23 жовтня 2025 рокум. Ужгород№ 260/3970/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гебеш С.А., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа - Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 в особі представниці ОСОБА_2 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа - Головного Управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області, в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, щодо не зарахування ОСОБА_1 період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.12.1984р.: з 01.07.1992 по 15.12.1993р. в Ужгородський комбінат громадського харчування, з якого прийнята на роботу по переводу в д/п кафе Мрія та звільнена; з 16.12.1993 по 31.12.1998р. в СП «Джокер Клуб», яке перейменовано в ТОВ «Джокер Клуб», з 02.01.1999 по 23.06.1999р. в приватного підприємця ОСОБА_3 , з 30.06.1999 по 30.09.2000р. в приватного підприємця ОСОБА_4 та з 01.10.2000 по 30.06.2003р. в приватного підприємця ОСОБА_5
рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області від 09.04.2025р. №134250013006 скасувати та призначити з дня права пенсію за віком зарахувавши до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.12.1984р.: з 01.07.1992 по 15.12.1993р. в Ужгородський комбінат громадського харчування, з якого прийнята по переводу на роботу в д/п кафе Мрія та звільнена; з 16.12.1993 по 31.12.1998р. в СП «Джокер Клуб», яке перейменовано в ТОВ «Джокер Клуб», з 02.01.1999 по 23.06.1999р. в приватного підприємця ОСОБА_3 , з 30.06.1999 по 30.09.2000р. в приватного підприємця ОСОБА_4 та з 01.10.2000 по 30.06.2003р. в приватного підприємця ОСОБА_5 .
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії. Отже, формальні неточності у документах, відсутність наказу на призначення чи звільнення, не чіткість відбитку печатки організації чи її відсутність за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. При цьому, зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 року відкрито спрощене позовне провадження без участі сторін.
Вказана ухвала суду доставлена до електронного кабінету Головного управління пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області 20.05.2025 року, про що в матеріалах справи міститься відповідна довідка (а.с. 39).
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області подало до суду письмові пояснення на позовну заяву, в яких вказано про те, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 31 рік, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. За доданими документами Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи з 01.07.1992 року по 15.12.1993, оскільки відсутня печатка підприємства на звільненні з роботи; з 16.12.1993 року по 31.12.1998 відсутнє перейменування підприємства з СП "Джокер клуб" в ТОВ; з 30.06.1999 року по 30.09.2000, оскільки відсутня печатка підприємства на звільненні з роботи; з 01.10.2000 по 30.06.2003 року, оскільки відсутній наказ на звільнення з роботи та відсутні відомості про роботу в Реєстрі застрахованих робіт Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказує на те, що записи в трудовій книжці позивача не підтверджені первинними документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а існуючі недоліки є суттєвими, тому і немає жодних правових підстав зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.07.2000 на підставі виключно даних трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 29.12.1984 року.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
02.04.2025 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та на підтвердження страхового стажу надала визначені Порядком подання та оформлення документи для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 документи.
Рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області за № 134250013006 від 09.04.2025 року в призначенні пенсії ОСОБА_1 відмовлено, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Із вказаного рішення вбачається, що за розглядом поданих документів до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
із 01.07.1992 року по 15.12.1993 року, оскільки відсутня печатка підприємства на звільненні з роботи;
з 16.12.1993 року по 31.12.1998 року, оскільки відсутнє перейменування підприємства з СП "Джокер клуб" в ТОВ;
з 30.06.1999 року по 30.09.2000 року, оскільки відсутня печатка підприємства на звільненні;
з 01.10.2000 року по 30.06.2003 року, оскільки відсутній наказ на звільнення з роботи та відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку (ОК-5).
Разом з тим, на підтвердження окремих періодів своєї роботи позивачка 02.05.2025 року зверталася до архівного відділу Ужгородської міської ради, та у відповідь отримала листи:
від 08.05.2025 року за №244/п, яким повідомлено про те, що документи особового складу ПП ОСОБА_5 на державне зберігання не надходили, місцезнаходження документів не відоме;
від 08.05.2025 року за №246/п, яким повідомлено про те, що документи з особового складу ПП ОСОБА_6 на державне зберігання не надходили, місцезнаходження документів не відоме;
від 08.05.2025 року за №247/п, яким повідомлено про те, що документи особового складу ТОВ "Джокер - Клуб" на державне зберігання не надходили;
від 08.05.2025 року за №245/п, яким повідомлено про те, що документи особового складу ПП ОСОБА_3 на державне зберігання не надходили, місцезнаходження документів не відоме.
Разом з тим, у матеріалах справи міститься:
архівна довідка № 166/002-07 від 24.03.2025 року, з якої вбачається, що в документальних матеріалах фонду "Ужгородський комбінат громадського харчування" з 1992 року - Ужгородське об'єднання підприємств громадського харчування, з березня 1993 року - Державне підприємство "ФІАЛКА" в книгах наказів директора з кадрових питань є такі відомості про трудовий стаж гр. Сухар - так в документах/ ОСОБА_7 : прийнята на роботу на посаду кухара 4 розряду їдальні №18 з 06 січня 1984 року / наказ №7-к від 06 січня 1984 року; звільнена з роботи по переводу до Державного підприємства "Кафе "Мрія" з 30 червня 1992 року/наказ 261-К від 30 червня 1992 року;
нотаріально посвідчена заява ОСОБА_8 про підтвердження трудової діяльності, в якій підтверджено, що ОСОБА_1 працювала разом з нею в Ужгородському комбінаті громадського харчування, яке в подальшому перейменовано в кафе "Мрія" з 01.07.1992 року та звільнена 15.12.1993 року, у зв'язку із ліквідацією підприємства;
нотаріально посвідчена заява ОСОБА_9 про підтвердження трудової діяльності, в якій підтверджено, що ОСОБА_1 працювала разом з нею в Ужгородському комбінаті громадського харчування, яке в подальшому перейменовано в кафе "Мрія" з 01.07.1992 року та звільнена 15.12.1993 року, у зв'язку із ліквідацією підприємства; також станом на 16.12.1993 року ОСОБА_1 працювала разом зі мною в СП "Джокет Клуб" по 31.03.1995, яке в подальшому було перейменовано в ТОВ "Джокер Клуб".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Згідно з абзацами 2-13 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу : з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; зі січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За положеннями частини другої статті 26 Закону №1058-ІV страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.04.2025 №134250013006 на день подання заяви про призначення пенсії від 02.04.2025 вік позивачки становить 60 років.
Із розрахунку стажу позивачки вбачається, що її страховий стаж становить 31 рік.
Як вже встанволено судом, за результатами розгляду документів, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 29.12.1984 серія НОМЕР_1 , а саме: з 01.07.1992 року по 15.12.1993 року, оскільки відсутня печатка підприємства на звільненні з роботи; з 16.12.1993 року по 31.12.1998 року, оскільки відсутнє перейменування підприємства з СП "Джокер клуб" в ТОВ; з 30.06.1999 року по 30.09.2000 року, оскільки відсутня печатка підприємства на звільненні; з 01.10.2000 року по 30.06.2003 року, оскільки відсутній наказ на звільнення з роботи та відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку (ОК-5).
Так, періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Як вбачається із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.12.1984 року ОСОБА_1 у період:
01.07.1992 року прийнята по перевоу в д/п кафе "Мрія"
15.12.1993 року звільнена з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства.
16.12.1993 року прийнята на роботу в СП "Джокер Клуб"
31.12.1998 року звільнена з роботи за власним бажанням;
30.06.1999 року прийнята кухарем до приватного підприємця ОСОБА_4
30.09.2000 року звільнена з посади кухаря за власним бажанням;
01.10.2000 року прийнята кухарем до приватного підприємця ОСОБА_5 ;
01.10.2001 року переведена на постійне місце роботи до приватного підприємця Фединишинець по договору від 1.10.2001 року наказ №4;
30.06.2003 року звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи довідки про наявний страховий стаж.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки чи довідок.
У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, довідки, яка оформляється відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
При цьому, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження її трудового стажу, що додатково підтверджено архівною довідкою та нотаріально завіреними заявами про підтвердження трудової діяльності.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідачі в свою чергу не надали суду доказів того, що в трудовій книжці позивача містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Разом з тим, окрім наведеної обставини, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу за спірний період і на переконання суду є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення в період з 01.07.1992 року по 15.12.1993 року, з 16.12.1993 року по 31.12.1998 року, з 30.06.1999 року по 30.09.2000 року, з 01.10.2000 року по 30.06.2003 року.
За наведених обставин та правового регулювання, суд вважає, що відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області безпідставно не зарахувало позивачу вказані періоди до страхового стажу на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 від 29.12.1984 року.
Саме питання відмови в зарахуванні конкретного періоду роботи, до страхового стажу позивача, було спірним під час призначення пенсії позивачу, та оскаржується позивачем.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.04.2025 №134250013006 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Також з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 01.07.1992 року по 15.12.1993 року, з 16.12.1993 року по 31.12.1998 року, з 30.06.1999 року по 30.09.2000 року, з 01.10.2000 року по 30.06.2003 року, на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 від 29.12.1984 року.
В цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з часу набуття права на пенсію, то судом враховано наступне.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення і виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Відтак, позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області повторно розглянути подану позивачкою заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Однав, відповідача відзив на позов не подав.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сума судового збору сплачена позивачем при поданні позовної заяви підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань саме відповідача.
Керуючись статтями 6, 9, 72-76, 242 -246, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа - Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області області від 09.04.2025 року за №134250013006 "Про відмову у призначенні пенсії".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Богдана Хмельницького, буд. 116а, м. Дніпро, 49033, код ЄДРПОУ: 21910427) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до загального трудового стажу період її роботи з 01.07.1992 року по 15.12.1993 року, з 16.12.1993 року по 31.12.1998 року, з 30.06.1999 року по 30.09.2000 року, з 01.10.2000 року 30.6.2003 року згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 29.12.1984 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Богдана Хмельницького, буд. 116а, м. Дніпро, 49033, код ЄДРПОУ: 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про призначення пенсії від 02.04.2025 року, з врахуванням періодів роботи її роботи з 01.07.1992 року по 15.12.1993 року, з 16.12.1993 року по 31.12.1998 року, з 30.06.1999 року по 30.09.2000 року, з 01.10.2000 року 30.6.2003 року та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Богдана Хмельницького, буд. 116а, м. Дніпро, 49033, код ЄДРПОУ: 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.А. Гебеш