Справа № 738/1377/25
№ провадження 2/738/459/2025
27 жовтня 2025 року Менський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді: Савченка О.А.,
з участю
секретаря: Лях Н.М.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Сльозки А.Ф.,
відповідача: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення частини грошових коштів з одного з членів подружжя, сплачених у рахунок погашення боргових зобов'язань за договорами позики, укладених в інтересах колишнього подружжя, -
1. Стислий виклад позиції та заперечень сторін.
24 червня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Сльозка А.Ф., звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 з позовною заявою про стягнення частини грошових коштів з одного з членів подружжя, сплачених у рахунок погашення боргових зобов'язань за договорами позики, укладених в інтересах колишнього подружжя. Позовні вимоги мотивує наступним. З 13 жовтня 2015 року по 24 травня 2022 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу 08.01.2020 між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки, згідно з яким позивачем за плату були придбані земельна ділянка з кадастровим номером 7423010100:01:003:0674 та розташований на ній житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Рішенням Менського районного суду від 30.05.2025 здійснено поділ спільного майна подружжя між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . У даному рішенні було зазначено, що ОСОБА_1 сплатила борг за договором позики вже після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 , тобто за рахунок особистих коштів, і цього не заперечував ОСОБА_2 , тому відповідно до вимог статей 57, 60, 69, 71 СК України половина вартості майна припадає на частку ОСОБА_2 . У рахунок оплати вартості придбаного житлового будинку позивач уклала договори позики з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які фактично були вчинені в інтересах колишнього подружжя, оскільки отримані в результаті грошові кошти були використані в рахунок оплати вартості спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Так, загальна сума погашених особисто позивачем боргових зобов'язань, що виникли ще в період шлюбу з відповідачем, складає 1 112 030 грн. 75 коп., а половина від вказаної суми - 556 015 грн. 38 коп., які позивачка і просить стягнути з відповідача на її користь.
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позов подано після спливу строку позовної давності, а тому в його задоволенні просив відмовити.
2. Позиції учасників справи під час розгляду справи по суті.
Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на викладені у відзиві на позовну заяву обставини, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
3. Фактичні обставини справи, встановлені судом, зміст спірних правовідносин.
Суд встановив, що сторони з 13 жовтня 2015 року перебували у шлюбі, який був розірваний рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 24 травня 2022 року. Рішення суду набрало законної сили 24 червня 2022 року.
08 січня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_7 за плату придбані земельна ділянка, площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7423010100:01:003:0674, та розташований на ній житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 7423010100:01:003:0674, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_7 .
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2025 року визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7423010100:01:003:0674, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7423010100:01:003:0674, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що для придбання вказаної земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 позивачкою ОСОБА_4 12.03.2017 було отримано у борг від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США, які вона мала повернути протягом року. Також, 08.01.2020 позивачка уклала договір позики з ОСОБА_6 , згідно якого отримала 8 000 доларів США терміном на 6 місяців, які зобов'язувалась повернути не пізніше як 08.07.2020, а у разі прострочення зобов'язувалась додатково повернути 1 % від суми позики за кожну прострочену добу.
У рішенні Менського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2025 року вказано, що позивачка сплатила борг за договором позики вже після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 , тобто за рахунок особистих коштів, і цього не заперечував у суді ОСОБА_2 , то відповідно до змісту статей 57, 60, 69, 71 СК України половина його вартості припадає на частку ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що у березні 2017 року до нього звернулась ОСОБА_7 , яка попросила позичити їй 10 000 доларів США, які потрібні їй для купівлі житлового будинку, які зобов'язувалась повернути в термін 12 місяців, тобто до 12.03.2018. Позивачка написала розписку і свідок позичив їй 10 000 доларів США. Однак, гроші вона повернула лише в липні 2024 року, крім зазначеної суми, позивачка також відшкодувала відсотки в сумі 100 100 гривень.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що на початку 2020 року його рідний брат ОСОБА_6 повідомив йому про те, що до нього звернулася ОСОБА_7 з проханням позичити їй гроші, а саме 8000 доларів США, на купівлю будинку, спитав у нього пораду. Оскільки він (свідок ОСОБА_8 ) на той час працював у ОСОБА_7 охоронцем, добре знав її як порядну людину, то й запевнив брата, що він може позичити їй гроші. У його присутності та у присутності ОСОБА_9 , яка на даний час є його дружиною, його брат ОСОБА_10 передав ОСОБА_7 гроші у сумі 8000 доларів США, про що остання написала розписку, у якій він та його дружина також поставити свої підписи. Гроші передавалися за місцем його проживання у АДРЕСА_2 . Йому відомо, що подружжя ОСОБА_11 придбали будинок у ОСОБА_12 .. Оскільки гроші брат позичав ОСОБА_7 за його порадою, то йому було цікаво чи повернула вона борг, йому відомо, що борг повернуто ОСОБА_7 не відразу, трохи пізніше, але вона розрахувалася з його братом, у його присутності брат повернув ОСОБА_7 боргову розписку.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні дала показання, що у січні 2020 року покійний брат її чоловіка ОСОБА_8 - ОСОБА_6 позичив ОСОБА_7 8000 доларів США та повідомив, що ОСОБА_14 позичає гроші на купівлю будинку. Передача грошей відбувалася за місцем проживання її чоловіка ОСОБА_8 по АДРЕСА_2 . Вона та її чоловік ОСОБА_8 поставили свої підписи у розписці, гроші передавалися у їх присутності. Передача грошей відбувалася в той же день коли була написана розписка з 10-00 до 11-00 години. Борг ОСОБА_7 повернула ОСОБА_15 у вересні 2023 року, у її присутності ОСОБА_10 повернув ОСОБА_7 боргову розписку.
4. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд вказує, що ст. 60 СК закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція ст. 60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Таким чином за загальним правилом, що випливає з наведених правових норм, вбачається, що будь-яке майно набуте за час шлюбу належить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не доведене набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування в шлюбі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18.
Суд зауважує, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 6 жовтня 2021 року по справі № 234/17030/18.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому за ч. 2 ст. 65 СК при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Так згідно з ч. 3 ст. 65 СК для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згідно із ч. 4 ст. 65 СК договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до ст. 177 ЦК об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Правовий аналіз ч. 4 ст. 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постанові від 15 вересня 2023 року по справі № 466/10235/18.
Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, як це визначено частиною четвертою статті 65 СК України. Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, викладених норм матеріального права, що регулюють спірні відносини, стороною позивача на підтвердження позовних вимог надано суду належні і достовірні докази.
Натомість, відповідач в ході судового розгляду не надав суду будь - яких доказів, що спростовують доводи сторони позивача.
Доводи відповідача щодо недоведеності факту отримання позивачкою грошових коштів у позику спростовуються рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2025 року (справа № 738/1105/24), яке в установленому законом порядку набрало законної сили.
З приводу позиції відповідача щодо пропущеного позивачкою строку позовної давності суд зазначає наступне.
Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року N° 14).
Таким чином, підставами для відмови в позові у зв'язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Згідно із ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, згідно матеріалів справи, відповідач набув права власності на майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а саме: частину домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 та земельну ділянку за даною адресою, на підставі рішення Менського районного суд Чернігівської області від 30 травня 2025 року, яке набрало законної сили 01 липня 205 року.
В матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували, що до моменту звернення з позовом відповідач заперечував право позивачки на майно, яке є предметом розгляду судом даної цивільної справи.
З огляду на викладене слід констатувати, що спір між сторонами щодо стягнення частини грошових коштів з одного з членів подружжя, сплачених у рахунок погашення боргових зобов'язань за договорами позики, укладених в інтересах подружжя виник у червні 2025 року, тобто у день подачі стороною позивача позовної заяви, що є предметом розгляду судом даної цивільної справи, тому з цього часу і починається перебіг позовної давності, встановлений диспозицією статті 257 ЦК України, який позивачкою не пропущено.
Таким чином за дослідженими матеріалами справи суд дійшов висновку, що твердження позивача про отримані нею грошові кошти в позику на сім'ю для задоволення сімейних потреб, підтверджені в ході розгляду справи і доданими до справи доказами, в зв'язку з чим суд вважає заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 141, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення частини грошових коштів з одного з членів подружжя, сплачених у рахунок погашення боргових зобов'язань за договорами позики, укладених в інтересах колишнього подружжя - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 ) 556 015 (п'ятсот п'ятдесят шість тисяч п'ятнадцять) гривень 38 копійок у рахунок відшкодування частини належних їй грошових коштів, сплачених за борговими зобов'язаннями колишнього подружжя.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду через Менський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: О.А. Савченко