24 жовтня 2025 року Справа № 320/59167/24 Провадження №ЗП/280/18/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
10.12.2024 до Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява, надіслана засобами поштового зв'язку 25.11.2024, ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ у Київській області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову відповідача 2 від 29.07.2024 року про призначення пенсії за вислугу років;
зобов'язати відповідача 1 призначити та виплачувати позивачці пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням періодів роботи після 22.07.2024, зарахувавши до стажу за вислугу років періоди роботи з 11.10.2017 по 29.04.2022, з 01.07.2022 по 20.02.2023, з 17.04.2023 по 20.11.2023.
Крім того, просить стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 витрати за сплати судового збору, допустити негайне виконання рішення суду.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2024, прийнятою до відкриття провадження в адміністративній справі, адміністративна справа №320/59167/24 передана за підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду.
03.02.2025 справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду та була розподілена для розгляду судді Киселю Р.В.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.07.2024 позивачка звернулася до територіального відділення Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 29.07.2024 було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного стажу на зазначеній роботі станом на 11.10.2017. Позивачка зазначає, що з урахуванням рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», якими пенсійний орган обґрунтовує своє рішення, втратили чинність з 04.06.2019. В зв'язку з чим відповідач 2 протиправно не включив до спеціального стажу періоди роботи позивачки, після 11.10.2017. Вважає, що наданими документами вона повністю підтвердила своє право на призначення пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки стажу роботи на посаді сестри медичної більше 25 років. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 07.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін.
18.02.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача 2 повідомлення про відсутність матеріалів у електронній справі.
24.02.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що на виконання Рішення №2-р/2019 положення пунктів “б»-“г» ст.ст. 54, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються без внесених до нього змін Законами України №213 та №911. Відтак, право на пенсію за вислугу років з 04.06.2019 визначається згідно із ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, які передбачені законодавством станом на 11.10.2017. Отже, вирішальним у даній справі є питання наявності у позивачки такого стажу. Оскільки позивачка не набула необхідного спеціального стажу на 11.10.2017 (26 років 6 місяців) права на пенсію за вислугу років немає. Іншого чинним законодавством не передбачено. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
10.03.2025 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві пенсійний орган посилається на те, що позов в частині зобов'язання призначити позивачці пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням періодів роботи після 22.07.2024, зарахувавши до стажу за вислугу років періоди роботи з 11.10.2017 по 29.04.2022, з 01.07.2022 по 20.02.2023рр., з 17.04.2023 по 20.11.2023 заявлений до неналежного відповідача, оскільки ГУ ПФУ у Київській області як територіальний орган ПФУ заяву позивачки про перехід з виду на вид та додані до неї документи не розглядало, право на надання уточнюючих довідок протягом 3-х місячного строку з моменту звернення з заявою про перерахунок пенсії не роз'яснювало, клопотань про витребування відповідних документів від підприємств, організацій та установ не отримувало. Вимога до ГУ ПФУ у Київській області про зобов'язання виплачувати пенсію на підставі поданих позивачкою документів носить похідний характер від рішення відповідача 2 про відмову у перерахунку пенсії, а відтак відповідач 1 як суб'єкт владних не вчинив жодних дій або бездіяльності, які є предметом позову, та не може бути відповідачем в зазначеній справі. Просить суд в задоволенні вимог ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Київській області відмовити в повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
22.07.2024 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася із заявою про призначення пенсії за вислугу років до ГУ ПФУ у Київській області (за місцем проживання).
Пунктом 4.2 розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено ГУ ПФУ в Запорізькій області.
29.07.2024 за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Запорізькій області розглянуто заяву позивачки від 22.07.2024 та додані до неї документи та прийнято рішення №104650018914 про відмову в призначенні пенсії.
Так, у рішенні №104650018914 від 29.07.2024 зазначено наступне:
«Вік заявниці 44 роки 11 місяців 26 днів.
Згідно положень пунктів 2-1, 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.11.2017 №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» (далі - Закон 2148) право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Закону 2148 (на 11.10.2017 року) мають вислугу років передбачену ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме 26 років 6 місяців.
Страховий стаж особи становить 26 років 8 місяці 27 днів, стаж за вислугу років 19 років 11 місяців 17 днів станом на 11.10.2017 року.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.
Прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за відсутності необхідного спеціального стажу за вислугу років».
Вважаючи таке рішення відповідача 2 протиправним, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Згідно ст. 1, 2 Закону №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до статті 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статтям 1,3, частині третій статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Враховуючи Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 року, стаття 55 Закону №1788-XII підлягає застосуванню у редакції до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Згідно з вимогами п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788-XII, у редакції до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Згідно оскаржуваного рішення, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 8 місяців 27 днів, а стаж за вислугу років (спеціальний стаж) становить 19 років 11 місяців 17 днів станом на 11.10.2017.
Також з рішення та розрахунку стажу наданого відповідачем 2 вбачається, що ГУ ПФУ в Запорізькій області не включило (не зарахувало) до спеціального стажу періоди роботи позивачки, після 11.10.2017, а саме:
- період роботи з 11.10.2017 по 29.04.2022 (в ПП «КЛІНІКА «МЕДІКОМ»);
- період роботи з 03.05.2022 по 30.06.2022 (в КНП Київської обл. ради «Київська обласна дитяча лікарня»);
- період роботи з 01.07.2022 по 20.02.2023(в ТОВ «КЛІНІКА «ДЕНИС»);
- період роботи з 17.04.2023 по 20.11.2023 (в ТОВ «Медичний центр «МЕДАНТА»).
