23 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/22484/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 31 липня 2023 року по 31 грудня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (надалі - Закон № 2710-IX) станом на 01 січня 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 31 липня 2023 року по 31 грудня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01 січня 2024 року по 16 вересня 2024 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 01 січня 2024 року по 16 вересня 2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані виплатою грошового забезпечення під час проходження військової служби у неналежному розмірі. Стверджуючи, що після набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (надалі - Постанова № 103), згідно з якою було визначено до застосування при обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, відновлено дію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704) у попередній редакції, відповідно до якої при обрахунку посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. При цьому позивач переконаний у безпідставному застосуванні до обрахунку спірного грошового забезпечення положень постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704" (надалі - Постанова № 481), якою встановлено фіксовану величину для розрахунку посадових окладів та окладів за військовими званнями на рівні 1762 грн, позаяк це і є, як зауважує позивач, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, правову оцінку застосування якого вже надано судом.
Ухвалою від 09 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, й оскільки обставини щодо дотримання строку звернення до суду з цим позовом потребували перевірки належними доказами, суд витребував у відповідача, з-поміж іншого, копію наказу щодо виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ; а також копію грошового атестата, витяг з журналу реєстрації вихідної документації в частині запису про видачу/вручення грошового атестата позивачу та копію картки особового рахунка військовослужбовця ОСОБА_1 відміткою (під підпис військовослужбовця) щодо дати видачі/вручення грошового атестата.
На виконання вимог суду відповідач подав копію наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16 вересня 2024 року, згідно з яким сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , головного сержанта ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновлювального батальйону Військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, з 16 вересня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини у зв'язку з вибуттям до нового місця служби; а також копію грошового атестата ОСОБА_1 від 16 вересня 2024 року № 173, дослідивши який суд констатує відсутність підпису ОСОБА_1 у графі 14 "Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую".
Визначаючись у питанні дотримання позивачем строку звернення до суду із заявленими у позові вимогами, суд враховує постанову Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, у якій з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України, судова палата зробила правовий висновок, який зводиться до того, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у такій категорії спорів необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені при звільненні з військової служби).
Тому суд враховує, що відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, з-поміж іншого, вибуття до нового місця служби.
Як встановлено у підпункті 11.3 пункту 11 Правил, зокрема, грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо, підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації. Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунка військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини.
З огляду на виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 16 вересня 2024 року, як підставу для видачі грошового атестата, позивачем не пропущено тримісячний строк звернення з позовом у цій справі. При цьому суд враховує продовження несення позивачем військової служби та, за повідомленням відповідача, направлення грошового атестата позивача до нового місця служби, що пояснює відсутність його підпису у грошовому атестаті, як і інших доказів його вручення позивачу під підпис.
По суті заявлених позовних вимог відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву зазначає про те, що викладення пункту 4 Постанови № 704 у редакції внесених Постановою № 481 змін та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, свідчить про відсутність підстав для перерахунку спірного грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби.
Ухвалою суду від 17 червня 2025 року зупинено провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/35573/23.
Ухвалою суду від 23 жовтня 2025 року провадження у справі поновлено.
Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
Суд встановив, що сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 червня 2023 року № 89-РС на посаду старшого стрільця помічника гранатометника 3 взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 , на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31 липня 2023 року № 217 зараховано до списків особового складу.
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16 вересня 2024 року № 268, головного сержанта ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновлювального батальйону Військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 31 серпня 2024 року № 132-РС на посаду навідника взводу охорони роти управління батальйону управління Військової частини НОМЕР_2 , з 16 вересня 2024 року виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 і направлено до нового місця служби у АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 19 грудня 2024 року за вих. № 1393 про грошове забезпечення позивача з 31 липня по 16 вересня 2024 року, розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням та, відповідно, інших видів основного та додаткового грошового забезпечення обчислено із застосуванням 1762 грн як розрахункової величини.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує, що Верховний Суд у постановах від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 30 червня 2025 року у справах № 280/8083/24, № 280/8605/24 та № 460/3942/24, від 08 вересня 2025 року у справі № 200/4426/24 вже сформував висновок про застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 до правовідносин, пов'язаних із обчисленням грошового забезпечення військовослужбовців, починаючи з 20 травня 2023 року.
Висновки, викладені в указаних постановах Верховного Суду, є релевантними до обставин цієї справи, а тому вирішуючи спір у цій справі суд виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною третьою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Згідно з абзацом 1 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 установлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, пунктом 6 якої унесено зміни до Постанови № 704, унаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, з 01 січня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним і скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Указаною постановою скасовано зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що, оскільки зміни, унесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнано у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року", а не "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року".
У цих та інших постановах Верховний Суд виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704, у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року", не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац 1 у такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у Державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 [20 травня 2023 року] Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року" запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 1762 грн.
Як можна встановити із доводів позовної заяви, позивач по суті не погоджується із положеннями Постанови № 481, водночас у межах цього судового провадження він не ставить питання про скасування означеного нормативно-правового акта. У цій справі позивач визначив предметом оскарження протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 31 липня 2023 року по 16 вересня 2024 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року.
Верховний Суд у постановах від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23 та багатьох інших неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів приватних осіб.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21 та інші).
Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи, суд ураховує, що суть незгоди позивача із оскаржуваними діями Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку грошового забезпечення та похідних виплат полягає саме у застосуванні розрахункової величини, установленої Кабінетом Міністрів України й суд оцінює оскаржувані дії відповідача з огляду на чинність нормативно-правових актів, застосованих відповідачем у заявлений позивачем період.
Водночас підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акта суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання положень Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що Постанова № 481 була предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, №320/35573/23.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Ураховуючи, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема, дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 31 липня 2023 року по 16 вересня 2024 року із застосуванням чинної на той час редакції Постанови № 704, то подальше скасування судом цієї норми не впливає на оцінку дій відповідача щодо обрахунку виплат грошового забезпечення за спірний період.
Такі висновки суду узгоджуються з викладеною у численних постановах, зокрема у постановах від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24, від 16 жовтня 2025 року у справі № 620/10526/24 та інших, правовою позицією Верховного Суду, а саме про те, що зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 не підлягають застосуванню до правовідносин, пов'язаних з обчисленням грошового забезпечення, саме з дати набрання чинності постанови суду апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного врядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови № 481 до 18 червня 2025 року.
Підсумовуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у період з 31 липня 2023 року по 16 вересня 2024 року правові підстави для застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції, до внесення змін Постановою № 481, відсутні, а тому відповідач правомірно проводив нарахування і виплату грошового забезпечення позивача на підставі положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови №481.
Тому, за наведеного правового регулювання з урахуванням правозастосовчої практики Верховного Суду викладених у цьому судовому рішенні нормативно-правових актів, за результатом розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що дії відповідача у межах спірних правовідносин відповідають критеріям законності та обґрунтованості відповідно до частини другої статті 2 КАС України, натомість позивачем не доведено підставності заявлених вимог, відтак у позові слід відмовити.
За правилами статті 139 КАС України у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246, 250 КАС України, суд -
вирішив:
Відмовити у позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
23.10.25