24 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/5929/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Пітстоп» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Пітсот» (далі - ТзОВ “Пітстоп», позивач) звернулося з позовом до Волинської митниці (далі - митниця, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товару від 12.12.2024 № UA205140/2024/000394/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2024/003415.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідач прийняв за відсутності обґрунтованих підстав вважати, що декларантом заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, та в порушення положень Митного кодексу України митний орган не навів аргументованих доводів на підтвердження висновків про неповноту відомостей щодо складових митної вартості.
Позивач зазначає, що декларантом на підтвердження заявленої митної вартості і обраного методу її визначення було подано усі необхідні документи. Ці документи не містять розбіжностей, що могли б вплинути на невірний розрахунок митної вартості, не містять ознак підробки та відображають усі відомості, що підтверджують ціну товару.
Натомість, зазначені митницею у рішенні про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування додаткових документів та прийняття спірного рішення про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об'єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості. З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 09.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с. 167).
У відзиві на позовну заяву від 24.06.2025 представник відповідача позовні вимоги заперечила та у їх задоволенні просила відмовити. Стверджує, що митний орган правомірно прийняв оскаржені рішення. Відповідач посилається на норми частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України (далі - МК України), відповідно до яких митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, письмово запитувати від декларанта встановлені статтею 53 МК України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Вказує, що під час здійснення митного контролю за митною декларацією було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення документах і за результатами проведеного опрацювання виявлено ряд розбіжностей. Встановлено, що основні документи, що підтверджують заявлений рівень митної вартості, подані не в повному обсязі, складові митної вартості не можна вважати такими, що є документально підтвердженими та піддаються обчисленню, а тому митну вартість товару скориговано із застосуванням резервного методу визначення митної вартості.
З наведених підстав відповідач вважає, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови є законними та обґрунтованими (а.с. 170-180).
Ухвалою суду від 24.07.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено (а.с. 233).
Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI «Перехідні положення» Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814, у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).
Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Між ТОВ “Пітстоп» (покупець) та компанією “Denckermann Sp. z o. o.» (Республіка Польща) (продавець) 16.02.2016 укладено контракт №D-P-102-17 (а.с. 17-18). В подальшому до контракту було укладено ряд додаткових угод (а.с. 20-22). За умовами контракту та додаткових угод продавець продає, а покупець купує продукцію (товар) кількість та ціна за одиницю якого відображена в Інвойсі (пункт 1.1 контракту та пункт 1 додаткової угоди №12 до Контракту).
Товар поставляється на умовах FCA Хелм (Польща). Сторони погодили, що допускається поставка на інших умовах, вказаних у інвойсі. Ціна товару трактується згідно умов поставки, визначених в інвойсі. Вартість тари, упаковки та навантаження входять у ціну товару (пункт 1 додаткової угоди №11 до Контракту) (а.с. 21).
В розділі 4 контракту визначено порядок розрахунків за товар (пункти 4.1 та 4.2). Зокрема, за кожну замовлену партію покупець розраховується з продавцем окремо, згідно цін, визначених в рахунку-фактурі. Оплата товару проводиться після приймання товару але не пізніше 90 календарних днів з дати отримання (а. с. 17).
03.12.2024 компанія “Denckermann Sp. z o. o.» (Республіка Польща) виставила позивачу інвойс №2024/FVE/G/000202 на загальну суму 80600,26 євро. В інвойсі визначено, що поставка буде здійснена на умовах FCA free carrier … (named place), FCA Warszawa» (тобто, FCA франко-перевізник … (назва місця), FCA Варшава) (а. с. 44-62, 63-80 з перекладом).
12.12.2024 для митного оформлення товару декларантом в інтересах ТОВ “Пітстоп» подано митну декларацію №24UA205140078307U5 на товар (25 товарних позицій) (а.с. 90-116), де в графі 22 МД вказано фактурну вартість товару 80600,26 дол. США. В графі 12 зазначено митну вартість товару, з урахуванням витрат на транспортування - 3585522,21 грн, яку визначено за 1 методом визначення митної вартості товару - за ціною контракту.
Для підтвердження митної вартості надано: митну декларацію №24UA2051400783075U5 від 12.12.2024; контракт №D-P-102-17 від 16.02.2016; додаткову угоду №9 від 26.11.2021 до Контракту №D-P-102-17; додаткову угоду №10 від 05.01.2023 до контракту №D-P-102-17; додаткову угоду №11 від 05.01.2023 до контракту №D-P-102-17; додаткову угоду №12 від 20.01.2023 до контракту №D-P-102-17; дистрибуційну угоду від 13.05.2019; інвойс №2024/FVE/G/000202 від 03.12.2024; договір №15 про транспортно-експедиторське обслуговування від 14.03.2024; заявку на перевезення №15 від 14.10.2024 до договору №15 від 14.03.2024; довідку про транспортні витрати від 11.12.2024; рахунок на оплату №396 від 11.12.2024; міжнародну товаро-транспортну накладну (CMR) №625821 від 10.12.2024; сертифікати на товар; митну декларацію країни відправлення 24PL4450100018L4В4 від 10.12.2024; контракт-доручення на декларування та митне оформлення товарів №94 від 16.10.2019.
Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом в електронному повідомленні декларанту запропоновано подати такі документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 3) висновки про вартісні та якісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; 4) транспортні (перевізні) документи; 5) банківські платіжні документи, якщо рахунок сплачено; 6) якщо страхування здійснювалося - страхові документи та відомості про вартість страхування платіжні документи.
Заявою від 12.12.2024 декларант позивача просив підтвердити митну вартість без врахування 10-денного терміну, відповідно до наданих документів (файл pdf «додатки до відзиву», ст.257).
12.12.2024 Волинською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2024/000394/2 (а.с.120-122) та сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2024/003415 (а.с.123-124).
У графі 33 оскаржуваного рішення від 12.12.2024 №UA205140/2024/000394/2 зазначено, що митна вартість товару №4, 5, 12, 15, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності, а саме:
- згідно п. 5.2 контракту №D-P-102-17 від 16.02.2016 разом з товаросупровідними документами продавець зобов'язується надати прайс-лист, який не поданий до митного оформлення;
- заявлені умови поставки FCA передбачають, що на покупця покладені обов'язки з оплати завантаження товару на транспорт перевізника, перевезення, страхування. Відповідно до довідки про транспортні витрати від 11.12.2024 навантажувально-розвантажувальні роботи та експедиторські витрати включені до вартості перевезення, проте в графі 21,22 ДМВ вартість таких витрат не зазначена, що свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неповних відомостей стосовно складових митної вартості.
- рахунок-фактура №396 від 11.12.2024 містить інформацію про вартість перевезення відповідно до договору про транспортно-експедиційне обслуговування №3 від 14.03.2024, який не поданий до митного оформлення;
- відсутній числовий розрахунок для перевірки всіх складових митної вартості (транспортування, навантаження, розвантаження, страхування, експедиторські витрати).
Декларантом позивача 12.12.2024 було додатково подано відповідачу: прайс-лист до інвойсу №2024/FVE/G/000202 від 03.12.2024; договір №15 від 14.03.2024 про транспортно-експедиторське обслуговування.
Зважаючи на неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, у зв'язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (методу 2а та методу 2б - з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в та методу 2г - з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта), митну вартість товарів визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 Митного кодексу України, згідно рівня раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях, інформація про які міститься в ЄАІС Держмитслужби, а саме: рівень митної вартості визначено згідно рівня на подібні/ідентичні товари інформація про які міститься в ЄАІС Держмитслужби, а саме: товар №4 - 7,02дол.США/кг за МД №UA205140/2024/065973 від 16.10.2024; товар №5 - 8,02 дол.США/кг за МД №UA205140/2024/065973 від 16.10.2024; товар №12 - 6,16 дол.США/кг за МД №UA205140/2024/065973 від 16.10.2024; товар №15 - 6,16 дол.США/кг за МД №UA205140/2024/065973 від 16.10.2024.
Митницею за основу для коригування митної вартості взято вартість товару з врахуванням найменування товару, умов поставки FCA, торгової марки DENCKERMANN, виробника DENCKERMANN та згідно зовнішньоекономічного договору (контракту), стороною якого є виробник товарів.
В подальшому, товар було випущено у вільний обіг за МД №24UA205140078521U4 від 13.12.2024 із застосуванням положень частини сьомої статті 55 МК України (а.с.125-149).
Позивач, не погоджуючись із рішенням про коригування митної вартості товару та карткою відмови звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.
Відповідно до вимог частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару.
Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частинами першою, другою статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Як встановлено частиною першою статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частини перша, друга статті 54 МК України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як визначено частиною п'ятою статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості.
У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно з частиною четвертою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п'ята статті 53 МК України).
Із наведених положень випливає, що митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товару, порівнянням рівня заявленої митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товару, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за основним методом (за ціною договору (контракту)).
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Наведені норми зобов'язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.
Разом з тим, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).
Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У розглядуваному випадку спірне рішення прийняте відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України декларант не надав усіх додаткових документів витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.
Як визначено частиною другою статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).
У розумінні частини п'ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України.
Надаючи оцінку доводам сторін у справі, зокрема, щодо наявності у митного органу підстав для витребування додаткових документів, суд зазначає, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) позивач подав разом із МД документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Так, до МД №24UA205140078307U5 від 12.12.2024 декларант позивача подав наступні документи: контракт №D-P-102-17 від 16.02.2016; додаткову угоду №9 від 26.11.2021 до Контракту №D-P-102-17; додаткову угоду №10 від 05.01.2023 до контракту №D-P-102-17; додаткову угоду №11 від 05.01.2023 до контракту №D-P-102-17; додаткову угоду №12 від 20.01.2023 до контракту №D-P-102-17; дистрибуційну угоду від 13.05.2019; інвойс №2024/FVE/G/000202 від 03.12.2024; договір №15 про транспортно-експедиторське обслуговування від 14.03.2024; заявку на перевезення №15 від 14.10.2024 до договору №15 від 14.03.2024; довідку про транспортні витрати від 11.12.2024; рахунок на оплату №396 від 11.12.2024; міжнародну товаро-транспортну накладну (CMR) №625821 від 10.12.2024; сертифікати на товар; митну декларацію країни відправлення 24PL4450100018L4В4 від 10.12.2024; контракт-доручення на декларування та митне оформлення товарів №94 від 16.10.2019.
Також позивач, скориставшись правом надання додаткових документів для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються, подав прайс-лист до інвойсу №2024/FVE/G/000202; договір № 15 від 14.03.2024 про транспортно-експедиторське обслуговування.
На думку суду, подані декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар № 4, № 5, № 12, № 15 та містять об'єктивні дані, що піддаються обчисленню.
Так, контракт №D-P-102-17 від 16.02.2016 та додаткові угоди до нього, містять усі необхідні відомості щодо сторін договору, комерційних умов поставки та оплати; інвойс від №2024/FVE/G/000202 від 03.12.2024 містить усі необхідні відомості щодо комерційних умов поставки товару, оплати та визначає вартість товару в сумі 80600,26 дол. США (а.с.44-62, 63-80 з перекладом).
Суд наголошує, що ціна продажу імпортованих товарів - це ціна, зазначена саме відправником у рахунках-фактурах. Лише рахунок-фактура (інвойс), згідно з частиною 2 статті 53 МК України є документом, який підтверджує митну вартість товару.
Вказана в МД №24UA205140078307U5 від 12.12.2024 ціна товару відповідає тій, що зазначена в інвойсі від №2024/FVE/G/000202 від 03.12.2024 та становить 80600,26 дол. США.
Отже, вказаними документами підтверджується, що вартість усієї партії оцінюваного товару становить 80600,26 дол. США. Жодних розбіжностей чи суперечностей щодо ціни товару подані позивачем документи не містили.
Відповідачем в оскаржуваному рішення як на одну з розбіжностей зазначалось про те, що наданий прайс-лист виробника не є достатнім документальним підтвердженням митної вартості, оскільки не містить відомості про умови поставки, на підставі якої сформовано ціну.
З цього приводу суд зазначає, що до переліку додаткових документів, визначених частиною 3 статті 53 МК, входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, а також розрахунок ціни (калькуляція).
Прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який безпосередньо адресований покупцю, та є лише пропозицією щодо вартості товару, а його конкретна ціна, порядок її сплати визначаються сторонами та обумовлюються відповідним інвойсом. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.12.2020 у справі №420/2850/19.
Прайс-лист - це документ, який надається продавцем і щодо форми та змісту даного документу в чинному законодавстві не має вимог.
Суд звертає увагу на те, що у прайс-листі від 10.12.2024 (а.с. 27-43), що був поданий декларантом позивача до митного оформлення, зазначено, що він надається до інвойсу №2024/FVE/G/000202. Так, за умовами зовнішньоекономічного контракту №D-P-102-17 від 16.02.2016 (п. 2.1) та п. 1 додаткової угоди №11 від 05.01.2023 до контракту №D-P-102-17, товар поставлявся на умовах FCA Хелм (Польща) та інших умовах вказаних в інвойсі. В інвойсі №2024/FVE/G/000202 від 03.12.2024 зазначено умови поставки - FCA Варшава.
Як слідує з матеріалів справи, у відповідача жодних зауважень до інвойсу №2024/FVE/G/000202 від 03.12.2024 не було.
Суд зазначає, що прайс-лист не є документом, який підтверджує митну вартість товару, а лише документом, який витребовується, у разі, коли в документах, які підтверджують митну вартість товару, є розбіжності, неточності, помилки. В оскаржуваному рішенні, відповідач не зазначає, які ж саме розбіжності чи неточності ним виявлено саме щодо ціни товарів №4, №5, №12 та №15. Адже, прайс-лист стосується усіх товарів, що в ньому вказані, а коригування зазнала лише не значна частина (товар №4, №5, №12 та №15).
На думку суду, відображена у прайс-листі від 10.12.2024 вартість товарів, в повній мірі відповідає тій вартості, що визначена в інвойсі №2024/FVE/G/000202 від 03.12.2024.
Щодо встановленої розбіжності про те, що відповідно до довідки про транспортні витрати від 11.12.2024 навантажувально-розвантажувальні роботи та експедиторські витрати включені до вартості перевезення, проте в графі 21, 22 ДМВ вартість таких витрат не зазначена, що свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неповних відомостей стосовно складових митної вартості, суд зазначає наступне.
Так, з довідки про транспортні витрати від 11.12.2024 №б/н, виданої ПП «Карго Суппорт» для митного органу слідує, що транспортні витрати на перевезення вантажу автомобілем ДАФ: НОМЕР_1 за маршрутом Варшава - м/п Ягодин (Україна) складають 55255,00 грн, в тому числі, завантажувально-розвантажувальні роботи. Страхування вантажу не проводилось.
Дана сума включена в митну вартість товару та відображена в ДМВ.
За умовами зовнішньоекономічного контракту №D-P-102-17 від 16.02.2016 та п. 1 додаткової угоди №11 від 05.01.2023 до контракту №D-P-102-17, товар поставлявся на умовах FCA Хелм (Польща). Також допустимою вважалася поставка на інших умовах, вказаних в інвойсі. Вартість тари, упаковки та навантаження входять у ціну товару.
В інвойсі №2024/FVE/G/000202 від 03.12.2024 визначено поставку на умовах: «FCA free carrier … (named place), FCA Warszawa» (тобто, FCA франко-перевізник … (назва місця), FCA Варшава).
За умовами поставки FCA (Free Carrier)/Франко-перевізник (згідно з правилами Інкотермс) продавець зобов'язаний доставити товар до місця приймання його перевізником, визначеного умовами договору. Оплата експортних мит покладається на постачальника.
Відповідно до умов поставки (FCA) продавець зобов'язується передати покупцеві вантаж, який пройшов митне очищення, у визначене місце поставки. Момент переходу ризиків та витрат від продавця до покупця залежить від обраного місця поставки. До цього моменту продавець несе повну відповідальність за товар та зобов'язаний сплатити всі витрати, пов'язані з його доставкою, включаючи експортні платежі. Забезпечення відповідного маркування, пакування та оформлення супровідних документів також покладається на продавця.
За умовами FCA продавець передає митно очищений товар перевізнику, зазначеному покупцем, у погодженому місці. Вибір цього місця визначає розподіл обов'язків щодо навантаження та розвантаження товару. Якщо поставка здійснюється з території продавця (наприклад, зі складу), обов'язок з навантаження товару покладається на продавця. Якщо ж передача здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за навантаження товару на транспортний засіб покупця, але зобов'язаний за власний рахунок доставити товар до визначеної точки поставки.
Як встановлено зовнішньоекономічним контрактом та підтверджено документами, поданими декларантом для митного оформлення, поставка здійснюється на умовах FCA Warszawa (Варшава, Польща). Оскільки продавець зареєстрований у м. Варшава, а відвантаження товару відбувалося зі складського приміщення, що належить продавцю, витрати за навантажувальні роботи покладаються на нього. Таким чином, відповідні витрати повинні включатись до фактурної вартості товару та не становлять окрему складову митної вартості.
Протилежного судом не встановлено.
Доказів про понесення позивачем витрат по навантажувально-розвантажувальних роботах матеріали справи не містять, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість висновків митного органу.
Суд зауважує, що в частиною десятою статті 58 МК України визначений перелік витрат (складові митної вартості), які при визначенні митної вартості додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. До вказаного переліку входять, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Таким чином, до митної вартості включаються реальні витрати на транспортування товару до митного кордону України. При цьому, вказана норма не передбачає необхідності включення до митної вартості можливих додаткових витрат при перевезенні вантажу. А тому, відповідно до частини десятої статті 58 МК України до митної вартості включаються лише реальні транспортні витрати на відрізку маршруту від місця завантаження товару до перетину митного кордону України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 813/2658/16.
Також на думку суду безпідставним є твердження відповідача про те, що експедиційні витрати не були включені до митної вартості товару, з огляду на таке.
До митного оформлення позивачем було подано договір №15 на транспортно-експедиторське обслуговування від 14.03.2024.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.3, 2.1.1, 2.2.4, 2.2.5, 4.1 - 4.3 вказаного договору №15 клієнт доручає, а експедитор зобов'язується організувати за винагороду і за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів у міжнародному сполученні та по території України, а також надати інші транспортно-експедиторські послуги клієнту за погодженням сторін.
Під кожне конкретне перевезення клієнт надає експедитору заявку, в якій обмовляється найменування і кількість вантажу, маршрут перевезення (порт навантаження, порт вивантаження, місце доставки вантажу), плановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про відправника вантажу і вантажоодержувача і іншу необхідну інформацію, що стосується організації ТЕО.
При необхідності для виконання своїх зобов'язань за договором експедитор зобов'язується укладати від свого імені договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та іншими організаціями. Документом, що підтверджує наявність та зміст такого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ - коносамент (B/L), автомобільна транспортна накладна (CMR, ТТН), залізнична відомість (накладна) (Rail Waybill, СМГС/SMGS), КОТИФ/COTIF), авіанакладна (air waybill).
Експедитор має право доручити виконання договору третій особі та надати клієнту всі види транспортно-експедиційних послуг, у тому числі передбачених ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються його витрати на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання даного договору, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні даного договору.
Експедитор оплачує перевезення та інші послуги третіх осіб на користь, з коштів, за рахунок і за дорученням Клієнта (вантажоодержувачів, вантажовідправників та інших осіб). Кошти, що надходять на рахунок Експедитора від Клієнта, не переходять у його власність і не є виручкою, а вважаються оплатою послуг третіх осіб (портів, терміналів, перевізників, агентів контейнерних ліній, брокерів, експедиторських організацій тощо). У власності експедитора залишається виключно експедиторська винагорода, розмір якої підлягає оподаткуванню в порядку, визначеному законодавством. Умова цього пункту не вимагає додаткового підтвердження документами перевізника або інших третіх осіб.
Клієнт оплачує послугу з перевезення вантажу, супутні витрати, пов'язані з таким перевезенням (завантаження і/або розвантаження вантажу, агентський збір, тощо), протягом 3 банківських днів з моменту виставлення/видання експедитором рахунку, якщо інше не вказано в заявці.
Аналіз положень цього договору свідчить про те, що винагорода експедитора закладена у вартість наданих за договором послуг.
Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» визначено, що транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Перелік видів транспортно-експедиторських послуг наведений у статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність», зокрема, включають надання інших допоміжних та супутніх перевезень транспортно-експедиторських послуг, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність», факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Як слідує з матеріалів справи, до митного оформлення позивачем було подано CMR 625821 від 10.12.2024, що підтверджує факт надання експедиторських послуг.
Отже, враховуючи положення пунктів 4.1 та 4.2 Договору №15 на транспортно-експедиторське обслуговування від 14.03.2024, вартість послуг експедитора включена в ціну договору. Тобто, у суму 78934,50 грн включено як вартість послуг з перевезення вантажу по маршруту Варшава (Польща) - м/п Ягодин - с. Струмівка так і експедиторські послуги.
Вказане підтверджується і відповіддю ПП «Карго Суппорт» № 1 від 05.05.2025, наданою на адвокатський запит, у якій ПП «Карго Суппорт» зазначило, що експедиор не зобов'язаний виокремлювати суму експедиторської винагороди та сума такої винагороди включена в суму рахунку № 396 від 11.12.2024 як і зазначено в пунктах 4.1, 4.2 договору (а.с. 149-150).
Вартість витрат на транспортування відображено декларантом позивача у графі 20 ДМВ.
На думку суду, надана довідка про транспортні витрати від 11.12.2024 є належним доказом на підтвердження понесених витрат на транспортування вантажу та їх складових.
Щодо зауваження митного органу про те, що в рахунку-фактурі про надання транспортно-експедиційних послуг №396 від 11.12.2024 міститься посилання на вартість перевезення відповідно до договору про транспортно-експедиційне обслуговування №3 від 14.03.2024, який не поданий до митного оформлення, то суд бере до уваги пояснення позивача, наведені в позовній заяві, з яких слідує, що експедитором при виставленні рахунку була допущена помилка в зазначенні номері договору, а саме замість №15 помилково було вказано №3.
При цьому, суд зауважує, що рахунок на оплату, як первинний документ, виставляється надавачем послуг, у даному випадку ПП «Карго Суппорт», саме останній, а не позивач, несе відповідальність за правильність заповнення даних рахунку.
Разом з тим, позивач надавав Волинській митниці документи, які підтверджували вартість перевезення товару, а саме: договір №15 на транспортно-експедиторське обслуговування від 14.03.2024, довідка на транспортні витрати від 11.12.2024, заявка перевезення №15 від 14.10.2024 до договору №15 від 14.03.2024, в якій вказано: маршрут перевезення товару; д.н.з. автомобіля, який здійснює перевезення; вартість послуг та умови оплати; в свою чергу в CMR 625821 від 10.12.2024 (а.с. 89) зазначено номер інвойсу; маршрут перевезення; д.н.з. автомобілю, який здійснює перевезення; довідка про транспортні витрати від 11.12.2024.
На думку суду, вказані документи в сукупності дозволяли прийти до висновку, що перевезення спірного вантажу здійснювалося саме за договором №15 від 14.03.2024 та свідчать про допущення ПП «Карго Суппорт» помилки в номері договору, який зазначений в рахунку на оплату № 396 від 11.12.2024.
Щодо ненадання позивачем до митного оформлення числового розрахунку всіх складових митної вартості (транспортування, навантаження, розвантаження, страхування, експедиторські витрати), то суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є в тому числі транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Положення МК України не вимагають надання до митного оформлення саме числового розрахунку вартості витрат на транспортування
Як виснував Верховний Суд у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (якими) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому надані позивачем докази про транспортні витрати (договір на транспортно-експедиторське обслуговування, заявка на перевезення, рахунок на оплату та довідка про транспортні витрати) є належними та допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.10.2024 у справі №520/6058/24.
Водночас суд звертає увагу і на те, що за МД 24UA205140078307U5 від 12.12.2024, одним транспортним засобом, одночасно та разом з товарами, що зазнали коригування, позивач на митну територію України завозив і товари №1-3, №6-11, №13-14, №16-25. Товари №4-5, № 12 та № 15 завозились на митну територію України за тим самим Контрактом, тим самим рахунком-фактурою, тим самим експедитором, послуги якого оформлені тими ж договором, заявкою та довідкою про вартість.
Митна вартість товарів, що не зазнали коригування, позивачем заявлена також за основним методом (ціною договору) з урахуванням вартості транспортування товару. На підтвердження цієї вартості позивачем було представлено ті самі документи. До митної вартості товарів №1-3, №6-11, №13-14, №16-25, яка визначена на підставі тих самих документів (у тому числі щодо транспортування) в митного органу не було жодних зауважень та митний орган погодився з тим, що представлені декларантом документи на транспортування для цих товарів є належними та достатніми для підтвердження цієї складової митної вартості. З приводу митної вартості цих товарів у Волинської митниці не виникало жодних обґрунтованих сумнівів, хоча документи у тому числі щодо транспортування цього товару та товарів, що зазнали коригування, є ідентичні.
Тому такі доводи митного органу не підлягають логічному обґрунтуванню та не беруться судом до уваги.
Вимога про надання додаткових документів, перелік яких визначено у частинах третій-четвертій статті 53 МК України та про надання яких вказано у повідомленні декларанту може мати місце лише тоді, коли документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.
Однак за обставин цієї справи відповідач не довів наявність таких розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем), а сумніви відповідача ґрунтуються виключно на його необґрунтованих припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Суд наголошує, що вимога про надання виписки з бухгалтерської документації, висновку про вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, каталогів, прейскурантів виробника товару, відповідно до частини третьої статті 53 МК України є обґрунтованою тільки тоді, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.
При цьому, ненадання виписки з бухгалтерської документації продавцем покупцю не може позбавляти останнього можливості декларувати товар на підставі інших документів, що підтверджують ціну товару. Відсутність такої бухгалтерської документації у покупця товару, яка може бути комерційною таємницею продавця щодо формування ціни товару для інших покупців і за відмінними умовами поставки, не свідчить про недобросовісність у декларуванні митної вартості.
Ненадання додаткових документів (прайс-листів, каталогів, специфікацій виробника товару) також не свідчить про недобросовісність позивача та не може позбавляти його можливості декларувати товар на підставі інших документів, про які домовилися сторони зовнішньоекономічного контракту і які за правилами частини другої статті 53 МК України підтверджують митну вартість товару. Більше того, суд наголошує, що під час митного оформлення товару, декларантом позивача був наданий прайс-лист.
Суд наголошує, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. А тому необґрунтованою є вимога митниці про надання висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, оскільки відповідач не вказав, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів щодо ціни товару, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено. За таких обставин відсутність висновків про якісні та вартісні характеристики товару не повинна братися митницею до уваги при контролі за митною вартістю та не може бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Підтверджуючими документами про вартість товару в даному випадку є зовнішньоекономічний контракт та рахунок-фактура (інвойс).
З урахуванням наведеного висновки у спірному рішенні про неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товару, який імпортується, та за рівнем, визначеним декларантом, не є доведеними. При цьому відповідач не вказав на неправильність проведених розрахунків митної вартості, зазначених у митних деклараціях, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах. Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019 у справі №826/2313/16, від 13.06.2019 у справі №820/6315/15, суд зауважує, що вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
За усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі № 815/6854/17, від 14.07.2020 у справі № 809/1734/16) навіть наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
На думку суду, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару, і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Таким чином, доводи митного органу про наявність істотних розбіжностей у поданих до митного оформлення документах не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи та суд погоджується із позивачем, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення.
З урахуванням наведеного висновки у спірних рішеннях про неможливість визнання митної вартості товару за ціною договору щодо товару, які імпортуються, та за рівнем, визначеним декларантом, не є доведеними. При цьому, відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах. Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
При вирішенні спору суд враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митним органом митних вартостях.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Можливість поставки товару іншим покупцям за більшою ціною відповідає принципам свободи зовнішньоекономічних зв'язків та не суперечить нормам національного та міжнародного законодавства. При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем використано виключно інформацію з бази даних митного органу, тобто при винесенні спірного рішення відповідач керувався не документами, поданими декларантом до митного оформлення, а спирався вже на наявну в митного органу цінову інформацію.
Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації митниці, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.
Сам факт здійснення митого оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.
Також, Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 у справі № 815/228/17 дійшов висновку, що наявність в інформаційних базах даних митною органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 у справі № 809/1469/16.
Таким чином, з огляду на зазначене, суд констатує, що прийняте Волинською митницею рішення про коригування митної вартості товару №UA205140/2024/000394/2 від 12.12.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Як було зазначено вище, за митною декларацією №24UA205140078307U5 від 12.12.2024 позивачу було відмовлено у митному оформленні товару шляхом винесення картки відмови №UA205140/2024/003415 з підстав неподання декларантом додаткових документів на вимогу митного органу.
Відповідно до статті 256 МК України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом, рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Пунктами 8.1., 8.2. “Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року № 631 передбачено, що у всіх випадках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення оформлюється картка відмови за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку. У картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.
Враховуючи, що спірна картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є похідною від оспорюваного рішення про коригування митної вартості товару, яке підлягає скасуванню, то її також слід визнати протиправною та скасувати.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 4844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок), який сплачений згідно із платіжною інструкцією від 28.05.2025 №30 (а. с. 14).
Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн, суд зазначає наступне.
Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: договір про надання правничої допомоги і здійснення представництва від 15.04.2025 (а.с. 152-153); додаткова угода №1 від 15.04.2025 до Договору про надання правничої допомоги і здійснення представництва від 15.04.2025 (а.с. 154); рахунок №1 від 15.04.2025 (а.с. 155); акт приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги і представництва від 30.05.2025 №1 (а. с. 157) та платіжна інструкція від 24.04.2025 № 19 (а.с. 156). Надані послуги складаються з: надання консультації клієнту (30 хв); вивчення та аналіз документів (3 год); пошук та аналіз релевантної практики (3 год); підготовка проекту позовної заяви (8 год). Відповідно до договору (п.п. 4.4.1 п. 4.4) сторонами погоджено фіксований розмір винагороди адвоката в сумі 20000,00 грн.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що заявлена сума на правничу допомогу є завищеною та необґрунтованою. Також посилається щодо співмірності витрат на правничу допомогу до значення справи для сторін варто зазначити, що дана справа не несе жодного публічного інтересу.
За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев'ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи, суд зазначає, що предметом позову є рішення про коригування митної вартості, яке складено за наслідками митного декларування однієї партії товарів та картка відмови; спірні правовідносини регулюються нормами МК України та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню і застосуванню адвокатом, не передбачають. При цьому такі послуги, як надання консультації, вивчення та аналіз документів, пошук та аналіз релевантної практики охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об'єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг), враховуючи викладені відповідачем заперечення щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Решту витрат повинен понести позивач.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат, пов'язаних із залученням перекладача у розмірі 19850,00 грн, суд зазначає наступне.
За приписами частин п'ятої - восьмої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 160/7049/19, які полягають у такому.
Склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, витрати на перекладача мають бути пов'язані із справою.
Так, на підтвердження витрат, понесених у зв'язку із залученням перекладача, позивач надав суду договір №б/н від 30.04.2025, укладений між ТОВ “Пітстоп» та ФОП ОСОБА_1 (а.с. 158-159), рахунок-фактуру № 60824 від 30.04.2025 (а.с. 160), платіжну інструкцію № 5052 від 01.05.2025 (а.с. 161) та акт надання послуг № 60824 від 30.04.2025 (а.с. 162).
Згідно з пунктом 1.1 договору №б/н від 30.04.2025, виконавець зобов'язується виконати роботи з проведення перекладу документів з іноземної мови на українську та організації нотаріального засвідчення перекладів, у випадку необхідності, а замовник - прийняти роботу та розрахуватись за надані послуги. За послуги, зазначені в пункту 1.1. договору замовник сплачує виконавцю кошти згідно виставлених рахунків по мірі надходження замовлення на виконання письмового перекладу з розрахунку 1 документ/1 сторінку/1800 знаків по 300,00 грн за переклад з англійської мови. Загальна вартість послуг з перекладу становить 19850,00 грн за 65 сторінок, з урахуванням вартості нотаріального засвідчення перекладу в сумі 350 грн (п. 4.2, 4.3 договору).
З наданих документів вбачається, що перекладачем ФОП ОСОБА_1 здійснено переклад таких документів: інвойс №2024/FVE/G/000202 від 03.12.2024 (65 сторінок) вартістю 19500,00 грн; засвідчення перекладу - 350,00 грн.
Факт надання послуг перекладача підтверджується перекладом інвойсу №2024/FVE/G/000202 від 03.12.2024, складеного іноземною мовою, на українську мову, який міститься в матеріалах справи, із нотаріально засвідченим підписом перекладача документів, які досліджувались судом при ухваленні рішення по справі.
Відповідач у відзиві на позов заперечив про стягнення зазначених витрат, покликаючись на те, що необхідності в перекладі документів, що надавалися декларантом при здійсненні митного оформлення не було. Також зауважив, що вказана послуга є правом позивача, а не обов'язком, а тому не підлягає відшкодуванню.
Суд, зважаючи на обсяг послуг, складність роботи (в контексті обсягу тексту на сторінці), вважає, що підстави для відшкодування позивачу у повному обсязі витрат на залучення перекладача (для перекладу документів у справі) відсутні, з огляду на те, що інвойс стосується усієї партії ввезеного товару, а судом до уваги бралися лише скориговані 4 товари, відтак інформація стосовно іншого ввезеного товару, митна вартість якого не коригувалася не має значення в цілях визначення митної вартості у межах цього спору.
Разом з тим з акта наданих послуг та рахунку-фактури №60824 від 30.04.2025 вбачається, що до вартості витрат з надання послуг перекладу документів включено вартість нотаріального засвідчення перекладу документів, що не відноситься до послуг перекладу документів.
Керуючись принципом співмірності цих витрат до обсягу виконаної роботи (з урахуванням кількості текстової інформації, перекладеної на українську мову, у документах, що є письмовими доказами у справі та мають значення для вирішення спору), на користь позивача за рахунок відповідача належить стягнути витрати у розмірі 5000,00 грн, що становить вартість перекладу інвойсу (з урахуванням обсягу текстової інформації, по відношенню до загальної її кількості, що потребувала перекладу та досліджувалась судом при прийнятті рішення по цій справі).
Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в загальному розмірі 14844,80 грн, в тому числі: судовий збір в сумі 4844,80 грн, витрати на правову допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн та витрати на переклад - 5000,00 грн.
Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів від 12.12.2024 № UA205140/2024/000394/2.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Волинської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2024/003415.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Пітстоп» судові витрати в загальному розмірі 14844,80 грн (чотирнадцять тисяч вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Пітстоп» (45603, Волиснька обл., Луцький р-н, с. Струмівка, вул. Рівненська, 20, код ЄДРПОУ 37682818).
Відповідач: Волинська митниця (44350, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Римачі, вул. Призалізнична, 13, код ЄДРПОУ 43958385).
Суддя Р.С. Денисюк