Зазначені періоди роботи підтверджуються записами в трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 (записи з №№ 14-15, 16-17, 18-20).
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58)
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Про наявність будь-яких недоліків в трудовій книжці позивачки пенсійним органом не зазначено.
Також позивачка надавала разом з заявою про призначення пенсії усі документи, необхідні для підтвердження стажу роботи на посадах медсестри палатної та сестри медичної.
Згідно довідки №44 від 28.02.2023 року КНП Київської обласної ради «Київська обласна дитяча лікарня» та запису трудової книжки №3-5 встановлено, що позивачка працювала у повний робочий день на посаді медсестри палатної з 16.11.1998 по 03.08.2005 та згідно довідки №45 від 28.02.2023 на посаді старшої медичної сестри з 16.07.2013 по 18.08.2014.
Згідно довідки №220 від 08.06.2023 року КНП «Вишнівська міська лікарня» Вишніської міської ради Бучанського району Київської області та записів трудової книжки №6-8 позивачка працювала на посаді маніпуляційної медичної сестри з 04.08.2005 по 23.05.2011.
Згідно довідки ПП «КЛІНІКА МЕДІКОМ» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, довідки №21 від 10.03.2023 та записів трудової книжки №9-11 та №14-15 позивачка працювала на посаді сестри медичної з 24.05.2011 по 15.07.2013 та на посаді сестри медичної відокремленого педіатричного відділення з 01.09.2014 по 29.04.2022.
Згідно довідки №45 від 28.02.2023 та записів трудової книжки №12-13 позивачка працювала на посаді старшої сестри медичної відділення інтенсивної терапії новонароджених дітей з 16.07.2013 по 18.08.2014.
Згідно довідки №44/1 від 28.02.2023 року КНП Київської обл. ради «Київська обласна дитяча лікарня» позивачка працювала на посаді сестри медичної з 03.05.2022 по 30.06.2022.
Згідно довідки №21 від 26.04.2023 року ТОВ «КЛІНІКА «ДЕНИС» та записів трудової книжки №18-20 позивачка працювала на посаді сестри медичної з 01.07.2022 по 20.02.2023.
Згідно довідки №01-02/24 від 01.02.2024 року ТОВ «Медичний центр «МЕДАНТА» позивачка працювала на посаді сестри медичної з 17.04.2023 по 20.11.2023.
Вищезазначені документи долучені до матеріалів справи та досліджені судом.
Суд зазначає, що ГУ ПФУ в Запорізькій області безпідставно не були взяті до уваги та не зараховані до спеціального стажу періоди роботи позивачки після 11.10.2017 (а не після 22.07.2024, як зазначає позивачка в прохальній частині позову), а саме: з 11.10.2017 по 29.04.2022, з 01.07.2022 по 20.02.2023, з 17.04.2023 по 20.11.2023.
Суд визначив вищевказані періоди відповідно до прохальної частини позову, оскільки позивачка не просить суд зарахувати період роботи на посаді сестри медичної з 03.05.2022 по 30.06.2022 (запис в трудовій книжці позивачки №16-17), а суд, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України не знаходить підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
З урахуванням вищевикладених обставин спірне рішення відповідача 2 за №104650018914 від 29.07.2024 про відмову в призначенні пенсії не відповідає вищезазначеним принципам, а отже не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Щодо іншої частини позовних вимог, то відповідно до частини 1 статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Встановлення підстав для призначення або відмови у призначенні пенсії відноситься до повноважень Пенсійного фонду України і жоден інший орган не може підміняти собою виконання таким органом покладених на нього функцій.
Уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надавалась оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
В зв'язку з чим вимога призначити та виплачувати позивачці пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» заявлена передчасно.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.
Таким чином для належного захисту прав позивачки, відповідно до вимог чинного Законодавства, суд вважає за необхідне, зобов'язати відповідача 2 зарахувати до спеціального стажу періоди роботи позивачки після 11.10.2017, а саме: з 11.10.2017 по 29.04.2022, з 01.07.2022 по 20.02.2023 з 17.04.2023 по 20.11.2023 та повторно розглянути заяву позивачки від 22.07.2024 про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
Щодо вимоги позивачки про допуск до негайного виконання рішення суду, слід зазначає наступне.
За приписами ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 14 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Так, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом скасування рішення пенсійного органу №104650018914 від 29.07.2024 про відмову в призначенні пенсії, а також зобов'язання відповідача 2 зарахувати до спеціального стажу певних періодів трудової діяльності позивачки та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за вислугу років.
Таким чином, вказаним судовим рішенням не присуджено виплату пенсій, а лише зобов'язано відповідача вчинити певні дії.
З огляду на таке, дане судове рішення не підпадає під перелік, визначений ч. 1 ст. 371 КАС України, а отже відсутні підстави для задоволення вимоги про допуск до негайного виконання рішення суду.
Інші доводи та заперечення учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправні рішення - ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 29.07.2024 за №104650018914 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до спеціального стажу (за п. «е» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення») періоди роботи ОСОБА_1 з 11.10.2017 по 29.04.2022, з 01.07.2022 по 20.02.2023, з 17.04.2023 по 20.11.2023 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.07.2024 про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «24» жовтня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль