II групи -75 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частинами третьою-п'ятою статті 54 Закону №796-ХІІ (в редакції до 01.01.2008) визначено, що обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
28.12.2007 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI, який набрав чинності з 01.01.2008.
Пунктом 28 розділу ІІ вказаного Закону були внесені зміни, зокрема, до статей 50 та 54 Закону №796.
Так, статтею 50 Закону №796-ХІІ (в редакції з 01.01.2008) визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу -15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною третьою статті 54 Закону №796-ХІІ (в редакції з 01.01.2008), у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; дітям-інвалідам -70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення 24-34 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII внесено зміни, зокрема, і до статей 50 та 54 Закону №796. Вказаний закон набрав чинності з 01.01.2015.
Згідно з статтею 50 Закону №796-ХІІ (в редакції з 01.01.2015), особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Таким чином, визначення порядку і розмірів виплат вказаним категоріям осіб делеговано Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, 28.12.2014 прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" №80-VІІІ, пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII; частину третю статті 22, частину другу статті 24, частину сьому статті 30 Закону №796-XII зі змінами; статтю 53 (крім її назви), статтю 60 Закону №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII.
Отже, зміни, внесені Законом від 28.12.2014 №76-VIII до статті 50 Закону №796-XII, неконституційними не визнавались, а тому зазначена стаття продовжують діяти у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014.
Таким чином, позивач помилково вважає, що внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 у позивача виникло право на отримання додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до статі 50 Закону №796.
Суд звертає увагу позивача на те, що механізм обчислення додаткової пенсії відповідно до статі 50 Закону №796-ХІІ визначені Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 (далі - Порядок №1210).
Так, відповідно до пункту 13 Порядку №1210 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується у таких розмірах: 1) особам, що належать до категорії 1: для інших осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: особам з інвалідністю I групи - 341,64 гривні; особам з інвалідністю II групи - 227,76 гривні; особам з інвалідністю III групи - 170,82 гривні.
Отже виплата позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, проводилась у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Згідно з пунктом 3 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В абзаці 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 19.06.2001 №9-рп/2001, зазначено, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
В абзаці 6 пункту 2.1 рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №1-42/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" зазначено, що Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Airey проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Оскільки пенсія є періодичним платежем, виплата якої за загальним правилом не обмежена у часі, тому у разі встановлення права на певний її розмір, вона виплачується у цьому розмірі до того часу, поки не відбудуться зміни у законодавстві.
Аналогічну правову позицію висловив і Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №619/2262/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366914), в якій вказав про правомірність проведення органом пенсійного фону нарахування та виплати такій категорії громадян пенсій та доплат у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідач, виплачуючи позивачу, зокрема додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету міністрів України від 27.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", діяв правомірно та у межах наданих йому повноважень.
У зв'язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та стягнення додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальних пенсій за віком, розраховуючи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до статті 50 Закону №796 та стягнення такої пенсії.
Таким чином, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з позовною заявою до суду позивач не сплачував судовий збір, оскільки в силу вимог пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI звільнений від сплати судового збору.
За таких обставин, судові витрати у цій справі розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 17.07.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону №796-XII у редакції, яка була чинна до 01.01.2015, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548) здійснити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 ) з 17.07.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону №796-XII у редакції, яка була чинна до 01.01.2015, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.