м. Вінниця
23 жовтня 2025 р. Справа № 120/4821/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
09.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області.
Вказав, що 23.12.2024 року звернувся із заявою до відповідача, у якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
При цьому, на переконання позивача, у нього виникло право на отримання компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Листом від 01.01.2025 року відповідач повідомив, що за період з 2016 по 2018 року індексація грошового забезпечення виплачувалась у межах кошторисних призначень на відповідний рік, а тому підстав для нарахування та виплати немає.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, а також щодо не нарахування та не виплати йому компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 14.04.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
28.04.2025 року представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Обґрунтовуючи подане клопотання, вказав, що на момент пред'явлення позивачем цього позову частиною 2 статті 233 КЗпП України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
На переконання представника відповідача, даний адміністративний позов поданий з порушенням тримісячного строку звернення до суду, а тому просить суд залишити адміністративний позов без розгляду.
Вирішуючи клопотання про залишення позову без розгляду та питання строків звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
В свою чергу, частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували особливості звернення до суду осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі у справах про виплату їм грошового забезпечення (чи його складових) у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 КЗпП України.
Такі, відносини врегульовано Кодексом законів про працю України, відповідно до частин 1 та 2 статті 233 якого у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому, Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 року у справі №1-18/2013 надав офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України і роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення вказаної норми слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Тобто, у разі невиплати складових грошового забезпечення або компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати строк звернення до адміністративного суду не застосовується.
Разом із тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинність 19.07.2022 року, до Кодексу законів про працю України внесено зміни.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, Законом №2352-IX внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які стосуються стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 року, у Кодексі законів про працю України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом №2352-IX відповідних змін частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Отже, після 19.07.2022 року підлягають застосуванню строки визначені статтею 233 КЗпП України.
В даному випадку, предметом спору у цій справі є нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
Тобто, спірні правовідносини виникли в період до 19.07.2022, а тому в даному випадку застосовною є стаття 233 Кодексу законів про працю України до внесених Законом № 2352-IX відповідних змін, якою строк звернення до суду не обмежувався будь-яким строком.
Відтак, в період з 01.01.2016 року по 28.02.1018 року строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущено.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 240, 248, 256 КАС України, -
В задоволенні клопотання позивача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Дончик Віталій Володимирович