Справа № 132/2182/24
Провадження № 2/132/96/25
Іменем України
24 жовтня 2025 року місто КАЛИНІВКА
Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді - СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 132/2182/24 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 18 жовтня 2021 року,
15.07.2024 року до Калинівського районного суду Вінницької області із вказаним позовом звернулося АТ «Акцент-Банк», де в обґрунтування своїх вимог зазначило, що 18.10.2021 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримання платіжної картки, як засобу доступу до зазначеного рахунку. Відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. АТ «Акцент-Банк» свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов Договору. Натомість, відповідач не недав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, в результаті чого станом на 26.06.2024 року утворилась заборгованість у розмірі 65898грн.26коп., з якої: 55292грн.57коп. - заборгованість за кредитом; 10605грн.69коп. - заборгованість за відсотками. Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не вчиняє дій спрямованих на повернення вказаних грошових коштів, з метою захисту порушеного права й охоронюваних законом інтересів, позивач вимушений звернутися до суду із вказаним позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2024 року, визначено склад суду з розгляду позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.
Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 29.07.2024 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 24.12.2024 року, клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі - залишено без задоволення.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надавши заяву, де просить справу розглянути в його відсутності, на позовних вимогах наполягає, проти винесення заочного рішення по справі не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заперечень з приводу поданого позову не надав.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідну практику Європейського суду з прав людини, як джерело право.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.
Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Саме на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).
У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Слід також зазначити, що у відповідності до статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», інформація про кожне судове засідання, оприлюднювалася на офіційному веб-порталі Судової влади України та учасники справи не були позбавлені об'єктивної можливості дізнатися про дати судових засідань, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.
За вищевказаних обставин, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності учасників справи, що не може розцінюватись, як порушення їх прав, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України.
Згідно частини першої статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За наявності існуючих умов, передбачених в частині першій статті 280 ЦПК України, які підтверджені наявними в справі доказами, суд ухвалив: провести заочний розгляд справи за відсутності сторін та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідівши в порядку, визначеному процесуальним законом у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступних висновків.
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства України.
Згідно частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Виходячи зі змісту цієї норми права, істотними умовами кредитного договору є предмет, сума, строк повернення та проценти за користування кредитним коштами.
Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За своєю правовою природою кредитний договір може бути публічним договором (стаття 633 ЦК України), договором приєднання (стаття 634 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Судом встановлено, що 18.10.2021 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
У підписаній заяві відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами і Тарифами, та Паспортом споживчого кредиту складають кредитний договір.
18.10.2021 року відповідач ОСОБА_1 підписав електронним підписом Паспорт споживчого кредиту «Кредитна картка «Зелена», в якому зазначено: тип кредиту - Поновлювальна кредитна лінія (ліміт) з пільговим періодом використання; сума/ліміт кредиту - до 200000,00 грн.; строк кредитування (строк дії кредитної лінії) - 240 місяців з правом автоматичного продовження; мета отримання кредиту - на споживчі потреби; спосіб та строк надання кредиту - кредитні кошти надаються споживачеві шляхом кредитування рахугку на споживчі потреби, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку кредитодавця, на підставі Договору про споживчий кредит; процентна ставка, відсотків річних - пільгова процентна ставка - 0,000001% Пільговий період - до 62 днів (діє з моменту виникнення заборгованості до кінця календарного місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, при умові її погашення в повному обсязі). Базова процентна ставка: 40,8 % на рік (нараховується на максимальну суму заборгованості, за умови непогашення заборгованості в повному обсязі в пільговий період, за кожний день з моменту виникнення заборгованості).
Підписавши за допомогою електронного підпису заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та паспорту споживчого кредиту «Кредитна картка «Зелена», ОСОБА_1 погодився з визначеними у них умовами кредитування, в тому числі, і щодо розміру процентів за користування кредитом.
Таким чином, на час укладення кредитного договору позивачем та відповідачем було погоджено його умови, у тому числі і щодо стягнення відсотків за кредитним договором.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором б/н від 18.10.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 станом на 26.06.2024 року має заборгованість у розмірі 65898грн.26коп., яка складається з: 55292грн.57коп. - заборгованість за кредитом; 10605грн.69коп. - заборгованість за відсотками.
До матеріалів справи долучено виписку по картці ОСОБА_1 , де відображено інформацію щодо суми кредитного ліміту, кількості днів користування кредитними коштами, та їх залишку, що підтверджує факт видачі кредиту.
Отже, встановлено, що відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними.
Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ «Акцент-Банк», та не довів відсутність заборгованості.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість поданого позову та його задоволення.
Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 3028грн.00коп., що підтверджується платіжним документом.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи зі змісту вказаних положень закону, з відповідача на користь позивача повинні бути стягненні судові витрати у розмірі 3028грн.00коп.
Виходячи із викладеного, керуючись ст.ст. 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 526-527, 530, 1050 та 1054 ЦК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 18 жовтня 2021 року - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 18 жовтня 2021 року, у розмірі 65898грн.26коп., яка складається з: 55292грн.57коп. - заборгованість за кредитом; 10605грн.69коп. - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судовий збір у розмірі 3028грн.00коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя