Унікальний номер справи 333/8232/25
Номер провадження 2/333/4821/25
27 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання - Дондик О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Управління капітального будівництва" про припинення трудового договору, зобов'язання видати наказ про звільнення, стягнення заробітної плати та невикористаної відпустки, стягнення вихідної допомоги при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Сльоти Д.В.,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить зобов'язати Комунальне підприємство «Управління капітального будівництва» видати наказ про її звільнення, звільнити її за ч.3 ст. 38 КЗпП України. Стягнути з Комунального підприємства «Управління капітального будівництва» на її користь вихідну допомогу при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 114900,87 грн. Стягнути з Комунального підприємства «Управління капітального будівництва» на мою користь компенсацію за затримку розрахунку при звільненні 48291,67 грн. Стягнути з Комунального підприємства «Управління капітального будівництва» компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів ії виплати в сумі 4995,69 грн. Стягнути з Комунального підприємства «Управління капітального будівництва» на її користь моральну шкоду в сумі 50000,00 грн. Стягнути з Комунального підприємства «Управління капітального будівництва» витрати на судовий збір..
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона працювала в КП «Управління капітального будівництва» з 17.03.2025 року, а на посаді заступника директора з 01.06.2025 року. 21 липня 2025 року вона подала роботодавцю заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, оскільки роботодавець систематично порушував трудове законодавство та умови колективного договору в частині строків виплати заробітної плати, в частині не виплати заробітної плати за виконання обов'язків за суміщенням та порушення строків оплати допомоги за тимчасову непрацездатність, що є поважними причинами, передбаченими законом. На день подання заяви про звільнення за нею рахувалася заборгованість по заробітній платі, а саме допомога з тимчасової непрацездатності за 5 днів за рахунок роботодавця, оплата за суміщення посади, компенсація за невикористану відпустку. Незважаючи на подану заяву, роботодавець відмовився звільнити її у строк, зазначений у заяві, та не видав наказ про звільнення. Такі дії є незаконними, оскільки порушують її право на звільнення за власним бажанням за наявності поважної причини згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
ІІ. ЗАЯВИ (КЛОПОТАННЯ) УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
26.09.2025 представником відповідача подано відзив на позов, в яких відповідач позов не визнав з наступних підстав. Щодо зобов'язання КП «УКБ» видати наказ про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України вказав, що, як вбачається, позивач скористалася своїм правом та спочатку обрала звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, проте у зв'язку із відсутністю підстав роботодавцем їй було відмовлено у звільненні за вказаною нормою Надалі позивачка, визначившись з підставами для звільнення, самостійно, без примусу подала заяву про її звільнення за ч. 1 ст. 38 КЗпП України про що було видано наказ № 36-ос від 09.09.2025, який був направлений на вказану працівником в заяві адресу електронної пошти та окремо в паперовому вигляді через АТ «Укрпошта, а тому ця вимога не підлягає задоволенню, у зв'язку із неможливістю її виконання, оскільки ОСОБА_1 станом на час розгляду справи самостійно визначилася з підставами для її звільнення за ч. 1 ст. 38 КЗпП України про що існує відповідний наказ. Щодо стягнення на користь позивача вихідної допомог за ст. 44 КЗпП України вказав, як вбачається з позовної заяви та доданих до неї доказів, зарахування заробітної плати відбувалося «[…] 04.06.2025 року, 04.07.2025, 18.07.2025 року […]». Однак, на думку відповідача, позивачкою не була врахована специфіка фінансування видатків КП «УКБ» на заробітну плату, хоча вона безпосередньо, перебуваючи на двох посадах в КП «УКБ», була дотична до процесу виплати заробітної плати. Та обставина, що заробітна плата працівникам підприємства в червні та в липні 2025 року виплачувалася наступного дня від строку встановленого колективним договором не оспорюється стороною відповідача. Разом з тим, сторона відповідача має докази, які додаються до цього відзиву, що він як роботодавець вживав всіх можливих заходи для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати, а виплата заробітної плати на наступний (!!!) день строків вказаних в пункті 4.2.1. колективного договору відбувалася поза волею та контролем КП «УКБ». Специфіка фінансування видатків на заробітну плату працівників КП «УКБ» полягає в тому, що згідно з рішенням Запорізької міської ради від 05.03.2025 №28 «Про внесення змін до рішення міської ради від 04.12.2024 №56 «Про бюджет Запорізької міської територіальної громади на 2025 рік» були перерозподілені видатки бюджету в тому числі в розмірі 4 млн. грн. на заробітну плату КП «УКБ», що підтверджується копіями витягу з рішення та плану використання бюджетних котів на 2025 рік. Отже до «всіх можливих заходів» щодо вчасної виплати заробітної плати можна віднести те, що, не дивлячись на важке фінансове становище КП «УКБ», завдяки роботодавцю заробітна плата виплачується регулярно, проте з урахуванням процесів пов'язаних з бюджетним фінансуванням видатків. Окремо в позовній заяві згадується про те, що роботодавець без заяви працівника зняв з неї обов'язки по суміщенню посади бухгалтера і не надав їй на ознайомлення відповідний наказ чим грубо порушив трудове законодавство. Проте, з цього приводу слід зазначити, що з 02.06.2025 ОСОБА_1 працювала за суміщенням на посаді бухгалтера бухгалтерсько-фінансового відділу, а суміщення не скасовувалося аж до її звільнення 09.09.2025. З цього приводу, підприємство, розглянувши запит ОСОБА_1 від 07.08.2025 на надання копії наказу про зняття обов'язків бухгалтера за суміщенням, повідомляло їй листом від 08.09.2025 №720 про відсутність будь-яких рішень з цього приводу (копії листа та заяви додаються). Окрім цього, непорозуміння з приводу наявності чи відсутності у ОСОБА_1 обов'язків за суміщенням могло виникнути у зв'язку із тим, що позивачці був наданий розрахунковий листок за липень 2025 року (копія була додана до позовної заяви) з помилкою, яка була усунута в той же день, шляхом направлення їй 01.08.2025 виправленого та доповненого розрахункового листа.
Щодо стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні. Як встановлено, заступника директора ОСОБА_1 було звільнено на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України 09.09.2025 згідно з її заявою від 09.09.2025 та на підставі наказу № 36-ос, а також з нею проведені всі необхідні розрахунки, що підтверджується листами підприємства №724 від 09.09.2025 та №750 від 17.09.2025, а також повідомленнями про нараховані та виплачені суми при звільненні №1 від 09.09.2025 і №2 від 17.09.2025. Оскільки позивачку не було звільнено за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з відсутністю порушень законодавства про працю з боку роботодавця, а її було звільнено за її бажанням у зв'язку із переїздом, то слід дійти висновку про відсутність факту невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Щодо стягнення компенсації втрати частини заробітної плати вказав, що у зв'язку із тим, що підприємством у правовідносинах з ОСОБА_1 не допускалися затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, а якщо затримки і відбувалися, то вони були з причин, які не залежать від підприємства, а залежали від казначейської служби, то в цьому випадку вимога позивачки щодо стягнення на її користь компенсації за втрату частини заробітної плати є безпідставною.
Щодо стягнення моральної шкоди вважає, що відшкодування моральної шкоди знаходиться в прямій залежності від факту наявності порушення прав працівника, а оскільки, як наводилося вище та підтверджується доданими до відзиву доказами, права ОСОБА_1 , як працівника КП «УКБ» не були порушені, то вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною.
06.10.2025 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказано наступне. Верховний Суд України у своїх рішеннях (наприклад, справа № 711/7398/17 від 23.05.2019) послідовно вказує, що днем отримання заробітної плати є день фактичного надходження коштів на банківський рахунок працівника. Це відповідає вимогам Кодексу законів про працю України (КЗпПУ), який вимагає виплати зарплати у встановлені строки та не допускає її залежності від інших платежів. Також, розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, він може відмовити в розірванні трудового договору, але не має права розірвати цей договір на інших підставах, які працівником не вказувалися в його заяві. У зв'язку з тим, що відповідач не видав наказ про звільнення позивачки за ч.3 ст.38, ОСОБА_1 вимушена була звільнитися за п.1 ст.38 КЗПпУ щоб не продовжувати трудові відносини, які систематично порушують її трудові права та умови колективного договору. Крім того, позивачка отримавши розрахунковий листок за липень на адресу власної електронної адреси 01.08.2025 в 15.46 (копія та фотокопія додається до відповіді до відзиву) побачила, що роботодавець не заплатив за суміщення посади бухгалтера за період з 01.07.2025 по 04.07.2025, яку виконувала на підставі наказу директора Управління капітального будівництва з 02.06.2025 року №22-ос. Натомість відповідач надав до відзиву інший розрахунковий лист, який кардинально відмінний від того, який надіслав напередодні позивачці. Також надав підтвердження того, що нібито саме цей розрахунковий лист був надісланий позивачці, але це підтвердження лише відправлення рекомендованого листа ОСОБА_1 (додаток до відзиву 20.12 Розрахунковий лист за липень підтв. направлення). На думку позивачки до Документ сформований в системі «Електронний суд» 05.10.2025 4 підтвердження відправки документа поштою потрібно надати опис вкладення. Станом на дату подання відповіді на відзив позивачці незрозуміло чи виплатив відповідач їй заробітну плату за суміщення посади бухгалтера за період з 01.07.2025 по 04.07.2025р. чи ні. На думку позивачки відповідачем був підроблений розрахунковий лист за липень 2025 року для подання його для суду. Позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов'язок проведення повного розрахунку при звільненні. Відповідач стверджує, що якщо він вважає, що порушень з його боку не було, то він не повинен виплачувати у відповідності до статті 44 КЗпП України вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку. Але, як видно з доданих до відзиву документів, відповідач сам підтвердив порушення ст.ст. 110, 115 КЗпП України, ст.ст.24, 30, 34 Закону України «Про оплату праці», пункту 4.2.1 колективного договору та п.3.11 та п 3.13 Додатку №1 до колективного договору. З доданих документів до відзиву відповідачем підтверджені порушення прав позивачки у сфері трудових відносин (невиплати належних йому грошових сум), тому відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. Відповідач своїми діями призвів до погіршення і позбавлення можливості реалізації позивачем своїх звичок і бажань. Тому що кожен має право на отримання заробленої заробітної плати вчасно, в повному обсязі для реалізації свої прав та обов'язків.
У судовому засіданні позивач підтримала повністю позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні.
У судовому засіданні представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві.
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою судді від 08.09.2025 р. за цим позовом відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті позову.
ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
14.05.2025 ОСОБА_1 на підставі наказу №18-ос була прийнята на роботу в КП «УКБ» на посаду бухгалтера бухгалтерсько-фінансового відділу.
З 01.06.2025 на підставі наказу в.о. директора КП «УКБ» №21-ос від 27.05.2025 та заяви ОСОБА_1 від 27.05.2025 року, ОСОБА_1 було переведено на посаду заступника директора.
З 02.06.2025 ОСОБА_1 на підставі наказу в.о. директора КП «УКБ» № 22-ос та заяви ОСОБА_1 від 02.06.2025 року, ОСОБА_1 працювала за суміщенням на посаді бухгалтера бухгалтерсько-фінансового відділу.
З 14.07.2025 згідно з наказом директора КП «УКБ» від 14.07.2025 № 14-в та заявою ОСОБА_1 від 12.7.2025 року, ОСОБА_1 була надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 90 днів відповідно до п.4 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2025 №2136-ІХ.
21.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до КП «УКБ» із заявою про звільнення з підстав передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
21.07.2025 листом № 615 КП «УКБ» відмовило в задоволенні заяви ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю підстав, що були зазначені в заяві.
09.09.2025 заступника директора Левченко В.Є. згідно з її заявою від 09.09.2025 на підставі наказу директора КП «УКБ» № 36-ос було звільнено на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
V. МОТИВИ СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.
Пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Аналізуючи вищенаведене, слід дійти висновку, що ст. 38 КЗпП України містить дві окремі підстави для звільнення, які мають різні причини та наслідки, а саме: звільнення за ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням у зв'язку із неможливістю продовжувати роботу) та за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням у зв'язку із невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), а відтак право на звільнення з ініціативи працівника може бути реалізоване останнім виключно в залежності від його особистих бажань та його особистого вибору.
Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року по справі № 199/8766/18 зазначив, що за змістом статті 38 КЗпП розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і, які працівник визначає самостійно.
Статтею 44 КЗпП України, серед іншого, передбачається, що при припиненні трудового договору працівникові виплачується вихідна допомога внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Отже необхідними умовами для виплати вихідної допомоги з наведених підстав є наявність факту звільнення внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), а також наявність порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору.
Судом встановлено, що факт звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України відсутній, оскільки позивачка, скориставшись своїм правом розірвати трудовий договір на власний розсуд, припинила трудові відносини з відповідачем на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Також слід зазначити, що для звільнення працівника за ч. 3 ст. 38 КЗпП України через порушення роботодавцем законодавства про працю необхідно, щоб такі порушення мали місце та не були усунуті на момент подання працівником заяви про звільнення. Якщо на час подання заяви права працівника вже поновлені або порушення не доведені, у роботодавця виникає право відмовити у звільненні з цієї підстави. При цьому роботодавець не вправі самостійно змінювати підставу звільнення, визначену працівником. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.04.2025 у справі №369/12450/21.
Як встановлено судом, станом на день подання заяви від 21.07.2025 про звільнення ОСОБА_1 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України порушень роботодавцем законодавства про працю, про які вказано у заяві працівника, не було.
Більш того, суд знаходить слушними доводи відповідача, про те, що з боку роботодавця відсутнє порушення вимог чинного законодавства, а прострочення виплати заробітної плати (на один день) перебуває виключно в площині повноважень Державної казначейської служби стосовно здійснення оплат за платіжними інструкціями.
Так, згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Аналогічні положення закріплені в частині першій статті 115 КЗпП України.
Відповідно до пункту 4.2.1. колективного договору між роботодавцем та трудовим колективом Комунального підприємства «Управління капітального будівництва» на 2022-2024 роки виплата заробітної плати працівникам здійснюється двічі на місяць: за 1 половину місяця (у розмірі посадового окладу за відпрацьований час) - до 17 числа поточного місяця; за 2 половину місяця (остаточний розрахунок) - до 3 числа наступного місяця, але не рідше ніж кожні 16 днів (ст.24 ЗУ «Про оплату праці», ст.115 КЗпП України).
Так, частинами першою, другою та третьою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року закріплюється, що: 1. Заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. 2. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. 3. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
При цьому, слід зазначити, що обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Обставини непереборної сили (форс-мажору) мають оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Сертифікат ТПП не є єдиним доказом форс-мажорних обставин (постанова Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №910/7679/22).
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Згідно з рішенням Запорізької міської ради від 05.03.2025 №28 «Про внесення змін до рішення міської ради від 04.12.2024 №56 «Про бюджет Запорізької міської територіальної громади на 2025 рік» були перерозподілені видатки бюджету в тому числі в розмірі 4 млн. грн. на заробітну плату КП «УКБ», що підтверджується копіями витягу з рішення та плану використання бюджетних котів на 2025 рік.
З метою виплати заробітної плати за другу половину травня 2025 року, яка повинна була відбутися 03 червня з боку КП «УКБ» ще 29.05.2025 на головного розпорядника бюджетних коштів - департамент освіти і науки Запорізької міської ради була направлена заявка на фінансування №7. 02.06.2025 зареєстровані бюджетні фінансові зобов'язання одержувачів бюджетних коштів, 03.06.2025 Державною казначейською службою отримано фінансування від головного розпорядника бюджетних коштів КП «УКБ» - департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, для оплати видатків по сплаті військового збору, податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та заробітної плати з 2 половину травня 2025 року. 03.06.2025 підприємством в адресу Державної казначейської служби України видано платіжна інструкція № 32 від 03 червня 2025 року на суму 139740,37 грн. з призначенням платежу - заробітна плата за 2 половину травня 2025 року для зарахування на особовий рахунок згідно договору 2018/ZP/368-016 від 21.11.2018 («обслуговування заробітної плати банком»), яке отримано казначейською службою 03.06.2025 о 14:58:34. Однак, Управлінням Державної казначейської служби у м. Запоріжжі платіжну інструкцію № 32 було оплачено лише 04.06.2025 об 11:26:17, а отже заробітна плата за 2 половину травня 2025 року від обставин незалежних від волі КП «УКБ» була перерахована безпосередньо працівникам, в тому числі ОСОБА_1 , лише 04.06.2025.
Також, аналогічні обставини встановлені судом й щодо виплати заробітної плати за другу половину червня 2025 року.
Так, 01.07.2025 на головного розпорядника бюджетних коштів - департамент освіти і науки Запорізької міської ради була направлена заявка на фінансування №9. 03.07.2025 зареєстровані бюджетні фінансові зобов'язання одержувачів бюджетних коштів, того ж дня Державною казначейською службою отримано фінансування від головного розпорядника бюджетних коштів КП «УКБ» - департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, для оплати видатків по сплаті військового збору, податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та заробітної плати з 2 половину червня 2025 року. 03.07.2025 підприємством на адресу Державної казначейської служби України видано платіжну інструкцію № 43 від 03 липня 2025 року на суму 142127,79 грн. з призначенням платежу - заробітна плата за 2 половину червня 2025 року для зарахування на особовий рахунок згідно договору 2018/ZP/368-016 від 21.11.2018 («обслуговування заробітної плати банком»), яке отримано казначейською службою 03.07.2025 о 14:43:00. Однак, Управлінням Державної казначейської служби у м. Запоріжжі платіжну інструкцію № 43 було оплачено лише 04.07.2025 об 10:30:17, а отже заробітна плата за 2 половину червня 2025 року від обставин незалежних від волі КП «УКБ» була перерахована безпосередньо працівникам, в тому числі ОСОБА_1 , лише 04.07.2025. Крім того, ОСОБА_1 , будучи посадовою особою КП «УКБ», була тією особо, яка ініціює та супроводжує процес виплати заробітної плати працівникам підприємства про що свідчить те, що вона є виконавцем на заявці на фінансування №7 від 29.05.2025 та на заявці на фінансування №9 від 01.07.2025.
Щодо виплати заробітної плати за першу половину липня 2025 року судом встановлено наступне.
14.07.2025 на головного розпорядника бюджетних коштів - департамент освіти і науки Запорізької міської ради була направлена заявка на фінансування №10. 15.07.2025 зареєстровані бюджетні фінансові зобов'язання одержувачів бюджетних коштів, 16.07.2025 Державною казначейською службою отримано фінансування від головного розпорядника бюджетних коштів КП «УКБ» - департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, для оплати видатків по сплаті військового збору, податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та заробітної плати з 1 половину липня 2025 року. 16.07.2025 підприємством в адресу Державної казначейської служби України видано платіжну інструкцію № 49 від 16 липня 2025 року на суму 61430,87 грн. з призначенням платежу - заробітна плата за 1 половину липня 2025 року для зарахування на особовий рахунок згідно договору 2018/ZP/368-016 від 21.11.2018 («обслуговування заробітної плати банком»), яке отримано казначейською службою 16.07.2025 о 16:01:01. Однак, не дивлячись на те, що підприємством були вжиті всі можливі заходи для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати саме 17.07.2025, Управлінням Державної казначейської служби у м. Запоріжжі платіжну інструкцію № 49 було оплачено лише через один день 18.07.2025 об 11:27:17, а отже заробітна плата за 1 половину липня 2025 року від обставин незалежних від волі КП «УКБ» була перерахована безпосередньо працівникам, в тому числі ОСОБА_1 , лише 18.07.2025.
Абзацом першим пункту 2.5 глави 2 Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, який затверджений наказом Мінфіну від 23.08.2012 № 938, місцевий фінансовий орган, розпорядник бюджетних коштів (одержувач бюджетних коштів) здійснює формування та подання документів засобами СДО в електронній формі протягом операційного дня в межах операційного часу, визначеного органом Казначейства. Документи, що надійшли після операційного часу, опрацьовуються наступного операційного дня. Датою та часом отримання документів в електронній формі органом Казначейства є дата та час, зафіксовані у повідомленні СДО про отримання цих документів.
Отже, судом встановлено, що підприємство, будучи одержувачем бюджетних коштів вчасно, у відповідності до Порядку казначейського обслуговування, 03.06.2025, 03.07.2025 та 16.07.2025 здійснювало подання документів протягом операційного дня, проте з причин, що не залежать від підприємства, оплата платіжних інструкцій останнього була здійснена Казначейством не в день їх отримання.
Позивач у своїй позовній заяві вказує, що роботодавець без заяви працівника зняв з неї обов'язки по суміщенню посади бухгалтера і не надав їй на ознайомлення відповідний наказ чим грубо порушив трудове законодавство.
Проте, судом встановлено, що з 02.06.2025 ОСОБА_1 працювала за суміщенням на посаді бухгалтера бухгалтерсько-фінансового відділу, а суміщення не скасовувалося аж до її звільнення 09.09.2025. Як вбачається з матеріалів справи, підприємство, розглянувши запит ОСОБА_1 від 07.08.2025 на надання копії наказу про зняття обов'язків бухгалтера за суміщенням, повідомляло їй листом від 08.09.2025 №720 про відсутність будь-яких рішень з цього приводу.
Окрім цього, суд приймає до уваги доводи відповідача в цій частині, що непорозуміння з приводу наявності чи відсутності у ОСОБА_1 обов'язків за суміщенням могло виникнути у зв'язку із тим, що позивачці був наданий розрахунковий листок за липень 2025 року з помилкою, яка була усунута в той же день, шляхом направлення їй 01.08.2025 виправленого та доповненого розрахункового листа.
Так, при порівнянні розрахункових листів за липень 2025, зарплатної/платіжної відомості № 37 від 17.07.2025 за період 01.07.2025-31.07.2025 в судовому засіданні встановлено виплату ОСОБА_1 авансу за липень саме в розмірі 3510,13, що підтверджує доводи відповідача про виплату їй коштів за виконання обов'язків за суміщенням. При цьому позивачем не спростовано цю обставину.
З приводу позовної вимоги щодо стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Судом встановлено, що заступника директора ОСОБА_1 було звільнено на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України 09.09.2025 згідно з її заявою від 09.09.2025 та на підставі наказу № 36-ос, а також з нею проведені всі необхідні розрахунки, що підтверджується листами підприємства №724 від 09.09.2025 та №750 від 17.09.2025, а також повідомленнями про нараховані та виплачені суми при звільненні №1 від 09.09.2025 і №2 від 17.09.2025, а тому, також враховуючи межі заявлених позовних вимог (щодо обґрунтування позову необхідністю звільнення позивачки за її заявою від 21.07.2025 за ч. 3 ст. 38 КЗпПУ), слід дійти висновку про відсутність факту невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
З приводу позовної вимоги щодо стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, суд вважає за необхідне вказати таке.
Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Порядок нарахування та виплати компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати встановлено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (надалі за текстом Закон № 2050-ІІІ).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до вимог ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Грошова компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати є гарантією прав робітника на компенсацію втрати її частини, санкцією за несвоєчасну виплату заробітної плати, обов'язок з нарахування та сплати якої, згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», покладено на підприємство, яке зобов'язано виплатити громадянам суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону).
Отже, у зв'язку із тим, що, як встановлено судом, підприємством у правовідносинах з ОСОБА_1 не допускалися затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, то в цьому випадку вимога позивачки щодо стягнення на її користь компенсації за втрату частини заробітної плати є безпідставною.
Відповідно до статті 2371 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Оскільки судом не встановлено порушення прав ОСОБА_1 як працівника КП «УКБ», то вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити повністю.
В порядку ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати відносяться за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 164, 165, 180-183 СК України, ст. ст. 12, 76-78, 81, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Управління капітального будівництва" про припинення трудового договору, зобов'язання видати наказ про звільнення, стягнення заробітної плати та невикористаної відпустки, стягнення вихідної допомоги при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги в Комунарський районний суд міста Запоріжжя.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Комунальне підприємство «Управління капітального будівництва», юридична адреса: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 60Б, ЄДРПОУ 04054151.
Суддя Ю.В. Ковальова