Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 жовтня 2025 року Справа№200/5620/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, -
У липні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), про:
- визнання протиправною бездіяльності, яка полягала у не проведенні відповідно до пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 грошової компенсації для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, який був утриманий у розмірі 21153,66 гривень з суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.02.2022, що виплачена їй на виконання рішення суду від 29.12.2023 у справі №200/5343/22;
- стягнення відповідно до пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 грошову компенсацію для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 21153,66 гривень, який був утриманий з суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.02.2022, що виплачена їй на виконання рішення суду від 28.08.2024 у справі №200/5343/22;
- визнання протиправною бездіяльності, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.02.2022, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159;
- стягнення компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.02.2022, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, в розмірі 61 677,06 грн;
- постановити ухвалу про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- ухвалити додаткове рішення про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 компенсації судових витрат, а саме витрати на правову допомогу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання рішення суду позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення, однак, при виплаті заборгованості не проведена грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, та не виплачена компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати при виплаті вищезазначених сум.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року відкрито провадження у справі № 200/5620/25, за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи.
15 серпня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що оскільки дохід у вигляді доплат, розрахований на підставі рішення суду, виплачується ОСОБА_1 , яка не є військовослужбовцем та була звільнена з військової служби, у зв'язку з чим сума такого доходу включається до загального місячного (річного) оподаткування доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, без урахування положень п. 168.5 ст.168 Кодексу, і військовим збором на загальних підставах. Виходячи з викладеного, ІНФОРМАЦІЯ_2 діяв в межах чинного законодавства та виконав в повному обсязі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2023 року по справі №200/5343/22. Відповідач не наділений повноваженням самостійно встановлювати розмір оподаткування доходу осіб звільнених з військової служби. Щодо вимог позивача компенсації втрати частини доходів за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року, Закон 2050-ІІІ в редакції до 26.02.2021 року не містив таких виплачених доходів, як індексація грошових доходів громадян. Спірний період виплати індексації грошового забезпечення був з 01.03.2018 року по 23.02.2022 рік, отже в частині спірного періоду, а саме з 01.03.2018 року по 26.02.2021 рік діяв Закон 2050-ІІІ в редакції від 11.02.2003 року та виключав грошовий дохід - індексацію, а отже право на отримання компенсації втрати частини доходів за цей період у позивача - відсутнє. Беручи до уваги зазначене, на час звільнення позивача з військової служби спірна сума їй ще не належала, а вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає вину відповідача у несвоєчасному перерахунку індексації-різниці грошового забезпечення. Право на виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків здійснення перерахунку індексації-різниці грошового забезпечення позивачем не доведено. При звільненні з позивачем був своєчасно проведений повний розрахунок з дотриманням чинного законодавства. Жодних заперечень щодо розрахунку від позивача не надходило. Отже, 28.03.2025 року як день останнього фактичного розрахунку позивачем визначений безпідставно. Крім того, ОСОБА_2 не мав права на підпис даного позову. Таким чином, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, з 16.02.2018 по 23.02.2022 проходила військову службу на посадах структурних підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2023 року у справі №200/5343/22, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2024 року, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до 23 лютого 2022 року із застосуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», в розмірі 4089 (чотири тисячі вісімдесят дев'ять) гривень 47 копійок щомісячно.
На виконання рішення суду 28.03.2025 року відповідач перерахував на банківський рахунок позивача 90 490,64 грн.
Відповідно довідки-розрахунку ОСОБА_1 згідно рішення від 29.12.2023 №200/5343/22 індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 по лютий 2022 усього нараховано 126 924,01грн, утримано податку на доходи фізичних осіб 18% - 21153,66 грн, військовий збір 5% - 5876,02 грн. Зараховано на картковий рахунок 90490,64 грн.
У відповідь на адвокатський запит представника позивача відповідач, листом від 18.04.2025 № 09/02/582, повідомив, що кошти, виплачені на виконання рішення суду, включаються до загального оподатковуваного доходу та оподатковуються на загальних підставах. Щодо компенсації втрати частини доходів, то така не нараховувалася та не виплачувалася у зв'язку із відсутністю бюджетних асигнувань на вказані цілі.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 168.5. ст. 168 Податкового кодексу України встановлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено «Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (далі Порядок № 44).
Пункт 1. Цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, … у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
2. Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця,… .
3. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, …
4. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
5. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховним Судом у постановах від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 31.01.2024 у справі №320/6441/22, від 18.04.2024 у справі №160/10789/22, від 30.04.2024 у справі №360/700/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/7201/21 за результатами аналізу положень Порядку № 44 зазначено, що зміст пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Факт виключення позивача зі списків особового складу відповідача на вказаний обов'язок не випливає, оскільки позивач мав право на цю компенсацію, він її не втратив й на момент фактичної сплати коштів 28.03.2025.
Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №812/1048/17 та від 25.06.2020 у справі 825/761/17, від 29.07.2020 у справі №814/142/17.
Отже у цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у спосіб стягнення з відповідача компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримані зі сплаченої позивачу на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення у розмірі 21153,66 грн.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону №2050-III).
Що, відповідно, спростовує доводи, викладені відповідачем у відзиві.
Зі змісту цієї норми також слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та інш.
Водночас, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція застосована Верховним Судом у постанові від 28.10.2024 у справі № 420/2598/24.
Судом вище установлено, що заборгованість із виплати нарахованих сум грошового забезпечення (індексації) мала місце з березня 2018 року та фактично виплачена 28.03.2025.
Отже, застосовуючи викладені висновки Верховного Суду, суд констатує, що відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів через порушення строку їх виплати. Оскільки відповідний обов'язок відповідачем не виконано, то заявлені вимоги щодо допущеної відповідачем бездіяльності через невиплату такої є правомірними.
Водночас, суд звертає увагу, що розрахунок відповідної компенсації належить до повноважень роботодавця, а відтак способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 28.03.2025.
Враховуючи викладене, позов належить частковому задоволенню з підстав та у спосіб, що визначено у цьому рішенні суду.
Таким чином, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Суд не приймає посилань відповідача, що ОСОБА_2 , як представник позивача, не надав належного документу на підтвердження своїх повноважень, а саме: всупереч вимогам законодавства до суду подав довіреність не засвідчену нотаріально та не підписану позивачем, тобто, ОСОБА_2 не мав права на підпис даного позову, з огляду на наступне.
До позовної заяви додана довіреність, яка сформована в системі «Електронний суд» та підписана електронним цифровим підписом позивача, тому така довіреність, як електронний документ, не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді.
Суд зазначає, що позиція відповідача стосовно неналежного оформлення довіреності, оскільки вона не засвідчена нотаріально, є безпідставною, оскільки правила засвідчення копій довіреностей, виданих в паперовій формі, неможливо застосувати до електронних доручень, сформованих учасником справи в підсистемі «Електронний суд».
Відносно зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначений приписами статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ч. 1 вказаної статті, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду (ч. 1 ст. 383 КАС України).
Отже, з вищенаведеного вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративних справах є правом суду, а не обов'язком.
Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягала у не проведенні ОСОБА_1 відповідно до пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 грошової компенсації для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, який був утриманий у розмірі 21153,66 грн. гривень з суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.02.2022, що виплачена їй на виконання рішення суду від 29.12.2023 у справі №200/5343/22.
3. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) відповідно до пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 грошову компенсацію для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 21153,66 грн. гривень, який був утриманий з суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.02.2022, що виплачена їй на виконання рішення суду від 29.12.2023 у справі №200/5343/22.
4. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягала у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.02.2022, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
5. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 28.03.2025 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
6. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Судове рішення складено та підписано 23 жовтня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко