Справа № 462/6522/25
27 жовтня 2025 року Залізничний районний суд міста Львова у складі головуючого судді Кирилюка А. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
Позовні вимоги.
Уповноважений представник позивача ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» - Тертиця Т. В., 27.08.2025 року (вх. № 18891) звернулась до Залізничного районного суду м. Львова із позовною заявою (документ сформований у системі «Електронний суд» 26.08.2025 року), у якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №1137-4021 від 07.01.2023 року, в розмірі 23 000 грн 00 коп. з яких: 5 600 грн 00 коп., прострочена заборгованість за кредитом 17 400 грн 00 коп. прострочена заборгованість за нарахованими процентами та суми сплаченого судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.01.2023 року між ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1137-4021, який був підписаний одноразовим ідентифікатором С8453.
Так кредитодавцем було надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 5 600 грн 00 коп.
Уповноважений представник позивача зазначає, що кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного Кредитного договору та додаткові кредитні кошти відповідно до Додаткової угоди № 1.
В подальшому, відповідач всупереч умовам Кредитного договору, ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» та ст. 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушив вищезазначені умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов'язання перед кредитодавцем за Кредитним договором.
Станом на 04.08.2025 рік загальний розмір заборгованості відповідача за Кредитним договором становить: 50 496 грн 00 коп., а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 5 600 грн 00 коп., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 44 896 грн 00 коп.
Разом з тим було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 27 496 грн 00 коп. за умови погашення позичальником решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 23 000 грн 00 коп.
Враховуючи вищезазначене, кредитодавець просить суд у цьому позові стягнути з вілповідача не повну суму заборгованості за Кредитним договором, а лише її частину, а саме прострочена заборгованість за кредитом - 5 600 грн 00 коп. та прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 17 400 грн 00 коп.
Рух справи в суді.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2025 року визначено головуючого суддю Залізничного районного суду м. Львова - Кирилюка А. І. (а.с. 49).
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28.08.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву (а.с. 51-52).
Позиція учасників справи.
У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Суд зазначає, що згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що 07.01.2023 року між ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1137-4021 шляхом підписання його одноразовим ідентифікатором. (а.с. 11-16).
Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано кредит у розмірі 5 600 грн 00 коп, строком на 18 календарних днів із зниженою ставкою в розмірі 2,5% за 1 день користуванням кредиту з пролонгацією 300 календарних днів за стандартоною процентною ставкою у розмірі 3 % за 1 день користування кредитом.
На виконання умов Договору про відкриття кредитної лінії № 1137-4021 від 07.01.2023 року відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 5 600 грн 00 коп. шляхом перерахунку на її банківський рахунок за допомогою системи LIQPAY, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 27).
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 2.2 Договору, кредитодавець відкрив Кредитну лінію для позичальника шляхом надання Позичальнику Кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов'язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.
Відповідно до п. 3.1 - 3.4 Договору цей Договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію». Для укладання цього Договору, у порядку встановленому Правилами, позичальник надає кредитодавцю інформацію щодо бажання отримати кредит, шляхом заповнення на веб-сайті кредитодавця усіх граф відповідної форми. Надаючи таку інформацію, позичальник вказує повні, точні та достовірні особисті дані, заповнення яких передбачено відповідною сторінкою веб-сайту кредитодавця та які необхідні для укладення цього Договору. Позичальник несе відповідальність за дійсність та достовірність таких даних. При поданні інформації відповідно до п. 3.2. цього Договору позичальником вперше, відбувається реєстрація позичальника у ІТС кредитодавця через веб-сайт кредитодавця та формується позичальнику його особистий розділ у ІТС кредитодавця (Особистий Кабінет). Доступ до Особистого Кабінету здійснюється позичальником після авторизації шляхом використання одноразового паролю, який надсилається кредитодавцем позичальнику каналом комунікації, що наданий позичальником згідно п.3.2. цього Договору (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), зокрема але не виключно в один із наступних способів: у СМС-повідомленні; з використанням сучасних сервісів передачі даних (Viber, WhatsApp, Telegram, тощо); електронним листом; шляхом здійснення дзвінку та повідомлення одноразового паролю. Використання одноразового паролю має юридичне значення ідентифікації Позичальника в розумінні положень ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». За результатами розгляду наданої позичальником інформації, кредитодавець здійснює перевірку дійсності та достовірності зазначених Позичальником особистих даних, у тому числі але не обмежуючись проводить автентифікацію банківської платіжної картки та/або банківського рахунку позичальника відповідно до стандартів міжнародних платіжних систем. Позичальник зобов'язаний вказати реквізити банківської платіжної картки та/або банківського рахунку, що належать особисто йому, для можливості належного виконання Кредитодавцем своїх зобов'язань за цим Договором. кредитодавець має право вимагати від позичальника надання документів/копій документів, необхідних для здійснення належної перевірки Позичальника (зокрема його ідентифікації та верифікації) визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та нормативно-правовими актами Національного банку України у сфері фінансового моніторингу, а також уживати інших заходів, які кредитодавець визнає необхідними для прийняття рішення про можливість укладання цього Договору. У разі якщо позичальник надав для перерахування суми Кредиту реквізити банківської платіжної картки та/або банківського рахунку, що належать третій особі, позичальник підтверджує передачу майнових прав на отримання грошових коштів такій третій особі. При цьому решта прав та обов'язків за цим Договором залишаються за позичальником. Така третя особа не є вигодонабувачем за цим Договором. Вигоду за кредитним Договором набуває виключно позичальник.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 1137-4021 від 07.01.2023 року, стверджується, що станом на 04.08.2025 року заборгованість не погашена та складає 50 496 грн 00 коп., яка складається з 5 600 грн. 00 коп. -основний борг, залишок відсотків - 44 896 грн 00 коп. (а.с. 31-35).
Застосоване судом законодавство та мотиви прийняття рішення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно з ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, який повинен виконуватися, виходячи зі змісту норм матеріального права та з урахуванням умов і змісту самого договору.
Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень частин 1, 3 та 4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Нормою ч. 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з приписами ч. 1-3 ст. 207 ЦК України Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Відповідно до положень ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом норми ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції
Так, статтею 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір між сторонами укладений шляхом підписання відповідачем пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) та Заявка, яка є частиною кредитного договору.
За нормою ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Висновки суду.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти на загальну суму 7 800 грн 00 коп. Натомість, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість.
Суд вважає, що позивачем доведено факт виникнення зобов'язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання договору кредиту між ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем.
Надані Позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
Разом з цим, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 06.12.2019 у справі № 664/1261/16-ц (провадження № 61-25248св18), від 27.01.2020 у справі № 754/6091/18 (провадження № 61-11473св19), від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 07.04.2021 у справі № 623/2936/19 (провадження № 61-1416св20).
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
При цьому, суд вважає релевантним посилання на вказане рішення Конституційного Суду України при вирішенні питання про розмір відсотків за порушення відповідачем грошового зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Вказаної позиції щодо можливості зменшення процентів за прострочення виконання грошових зобов'язань дійшов Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
Відповідно до ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Суд вважає, що нарахована позивачем сума по відсотках за користування кредитом не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Крім того, передбачення в електронному договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цих сум заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим чинним ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність в останнього як кредитора можливості стягувати з відповідача як споживача надмірні грошові суми відсотків, спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання відповідача як боржника виконувати основне грошове зобов'язання.
Суд враховує, що приписами ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту. До того ж, як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Указані вище позиції також підтримав Львівський апеляційний суд у постанові від 04 лютого 2025 року у справі № 453/872/24 (провадження № 22-ц/811/2739/24).
З огляду на наведене, суд при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов'язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає за необхідне зменшити розмір відсотків до розміру заборгованості по кредиту, а саме: до 5 600 грн. 00 коп.
На переконання суду, саме такий розмір відсотків буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин, враховуючи знецінення валюти гривні та інфляцію в Україні.
Отже, позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати по справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжної інструкції № 75946 від 18.08.2025 року (а.с. 10) позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 179 грн 60 коп.
На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 280-284, 352,354 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1137-4021 від 07.01.2023 року у розмірі 11 200 (одинадцять тисяч двісті) грн 00 коп., з яких: 5 600 грн 00 коп. - сума заборгованості за кредитом; 5 600 грн 00 коп. - сума заборгованості за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 1 179 (одна тисяча сто сімдесят дев'ять) грн 60 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 38548598, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26/407);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Текст судового рішення складено 27.10.2025 року.
Суддя/підпис/
Згідно з оригіналом.
Суддя: