23 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 560/21282/23
адміністративне провадження № К/990/47290/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року (суддя: Польовий О.Л.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року (судді: Курко О.П., Боровицький О.А., Шидловський В.Б.) у справі за адміністративним позовом приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Банадиги Володимира Васильовича до Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування наказу,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
Приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Банадига Володимир Васильович (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 08 грудня 2023 року №2860/7 «Про зупинення діяльності приватного виконавця Банадиги Володимира Васильовича».
Заявлений позов позивач обґрунтував тим, що під час притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідач не дотримався встановленої законом процедури, оскільки не встановив наявність грубого порушення вимог законодавства щодо примусового виконання рішень під час виконання ним професійних обов'язків та не обґрунтував і не вмотивував грубість порушення у тексті спірного наказу.
На думку позивача, спірним наказом відповідач фактично намагається оспорити законність постанови від 21 лютого 2023 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №71108470, що виходить за межі компетенції Міністерства юстиції України і перебуває в площині судового захисту прав боржника.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
На підставі скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Логістика» (далі - ТОВ «Агротрейд Логістика») від 25 серпня 2023 року Міністерство юстиції України провело перевірку діяльності приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Банадиги В.В. щодо здійснення виконавчого провадження №71108470.
Під час перевірки встановлено, що у приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Банадиги В.В. перебувало на виконанні виконавче провадження № 71108470 з примусового виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 19 вересня 2022 року № 924/322/22 про стягнення з ТОВ «Агротрейд Логістика» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» 2 108 510,28 грн основного боргу, 6947,83 грн 3% річних, 35 056,96 грн інфляційних втрат, 32 259,73 грн витрат на оплату судового збору.
21 лютого 2023 року приватним виконавцем Банадигою В.В. у межах зазначеного виконавчого провадження винесено постанови: про відкриття виконавчого провадження; про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 218 277,48 грн, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 141,80 грн, про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження на суму 358,68 грн, про арешт коштів та майна боржника.
22 лютого 2023 року приватним виконавцем Банадигою В.В. у цьому виконавчому провадженні винесено постанову про арешт коштів у касі боржника.
02 червня 2023 року приватним виконавцем Банадигою В.В. у виконавчому провадженні № 71108470 винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою було описано земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Ізяслав, вул. Військова, 13/339.
07 червня 2023 року приватним виконавцем Банадигою В.В. у виконавчому провадженні № 71108470 винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.
Згідно з відомостями автоматизованої системи виконавчого провадження, 08 серпня 2023 року до приватного виконавця надійшла заява стягувача про закінчення виконавчого провадження, у якій зазначалося, що боржником виконано рішення суду та на рахунок стягувача перераховано кошти в рахунок погашення заборгованості в повному обсязі.
09 серпня 2023 року приватним виконавцем Банадигою В.В. у виконавчому провадженні № 71108470 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження».
Згідно з відомостями автоматизованої системи виконавчого провадження, на рахунок приватного виконавця Джубаби Д.О. для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам при здійсненні виконавчого провадження №72571236 надійшли кошти в сумі 5886,46 грн, які перераховані як: 442,3 грн витрати виконавчого провадження; 5444,16 грн кошти на користь приватного виконавця Банадиги В.В.
09 серпня 2023 року приватним виконавцем Банадигою В.В. пред'явлено постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 21 лютого 2023 року на виконання приватному виконавцю виконавчого округу Хмельницької області Джубабі Д.О., яким 17 серпня 2023 року відкрито виконавче провадження № 72571236 з примусового виконання цієї постанови. У заяві про відкриття виконавчого провадження від 09 серпня 2023 року приватним виконавцем Банадигою В.В. зазначено про необхідність стягнути суму основної винагороди приватного виконавця у розмірі 218 277,48 грн.
Водночас в ході перевірки встановлено, що заборгованість за виконавчим провадженням № 71108470 боржником сплачено безпосередньо стягувачу, тобто заборгованість не стягувалася та не перераховувалася приватним виконавцем на користь стягувача, як це передбачено частинами першою та третьою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на викладене констатовано, що приватним виконавцем пред'явлено до примусового виконання постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, винесену у виконавчому провадженні № 71108470, в порушення вимог статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», оскільки підставою для стягнення основної винагороди є здійснення приватним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.
За результатами перевірки Міністерством юстиції України скеровано до дисциплінарної комісії приватних виконавців подання про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Банадиги В.В.
Міністерством юстиції України прийнято наказ від 08 грудня 2023 року №2860/7, яким зупинено діяльність приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Банадиги В.В. строком на один місяць.
Позивачем оскаржено вказаний наказ до суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 08 грудня 2023 року №2860/7 «Про зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 ». Стягнуто на користь приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Банадиги В.В. 1073,60 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірного наказу у зв'язку з відсутністю у діях позивача порушення вимог статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Суд зазначив, що приватний виконавець зобов'язаний одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження приймати постанову про стягнення основної винагороди. Таке рішення є не правом, а обов'язком приватного виконавця, визначеним законом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця залежить від фактичної стягнутої суми, однак на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє інформацією про добровільне виконання рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття провадження Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено.
Стягнення основної винагороди законодавець пов'язує з початком примусового виконання виконавчого документа.
Суд підкреслив, що постанова приватного виконавця від 21 лютого 2023 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №71108470 була предметом судового розгляду у справі №560/20066/23, у якій суд у рішенні від 16 лютого 2024 року дійшов висновку, що приватний виконавець Банадига В.В. під час прийняття цієї постанови не порушив вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Суд також зазначив, що постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом і підлягає примусовому виконанню, визначена у ній фіксована сума може бути предметом подальшого примусового стягнення.
Закон України «Про виконавче провадження» надає стягувачу право подати будь-який належним чином оформлений виконавчий документ до примусового виконання, і жодних обмежень щодо цього законом не встановлено.
На момент прийняття постанови від 21 лютого 2023 року про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 218277,48 грн приватний виконавець Банадига В.В. набув статусу стягувача за відповідним виконавчим документом, а відтак мав право пред'явити постанову про стягнення основної винагороди до примусового виконання.
Ураховуючи викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що під час пред'явлення до примусового виконання постанови від 21 лютого 2023 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №71108470 позивач діяв правомірно.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Підставою касаційного оскарження скаржником визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме застосування судами першої та апеляційної інстанції положень статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (щодо стягнення основної винагороди приватного виконавця) без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 260/801/19, від 28 жовтня 2020 року у справі №640/13697/19, від 26 травня 2022 року у справі №420/6845/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що в указаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що за своїм призначенням основана винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
Крім того, у постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 120/1417/20 Верховним Судом зазначено, що підставою для стягнення основної винагороди в межах виконавчого провадження є вчинення приватним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум. Стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру вже після завершення виконавчого провадження (в тому числі в разі повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження) за умови, що стягнення за рішенням фактично не відбулося, є неможливим.
Отже, в указаних постановах Верховного Суду підкреслено необхідність вчинення приватним виконавцем безпосередніх дій, спрямованих на фактичне виконання рішення суду для можливості стягнення основної винагороди приватного виконавця.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, обмежилися лише посиланням на обов'язок приватного виконавця винести постанову про стягнення основної винагороди, проте не надали належної оцінки його фактичним діям щодо виконання рішення. Суди також не дослідили, чи мав підстави приватний виконавець отримувати повну суму винагороди без фактичного виконання виконавчого документу.
Суди не оцінили постанову від 21 лютого 2023 року про стягнення з боржника основної винагороди на відповідність вимогам Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643, та залишили поза увагою основну умову для можливості стягнення основної винагороди - вчинення приватним виконавцем дій по фактичному стягненню заборгованості за виконавчим документом.
Крім того, скаржник звертає увагу, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи цю справу, безпідставно врахували висновки, викладені у рішенні від 16 лютого 2024 року у справі №560/20066/23, під час розгляду цієї справи як преюдиційні. Він вважає, що суди неправильно застосували положення частини четвертої статті 78 КАС України. Згідно з цією нормою, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Водночас Міністерство юстиції України не було учасником справи №560/20066/23. Крім того, Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №160/5671/21 зазначив, що за змістом частини четвертої статті 78 КАС України преюдиційного значення набувають виключно встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи.
На підставі викладеного скаржник доводить, що суди попередніх інстанцій безпідставно вважали правомірним пред'явлення приватним виконавцем Банадигою В.В. постанови від 21 лютого 2023 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №71108470 до виконання та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Він зазначає, що посилання скаржника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.
У письмових поясненнях на відзив відповідач наполягає на обґрунтованості доводів, викладених у касаційній скарзі.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі №560/21282/23.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року (суддя: Загороднюк А.Г.) відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про зупинення виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі №560/21282/23.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року (суддя: Загороднюк А.Г.) призначено справу до розгляду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1403-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Статтею 37 Закону № 1403-VIII обумовлено, що приватний виконавець несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом, а також дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому цим Законом.
Контроль за діяльністю приватного виконавця відповідно до частини першої статті 34 Закону №1403-VIII здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2018 року №3284/5 затверджений Порядок проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців (далі - Порядок), який визначає механізм здійснення Міністерством юстиції України перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, зокрема стану додержання Конституції України, вимог законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, ухвалених відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України, доручень Міністра юстиції України, та організації роботи щодо їх виконання, дотримання державними і приватними виконавцями порядку та строків вчинення виконавчих дій, виконання правил діловодства.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти.
Особливості здійснення Міністерством юстиції України контролю за діяльністю приватних виконавців у період дії воєнного стану визначено розділом V Порядку.
Пунктом 1 розділу V Порядку встановлено, що у період дії воєнного стану структурний підрозділ Міністерства здійснює перевірку дотримання приватним виконавцем вимог законодавства щодо примусового виконання рішень під час виконання ним професійних обов'язків на підставі відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 розділу V Порядку у разі виявлення ознак грубого порушення приватним виконавцем вимог законодавства щодо примусового виконання рішень структурний підрозділ Міністерства готує подання про зупинення діяльності приватного виконавця строком на один місяць на підставі підпункту 4 пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1403-VIII, яке підписує керівник структурного підрозділу Міністерства.
Згідно з підпунктом 4 пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1403-VIII під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» діяльність приватного виконавця може бути зупинена строком на один місяць на підставі наказу Міністерства юстиції України за поданням керівника структурного підрозділу Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері примусового виконання рішень, погодженим не менше ніж п'ятьма членами Дисциплінарної комісії, у разі виявлення ознак грубого порушення (мотивоване обґрунтування грубості порушення визначається у тексті наказу) приватним виконавцем вимог законодавства щодо примусового виконання рішень під час виконання ним професійних обов'язків. Протягом п'яти робочих днів з дня закінчення зазначеного строку чи дня припинення або скасування воєнного стану Міністерство юстиції України видає наказ про поновлення діяльності приватного виконавця.
Пунктом 2 частини першої статті 4 Закону № 1403-VIII визначено, що діяльність приватних виконавців здійснюється з дотриманням, зокрема, принципу законності.
Частиною першою статті 31 Закону № 1403-VIII передбачено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Відповідно до частин першої-третьої статті 31 Закону № 1403-VIII винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною четвертою статті 31 Закону № 1403-VIII встановлено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною п'ятою статті 31 Закону № 1403-VIII закріплено, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання частини третьої статті 31 Закону № 1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок №643).
За приписами пункту 12 Порядку №643 розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Верховний Суд нагадує, що згідно з положеннями статті 341 КАС України як суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Спір у цій справі виник у зв'язку з притягненням приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення його діяльності строком на один місяць за грубе порушенням вимог законодавства про примусове виконання рішень.
Підставою для застосування дисциплінарного стягнення, на думку відповідача, стало те, що приватний виконавець пред'явив до примусового виконання постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, винесеної у виконавчому провадженні № 71108470, в порушення вимог статті 31 Закону № 1403-VIII, а саме без здійснення дій щодо фактичного виконання рішення суду.
Суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір, підтримали позицію позивача про відсутність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, дійшовши висновку, що він не допускав порушення вимог статті 31 Закону № 1403-VIII
Відповідач, не погоджуючись із такими висновками, вказує на неправильне застосування судами положень статті 31 Закону № 1403-VIII, наполягаючи, що можливість стягнення основної винагороди приватним виконавцем залежить від вчинення ним безпосередніх дій щодо фактичного виконання рішення суду.
Касаційне провадження у цій справі відкрито в межах доводів відповідача про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування статті 31 Закону № 1403-VIII, викладених у постановах від 03 березня 2020 року у справі № 260/801/19, від 28 жовтня 2020 року у справі №640/13697/19, від 26 травня 2022 року у справі №420/6845/18.
Отже, ключове питання, яке потребує відповіді у цьому спорі, чи пов'язується можливість стягнення приватним виконавцем основної винагороди з боржника із вчиненням ним безпосередніх дій щодо фактичного виконання рішення суду, яке є предметом виконавчого провадження.
Перевіривши доводи касаційної скарги в межах повноважень, визначених статтею 341 КАС України, та оцінюючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
Частиною сьомою статті 31 Закону № 1403-VIII передбачено обов'язок приватного виконавця виносити одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, у якій має бути наведено розрахунок та зазначено порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 травня 2022 року у справі № 420/6845/18.
Разом з тим слід ураховувати, що сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.
Наведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №160/5321/20.
Постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди належать до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Водночас сама по собі наявність постанови про стягнення основної винагороди та визначення у ній конкретної суми не створює безумовного права на її примусове виконання, оскільки така постанова лише фіксує потенційне право приватного виконавця на отримання винагороди, реалізація якого залежить від настання визначених законом юридичних фактів.
Питання належності приватному виконавцю основної винагороди постає у зв'язку з виконанням рішення, яке є предметом виконавчого провадження, та набуває значення на етапі пред'явлення постанови про стягнення основної винагороди до примусового виконання.
Визначення ж правомірності пред'явлення такої постанови до примусового виконання потребує аналізу законодавства, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин, зокрема положень, які регулюють порядок і умови виплати основної винагороди приватному виконавцю.
Як убачається з установлених у справі обставин, 21 лютого 2023 року приватним виконавцем Банадигою В.В. одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження №71108470 було винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 218 277,48 грн.
Згодом, 08 серпня 2023 року до приватного виконавця надійшла заява стягувача про закінчення виконавчого провадження, в якій зазначалося, що боржником виконано рішення суду та на рахунок стягувача перераховано кошти в рахунок погашення заборгованості в повному обсязі.
На підставі цього, 09 серпня 2023 року приватним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Одночасно приватним виконавцем Банадигою В.В. пред'явлено постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 21 лютого 2023 року до примусового виконання.
Зазначаючи про правомірність пред'явлення постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 21 лютого 2023 року до примусового виконання, суди попередніх інстанцій опиралися на те, що прийняття постанови про стягнення основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов'язком приватного виконання. Така постанова є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а сам Закон будь-яких обмежень щодо подачі виконавчого документа до виконання не містить.
Крім того, суди попередніх інстанцій взяли до уваги, що постанова від 21 лютого 2023 року про стягнення з боржника основної винагороди була предметом судового розгляду у справі №560/20066/23, зазначивши, що в указаній справі суд дійшов висновку, що приватний виконавець Банадига В.В. не порушив вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Закону № 1403-VIII під час її прийняття.
Проте Суд вважає такі посилання безпідставними.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом наведеної норми преюдиційного значення набувають виключно встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи.
Преюдиційні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиційні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з'ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.
Такий висновок підтверджує частина сьома статті 78 КАС України, яка встановлює, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду, та частина перша статті 90 КАС України, яка передбачає, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Верховний Суд у своїх постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 823/1097/17, від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 31 січня 2019 року у справі № 809/551/17 неодноразово зазначав, що адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших адміністративних, цивільних чи господарських справах.
Велика Палата Верховного Суду у правовому висновку, викладеному у пункті 32 постанови від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18), також звертала увагу, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Враховуючи наведені висновки стосовно застосування критерію преюдиційності, Суд зазначає, що посилання судів попередніх інстанцій на висновки суду у справі №560/20066/23, як такі, що є преюдиційними для вирішення спірних правовідносин, які виникли у цій справі, є помилковими, оскільки висновки суду у справі №560/20066/23 щодо відсутності в діях приватного виконавця Банадиги В.В. порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Закону № 1403-VIII під час прийняття постанови від 21 лютого 2023 року про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 218277,48 грн у виконавчому провадженні №71108470 є правовою оцінкою встановлених під час розгляду такої справи обставин, яка, поміж іншим, здійснена без урахування положень статті 31 Закону та пункту 12 Порядку №643 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) в контексті порядку та умов пред'явлення постанови про стягнення основної винагороди до примусового виконання.
Таким чином, Суд погоджується з доводами скаржника, зазначеними у касаційній скарзі, що посилання судів попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень на висновки, викладені у справі №560/20066/23 є безпідставними.
Разом з тим аргументи судів попередніх інстанцій про те, що постанова про стягнення основної винагороди, винесена одночасно з відкриттям виконавчого провадження, є правомірною, та що така є виконавчим документом, який може бути пред'явлений до виконання, не дають відповіді, а відтак не спростовують висновку відповідача, на якому ґрунтувалося рішення про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, про те, що він пред'явив до примусового виконання постанову про стягнення з боржника основної винагороди, винесену у виконавчому провадженні №71108470, в порушення вимог статті 31 Закону № 1403-VIII, а саме без здійснення дій щодо фактичного виконання рішення суду.
Право приватного виконавця на стягнення основної винагороди нерозривно пов'язане з виконанням рішення, яке є предметом виконавчого провадження. Відтак, суди мали з'ясувати, які саме виконавчі дії були вчинені приватним виконавцем Банадигою В.В. під час виконання судового рішення, яке є предметом відповідного виконавчого провадження, чи здійснювалися ним заходи щодо фактичного стягнення коштів з боржника на користь стягувача, які саме суми були стягнуті безпосередньо виконавцем.
Водночас суди попередніх інстанцій не здійснили належного аналізу законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема статті 31 Закону № 1403-VIII та пункту 12 Порядку № 643, у частині умов для стягнення основної винагороди та також не з'ясували, чи залежить право приватного виконавця на отримання винагороди від вчинення ним фактичних дій щодо виконання рішення суду, чи така винагорода може стягуватися незалежно від здійснення заходів примусового виконання.
Крім того, суди не надали оцінки встановленим під час перевірки обставинам, на які посилався відповідач, зокрема, про те, що заборгованість за виконавчим провадженням № 71108470 боржник сплатив безпосередньо стягувачу, тобто заборгованість не стягувалася та не перераховувалася приватним виконавцем на користь стягувача, як це передбачено частинами першою та третьою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Як наслідок, ключове правове питання у цій справі, а саме, чи пов'язана можливість стягнення приватним виконавцем основної винагороди із вчиненням ним безпосередніх дій щодо фактичного виконання рішення, яке є предметом виконавчого провадження, судами попередніх залишилося невирішеним.
З огляду на наведене, Суд вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність в діях приватного виконавця Банадиги В.В. порушень вимог статті 31 Закону № 1403-VIII під час пред'явлення до примусового виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, винесеної у виконавчому провадженні № 71108470, та відповідно про протиправність притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності за грубе порушення вимог законодавства про примусове виконання рішень, оскільки належної правової оцінки цьому порушенню суди не надали.
Верховний Суд наголошує, що одне із призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя. А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є порушенням процесу.
За правилами частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Отже, в основі обґрунтованого судового рішення лежать повнота і всебічність з'ясування обставин справи. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
Суди першої та апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржених судових рішень не надали належної та обґрунтованої оцінки правовим підставам звернення позивача до суду, позиції відповідача та пов'язаним із цим фактичним обставинам справи, що підлягали обов'язковому встановленню в ході розгляду справи з наданням їм правової оцінки. Зокрема, без належної оцінки залишилися ключові доводи учасників справи по суті спірного наказу.
Оскільки вказані обставини і фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів обох попередніх інстанцій, то з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), відсутня можливість відповісти на ключове питання цього спору та перевірити правильність висновків судів в цілому по суті спору.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За правилами статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржені судові рішення - скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і правильно застосувати, відповідно до встановлених обставин справи, до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року скасувати.
Справу №560/21282/23 направити на новий судовий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов