ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" жовтня 2025 р. справа № 300/4574/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця Шевченко Наталія Павлівна, до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (позивачка), в інтересах якої діє представниця Шевченко Наталія Павлівна (представниця позивачки), звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.02.2025 № 092850028057 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 27.01.2025 - дня первинного звернення за призначенням пенсії, з урахуванням до стажу роботи за Списком №2 періоду з 04.08.2000 по 28.02.2023, та до страхового стажу у подвійному розмірі згідно ст. 60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» періодів: з 21.08.2006 по 11.11.2012, з 18.11.2012 по 26.08.2013, з 06.09.2013 по 05.08.2015, з 31.08.2015 по 15.08.2016, з 31.08.2016 по 04.07.2017, з 20.07.2017 по 31.07.2021, з 16.08.2021 по 28.02.2023.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 06.08.1992 працює в КНП «Рожнятіська багатопрофільна лікарня» Рожнятівської селищної ради на посадах, що передбачені Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Позивачка звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.02.2025 №092850028057 відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 не досягла пенсійного віку, а також відсутністю необхідного пільгового стажу. Представниця позивачки вважає, що рішення ГУ ПФУ у Київській області є протиправним, позаяк відповідач мав застосувати норми пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, яку було відновлено рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15). Крім того, набутий стаж у КНП «Рожнятівська багатопрофільна лікарня» Рожнятівської селищної ради» з 04.08.2000 по 28.02.2023 підлягає зарахуванню до стажу роботи за Списком №2, оскільки такий підтверджений уточнюючими довідками. Вважає, що обов'язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. При цьому, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця або було проведено її з порушенням, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
Крім того, положення ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо пільгового обчислення стажу за роботу в інфекційному закладі охорони здоров'я залишаються чинними. Отже, періоди роботи з 04.08.2000 по 28.02.2023 в інфекційному закладі охорони здоров'я належать до зарахування до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі. Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, в порядку ст. 262 КАС України.
28.07.2025 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив щодо задоволення позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що ОСОБА_1 звернулася із заявою від 27.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2.За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення №092850028057 від 03.02.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв'язку із недосягненням позивачкою пенсійного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу. Представник відповідача стверджує, що пенсійний вік визначений п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) становить 55 років. Крім того, до пільгового стажу не зараховано період роботи з 06.08.1992 по 01.03.2023 за довідкою від 20.01.2025 №58, оскільки не вірне посилання на постанову КМУ, посади зазначені у наказах про атестацію робочих місць не відповідають назвам посад, зазначеним у довідці та трудовій книжці. Звернено увагу, що до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 (а.с.39-40), з 06.08.1992 по теперішній час працює в КНП «Рожнятівська багатопрофільна лікарня» Рожнятівської селищної ради, про що свідчать записи трудової книжки серії НОМЕР_2 від 06.08.1992, довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 20.01.2025 №58, від 06.03.2025 №343, від 29.04.2025 №429, №428, №430, від 24.03.2025 №374, від 26.02.2025 №328, від 26.02.2025 №329, від 26.02.2025 330, які містяться в матеріалах справи.
Як встановлено судом, 27.01.2025, у віці 52 років, позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За принципом екстериторіальності заяву позивачки про призначення пенсії за віком на пільгових на умовах розглядало Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №092850028057 від 03.02.2025 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також зазначено, що до пільгового стажу не зараховано період роботи з 06.08.1992 по 01.03.2023 за довідкою від 20.01.2025 №58, оскільки не вірне посилання на постанову КМУ, посади зазначені у наказах про атестацію робочих місць не відповідають назвам посад, зазначеним у довідці та трудовій книжці.
Позивачка не погоджується із рішенням відповідача від 03.02.2025 №092850028057 щодо не досягнення нею пенсійного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та не зарахування періодів роботи у подвійному розмірі, тому звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону №1788-XII (у редакції від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць-після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Суд зазначає, що до внесення змін Законом №213-VIII у статтю 13 Закону №1788-XII було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
У свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), доповнено розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян".
Так, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII), на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Проте Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного Рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Проаналізувавши вищенаведене рішення Конституційного Суду України, суд дійшов висновку, що з 23.01.2020 (з моменту прийняття цього Рішення КСУ) існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
На переконання суду, вказані закони містять розбіжності, зокрема, в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком №2 щодо вікового цензу, який складає 50 років, при страховому стажі роботи не менше 20 років та пільговому стажі не менше 10 років за пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, та необхідного віку 55 років, при страховому стажі роботи не менше 25 років та пільговому стажі не менше 10 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд зазначає таке.
Згідно із частиною 1 статті 6 КАС України саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі "Броньовський проти Польщі" (Broniowski v. Poland), заява №31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Виходячи з аналізу вищенаведених рішень ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2, зокрема пункт «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для вказаних осіб підхід.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, ухваленого за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/32/20).
Тобто, у вказаній справі до спірних правовідносин перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивачки, а саме пункт «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Ураховуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд вважає, що доводи відповідача про недосягнення позивачкою пенсійного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, є безпідставними.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати періоди роботи з 04.08.2000 по 28.02.2023 до пільгового стажу за Списком №2, суд зазначає про таке.
Судом встановлено, що позивачкою разом із заявою про призначення пенсії від 27.01.2025 надавалася довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 20.01.2025 №58 (а.с.58).
Довідкою від 20.01.2025 №58, яка видана КНП «Рожнятівська багатопрофільна лікарня» Рожнятівської селищної ради підтверджено, що ОСОБА_1 з 04.08.2000 по 03.11.2006 працювала повний робочий день на посаді старшої сестри медичної інфекційного відділення Рожнятівської ЦРЛ, з 03.11.2006 по 01.03.2023 на посаді чергової сестри медичної інфекційного відділення і за період з 04.08.2000 по 01.03.2023 виконувала роботу сестри медичної. Зазначено, що за професією, посада сестри медична передбачена Списком №2 розділ ХХІV підрозділ 24а код КП 5132 підстава Постанова КМУ від 16.01.2003 №36 (а.с.58).
Проте, відповідачем не враховано періоди роботи з 06.08.1992 по 01.03.2023 за довідкою від 20.01.2025 №58, оскільки не вірне посилання на Постанову КМУ.
Суд зазначає, що відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній виникає необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами.
Судом встановлено, що у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_2 від 06.08.1992 містяться записи:
- №1 від 06.08.1992 про прийняття на 0,5 посади медсестрою у Рожнятівську райлікарню;
- №2 від 04.08.2000 про переведення на посаду старшої медсестри інфекційного відділу;
- №3 від 01.07.2000 про присвоєння першої кваліфікаційної категорії «медсестра стаціонару»;
- №4 від 03.11.2006 про переведення на посаду чергової медсестри інфекційного відділу;
- №5 від 08.12.2008 про присвоєння вищої кваліфікаційної категорії «сестринська справа»;
- №6 від 15.11.2019 про реорганізацію Рожнятівської центральної районної лікарні шляхом перетворення в КНП «Рожнятівська центральна районна лікарня» Рожнятівської районної ради;
- №7 від 24.12.2020 про зміну назви КНП «Рожнятівська центральна районна лікарня» Рожнятівської районної ради на КНП «Рожнятівська багатопрофільна лікарня» Рожнятівської селищної ради.
Суд зазначає, що пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
У спірний період з 04.08.2000 по 28.02.2023 були чинні:
- Списки № 2 затверджений Постановою КМ України № 162 від 11.03.1994 (діяв з 11 березня 1994 року по 15 січня 2003 р.) зокрема розділ XXIV Установи охорони здоров'я і соціального забезпечення а) у туберкульозних та інфекційних установах, відділеннях, кабінетах міститься позиція: 2260000а Молодший медичний персонал.
- Список № 2 затверджений Постановою КМ України № 36 від 16.01.2003 діяв з 16 січня 2003 р. по 1 серпня 2016 р. - розділ XXIV Охорона здоров'я та соціальна допомога Працівники, які безпосередньо обслуговують хворих а) у туберкульозних та інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах 24а молодші спеціалісти з медичною освітою.
- Список затверджений Постановою КМ України № 461 від 24.06.2016 діє з 24.06.2016 і по даний час - розділ XXIV Охорона здоров'я та соціальна допомога Працівники, які безпосередньо обслуговують хворих: у туберкульозних та інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах - молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри/молодші медичні брати, молодші медичні сестри/молодші медичні брати з догляду за хворими, сестри-господині/працівники з господарської діяльності закладу охорони здоров'я.
Отже, посади на яких працювала ОСОБА_1 в інфекційному закладі у період з 04.08.2000 по 28.02.2023, відноситься до посад, передбачених Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Також слід зазначити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання, згідно з Порядком №442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1 або Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Отже, роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Відтак, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Проте, розуміючи положення пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 або Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 1 або Списком №2.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а.
Із матеріалів справи вбачається, що КНП «Рожнятівська багатопрофільна лікарня» Рожнятівської селищної ради проводилася атестація робочих місць за умовами праці, що підтверджується наказами від 30.03.2007 №45, від 30.03.2012 №91/1, від 30.03.2017 №60 (а.с.64-66).
Також варто зауважити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку а загальних підставах, відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивачки вказаного у її трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (нечитаєма печатка підприємства).
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Крім того трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Враховуючи вище викладене, суд виснує, що періоди роботи з 04.08.2000 по 28.02.2023 підлягаю зарахуванню до пільгового стажу за Списком №2.
Відтак, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.02.2025 № 092850028057 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 слід визнати протиправним та скасувати.
Щодо позовної вимоги зарахувати до страхового стажу у подвійному розмірі згідно ст. 60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» періодів: з 21.08.2006 по 11.11.2012, з 18.11.2012 по 26.08.2013, з 06.09.2013 по 05.08.2015, з 31.08.2015 по 15.08.2016, з 31.08.2016 по 04.07.2017, з 20.07.2017 по 31.07.2021, з 16.08.2021 по 28.02.2023, суд зазначає про таке.
01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Так, положеннями статті 60 Закону №1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Прикінцевими положеннями Закону №1058-IV визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 №625/15-05/039-6 №10.01.09/2606 №16918/02-20 заклади охорони здоров'я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Нормами пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV передбачено, що положення Закону України №1788-ХІІ застосовуються у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
З огляду на системний аналіз зазначених норм, суд дійшов висновку, що Закон України №1058-IV не передбачає обмежень щодо застосування статті 60 Закону України №1788-ХІІ під час обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону України №1788-ХІІ є чинною на теперішній час.
Положення статті 24 Закону України №1058-IV також не скасовують та не зупиняють дію статті 60 Закону №1788-ХІІ.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 24 Закону №1058-IV та статті 60 Закону №1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019 у справі №689/872/17 та від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, які, у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковими для врахування.
Судом встановлено, що позивачка у період з 04.08.2000 по 28.02.2023 працювала на посадах у інфекційному закладі охорони здоров'я, а саме КНП «Рожнятівська багатопрофільна лікарня» Рожнятівської селищної ради, що підтверджується довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 20.01.2025 №58, від 06.03.2025 №343, від 29.04.2025 №429, від 29.04.2025 №428, від 29.04.2025 №430, від 24.03.2025 №374, від 26.02.2025 №328, від 26.02.2025 №329, від 26.02.2025 №330 та записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 06.08.1992. Однак, такий період роботи позивачки не враховано у подвійному розмірі.
Суд зазначає, що відповідно до приписів статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вказані періоди роботи позивачки у інфекційному закладі охорони здоров'я підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.04.2023 у справі №160/14078/22.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №689/872/17 та від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, у яких суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов'язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.01.2004, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ у Київській області, рішенням якого позивачці відмовлено в переведенні на пенсію на пільгових умовах за Списком №2.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення/переведення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення/переведення (перехід) на пенсію, зарахувати до стажу роботи за Списком №2 періоди з 04.08.2000 по 28.02.2023, до страхового стажу у подвійному розмірі згідно ст. 60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» періодів: з 21.08.2006 по 11.11.2012, з 18.11.2012 по 26.08.2013, з 06.09.2013 по 05.08.2015, з 31.08.2015 по 15.08.2016, з 31.08.2016 по 04.07.2017, з 20.07.2017 по 31.07.2021, з 16.08.2021 по 28.02.2023 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 27.11.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням правової оцінки та висновків суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України)
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 726,72 грн (75%), понесення яких підтверджується квитанцією від 01.07.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.02.2025 № 092850028057 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до стажу роботи за Списком №2 періоди з 04.08.2000 по 28.02.2023, до страхового стажу у подвійному розмірі згідно ст. 60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» періодів: з 21.08.2006 по 11.11.2012, з 18.11.2012 по 26.08.2013, з 06.09.2013 по 05.08.2015, з 31.08.2015 по 15.08.2016, з 31.08.2016 по 04.07.2017, з 20.07.2017 по 31.07.2021, з 16.08.2021 по 28.02.2023 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 27.01.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням правової оцінки та висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 726,72 грн (сімсот двадцять шість гривень сімдесят дві копійки).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.