ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" жовтня 2025 р. справа № 300/5670/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом заступника керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Івано-Франківської районної військової адміністрації до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) про зобов'язання до вчинення дій,
Заступник керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до суду в інтересах держави в особі Івано-Франківської районної військової адміністрації з позовом до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) про зобов'язання до вчинення дій.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що за адресою: АДРЕСА_1 , розташована пам'ятка архітектури місцевого значення - колишня в'язниця. Вказана будівля перебуває в управлінні Міністерства оборони України та на обліку Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району). Проте відповідач, у порушення вимог статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" не уклав охоронний договір з Івано-Франківською районною військовою адміністрацією. Вказане зумовило звернення прокуратури до суду з цим позовом в інтересах держави.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
22.08.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні, з тих підстав, що власником будівлі щодо якої стоїть вимога про укладення охоронного договору, є Міністерство оборони України. Відтак, зазначене питання віднесене саме до компетенції власника, а не відповідача.
25.08.2025 позивачем подано відповідь на відзив в якій позов підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.
Представник відповідача скористався своїм правом на подання заперечення, яке надійшло до суду 01.09.2025 та просив відмовити в задоволенні позову.
Суд, встановивши після відкриття провадження, що позовна заява не відповідає вимогам, визначеним статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до приписів частини 13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України 09.09.2025 постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Позивачу надано п'ятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду належного документа про сплату судового збору, у встановленому законом порядку та розмірі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у зв'язку з усуненням позивачем недоліків позовної заяви, постановлено продовжити розгляд справи 300/5670/25.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у позовній заяві, встановив таке.
Наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 15.03.2024 за №202 "Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України", колишня в'язниця по АДРЕСА_1 військового містечка №17 занесена до об'єктів культурної спадщини (охоронний номер 2144-ІФ).
Згідно листа Івано-Франківської КЕЧ району від 08.04.2025 за №5/499 та листа Івано-Франківської районної військової адміністрації від 18.07.2025 за №1937/01-28/204, колишня в'язниця "Діброва" по АДРЕСА_1 - будівля військового містечка №17, побудована у 1883 році, загальна площа 18 374 кв. м., закріплена за військовою частиною НОМЕР_1 , перебуває на обліку, балансі та обслуговуванні Івано-Франківської КЕЧ (району), стан будівлі задовільний, включений до Реєстру пам'яток місцевого значення, зони охорони затверджені, речові права зареєстровано за Міністерством оборони України, рішенням Івано-Франківському міськвиконкому від 08.06.1977 №12 земельна ділянка відведена зазначеному оборонному відомству, присвоєно кадастровий номер 2610100000:20:004:0297 від 02.12.2021, охоронний договір на будівлю не укладався (а.с.12-15).
Відділ охорони культурної спадщини Івано-Франківської міської ради листом від 18.07.2025 повідомив позивача про те, що Івано-Франківська КЕЧ (району) зверталась з листом щодо укладення двох охоронних договорів, в тому числі й щодо об'єкта колишня в'язниця "Діброва" по АДРЕСА_1 , за результатами розгляду якого проінформовано про необхідність упорядкування поданої документації, що в свою чергу є перешкодою для укладання охоронних договорів.
Згідно листа відділу охорони культурної спадщини Івано-Франківської міської ради від 09.04.2025, на об'єкт культурної спадщини - колишня в'язниця " ІНФОРМАЦІЯ_1 " по АДРЕСА_1 охоронних договорів не укладалось, висновків на відчуження не надавалось, протоколи про адміністративні правопорушення не складались, приписи та розпорядження не видавались (а.с.11).
Вважаючи, що відповідач по справі не вчиняє жодних дій щодо укладення охоронного договору на об'єкт культурної спадщини, що викликає сумніви у його збереженні без покладення на відповідача законодавчо встановлених обов'язків, прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах держави.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом.
У відповідності до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 №1805-ІІІ (далі Закон №1805-ІІІ).
Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.
Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Закону №1805-III культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини; об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності; пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини; виявлення об'єкта культурної спадщини - сукупність науково-дослідних, пошукових заходів з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини; щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 6 Закону №1805-III до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: укладення охоронних договорів на пам'ятки.
Частиною першою статті 13 Закону №1805-ІІІ врегульовано, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.
Згідно з підпунктом "б" частини першої статті 14 Закону №1805-ІІІ занесення до Реєстру пам'ятки місцевого значення здійснюється рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Частиною другою вказаної статті закріплено, що об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).
Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.
Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Таким чином, об'єкт архітектури включається до Переліку щойно виявленого об'єкта культурної спадщини за умови, що відповідає ознакам та вимогам до об'єкту культурної спадщини для включення об'єкту до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Як зазначалось судом вище, наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 15.03.2024 за №202 "Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України", колишня в'язниця по АДРЕСА_1 військового містечка №17 занесена до об'єктів культурної спадщини (охоронний номер 2144-ІФ). Вказана будівля перебуває в оперативному управлінні Міністерства оборони України та на обліку, балансі та обслуговуванні Івано-Франківської КЕЧ (району).
Відповідно до частин першої та четвертої статті 23 Закону №1805-III усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків, що випливають із цього Закону.
Частиною третьою статті 23 Закону №1805-III встановлено, що порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.2001 №1768 затвердив Порядок укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини (далі за текстом - Порядок №1768).
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку №1768 охоронний договір встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини (далі - пам'ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.
Власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Пунктом 5 Порядку №1768 встановлено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам'ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1768 до охоронного договору додаються: акт технічного стану пам'ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об'єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам'ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п'ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам'яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам'ятки.
Аналіз наведеного правового регулювання свідчить про те, що укладання охоронного договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким на власника покладається зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини. Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об'єкт культурної спадщини, а лише встановлюється режим використання пам'яток та відповідальність за порушення такого режиму.
Охоронний договір, що укладений на підставі статті 23 Закону №1805-III, згідно з висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 у справі №806/1536/18, є адміністративним договором.
Суд зазначає, що саме юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об'єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.
Такий висновок сформульований Верховним Судом у постановах від 13.12.2018 у справі №826/4605/16 та від 19.02.2021 у справі № 826/25854/15.
Суд зазначає, що згідно з матеріалами справи, нових звернень відповідача до Івано-Франківської військової адміністрації з урахуванням зауважень, станом на день розгляду справи не надходило.
Отже, відповідач не виконав обов'язок, передбачений статтею 23 Закону №1805-ІІІ щодо необхідності укладення охоронного договору щодо забезпечення збереження пам'ятки.
Наведене вище нормативне регулювання спірних правовідносин вказує на те, що саме відповідач, як балансоутримувач майна зобов'язаний укласти відповідний охоронний договір, а не Міністерство оборони України, як зазначає представник відповідача.
Зважаючи на вищенаведене, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо укладення охоронного договору щодо забезпечення збереження пам'ятки та зобов'язання відповідача укласти відповідний договір .
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом зобов'язання відповідача укласти з Івано-Франківською районною військовою адміністрацією на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, охоронний договір на об'єкт культурної спадщини - колишня в'язниця по вул. Чорновола, 119А у м. Івано-Франківську військового містечка №17 (охоронний номер 2144-ІФ).
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню позивачу. Доказів понесення інших витрат суду не подано.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов заступника керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (код ЄДРПОУ 38326057, вул. Вовчинецька, 2-А, м. Івано-Франківськ, 76015) в інтересах держави в особі Івано-Франківської районної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 44000350, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76014) до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) (код ЄДРПОУ 08494013, вул. Національної гвардії, 14-Г, м. Івано-Франківськ, 76014) про зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Зобов'язати Івано-Франківську квартирно-експлуатаційну частину (району) (код ЄДРПОУ 08494013, вул. Національної гвардії, 14-Г, м. Івано-Франківськ, 76014) укласти з Івано-Франківською районною військовою адміністрацією (код ЄДРПОУ 44000350, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76014) на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, охоронний договір на об'єкт культурної спадщини - колишня в'язниця по вул. Чорновола, 119А у м. Івано-Франківську військового містечка №17 (охоронний номер 2144-ІФ).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.