24 жовтня 2025 рокуСправа №160/10023/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.04.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації позивачеві за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 272 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Згідно до витягу з наказу від 10.09.2024р. №262 його було звільнено з військової служби у відставку та нараховано грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 132 дні за 2018-2024р.р., компенсацію за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 140 днів за 2015-2024р.р., всього 272 дні. У відповідь на адвокатський запит від 26.02.2025р. відповідач повідомив його, що додаткова грошова винагорода, передбачена постановою КМУ №168, не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток. Позивач не погоджується з такою бездіяльністю відповідача, зазначив, що отримана ним згадана вище додаткова винагорода відноситься до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а отже, входить до складу його грошового забезпечення (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні оплачуваних відпусток, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.09.2024р. у справі №240/32125/23. За викладеного, позивач вважає, що така бездіяльність відповідача щодо не врахування такої додаткової винагороди при обчисленні грошової компенсації за всі невикористані ним дні оплачуваних відпусток є протиправною. У додаткових поясненнях від 01.05.2025р. представник позивача послався на ті ж самі обставини та підстави, які наведені у позові.
Ухвалою суду від 14.04.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали суду надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом та доданими до нього документами було отримана відповідачем у його електронному кабінеті 07.04.2025р. (адміністративний позов), 15.04.2025р. (ухала суду), що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду даної справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
На виконання вимог ухвали суду, 28.04.2025р. відповідачем через систему «Електронний суд» було подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що, починаючи з 30.01.2023р. діюче законодавство визначає додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168 як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення, тому військовою частиною НОМЕР_1 під час обчислення позивачеві компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, така компенсація розраховувалась з посадового окладу позивача, окладу за військовим званням, надбавок за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що відповідає вимогам пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260- у редакції, чинній на час спірних правовідносин. При цьому, представник відповідача зазначив, що одноразові додаткові види грошового забезпечення (до якої віднесено і додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168) до такого розрахунку не включались, що відповідає вимогам діючого законодавства станом на день виникнення спірних правовідносин, вважає, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23.09.2024р. у справі №240/32125/23 не є релевантними до спірних відносин, оскільки стосувалися періоду 2022 року, коли ця додаткова винагорода дійсно мала ознаки щомісячної винагороди до лютого 2023 року. Також представник відповідача вказав і на те, що підтвердженням того, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ №168, є одноразовим видом грошового забезпечення свідчить картка особового рахунку позивача за якими така додаткова винагорода виплачувалась йому лише протягом 4 місяців ( у серпні, вересні, жовтні та листопаді 2023р.) та не мала постійного щомісячного характеру. Окрім того, представник відповідача послався і на пропуск позивачем 3-х місячного строку звернення до суду з даним позовом, встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022р., оскільки позивач був звільнений з військової служби 10.09.2024р., відповідно початок перебігу цього строку для позивача розпочався 11.09.2024р. та сплинув 12.11.2024р. У запереченнях на додаткові пояснення від 01.05.2025р. представник відповідача зазначив, що в/ч НОМЕР_1 вважає, що позовні вимоги позивача не можуть базуватися на правозастосовній практиці Верховного Суду без наведення порушень норм матеріального права та відповідно до ч.4 ст.1 Закону України «Про правотворчу діяльність» передбачено, що судові рішення не містять норм права.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що об'єктивно унеможливлювало судовий розгляд справ у згаданий період, ухвалою суду від 24.10.2025р. судовий розгляд даної справи на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено до 24.10.2025р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 24.10.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 у період з 23.03.2023р. по 10.09.2024р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджено змістом копій Витягів із наказів командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.03.2023р. №83 та від 10.09.2024р. №262, наявних у справі.
Зі змісту копії Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.09.2024р. №262 судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби у відставку згідно висновку ВЛК про непридатність до військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення з 10.09.2024р.
Також відповідно до наведеного Витягу із наказу №262 від 10.09.2024р. видно, що за ним було наказано виплатити позивачеві:
- грошову компенсацію за «132» дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2018-2024р.р.;
- грошову компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік - 14 календарних днів, за 2016 рік - 14 календарних днів, за 2017 рік - 14 календарних днів, за 2018 рік - 14 календарних днів, за 2019 рік - 14 календарних днів, за 2020 рік - 14 календарних днів, за 2021 рік - 14 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2023 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів.
У відповідь на адвокатський запит Військова частина НОМЕР_1 листом від 26.02.2025р. за №10/792 надала позивачеві довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та картку особового рахунку позивача зі змісту яких було встановлено, що при обчисленні грошової компенсації за всі дні невикористаних оплачуваних відпусток, виплачені позивачеві суми додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, (виплата мала місце у серпні, вересні, жовтні та листопаді 2023р. згідно відомостей, які містяться у картці особового рахунку позивача) відповідачем враховані не були.
Факт не врахування відповідачем виплаченої позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, при обчисленні компенсації за всі невикористані дні оплачуваних відпусток при його звільненні з військової служби, підтверджений також і представником відповідача у відзиві на позов.
Вважаючи протиправною таку бездіяльність відповідача щодо не включення додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, до сум його грошового забезпечення при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток під час звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова КМУ № 704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
У пунктах 2, 3 постанови КМУ № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок №260 (у редакції, чинній станом на 10.09.2024р.Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин), у пункті 2 розділу І якого внормовано, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану (доповнено згідно з Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року №44, який застосовується з 01 лютого 2023 року); допомоги.
Водночас, у пункті 16 розділу І Порядку №260 визначено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
28 лютого 2022 року КМУ на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» прийняв Постанову №168, яка застосовується з 24 лютого 2022 року, пунктом 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Надалі, до цієї Постанови неодноразово вносилися зміни та доповнення, у тому числі й до пункту 1, які не впливають на вирішення цієї справи.
Нормами абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 ( у редакції, чинній станом на 10.09.2024р. момент виникнення спірних правовідносин) розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
У вказаній редакції, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 діяв з 26.09.2023р. (Наказ МОУ№566 від 26.09.2023р.) по 25.02.2025р. (наказ МОУ №23 від 15.01.2025р.).
Відтак, у даних спірних правовідносинах, які мали місце 10.09.2024р. (дата звільнення позивача з військової служби) підлягає застосуванню пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 у наведеній вище редакції, яка діяла станом на 10.09.2024р.
Саме у наведеній редакції правозастосування пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 щодо віднесення додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, яка має входити до складу грошового забезпечення військовослужбовця для обчислення грошової компенсації за всі невикористані дні оплачуваних відпусток при звільненні з військової служби, існує однозначна та послідовна судова практика Верховного Суду, яка є обов'язковою для врахування адміністративними судами під час розгляду адміністративних справ у подібних правовідносинах в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд у своїх постановах від 23 вересня 2024 року в справі №240/32125/23, від 10 вересня 2025р. у справі №240/2400/24 висловив правову позицію щодо питань, чи ураховується передбачена Постановою №168 додаткова винагорода до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються військовослужбовцям при їх звільненні розміри, зокрема, грошової компенсація за невикористані дні відпусток.
Так, відповідаючи на питання щодо умов обчислення розміру компенсації за невикористані військовослужбовцем дні відпусток, Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року в справі №240/32125/23 констатував, що, на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 (у редакції, чинній станом на 10.09.2024р.) не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації. Навпаки, за приписами указаної норми, до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.
Таким чином, ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, відповідно до даних особової картки позивача така додаткова винагорода була нарахована та виплачувалася позивачу у серпні, вересні, жовтні та листопаді 2023 року, суд приходить до висновку, що вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом і у постановах від 07 листопада 2024 року у справі №240/23909/23, від 19 грудня 2024 року у справі №580/3483/24, від 10 квітня 2025 року в справі №240/2078/24 та інших.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наведені правові висновки Верховного Суду стосуються застосування норми права, а саме: пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 у редакції, яка наведена вище та була чинною станом на момент виникнення спірних відносин - 10.09.2024р., яка є релевантною до правовідносин у даній справі у відповідності до ч.5 ст.242 наведеного Кодексу.
А відтак, враховуючи те, що у наведеній вище редакції пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 діяв у період з 26.09.2023р. по 25.02.2025р., тобто, у спірний період - 10.09.2024р. (дату звільнення позивача з військової служби), спростовують доводи представника відповідача щодо нерелевантності до спірних відносин вказаних висновків Верховного Суду.
За викладених обставин та враховуючи, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ №168, мала входити до складу грошового забезпечення позивача згідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - станом на 10.09.2024р.), з якого обчислюється розмір грошової компенсації за невикористані позивачем всі дні оплачуваних відпусток, бездіяльність відповідача (яка відповідачем не спростована жодними доказами) щодо не врахування такої додаткової винагороди до складу грошового забезпечення позивача для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток при звільненні позивача, призвела до порушення відповідачем приписів п.6 розділу ХХХІ Порядку №260 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та, як наслідок, до порушення прав та інтересів позивача на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпусток у встановленому законодавством розмірі, тому така бездіяльність відповідача підлягає визнанню судом протиправною.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, у ході судового розгляду даної справи правомірність бездіяльності відповідача щодо не врахування додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 до складу грошового забезпечення позивача для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток при звільненні позивача з військової служби, з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу наведеного чинного законодавства, представником відповідача жодними належними та допустимими доказами не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення посилання представника відповідача на те, що починаючи з 30.01.2023р. діюче законодавство визначило додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168, як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення, тому вона не враховувалась при обчисленні позивачеві грошової компенсації за невикористані дні оплачуваної відпустки, з огляду на те, що зазначені обставини не змінюють приписів пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260, у редакції, чинній станом на 10.09.2024р. про те, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та «щомісячних додаткових видів» грошового забезпечення та вказаний пункт станом на 10.09.2024р. про включення «додаткових винагород» для обчисленні згаданої компенсації заборони не містив.
Є безпідставними та необґрунтованими аргументи представника відповідача з приводу того, що відповідно до ч.4 ст.1 Закону України «Про правотворчу діяльність» передбачено, що судові рішення не містять норм права, з огляду на те, що у даному випадку, представник відповідача проявив повне нерозуміння до предмету та підстав позову, оскільки вказані приписи наведеного закону на спірні правовідносини не поширюються, а відтак, посилання на них відповідача є неспроможними.
Також у цьому контексті суд зазначає, що рішення, які набрали законної сили, зокрема і правові висновки Верховного Суду мають в обов'язковому порядку бути враховані органами державної влади та їх посадовими і службовими особами (до яких у даному випадку віднесено і відповідача) у відповідності до вимог ст.129-1 Конституції України.
Щодо доводів представника про пропуск позивачем строків звернення до суду з цим позовом, суд зазначає про таке.
Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Законом України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
У спірному випадку позивача було звільнено з військової служби та виключено зі списків військової частини - 10.09.2024 року.
Отже, в даному випадку початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 08.05.2025р. у справі №340/2828/24.
Як свідчать матеріали справи вищезгадане письмове повідомлення, у якому зазначено суми нараховані та виплачені при звільненні позивачу, останній отримав, як відповідь на запит адвоката, оформлене відповідачем листом від 26.02.2025р. за №10/792 до якого були додані довідка про доходи позивача з березня 2023р. по вересень 2024р. та карта особового рахунку позивача, у яких зазначені нараховані та виплачені позивачеві суми за згаданий період, копії яких наявні у справі.
А згідно змісту позову судом встановлено, що даний позов позивачем було подано через систему «Електронний суд» 04.04.2025р.
Враховуючи наведене, саме дата вручення позивачеві (представнику позивача) цього документа, а саме: 26.02.2025р. є подією, з якою пов'язується початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом.
Визначення моменту вручення позивачу згаданої відповіді від 26.02.2025р. та початок перебігу строку у цій справі з 27.02.2025р. відповідає вимогам ч.2 ст.233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Відтак, з урахуванням вимог ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022р., відлік строку звернення до суду з цим позовом для позивача розпочався з 27.02.2025р. та сплинув 30.05.2025р.
З огляду на викладене та враховуючи те, що позивачем даний позов був поданий до суду 04.04.2025р., тобто до спливу 30.05.2025р., суд приходить до висновку, що визначений згаданою статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом, позивачем не пропущений.
А відтак, аргументи представника відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом є неспроможними.
Також у даних правовідносинах, судом враховується і відповідна судова практика Європейського Суду з прав людини, зокрема, викладена у п.71 рішення «Рисовський проти України», де Суд прийшов до висновку, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішенні у справі «Лелас проти Хорватії (Lelas v.Croatia), п.74).
А отже, з урахуванням аналізу наведеного рішення ЄСПЛ, суд приходить до висновку, що вищенаведена протиправна бездіяльність відповідача не може бути визнана судом правомірними підставами для невиконання таким відповідачем - суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків в частині не врахування відповідачем додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 до складу грошового забезпечення позивача для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток при звільненні позивача з військової служби, що чітко передбачено пунктом 26 розділу ХХХІ Порядку №260 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - 10.09.2024р., а також і численними правовими висновками Верховного Суду, які наведені вище та були проігноровані відповідачем всупереч вимогам ст.129-1 Конституції України.
Також судом враховується і те, що аналіз наведених правових норм свідчить, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
При цьому, правова природа такої виплати невід'ємно пов'язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.
В умовах збройної агресії рф проти України важливим залишається питання належного соціального захисту військовослужбовців, які беруть участь у захисті державного суверенітету України. У військово-соціальній сфері матеріальне забезпечення є аналогом системи гарантій у системі соціального захисту населення і включає професійні винагороди та премії тим військовослужбовцям, які виконують обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Безумовно, система матеріального забезпечення військовослужбовців виконує стимулювальну функцію, що, крім патріотизму, є потужною мотивацією і адекватною відповіддю держави, яка піклується про військовослужбовців під час дії воєнного стану.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Таким чином, Україна зобов'язана вживати всіх можливих заходів для мотивації військовослужбовців та забезпечення соціальної підтримки членів їхніх сімей.
Наведений вище висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 10.09.2025р. у справі №240/2400/24, який судом враховується у даних правовідносинах в силу ч.5 ст.242 КАС України.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що наведена бездіяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень, підриває авторитет держави в очах суспільства, військовослужбовців, які захищають Батьківщину та ніяким чином не може слугувати гарантіями держави щодо стимулювання закріплення кваліфікованих військових кадрів на військовій службі, що передбачено приписами вищенаведеної статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши за критеріями, установленими ч. 2 ст.2 вказаного Кодексу, правомірність бездіяльності відповідача щодо не врахування додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 до складу грошового забезпечення позивача для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток при звільненні позивача з військової служби, відповідач, допустивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не врахування додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 до складу грошового забезпечення позивача для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток при звільненні позивача з військової служби, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.
А враховуючи те, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача у наведених вище правовідносинах, то позовні вимоги позивача у частині зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум отриманої позивачем додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168 та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум, які є похідними вимогами, як ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, також підлягають задоволенню.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум отриманої позивачем додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168 та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 - протиправною.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва