24 жовтня 2025 рокуСправа №160/6842/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період участі в бойових діях позивачем в травні 2023 р. у розмірі 100000 грн. пропорційно дням такої участі, та за період з 02.06.2023 р. по 16.06.2023 р. пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022р. "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період участі в бойових діях позивачем в травні 2023 р. у розмірі 100000 грн. пропорційно дням такої участі та за період з 02.06.2023 р. по 16.06.2023 р. у розмірі 100000 грн. пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення позивачу з 08.11.2022 р. по 19.05.2023 р. включно без урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 08.11.2022 р. по 19.05.2023 р. включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
17.03.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ВЧ НОМЕР_1 відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. ВЧ НОМЕР_2 у відзиві, зокрема, було зазначено, що позивачем під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 не було надано медичну документацію, яка б підтверджувала перебування на стаціонарному лікуванні, та відповідно право на отримання зазначеної виплати. Військовою частиною зазначену документацію було отримано безпосередньо вже з матеріалами позовної заяви, та після їх опрацювання командиром НОМЕР_3 аеромобільного батальйону ВЧ НОМЕР_1 15.03.2025 р. був поданий рапорт про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні, за період з 02.06.2023 р. по 16.06.2023 р. На підставі даного рапорту ОСОБА_1 у відповідності до резолюції командира військової частини буде включений до наказу командира про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_1 на період дії воєнного стану.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 р. витребувано від Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію рішення за наслідком розгляду рапорта про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні, за період з 02.06.2023 р. по 16.06.2023 р.
Цією ж ухвалою суд зупинив провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.
На виконання вимог ухвали суду від 09.05.2025 р. від відповідача надійшли додаткові докази у справі, а саме: копія наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 19.03.2025 р. №1065/НОД, відповідно до додатку 5 до якого, ОСОБА_1 виплачено додаткову винагороду за період перебування на стаціонарному лікуванні за вказаний період.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 р. провадження у справі поновлено.
Разом з тим, у матеріалах справи були відсутні докази проведення позивачу фактичної виплати додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні (банківські виписки, платіжні інструкції, тощо).
З огляду на викладене, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 р. суд витребував від Військової частини НОМЕР_1 докази проведення ОСОБА_1 виплати додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні (банківські виписки, платіжні інструкції, тощо).
Окрім того, у цій ухвалі суд зобов'язав ОСОБА_1 або його представника надати до суду пояснення щодо отримання ним додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні, у разі перерахування йому такої винагороди надати докази на підтвердження цих обставин.
Цією ж ухвалою суд зупинив провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.
На виконання вимог ухвали суду від 11.06.2025 р. від відповідача надійшли додаткові докази у справі, а саме: довідка про нарахування додаткової винагороди за №4626 від 14.06.2025 р., в якій зазначено про нарахування ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 додаткової винагороди за червень 2023 р. (зокрема: за період з 01.06.2023 р. по 16.06.2023 р. на суму 53 333, 33 грн. та за період з 17.06.2023 р. по 30.06.2023 р. - 14 000, 00 грн.); банківські виписки АТ КБ «Приватбанк» про зарахування 27.03.2025 р. на банківський рахунок ОСОБА_1 відповідних коштів.
При цьому, позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 11.06.2025 р. й не надано пояснень щодо отримання ним додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні, а в разі перерахування йому такої винагороди не надано доказів на підтвердження цих обставин.
Перевіривши наявні у матеріалах справи докази, судом було встановлено, що у поданих ВЧ НОМЕР_1 заявах по суті спору (зокрема, відзив на позовну заяву) відсутні відомості (в т.ч. документально підтверджені) щодо нарахування або підстав для ненарахування ВЧ НОМЕР_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. за період участі позивача в бойових діях в травні 2023р. у розмірі 100000 грн. пропорційно дням такої участі.
З огляду на викладене, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 р. суд вдруге витребував від ОСОБА_1 або його представника пояснення щодо отримання позивачем додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні, у разі перерахування йому такої винагороди надати докази на підтвердження цих обставин.
Також цією ухвалою суд витребував від Військової частини НОМЕР_1 :
- пояснення (в т.ч. конкретизовані відомості) щодо нарахування або підстав для ненарахування Військовою частиною НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. за період участі позивача в бойових діях в травні 2023р. у розмірі 100000 грн. пропорційно дням такої участі.
На виконання вимог ухвали суду від 18.09.2025 р. від відповідача надійшли через систему «Електронний суд» заяви про виконання ухвали суду від 30.09.2025 р., від 07.10.2025 р. та від 10.10.2025р.
У заяві від 30.09.2025 р. стосовно питання щодо виплати позивачу додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн за травень 2023 року відповідач зазначив, що така винагорода дійсно не була виплачена, у зв'язку із чим командиром підрозділу, в якому проходив службу позивач, був підготовлений рапорт від 23.09.2025 р. №1772/55769-в на доплату за період 27.05.2023 - 31.05.2023 з розрахунку 100000 грн, який пройшов всі погодження, та командиром військової частини НОМЕР_1 виконано резолюцію - НСЧ (начальник стройової частини) в наказ. Також ВЧ НОМЕР_1 повідомила суд, що 05.10.2025 р. командиром ВЧ НОМЕР_1 буде винесено наказ на виплату додаткової винагороди, до якого буде включено позивача й до 10.10.2025 р. відбудеться виплата коштів на картковий рахунок позивача, про що відповідач повідомить суд додатково та надасть до суду відповідні докази.
Надалі ВЧ НОМЕР_1 у заявах від 07.10.2025 р. та від 10.10.2025 р. повідомила суд про те, що згідно з витягом з наказу т.в.о. командира ВЧ НОМЕР_1 за №3578/НОД від 05.10.2025 р. (згідно додатків 6, 7 до цього наказу) ОСОБА_1 було включено на виплату додаткової винагороди за травень місяць 2023 року з розрахунку 30 та 100 тис. грн на місяць й 08.10.2025 р. позивачу перераховано відповідну винагороду, на підтвердження чого відповідачем надано відомість про виплати з банківського рахунку АТ КБ “Приватбанк».
Отже, з урахуванням вищенаведеного, станом на 14.10.2025 р. відповідачем виконано вимоги ухвал суду у повному обсязі.
Натомість, ОСОБА_1 не було виконано вимоги ані ухвали суду від 09.05.2025 р., ані ухвали суду від 18.09.2025 р. в частині надання пояснень щодо отримання ним додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні, а в разі перерахування йому такої винагороди не надано доказів на підтвердження цих обставин.
З огляду на викладене, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 р. суд втретє витребував від ОСОБА_1 або його представника пояснення щодо отримання позивачем додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні, у разі перерахування йому такої винагороди надати докази на підтвердження цих обставин.
Окрім того, суд витребував від ОСОБА_1 або його представника пояснення щодо отримання позивачем додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період участі в бойових діях позивачем в травні 2023 р. у розмірі 100 000 грн. пропорційно дням такої участі, нарахованої на підставі витягу з наказу т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 за №3578/НОД від 05.10.2025 р. на загальну суму 40 912, 90 грн.
Цією ж ухвалою суд продовжив строк зупинення провадження у справі до надання учасниками справи витребуваних судом доказів.
15.10.2025 р. та 20.10.2025 р. до суду надійшли від представника ОСОБА_1 заяви про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 року провадження у справі поновлено.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 року заяви представника ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог, поданих у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період участі в бойових діях позивачем в травні 2023 р. у розмірі 100000 грн. пропорційно дням такої участі, та за період з 02.06.2023 р. по 16.06.2023 р. пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, а також про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022р. "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період участі в бойових діях позивачем в травні 2023 р. у розмірі 100000 грн. пропорційно дням такої участі та за період з 02.06.2023 р. по 16.06.2023 р. у розмірі 100000 грн. пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, - залишено без розгляду.
Цією ж ухвалою суд ухвалив продовжити розгляд справи №160/6842/25 в частині позовних вимог, зокрема, про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення позивачу з 08.11.2022 р. по 19.05.2023 р. включно без урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 08.11.2022 р. по 19.05.2023 р. включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
В обґрунтування позовних вимог у цій частині ОСОБА_1 зазначено, що у період 2022 - 2023 років відповідач невірно нараховував та виплачував йому грошовк забезпечення, застосовуючи для їхнього обчислення розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 р. Позивач наполягає, що у період з 08.11.2022 р. по 31.12.2022 р. його грошове забезпечення (в тому числі , щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення, компенсації відпусток) мали обчислюватися з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", а за період з 01.01.2023 р. по 19.05.2023 р. - з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Відповідач щодо наведених вище позовних вимог у відзиві на позовну заяву зазначив, що ВЧ НОМЕР_1 (як і всі військові частини, структурні підрозділи, установи та ін. Збройних Сил України) виконує вимоги статті 19 Основного Закону та надалі керується пунктом 4 Постанови №704 (в редакції Постанови КМУ від 12.05.2023 р.), підстава - 481-2023-п, а саме: «установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14»). ВЧ НОМЕР_1 наголосила, що на момент набрання чинності Постанови №704 (01.03.2018 р.) пункт 4 цієї постанови викладеній у редакції згідно з пунктом 6 постанови №103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14». Проте, з 29.01.2020 р. пункт 6 Постанови № 103 (яким пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції) втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Відповідач вважає, що до спірних правовідносин не може бути застосована норма, за якою обчислення грошового забезпечення позивача здійснюється із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 р. та 01.01.2023 р.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 08.11.2022 р. по 12.12.2023 р. проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями у військовому квитку позивача серії НОМЕР_4 .
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 .
31.05.2023 р. ОСОБА_1 під час безпосередньої участі у бойових діях по захисту Батьківщини отримав поранення, про що свідчить копії наданих разом із позовною заявою первинної медичної картки №4010/790 (форма 100) від 01.06.2022 р. та виданої ВЧ НОМЕР_1 довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва , смерті) за №3706 від 10.06.2023р
Згідно змісту вищевказаної довідки про обставини поранення, 31.05.2023 р. військовослужбовець ОСОБА_1 отримав поранення під час безпосередньої участі у бойових діях із захисту батьківщини при виконанні бойових завдань у складі військової частини в районі населеного пункту Бахмут під час ворожого артилерійського обстрілу противником. Стан алкогольного та наркотичного оп'яніння повністю відкидається, перебував у засобах індивідуального захисту.
Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №357 від 12.12.2023 р., старшого солдата ОСОБА_1 наказано вважати таким, що 12.12.2023 р. справи та посаду здав, й з 12.12.2023 р. позивача наказано виключити зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
09.01.2025 р. адвокат Посаволюк Вікторія Володимирівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до відповідача за допомогою засобів поштового зв'язку із адвокатським запитом, в якому представник позивача просила надати відповідну інформації та її документальне підтвердження, зокрема, щодо сум нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення, а також інформацію про прожитковий мінімум, який був застосований при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 , у тому числі премії, а також фактично виплачених за вказаний період одноразових додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022р. , 2023р. за період з 08 листопада 2022р. по 19 травня 2023р. включно.
У відповідь на вказаний вище запит ВЧ НОМЕР_1 направлено представнику позивача лист від 27.01.2025 р. за №1772/2693, в якому відповідач повідомив про те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 позивачу розраховано посадовий оклад шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.
Разом з цим листом-відповіддю ВЧ НОМЕР_1 було надано, зокрема, довідку про грошове забезпечення та відрахування №10457 від 25.01.2025 р. та витяг з наказу по стройовій частині №357 від 12.12.2023 р.
Не погодившись із допущеною, на його думку, з боку ВЧ НОМЕР_1 протиправною бездіяльністю, з метою захисту власних прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 р. (далі - Закон №2011-ХІІ)
За приписами ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за №704 від 30.08.2017 р.(далі - Постанова №704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Постановою №704, зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, яка була чинною на момент прийняття цієї постанови) визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
21.02.2018 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову за №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).
Згідно з п. 6 Постанови №103 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.
Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, зміст змін, які внесено в п. 4 Постанови №704 Постановою №103, полягає в зміні дати, станом на яку встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що використовується для обчислення окладів шляхом його множення на відповідні тарифні коефіцієнти, а також в скасуванні правила про те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року не може бути меншим 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2022 р. по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасувати п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
В свою чергу позиція відповідача про те, що попередня (до внесення змін згідно Постанови №103) редакція Постанови №704 автоматично не відновлюється в зв'язку зі скасуванням Постанови №103, є необґрунтованою, оскільки фактично зводиться до того, що визнаний судовим рішенням протиправний правовий акт продовжить свій вплив на відповідні правовідносини, що не відповідає засадам верховенства права та правової визначеності.
Аналогічний спосіб правозастосування положень нормативно-правового акту, до якого були іншим нормативно-правовим актом були внесені зміни, визнані в майбутньому судовим рішенням нечинними, визнано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24.06.2020 р. по справі №160/8324/19.
Так, попри чинність в спірний період Постанови №103 Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Відповідну правову позицію, викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.03.2019 р. у справі №913/204/18, від 10.03.2020 р. у справі №160/1088/19, від 11.08.2023 р. у справі №380/103/22.
Слід зазначити, що з 01.01.2020 р. положення п. 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 р. обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 02.08.2022 р. по справі №440/6017/21.
Їх релевантність обставинам цієї справи підтверджена в ході розгляду справи №380/10103/22, в т.ч. Касаційним адміністративним судом.
Відтак, з 29.01.2020 р. - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року - 2481 гривня.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року - 2684 гривня.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Разом з цим, суд звертає увагу на наступне.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 р. «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» внесена зміна до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), викладено абзац 1 в такій редакції:
«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, пункт 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним до 19.05.2023 р.
Натомість, з 20.05.2023 р. застосуванню підлягає розрахункова величина 1762 грн, встановлена пунктом 4 Постанови №704.
Враховуючи викладене, суд вважає, що дії відповідача, які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення позивача за період з 08.11.2022 р. до 19.05.2023 р. шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт, є протиправними.
Щодо обраного позивачем способу захисту слід зазначити таке.
У прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 08.11.2022 р. по 19.05.2023 р. включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Водночас, суд зауважує, що дії це юридичні факти, які пов'язані з волею суб'єктів правовідносини; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов'язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій
Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб'єктів, що відбуваються за волевиявленням суб'єкта правовідносин.
В свою чергу, бездіяльність суб'єкта владних повноважень це завжди пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Так, з фактичних обставин справи слідує, що відповідачем вчинено по відношенню до позивача саме протиправні дії у вигляді нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 08.11.2022 р. по 19.05.2023 р. включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Слід зазначити, що до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права таабо виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі вищенаведеного, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 08.11.2022 р. по 19.05.2023 р. (включно) без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р.
При цьому, порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 08.11.2022 р. по 19.05.2023 р. (включно) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р., з урахуванням раніше виплачених сум.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Натомість, позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 08.11.2022 р. по 19.05.2023 р. (включно) без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 08.11.2022 р. по 19.05.2023 р. (включно) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р., з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса