ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" жовтня 2025 р. справа № 300/8285/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє представник адвокат Щадей Надія Василівна звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (надалі - відповідач, ГУ ДПС в Івано-Франківській області) про визнання протиправними дій щодо автоматичного переведення на загальну систему оподаткування з 01.08.2023, зобов'язання поновити реєстрацію, як платника єдиного податку третьої групи із ставкою податку п'ять відсотків від доходу з 01.08.2023 року та включити до реєстру платників єдиного податку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповіді від 15.10.2024 року на адвокатський запит Головне управління ДПС в Івано-Франківській області повідомило, що ФОП ОСОБА_1 було зареєстровано платником єдиного податку (3 група 2%) з 02.01.2023 року (тобто з дати реєстрації її як суб'єкта господарювання) та скасовано 31.07.2023 року в автоматичному порядку ( у зв'язку з припиненням застосування ставки 2% у період воєнного стану). Однак жодного рішення про анулювання статусу платника єдиного податку платнику позивачці не надходило. Так, на думку представника позивача відповідач протиправно автоматично перевів позивача на загальну систему оподаткування, оскільки заява про застосування спрощеної системи оподаткування з особливостями була подана позивачкою впродовж 10 днів з дня її державної реєстрації як ФОП, вона вважається платником єдиного податку 3 групи оподаткування з дня її державної реєстрації в силу вимог пп. 9.8 п. 9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Отже, ОСОБА_1 ніколи не перебувала на загальній системі оподаткування. Відтак, не зрозуміло, на яких підставах Головне управління ДПС в Івано-Франківській області здійснило переведення позивача на загальну систему оподаткування з 01.08.2023 року. Виходячи з наведеного, на думку представника позивача, належним способом захисту прав ФОП ОСОБА_1 є зобов'язання поновити реєстрацію позивача як платника єдиного податку 3 групи із ставкою податку 5% від доходу з 01.08.2023. У зв'язку із наведеним, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 25.04.2025. Проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши, що як свідчать матеріали справи, згідно поданої 04.01.2023 заяви № 195950 про застосування спрощеної системи оподаткування ФОП ОСОБА_1 обрала спрощену систему оподаткування з особливостями оподаткування передбаченими пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ). Водночас, суб'єкти господарювання (новостворені), які з дати державної реєстрації обрали спрощену систему з особливостями оподаткування (єдиний податок третьої групи зі ставкою 2 відсотки) можуть перейти на застосування ставки єдиного податку у розмірі 5 відсотків за умови подання не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку III кварталу 2023 року заяви про зміну ставки єдиного податку. Однак, за наявності права позивача подати відповідну заяву, остання не подана із дотриманням порядку та строків, визначених ПК України. Доказів протилежного матеріали справи не містять. При цьому у разі подання заяви до 1 вересня 2023 року суб'єкт господарювання вважається платником єдиного податку з 1 серпня 2023 року (крім єдиного податку третьої групи із ставкою єдиного податку у розмірі визначеному підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, якщо така особа станом на 1 серпня 2023 року не зареєстрована платником податку на додану вартість). Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача скористалась правом на подання відповіді на відзив, в якому заперечила щодо тверджень відповідача викладених у відзиві на позов, зазначивши, що єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок - прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку. Однак, до відзиву не долучено ні акту документальної податкової перевірки, ні рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку. При цьому, анулювання відбулось через більш як рік після припинення дії спрощеної системи оподаткування з урахуванням особливостей оподаткування, і весь цей час контролюючий орган приймав звіти платника податків, подані відповідно до вимог за спрощеною системою оподаткування 3 групи.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.01.2013 зареєстрована як фізична особа-підприємець. Видами діяльності зазначеної особи є: 62.01 Комп'ютерне програмування (основний), 62.02 консультування з питань інформатизації, 62.09 інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем (а.с.17).
04.01.2023 позивач подала заяву про застосування особливостей спрощеної системи оподаткування на 3 групі за ставкою 2% від доходу (а.с.18).
Згідно листа від 16.09.2024 № 0903/6/09-19-24-03-06 зазначено, що з 01.08.2023 ФОП ОСОБА_1 перебуває на загальній системі оподаткування, а тому, у зв'язку з перевищенням сукупного доходу за останні 12 місяців більш ніж на 1000000 грн, вона зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) (а.с.19).
Відповідно до відповіді від 15.10.2024 №12233/6/09-19, на адвокатський запит Головне управління ДПС в Івано-Франківській області повідомило, що ФОП ОСОБА_1 було зареєстровано платником єдиного податку 3 група 2% з 02.01.2023 року, тобто з дати реєстрації її як суб'єкта господарювання, та скасовано 31.07.2023 року в автоматичному порядку у зв'язку з припиненням застосування ставки 2% у період воєнного стану (а.с.22-23).
Не погоджуючись із позицією контролюючого органу щодо анулювання реєстрації платника єдиного податку позивач, з метою захисту свого порушеного права, звернувся із даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності визначаються Главою 1 Розділу XIV ПК України.
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Відповідно до пункту 291.4. статті 291 ПК України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: зокрема, третя група фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Пунктом 293.8 ПК України визначено, що ставки, встановлені пунктами 293.3-293.5 цієї статті, застосовуються з урахуванням таких особливостей платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, до суми перевищення застосовують ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків, а також зобов'язані у порядку, встановленому цією главою, перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом.
Платники єдиного податку третьої групи (юридичні особи), які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, до суми перевищення застосовують ставку єдиного податку у подвійному розмірі ставок, визначених пунктом 293.3 цієї статті, а також зобов'язані у порядку, встановленому цією главою, перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом.
Заява подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу.
Законом України від 30.06.2023 № 3219-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану" внесено зміни з 01.08.2023, зокрема, до підрозділу 8 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
Так, у пункті 9 абзац перший викласти в такій редакції:
"9. Установити, що тимчасово, з 1 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, але не пізніше ніж до 1 серпня 2023 року, положення розділу XIV цього Кодексу застосовуються з урахуванням таких особливостей";
абзаци перший і другий підпункту 9.9 замінити одним абзацом такого змісту:
"9.9. Платник податку має право самостійно (шляхом подання заяви) відмовитися від використання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом, з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому прийнято таке рішення. У такому разі платник податків вважається таким, що застосовує систему оподаткування, на якій він перебував до обрання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом, крім випадку, якщо у заяві про відмову від використання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом, платник податку зазначив про перехід на сплату інших податків і зборів".
Також підрозділ 8 розділу ХХ "Перехідні положення" доповнено пунктам 91 "Особливості переходу суб'єктів господарювання, які використовували особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу, на систему оподаткування, на якій такі платники податку перебували до обрання особливостей оподаткування, передбачених пунктом 9 цього підрозділу".
Відповідно до підпункту 91.4. Справляння єдиного податку платників, які до 1 серпня 2023 року використовували особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу, здійснюється з урахуванням таких особливостей:
91.4.1. Платники податків, які станом на 31 липня 2023 року використовували особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу, та не відмовилися від їх використання самостійно, і до переходу на такі особливості були платниками єдиного податку, з 1 серпня 2023 року автоматично вважаються платниками єдиного податку тієї групи єдиного податку, на якій вони перебували до моменту переходу на застосування особливостей третьої групи, встановлених пунктом 9 цього підрозділу.
Дохід, отриманий у період застосування особливостей оподаткування, встановлених пунктом 9 цього підрозділу, не включається до обсягу доходу, визначеного для відповідної групи платників єдиного податку, встановленого пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу.
91.4.3. Встановити, що у 2023 звітному році обсяг доходу для відповідної групи платників єдиного податку, встановлений пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, визначається пропорційно до кількості календарних місяців поточного календарного року, протягом яких платник єдиного податку не застосовував особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу.
Отже, відповідно до вказаних норм, при перевищенні обсягу доходу платник єдиного податку третьої групи зобов'язаний:
- застосувати до суми перевищення ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків;
- у порядку, встановленому главою 1 розділу XIV ПК України, не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу (у даному випадку до 20.01.2024) подати заяву та перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених ПК України.
Згідно з пунктом 299.11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Враховуючи зазначене, суд зауважує, що законодавства не визначає виду перевірки платників єдиного податку першої - третьої груп з метою встановлення правомірності перебування на спрощеній системі оподаткування, проте встановлює обов'язок контролюючого органу прийняти на підставі акта перевірки відповідне рішення.
Таким чином, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 805/1396/17-а, від 05.02.2019 у справі № 805/206/17-а, від 24.01.2019 у справі № 813/1346/18, від 05.06.2018 у справі № 813/4266/17, від 06.05.2020 у справі 812/1137/16, від 10.11.2021 у справі № 340/3300/19.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у листі відповідача від 15.10.2024 №12233/6/09-19 зазначено, що ФОП ОСОБА_1 було зареєстровано платником єдиного податку 3 група 2% з 02.01.2023 року та скасовано 31.07.2023 року в автоматичному порядку у зв'язку з припиненням застосування ставки 2% у період воєнного стану, втім, контролюючим органом не зазначено, що оскаржуване рішення прийнято на підставі акту перевірки, як це вимагає п. 299.11 ст. 299 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Таким чином, як слідує зі змісту наведеної правової норми, контролюючий орган має право шляхом проведення перевірки проконтролювати своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Відповідно до пунктів 86.2, 86.7 статті 86 Податкового кодексу, за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
Акт перевірки, заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи і пояснення, у разі їх подання платником податку у визначеному цим пунктом порядку (далі матеріали перевірки), розглядаються комісією такого контролюючого органу з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок (далі комісія з питань розгляду заперечень), яка є постійно діючим колегіальним органом контролюючого органу. Склад комісії та порядок її роботи затверджуються наказом керівника контролюючого органу.
Отже, нормами Податкового кодексу передбачено право платника податків у разі незгоди з висновками камеральної перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки, подати протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта, до контролюючого органу, який проводив таку перевірку, свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності, які є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
Разом з тим, відповідачем не надано доказів проведення перевірки, складання та надіслання (вручення) позивачу акта перевірки на підставі якого прийнято рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Таким чином, контролюючим органом порушено встановлений Податковим кодексом порядок прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Відтак, на переконання суду, відповідач порушив приписи статті 86 ПК України, не надавши позивачу можливості подати свої заперечення до акта та/або додаткові документи на доказ належного виконання податкового зобов'язання та відсутності боргу зі сплати податку, одразу прийнявши рішення на основі такого акту.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що Головне управління ДПС в Івано-Франківській області порушило процедуру прийняття рішення про анулювання реєстрації позивача, оскільки ним було порушено умови і порядок прийняття рішення про анулювання позивачу свідоцтва платника єдиного податку.
Як наслідок, суд приходить до висновку, що дії Головного управління ДПС в Івано-Франківській області щодо автоматичного переведення ФОП ОСОБА_1 на загальну систему оподаткування з 01.08.2023 є протиправними.
Щодо позовних вимог про зобов'язання податкового органу поновити реєстрацію позивача платником єдиного податку в Реєстрі платників єдиного податку, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно з п.19-3.1 ст.19-3 ПК України до функцій державних податкових інспекцій належать: здійснення сервісного обслуговування платників податків; здійснення реєстрації та ведення обліку платників податків та платників єдиного внеску, об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб, реєстрів, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи; виконання інших функцій сервісного обслуговування платників податків, визначених законом.
Відповідно до п.299.1 ст.299 ПК України реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.
Згідно з пп.299.13 ст.299 ПК України з метою постійного забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб інформацією центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, щоденно оприлюднює для безоплатного та вільного доступу на єдиному державному реєстраційному веб-порталі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та власному офіційному веб-сайті такі дані з реєстру платників єдиного податку, у тому числі і дату виключення особи з реєстру платників єдиного податку.
Таким чином, у випадку анулювання реєстрації платником єдиного податку суб'єкт господарювання не може бути платником цього податку із дати вилучення з відповідного Реєстру. Анулювання реєстрації платником єдиного податку передбачає собою перехід платника податків на загальну систему оподаткування.
Отже, платник податку, починаючи з дати анулювання реєстрації платником єдиного податку, та у разі, якщо за рішенням суду скасовано анулювання реєстрації такого платника, до дати прийняття такого рішення втрачає право перебувати на спрощеній системі оподаткування, тому прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку з невідворотністю спричиняє виникнення низки негативних (несприятливих), для такого платника, юридичних наслідків.
При цьому, нормами ПК України не передбачена можливість звернення платника податків до контролюючого органу із заявою на поновлення його попереднього статусу платника єдиного податку та включення до реєстру за наслідками скасування у судовому порядку як протиправного рішення контролюючого органу про виключення з реєстру платників єдиного податку.
Необхідно також врахувати правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", яке згідно із Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та підлягає застосуванню судами. Так, у п. 110 вказаного рішення, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважає на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав та основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи".
Відтак, враховуючи висновки суду щодо протиправності дії Головного управління ДПС в Івано-Франківській області щодо автоматичного переведення ФОП ОСОБА_1 на загальну систему оподаткування, суд доходить висновку, що слід зобов'язати відповідача поновити позивача в реєстрі платників єдиного податку з 01.08.2023, тобто з дати виключення з цього реєстру з метою недопущення порушення права позивача та повернення його у становище, яке існувало до винесення протиправного рішення.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 969,00 грн, сплачений згідно квитанції №0519-3417-4616-5876 від 30.10.2024 (а.с.6).
В свою чергу, у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що представник позивача в адміністративному позові вказала про необхідність стягнення із відповідача понесених ним витрат на правову допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, поряд з іншим, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина 5 ст. 134 КАС України).
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8300,00 грн, представник позивача надала суду:
- ордер №1081412 від 30.10.2024 (а.с.45);
- копію договору про надання правничої допомоги № 2024/09-15 від 30.09.2024, за яким клієнтом визначено Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 адвокатом Щадей Надія Василівна (а.с.41-42);
- копію додатку до договору про надання правничої допомоги № 2024/09-15 від 30.09.2024 (а.с.43);
- квитанцію №645369904.1 від 01.10.2024 на суму 8300,00 грн (а.с.40).
Відтак, позивачем надані належні документи про понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 8300,00 грн, що дає підстави для вирішення судом питання необхідності відшкодування таких витрат.
За змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI(далі Закон №5076-VI).
Згідно з положеннями статті 30 Закону №5076-VIгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
В зв'язку із вищенаведеним, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 8300,00 грн, є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.
Відтак, з огляду на принцип співмірності, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних відносин Верховного Суду, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд вважає, що пропорційними, співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.
З огляду на зазначене, оскільки рішенням суду позовні вимоги задоволені повністю, згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 969,00 грн та правничої допомоги в розмірі 3000,00 грн. підлягають до стягнення з Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Івано-Франківській області щодо переведення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на загальну систему оподаткування з 01.08.2023.
Зобов'язати Головне управління ДПС в Івано-Франківській області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи із ставкою податку п'ять відсотків від доходу з 01.08.2023 та включити до реєстру платників єдиного податку.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 969 (дев'ятсот шістдесят дев'ять) гривень 00 копійок.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Микитин Н.М.