Справа № 510/2602/24
Провадження № 3/510/255/25
15 жовтня 2025 року м. Рені
Суддя Ренійського районного суду Одеської області Дудник В.І., розглядаючи матеріали, що надійшли від ВП № 2 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродж. м.Рені Одеської області, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючого, протягом року не піддавався адміністративному стягненню за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зміст ст. 268 КУпАП роз'яснено, клопотань не надходило,-
за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Як виходить з наданих адміністративних матеріалів, ОСОБА_1 14.11.2024р. о 01.17 год. по вул.Вознесенська (біля будинку №65) в м.Рені Ізмаїльського району Одеської області керував автомобілем марки «Renault Kangoo» із державним номерним знаком НОМЕР_1 із ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголя з порожнини рота, порушення мови та координації руху) (п. 2.5 Правил дорожнього руху України). Від проходження тестування на факт вживання спиртних напоїв за допомогою алкотестеру Драгер 6810 або у медичній установі, надання письмових пояснень відмовився під відеозапис. Внаслідок виявленого правопорушення, на ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КпАП України.
В судове засідання ОСОБА_1 не явився, його захисник - адвокат Златі Д.С. надав суду письмові заперечення, згідно яких вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП заперечував, зазначивши, що у діях останнього немає складу та події вищевказаного адмінправопорушення, оскільки стан алкогольного сп'яніння не підтверджений належними доказами, поліцейським не дотримано вимог ст. 18 ЗУ «Про національну поліцію», порушений порядок здійснення огляду на стан алкогольного сп'яніння, порядок фіксування факту вчинення адміністративного правопорушення. У зв'язку із недоведеністю складу адміністративного порушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, відсутністю належних доказів, - просить у притягненні ОСОБА_1 до адмінвідповідальності відмовити та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, справу розглянути без його участі.
До адміністративних матеріалів додані докази, які були досліджені під час судового розгляду справи, а саме: протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №479850 від 14.11.2024р.; копія паспорту громадянина України, оформленого на ім'я ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; копія посвідчення водія, оформленого на ім'я ОСОБА_1 ; витяг із інформацією про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності; копія постанови серії ЕНА №3472547 від 14.11.2024р. за ст. 122 ч. 2 КУпАП; відеозаписом вчиненого адмінправопорушення на оптичному носії.
Вивчивши матеріали справи та додані до неї докази, суд приходить до висновку, що у притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності слід відмовити.
Як виходить зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення, 14.11.2024р. о 01.17 год. в м.Рені по вул.Вознесенська ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Renault Kangoo» із державним номерним знаком НОМЕР_1 із ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголя з порожнини рота, порушення мови та координації руху) (п. 2.5 Правил дорожнього руху України). Як вказано в адмінпротоколі, ОСОБА_1 на місті вчинення ДТП (оскільки відносно нього був складений і адмінпротокол за ст. 124 КУпАП) відмовився пройти тестування на предмет сп'яніння на приладі «Драгер 6810». Окрім цього, як виходить з матеріалів адмінсправи, ОСОБА_1 відмовився надавати письмові пояснення. У зв'язку із даним фактом, працівником поліції - ОСОБА_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КпАП України, зібрані необхідні докази та адміністративні матеріали були направлені до суду для розгляду. Протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 підписав.
Захисником ОСОБА_1 - Златі Д.С. були надані письмові заперечення, в яких він вказував про невизнання ОСОБА_1 своєї вини у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, заперечував, пояснивши, що при виявленні адміністративного правопорушення та складанні документів, що фіксували його, був істотно порушений процесуальний порядок, передбачений Порядком оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, що призвело також до порушення законних прав і інтересів водія, у зв'язку із чим протокол не підтверджує вину ОСОБА_1 . З урахуванням наданих захисником письмових заперечень, обставин справи - просив у притягненні ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП відмовити, провадження у справі закрити.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ЕТ8 № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року N 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року N 1306 (із змінами та доповненнями) (далі ПДР України).
Положеннями пунктів 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 2.1а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з п. 2.4 а ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1.
Згідно п. 1.10 ПДР України встановлено, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.
Огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
У протоколі про адмінправопорушення поліцейський зазначив, що у ОСОБА_1 начебто були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння -запах алкоголю в порожнини рота, порушення мови та координації рухів.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. ст. 251, 252, 280 КУпАП наявність адміністративного правопорушення і винність у його вчинені особи та інші обставини, що мають істотне значення для правильності вирішення справи про адміністративні правопорушення, підлягають доказуванню передбаченими законом способами, оцінка відповідних доказів має ґрунтуватись на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності та законі. При розгляді справи про адміністративне правопорушення, поряд з іншим, підлягає з'ясуванню, чи було вчинено адміністративне правопорушення і чи винна дана особа у його вчинені та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Нормами ч. 1 ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом, що передбачено ст. 7 КУпАП.
У КУпАП визначено форму й передбачено основні вимоги щодо змісту як протоколу про адміністративне правопорушення, так і рішення, що постановлюється в конкретній справі. У вищевказаних процесуальних документах, зокрема, необхідно викласти всі обставини вчинення правопорушення, встановлені на підставі сукупності досліджених доказів, і обґрунтувати наявність складу правопорушення та його кваліфікацію, зазначити відомості про свідків правопорушення, якщо вони є.
Тобто, протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й актом обвинувачення особи у вчиненні адміністративного правопорушення, що узгоджується як із нормами чинного законодавства так і з практикою та позицією ЄСПЛ.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення події та наявності складу адміністративного правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи, в якому фактично формулюється обвинувачення особи у вчиненні певного правопорушення.
Положеннями ч. 2 ст. 266 КУпАП передбачено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Щодо процедури проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 2 Загальних положень Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735: огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відповідно до п. 4 Розділу І Інструкції ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. Ознаками алкогольного ( наркотичного ) сп'яніння є: - запах алкоголю з порожнини рота; - порушення координації рухів; - порушення мови; - виражене тремтіння пальців рук; - різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; - поведінка, що не відповідає обстановці (п. 3 Розділу І зазначеної Інструкції).
Відповідно до п.2.5 ПДР України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Порядок проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції визначений ст. 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 року (далі Порядок), та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 (далі Інструкція).
Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 7 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я).
Згідно до п. п. 8, 12 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачених Наказами Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09.11.2015 року, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я. Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.
Аналіз вищевказаних нормативних актів свідчить про те, що оформлення працівниками поліції направлення на медичний огляд до відповідного закладу охорони здоров'я у випадку відмови водія від проведення огляду з метою виявлення стану сп'яніння на місці зупинення транспортного засобу або незгоди з його результатами відповідно до встановленого порядку є обов'язковим. Якщо після оформлення направлення, водій транспортного засобу відмовляється від проведення медичного огляду і в закладі охорони здоров'я, поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (пункт 8 Порядку №1103, пункт 6 розділу ІХ Інструкції з оформлення матеріалів №1395).
Однак, у матеріалах справи відсутнє направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння, що свідчить про те, що поліцейський у встановленому законом порядку не направляв водія у заклад охорони здоров'я для проходження огляду на стан сп'яніння, що і стало визначальною підставою для прийняття рішення про відсутність у діях водія складу адміністративного правопорушення та закриття справи.
Окрім того, що направлення на проведення медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 взагалі не складалося, останньому не надавалось, самого ОСОБА_1 не було відсторонено від подальшого руху на авто.Відповідно до ст. 266 КУпАП в імперативній формі передбачено правило поведінки працівників патрульної поліції у випадку, якщо у них є підстави вважати, що водії транспортних засобів перебувають у стані алкогольного /наркотичного чи іншого сп'яніння/, а саме такі водії підлягають обов'язковому відстороненню від керування цими транспортними засобами. Отже, навіть якщо припустити, що на момент зупинення ОСОБА_1 у працівника поліції було достатньо підстав вважати, що водій перебуває у стані алкогольного сп'яніння, ним не виконано вимоги ст. 266 КУпАП, що є службовим правопорушенням з боку працівника поліції.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з вимогами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Зокрема, в рішенні від 26.06.2008 року у справі “Ващенко проти України “Європейський суд вказав, що: «“обвинувачення» для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)».
В рішенні від 25.07.2000р., у справі «Маттоціа проти Італії“ Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.».
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», заява № 36673/04, «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року). При цьому Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
За нормою ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини. Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.
Принцип «поза розумним сумнівом», сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). У відповідності до цього рішення, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Виходячи з рішень ЄСПЛ - розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП - провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення події та наявності складу адміністративного правопорушення. Додані до матеріалів справи докази викликають сумніви у своїй достовірності, тому до уваги взяті судом бути не можуть, а сам порядок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції не дотриманий.
З урахуванням вищенаведеного, суддя приходить до переконання, що достатніх, допустимих та безсумнівних доказів вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП при обставинах, зазначених у протоколі, яким визначаються межі даного судового розгляду, суду не надано, його винуватість у вчиненні вказаного правопорушення поза розумним сумнівом не доведена.
За цих обставин суд закриває адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП - за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 7, 19, ч.1 ст. 130, 245, п.1 ч.1 247, ст.ст. 266, 280, 283, 284-285, п.п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001р.,-
У притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП - відмовити. Провадження у справі закрити.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого ст.ст. 32, 321 КоАП України.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
Суддя В.І. Дудник