Справа № 643/17757/25
Провадження № 2-о/643/508/25
24.10.2025 м. Харків
Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Семенова Я.Ю., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харківська міська рада, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, -
Заявник ОСОБА_1 звернулась до до Салтівського районного суду міста Харкова із заявою, в якій просила суд:
1)установити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , з березня 2017 року і до часу смерті останнього - до ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
2)установити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , з березня 2017 року і до часу смерті останнього - до 25.01.2025.
Салтівський районний суд міста Харкова ухвалою від 17.10.2025 залишив заяву ОСОБА_1 без руху, установив заявниці строк для усунення недоліків заяви - 5 днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
22.10.2025 від заявниці на виконання ухвали Салтівського районного суду міста Харкова про залишення заяви без руху надійшла заява в її уточненій редакції, в якій заявниця змінює заінтересовану особу з Харківської міської ради на Харківську районну раду. Зміст вимог заяви в її уточненій редакції заявницею залишено без змін.
Суд, вивчивши матеріали заяви в її первісний та уточненій редакціях, доходить висновку про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
За змістом ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Як це унормовано вимогами ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, зазначений у ч. 1 ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 червня 2019 року, прийнятій у справі №632/580/17 (провадження №61-51сво18), виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, прийнятій у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Відповідно до ч. 1 ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
Встановлення фактів є особливою функцією суду, необхідною для підтвердження певної обставини як факту, про що просить заявник. Необхідність цього виникає у зв'язку із прогалиною в інформації або її відсутності, яка не дає змоги дійти остаточного висновку у питанні.
Так, як убачається зі змісту поданої ОСОБА_1 заяви, нею заявлено дві вимоги. Заявляючи першу вимогу, ОСОБА_1 просить суд установити факт її проживання з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , з березня 2017 року і до часу смерті останнього - до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування вказаної вимоги посилається на положення ст. 74 СК України та зазначає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановленому письмовим договором між ними.
Водночас, заявляючи другу вимогу, ОСОБА_3 просить суд установити інший факт, а саме факт її проживання з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , з березня 2017 року і до часу смерті останнього - до ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому посилається на вимоги ст. 1264 ЦК України, якими унормовано, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відтак, заявницею заявлено дві вимоги, одну з яких вона обґрунтовує положеннями сімейного законодавства України (ст. 74 СК України), а другу - положеннями цивільного законодавства України, що врегульовують спадкові права осіб (ст. 1264 ЦК України).
Як виснував Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.09.2023, прийнятій у справі №582/18/21, провадження №61-20968сво21, слід розмежовувати сферу дії статті 74 СК України і статті 1264 ЦК України, оскільки зазначені норми регулюють різні правовідносини (сімейні та спадкові).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (ч. 9 ст. 10 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Таким чином, наведеною вище нормою процесуального права передбачено право позивача об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, прийнятій у справі №905/2043/18 зазначено, що під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Об'єднані можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18, провадження №12-231гс18).
Отже, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
За своїм процесуальним призначенням інститут об'єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.
Крім того, об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову.
Водночас, зі змісту пред'явленої ОСОБА_1 заяви убачається, що нею в одній заяві заявлено до вирішення дві різні вимоги, які за своєю суттю є взаємовиключними. Тобто, задоволення судом однієї вимоги виключає задоволення іншої. Відтак, такі вимоги не можуть бути об'єднані в одній заяві, позаяк вони не пов'язані між собою підставою виникнення і поданими доказами, ці вимоги не є основними та похідними, від вирішення однієї з них не залежить вирішення іншої, навпаки, задоволення однієї з вимог виключає задоволення другої.
Суд, установивши наведені вище обставини, які свідчать про порушення заявником правил об'єднання вимог, вбачає підстави для повернення заяви відповідно до положень п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
При постановленні даної ухвали судом ураховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить із того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. (Рішення Суду у справі Жоффрделя Прадель проти Франції від 16.12.1992, (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В).
З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 188 ЦПК України).
З огляду на викладене, беручи до уваги, що заявниця з власної ініціативи об'єднала вимоги без дотримання правил їх об'єднання, суд убачає визначені законом підстави для повернення заяви.
Водночас, суд роз'яснює заявникові, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 10, 185, 188 258-261, 293, 315 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харківська міська рада, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, - повернути заявникові.
Роз'яснити заявникові його право звернутися із зазначеною заявою після того, як перестануть існувати обставини, що послугували підставою для повернення заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя: Я.Ю. Семенова