23 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 280/6214/23
адміністративне провадження № К/990/9424/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року (суддя Семененко М.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року (колегія у складі суддів Чепурнова Д.В., Коршуна А.О., Сафронової С.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути на його користь із Запорізької обласної прокуратури середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року до 06 липня 2023 року у сумі 222296,66 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав належним чином свій обов'язок щодо своєчасного проведення остаточного розрахунку під час звільнення позивача, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 17 жовтня 2023 року, яке залишив без змін Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 06 лютого 2024 року, позов задовольнив частково. Стягнув із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року до 04 липня 2023 року, але не більш як за шість місяців, у розмірі 41 894,29 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
Свої висновки суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивував тим, що відповідач не провів з позивачем своєчасного і повного розрахунку під час звільнення, що відповідно до статті 117 КЗпП України є підставою для виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.
При цьому суди вважали, що розмір цього відшкодування має визначатися відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), якою передбачено обмеження періоду виплати середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку - не більш як за шість місяців, та водночас зі зменшенням розміру такого відшкодування з урахуванням принципу співмірності, послуговуючись позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Здійснюючи розрахунок належної до стягнення суми, місцевий адміністративний суд керувався тим, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 70 156,74 грн, відповідно, істотність частки суми, виплаченої позивачу при звільненні із затримкою, у порівнянні із сумою, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні, становить: 18 592,14 грн (сума вихідної допомоги, належна до виплати позивачу на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року у справі №280/822/21) / 70 156,74 грн (належна до виплати позивачу при звільненні сума) = 0,26 або 26%. Згідно з наданою відповідачем довідкою від 30 грудня 2020 року №21-520вих-20 про розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням, середньоденний заробіток позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), становить 885,34 грн. Обрахована судом першої інстанції сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена відповідно до положень статті 117 КЗпП України з урахуванням Порядку №100, склала 161 131,88 грн (у межах шестимісячного періоду). Послуговуючись принципом пропорційності, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, дійшов висновку, що співмірна сума компенсації за час затримки розрахунку при звільненні становить: 161 131,88 грн х 26% = 41 894,29 грн.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі відповідач просить змінити рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у цій справі, зменшивши суму стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Підставою касаційного оскарження заявник указав пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Свої доводи у межах цієї підстави обґрунтовує відсутністю висновку Верховного Суду з питання застосування у правовідносинах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні норми статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, яка діє з 19 липня 2022 року, та якою обмежено відповідальність роботодавця щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним строком.
Скаржник доводить, що стягнута судами сума коштів за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 41894,29 грн не є співмірною сумі вихідної допомоги при звільненні позивача, що становила 18592,14 грн. За розрахунком, наведеним у касаційній скарзі, належна до стягнення сума має становити 18273,40 грн.
Позиція інших учасників справи
Позивач рішень судів попередніх інстанцій не оскаржив.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
11 березня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Запорізької обласної прокуратури.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десятиденний строк для усунення недоліків шляхом надання документу про сплату судового збору.
28 березня 2024 року Запорізька обласна прокуратура подала заяву про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучила документ про сплату судового збору у розмірі 1 073,60 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року відповідачеві продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання суду документу про доплату судового збору протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
09 квітня 2024 року Запорізька обласна прокуратура подала заяву про усунення недоліків касаційної скарги до якої долучила документ про сплату судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2024 року задоволено клопотання відповідача та зупинено виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року в цій справі у частині стягнення із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року до 04 липня 2023 року, але не більш як за шість місяців, у розмірі 41894,29 грн, до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 з 12 липня 2017 року до 29 грудня 2020 року працював на посаді прокурора Якимівського відділу Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області.
Наказом Запорізької обласної прокуратури від 24 грудня 2020 року №2491к позивача звільнено з посади прокурора Якимівського відділу Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», з 29 грудня 2020 року.
Рішенням від 21 жовтня 2022 року в справі №280/822/21, яке набрало законної сили після перегляду Третім апеляційним адміністративним судом 04 квітня 2023 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, визнано протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати на користь позивача вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку і зобов'язано Запорізьку обласну прокуратуру провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі 18592,14 грн. В решті позову відмовлено.
На виконання цього судового рішення відповідач здійснив нарахування вихідної допомоги позивачу, яку виплачено відповідно до платіжної інструкції від 03 липня 2023 року №1488 в сумі 14966,67 грн (з вирахуванням військового збору та податку з доходів фізичних осіб).
Вважаючи, що відповідач порушив строки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, з метою перевірки аргументів скаржника щодо неправильно застосування судами попередніх інстанцій норми статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, яка діє з 19 липня 2022 року, за відсутності висновку Верховного Суду з питання застосування цієї норми у подібних правовідносинах.
Суд враховує, що сторони не оскаржують рішення судів першої та апеляційної інстанції у частині розгляду позовних вимог про стягнення на користь позивача із Запорізької обласної прокуратури середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року до 18 липня 2022 року.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій вказаних правових норм в оскаржуваній відповідачем частині та у межах підстави, з якої було відкрито касаційне провадження, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
За змістом наведених положень, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов'язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми. Невиконання цього обов'язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.
Зважаючи на висновки судів попередніх інстанцій та наведені у касаційній скарзі доводи й вимоги, ключове питання, яке має вирішити суд касаційної інстанції в цьому спорі, стосується застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, в аспекті визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Після подання касаційної скарги в цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).
Повертаючись до справи, яка переглядається, судами встановлено, що сума вихідної допомоги при звільненні, належна до виплати позивачу на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року у справі №280/822/21 у розмірі 18592,14 грн складає 26% від загального розміру належних при звільненні виплат (70156,74 грн). Тому, керуючись принципом пропорційності, суди зменшили відшкодування до суми, співмірної з порушенням та стягнули з відповідача 41 894,29 грн, що становить ті ж 26% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні (161 131,88 грн).
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій в оспорюваній частині щодо потреби врахування принципу співмірності заявленої до відшкодування суми та застосування критеріїв зменшення розміру такого відшкодування, ґрунтуються на правильному застосуванні положень статті 117 КЗпП України, а використаний при обчисленні належної до стягнення суми підхід, відповідає тому, яким керувався Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Як убачається зі змісту касаційної скарги, здійснюючи розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скаржник вважав, що істотність частки вихідної допомоги варто визначати як відношення суми цієї допомоги, виплаченої відповідно до рішення суду в справі №280/822/21, до суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а не до розміру всіх належних позивачеві при звільненні виплат, що суперечить позиції Верховного Суду, викладеній у згаданій постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Підсумовуючи наведене, оскільки питання, на відсутність висновку з якого як підставу касаційного оскарження послався скаржник, а саме, щодо застосування статті 117 КЗпП України в редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року, на цей час вирішила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) і висновки судів попередніх інстанцій в оскарженій частині відповідають цій позиції, Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги відповідача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої і апеляційної інстанції - без змін.
Відповідно до частин першої і третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи результат касаційного перегляду, а також те, що ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2024 року задоволено клопотання відповідача та зупинено виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року в цій справі у частині стягнення із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року до 04 липня 2023 року, але не більш як за шість місяців, у розмірі 41894,29 грн, до закінчення перегляду в касаційному порядку, то виконання названих судових рішень в цій частині підлягає поновленню.
Висновки щодо судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року в справі №280/6214/23 залишити без змін.
Поновити виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року в справі №280/6214/23 у частині стягнення із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року до 04 липня 2023 року, але не більш як за шість місяців, у розмірі 41894,29 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду